Сукупність злочинів

 

 

План

 

Вступ

1. Принципи та загальні засади призначення покарання.
2. Сукупність злочинів.
3. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Політика держави у  боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну  роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та культурно –  виховного характеру. В системі  цих заходів певне місце займає і покарання. Воно є необхідним засобом  охорони суспільства від злочинних  посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка існує в санкції кожної кримінально – правової норми, так  і шляхом його реалізації, тобто  примусового впливу на осіб, що вже  вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю  виконує допоміжну роль. Ця думка  потребує уточнення. Вона є слушною  щодо системи заходів, які держава  використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього  слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекаріа та інших авторів  про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде вимушений карати за нього, знайшли  свій розвиток і підтвердження в  науці кримінального права та практиці боротьби зі злочинністю. В  зазначеному аспекті покарання  дійсно відіграє допоміжну роль. Проте  серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, що їх скоїли, покаранню надається  дуже важливе значення. В ньому  від імені держави виражається  негативна оцінка вчиненого злочину  і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить його каральній  і попереджувальній суті як найгострішого, найсуворішого заходу державного примусу, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція  України, кримінальне законодавство  та практика його застосування переконують, що держава приділяє покаранню досить велике значення у виконанні свого  обов'язку захищати суспільний лад, політичну  та економічну системи, права і свободи  громадян, всі форми власності, а  так само правопорядок від злочинних  посягань.

Досягнення якісно нового стану суспільства в умовах реального  суверенітету потребує не лише докорінних перетворень у всіх сферах життя -політиці, економіці, соціальній і  духовній, а й подолання негативних явищ, що ще існують на сьогодні. Серед  них особливого значення набуває  посилення боротьби зі злочинністю  і правопорушеннями.

Як відомо, питома вага злочинності  в останні роки має стійку тенденцію  до зростання. В наш час в Україні  дуже різко зростає рівень злочинності  та збільшується кількість тяжких злочинів. Причинами цього є як політична  нестабільність, так і скрутне  економічне становище нашої держави. На думку українських науковців-криміналістів, саме економічні проблеми є одним  із приводів до вчинення такої великої  кількості злочинів на Україні. Саме тому за таких умов різко зростає  значення кримінально-правових норм, які  покликані забезпечувати охорону  суспільних відносин нашої держави  від злочинних посягань та використання яких є необхідною умовою притягнення  злочинців до кримінальної відповідальності.

Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності - це дуже складна і довготривала процедура. Основним в цій процедурі є  встановлення у діях злочинця передбаченого  кримінальним законом злочину, а  точніше складу злочину.

Встановлення складу злочину  вимагає наявності у працівників  правоохоронних органів певних знань  та особливостей застосування норм кримінального  права. Вивченням особливостей застосування кримінальних норм займається наука  кримінального права. Всі дослідження  науковців криміналістів у галузі застосування норм кримінального права  складають вчення кримінального  права.

Вчення про злочин та склад злочину є складовими частинами  та найбільш важливими розділами  науки кримінального права.

Злочин вивчається в  Загальній частинікримінального права. Вивчення ознак та елементів злочину  має важливе значення для практичного  застосування кримінального закону.

Вивчення злочину має  важливе значення також і для  вивчення і розуміння такого розділу  курсу кримінального процесу  як докази, оскільки ознаки складу злочину  входять в предмет доказування  по кожній кримінальній справі.

Передбачені законом правила  призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого  як за різними статтями, так і  за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які  мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання  і в разі вчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах  або співучасть у злочині.

Метою даної курсової роботи є визначення особливостей призначення  покарання за сукупністю злочинів. В даній роботі ми дамо визначення поняття сукупності злочинів та розкриємо його зміст та сутність, розглянемо основні принципи та загальні засади призначення покарання, здійснемо аналіз особливостей призначення покарання за сукупністю злочинів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Принципи та загальні засади призначення покарання.

 

Призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Саме цей акт суду повинен бути торжеством розуму й справедливості. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції  особа вважається невинуватою у  вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Отже, тільки суд вправі зробити остаточний висновок про винність особи у вчиненні злочину і призначити їй покарання. При цьому суд в обвинувальному вироку визначає його вид і розмір.

Для того щоб покарання було справедливим, воно повинно базуватися на всіх принципах кримінального права: законності, рівності громадян перед законом, індивідуальної юридичної відповідальності, наявності вини в діянні засудженої особи, індивідуалізації покарання, гуманізму.

Закон визначає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч.2 ст. 65 КК). Можна сказати, що це стратегічна мета призначення покарання.

