Соучастие в уголовном праве

Виражене у ч. 3 ст. 28 КК України формулювання «попередньо зорганізувалися у об’єднання...» означає, що кілька осіб (три або більше), усвідомлюючи обставини, які відповідають іншим ознакам організованої групи, дали добровільну або вимушену згоду у будь-якій формі на участь (членство) в такій групі. Практично завжди утворення організованої групи супроводжується  встановленням певних правил поведінки, обов’язкових для всіх її учасників. Як правило, в процесі утворення організованої групи принаймні одна з осіб виконує роль її організатора, а з моменту її утворення один із учасників виконує функції керівника. Водночас останні два моменти не можуть розглядатись як невід’ємні складові способу утворення організованої групи, оскільки ієрархічність не є її обов’язковою ознакою. Створення організованої групи завжди має передувати злочинам, для вчинення яких вона створюється. Подальша зміна персонального складу організованої групи не є продовженням її утворення, хоча вступ до групи кожного нового її учасника також передбачає наявність згоди на це з його боку при усвідомленні обставин, які відповідають всім обов’язковим ознакам організованої групи [21, с. 339].

Що стосується такої ознаки як стійкість  групи (об’єднання), то варто зазначити підхід Єфремова С. О., на думку якого, стійкість проявляється насамперед у незмінності персонального складу організованої групи, збереженні певної ієрархії стосунків між її членами, встановленого розподілу ролей, визначеності правил поведінки, незмінності злочинних намірів, здатності вистояти проти несприятливих зовнішніх впливів. Показниками, що характеризують сталість діяльності злочинного об’єднання, на думку цього вченого, є систематичність вчинення злочинів, спеціалізація у вчиненні певних видів злочинів, стереотипність форм і методів злочинної діяльності [8, с. 12].

Ширше тлумачення ознака стійкості  організованої групи отримала в положеннях п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23.12.2005 р. № 13. Зокрема в цьому правозастосовному орієнтирі вказано: «Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об’єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).

На здатність об’єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. 

Наявність єдиного плану злочинної  діяльності групи означає, що при її створенні учасниками схвалений (або їм доведений) план, який хоча б у загальних рисах передбачає основні етапи підготовки і вчинення групою не менше двох злочинів. У подальшому – після вчинення перших двох злочинів – план щодо кожного наступного злочину може бути окремим.

Розподіл функцій учасників  групи полягає у визначенні ролі кожного учасника групи у підготовці та вчиненні принаймні двох злочинів. Практично завжди розподіл функцій учасників групи щодо підготовки і вчинення нею злочинів є складовою частиною єдиного плану злочинної діяльності групи, однак в ч. 3 ст. 28 такий розподіл передбачений як самостійна ознака організованої групи. За змістом ч.3 ст. 28 визначення окремому учаснику групи його функцій у підготовці або вчиненні злочинів має бути спрямоване на досягнення (реалізацію) згаданого вище плану[18, с. 57].

Слід зазначити, що розподіл функцій  учасників групи, як ознака організованої  групи може носити як суто технічний  характер поділу дій між співвиконавцями, так і виконання функцій, які  притаманні різним видам співучасників, за наявності лише одного виконавця. В цьому відношенні доцільно навести  положення п. 14 постанови Пленуму  Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ  про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23.12.2005 р. № 13, де вказано: «Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК суб’єктом злочину, вчиненого організованою групою, може визнаватись лише особа, яка є учасником такого об’єднання, причому не тільки та, котра була одним із виконавців злочину, а й та, котра його готувала. Тому у випадках, коли діяльність організованої групи була припинена на стадії готування злочину чи ця група здійснила готування, а діяння, що становить об’єктивну сторону складу злочину, було виконане не всіма, а одним чи двома її учасниками, суди мають кваліфікувати злочин як учинений організованою групою» [19, с. 482].

Таким чином, незалежно від конкретного  змісту ознаки розподілу функцій учасників організованої групи, їх спільна діяльність розглядається як єдине ціле, відповідно сама організована група може розглядатись як колективний суб’єкт злочину, який вона вчиняє.

Поінформованість усіх учасників  групи про наявність єдиного  плану вчинення злочинів витікає  з двох попередніх ознак. Така поінформованість очевидна щодо тих учасників групи, які мають керуватися зазначеним планом при підготовці та (або) вчиненні відповідних злочинів. Разом з  тим після вчинення перших двох злочинів не виключені ситуації, коли окремі учасники організованої групи участі у підготовці та (або) вчиненні окремих  злочинів брати не будуть. У цьому разі поінформованість таких учасників про план вчинення злочину (злочинів) іншими учасниками групи для визнання її організованою не є обов’язковою.

2.3. Злочинна організація

Злочинну організацію відносять до найнебезпечніших форм співучасті у вчиненні злочину. Зокрема, це обумовлено, такою метою її створення та діяльності як вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, у багатьох випадках наявністю міжнародних зв’язків, тривалістю існування, поширенням сфери впливу на найважливіші сектори економіки та суспільного життя. Також відсутніми є чіткі критерії розмежування злочинної організації від інших форм співучасті, насамперед від оганізованої групи, свідченням чого є офіційні звіти правоохоронних органів, що відображають спільні показники злочинів, скоєних організованими групами та злочинними організаціями.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 КК України  злочин визнається вчиненим  злочинною  організацією,  якщо він  скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою   зорганізувалися   для   спільної   діяльності   з   метою безпосереднього  вчинення  тяжких  або  особливо  тяжких  злочинів учасниками   цієї  організації,  або  керівництва  чи  координації злочинної  діяльності  інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп [2].

