Сукупність злочинів

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання  визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка  передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить  ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального  строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині  КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення  волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих  покарань довічним позбавленням волі.

Значна роль покарання  у боротьбі зі злочинністю не виправдовує  тенденції до його ужорсточення, яка  спостерігалася багато років. Позбавлення  волі превалює і в судовій практиці. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося  до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочиності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю — ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Роль, значення і виконання мети покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки.

Застосування покарання  завжди повинно здійснюватися з  додержанням основних напрямків, притаманних  кримінальній політиці:

а) застосування суворих  заходів покарання до осіб, що вчинили  тяжкі злочини;

б) застосування менш суворих  заходів покарання, передусім покарань, не пов’язаних з ізолюванням винного  від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання  покарання до осіб, які уперше вчинили  менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.

Поєднання цих двох напрямків  є обов’язковим у здійсненні каральної  політики судових органів на сучасному  етапі боротьби зі злочинністю.

Список використаної літератури:

1. Конституція України  від 28.06.1996

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 із змінами від 16.10.2012

3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін. Заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. Вид. четверте, доповн.- Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.- 1208 с.

4. Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007)/Укладачі: В.В.Сташис, В.І.Тютюгін; Заг. ред. В.В.Сташиса.- К.: Юрінком Інтер, 2008.- 880 с.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/За ред. проф. В.В.Сташиса, В.Я.Тація.- 3-є вид.,перероб. і допов.- К.: Юрінком Інтер, 2007.- 496 с.

6. Александров Ю.В..Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко.- К.: МАУП, 2004.- 328 с., 2004.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф.  М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.