Одначе, наявності й дотримання тільки принципів, наведених вище, недостатньо. КК містить в собі ще певні вимоги закону, які суд обов'язково повинен враховувати при призначенні покарання, виходячи саме із приписів, зафіксованих у кримінально- правових принципах. Ці вимоги закону зафіксовані в ст. 65 КК, якою починається розділ XI Загальної частини КК ("Призначення покарання" — ст. 65-73), і які названі — загальні засади призначення покарання. Загальні засади призначення покарання — це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов'язаний керуватися суд, призначаючи покарання по кожній кримінальній справі. Вказані засади викладені в ч. 1 ст. 65 КК. Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Перша загальна засада обумовлює те, що суд не може при призначенні покарання: а) призначати більш суворі види покарання, ніж ті, що передбачені в санкції статті, яка застосовується (скажімо, призначити позбавлення волі на певний строк, якщо цей вид покарання відсутній у санкції); б) призначати наявний у санкції вид покарання, але у розмірі, що перевищує його максимум, вказаний у цій санкції (скажімо, призначити два роки виправних робіт при зазначеній в санкції верхній межі — один рік). Йдеться про призначення покарання за один вчинений злочин, або за кожний з декількох вчинених злочинів. При призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків згідно зі ст. 70 та 71 КК останнє покарання може бути більш суворим, ніж передбачене в санкціях окремих статей, що створюють цю сукупність (ч. 4 ст. 65 КК). Закон також допускає призначення за підставами, вказаними в ст. 69 КК, більш м'якого покарання, ніж те, яке передбачене в санкції статті, яку застосовує суд. Друга загальна засада вказує на обов'язок суду при призначенні покарання враховувати всі положення Загальної частини КК, які пов'язані з призначенням покарання. Наприклад, це стосується застосування норм, які регламентують призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК), за співучасть у злочині (ч. 2 ст. 68 КК), особливості застосування покарання до неповнолітніх (ст. 98-103 КК), застосування санкцій статей, в яких вказана лише верхня межа покарання, тощо.

Третя загальна засада зобов'язує суд при призначенні покарання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Ступінь тяжкості вчиненого злочину визначається за класифікацією злочинів, поданою в ст. 12 КК. Однак і в межах злочину одного виду суд має враховувати особливості конкретного діяння, яке є предметом його розгляду: об'єкт, предмет, кількість потерпілих, загальна вартість заподіяної шкоди, спосіб вчинення злочину, його мотиви тощо. Враховується також ступінь і характер участі особи у вчиненому злочині. 
При врахуванні даних, що характеризують особу винного, суд досліджує його соціально-демографічні ознаки (вік, характер занять, сімейний стан тощо), кримінально-правові чинники (наявність попередніх судимостей, підстави звільнення від відбування попереднього покарання тощо), поведінку особи до і після вчинення злочину (ставлення до роботи або навчання, поведінка в побуті, наявність антисоціальних пристрастей тощо), стан здоров'я (наявність хронічних хвороб, інвалідність тощо), вплив покарання, яке може бути призначено, на подальше буття близьких особі засудженого людей (скажімо, засуджений — єдиний годувальник сім'ї, де є малолітні діти, і навпаки, засуджений — алкоголік, який постійно тероризує своє оточення). Отже, суд, призначаючи покарання, встановлює не тільки наявність ознак, що характеризують особу як суб'єкт злочину (без чого взагалі не можна вести мову пропризначення покарання), а й як конкретну людину, з усіма притаманними їй позитивними та негативними якостями і властивостями. Крім врахування всіх особливостей вчиненого злочину й особи, яка його вчинила, закон зобов'язує суд враховувати при призначенні покарання й обставини, що його пом'якшують або обтяжують. Ці обставини не впливають на кваліфікацію діяння, але можуть суттєво впливати на вид і розмір покарання. Ст. 66 КК дає перелік обставин, що пом'якшують покарання, а ст. 67 КК — обставин, що обтяжують покарання.

При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

добровільне відшкодування  завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

вчинення злочину внаслідок  збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

вчинення злочину під  впливом погрози, примусу або  через матеріальну, службову чи іншу залежність;

вчинення злочину під  впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або  аморальними діями потерпілого;

вчинення злочину з  перевищенням меж крайньої необхідності;

виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної  діяльності організованої групи  чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Наявність обставин, що пом'якшують покарання, свідчить про менший ступінь небезпеки винного і дає підстави суду призначати йому покарання, близьке до мінімуму того виду покарання, яке передбачене в санкції статті, а при альтернативній санкції — призначити більш м'який вид покарання серед наявних. У виключних випадках засудженому може бути призначене більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК). Суд не вправі не визнати будь-яку із вказаних в законі обставин як таку, що не пом'якшує покарання. Більше того, він може й інші обставини, не зазначені в законі, визнати такими, що пом'якшують покарання (ч. 2 ст. 66 КК). Це, як правило, заслуги перед Батьківщиною, позитивні характеристики за місцем роботи, навчання, проживання, благородні вчинки тощо. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (ч. 3 ст. 66 КК). Наприклад, при вчиненні умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) не може розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК). При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину;

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина  друга або третя статті 28 КК);

вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

вчинення злочину у  зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

тяжкі наслідки, завдані  злочином;

вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного  перебувала у стані вагітності;

вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від  винного;

вчинення злочину з  використанням малолітнього або  особи, що страждає психічним захворюванням  чи недоумством;

вчинення злочину з  особливою жорстокістю;

вчинення злочину з  використанням умов воєнного або  надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

вчинення злочину загальнонебезпечним  способом;

вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному  вживанням наркотичних або інших  одурманюючих засобів.