У частині 4 ст.28 надано визначення поняття  злочинної організації. Злочинною  визнається організація, яка має  комплекс певних ознак:

1. За кількісним та якісним  складом це група з п’ятьох  або більше осіб. Позитивною рисою законодавчого визначення злочинної організації є встановлення ознаки, що кількісно відмежовує цю форму співучасті від організованої групи, адже Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 р. збільшено мінімальний склад злочинної організації з трьох до п’яти осіб. Однак, наведену ознаку цієї форми співучасті важко назвати визначальною, оскільки часто і вчинення злочину організованою групою здійснюється у складі п’яти осіб.

2. Ієрархічність об’єднання, яка  полягає в підпорядкованості  учасників останньої організатору  і забезпечує певний порядок  керування таким об’єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних компонентів при здійсненні спільної злочинної діяльності (п. 12 постанови ПВСУ від 23 грудня 2005 р. за № 13). 

Для ієрархічного об’єднання характерна наявність зв’язків між верхніми, середніми та нижніми ланками. На нижній сходинці такої структури  групи, які безпосередньо вчиняють злочини. Середню ланку ієрархічної  структури становлять групи, які  займаються підбором виконавців злочинів, контролюють їх діяльність, забезпечують прикриття, виконують функції розвідки й контррозвідки, формують спільну  касу і розподіляють її в разі необхідності, виходять на корумповані зв’язки, відмивають кошти, одержані злочинним шляхом, здійснюють персональну охорону тощо.

Верхню ланку становлять організатори і керівники, які планують діяльність злочинної організації загалом, забезпечують її взаємодію з іншими злочинними формуваннями на регіональному, міжрегіональному та міжнародному рівнях.

Зв’язки між зазначеними ланками  досить складні. Для злочинної організації  характерна жорстка дисципліна, безперечне виконання команд, які надходять  від ланок вищого рівня [22, с. 97].

3. Стійкість, яка полягає у  здатності організації забезпечити  стабільність і безпечність свого  функціонування, тобто ефективно  протидіяти факторам, що можуть  їх дезорганізувати: як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету  або наказів керівника, намагання  окремих членів об’єднання відокремитись  чи вийти з нього) і зовнішнім  (недотримання правил безпеки  щодо дій правоохоронних органів,  діяльність конкурентів зі злочинного  середовища тощо). Про здатність  об’єднання протидіяти внутрішнім  дезорганізувальним факторам свідчать, зокрема, такі ознаки: стабільний  склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності й чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» визначають характерною для злочинної організації ознакою, поруч зі спеціальною метою та ієрархічністю  об’єднання, зовнішню (окрім внутрішньої, властивої також і організованій групі) стійкість.

Так, ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.

Таким чином, під стійкістю злочинної організації пропонується розглядати здатність такого об’єднання успішно протистояти зовнішнім (діяльність конкурентів по злочинному середовищу, різноманітні заходи правоохоронних органів по боротьбі з організованою злочинністю тощо) та внутрішнім (наприклад, прояви непокори волевиявленню керівника у самому такому ієрархічному об’єднанні) чинникам, що можуть посягати на безпеку її існування (функціонування) [23, с. 558].

4. Зорганізованість на основі  попередньої змови членів або  структурних компонентів організацій  для спільної діяльності. Така  змова відбувається в процесі  створення означеної організації.  Термін «спільна діяльність злочинної  організації» слід розуміти як  безпосереднє вчинення злочинів, а також діяльність, спрямовану  на підтримання можливості існування  такої організації. Кожний учасник  змови усвідомлює, що разом із  іншими він долучається до  здійснення злочинної мети, для чого створено організацію, і бажає цього. Це характерно також для тих осіб, які приєднуються до такої організації після її створення.

5. Наявність однієї з таких  цілей її діяльності:

- безпосереднє вчинення тяжких  або особливо тяжких злочинів  учасниками цієї організації; 

- керівництво чи координація  злочинної діяльності інших осіб, що може полягати в організації сходки злочинців, у спеціальних закликах, взятті під «контроль» певних сфер злочинної діяльності, вирішення конфліктів між окремими підконтрольними групами чи злочинцями тощо;

- забезпечення функціонування  злочинної організації, а також  інших злочинних груп, тобто створення  необхідних умов для існування  цих формувань ( фінансування  злочинної діяльності, її приховування, побутове, інформаційне, охоронне забезпечення, легалізація прибутків тощо).

Кримінально-правові наслідки такої форми співучасті – створення або участь у злочинній організації як формі співучасті є закінченим злочином, який передбачений ст. 255 КК України.

Таким чином, розгляд якісних ознак, притаманних злочинній організації, дозволяє зробити висновок, що ними є: ієрархічна структура; спеціальна мета, передбачена ч. 4 ст. 28 КК України, та стійкість. Зазначені ознаки характеризуються як взаємопов’язані та взаємообумовлені і визначають злочинну організацію як найбільш небезпечну форму співучасті у злочині.

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети в даній курсовій роботі було досліджено поняття та суть співучасті у вчиненя злочину; виявлено об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті; проаналізовано співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою; визначено характерні ознаки організованої групи як форми співучасті у злочині; досліджено поняття злочинної організації.

На основі визевикладеного можна  зробити наступні висновки:

1. На сьогодні, чинне законодавство, а саме ст. 26 Кримінального кодексу України (далі – КК України) визначає співучасть як умисну спільну участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину
2. Обов’язковими умовами співучасті у злочині є: наявність двох або більше осіб (співучасників); спільність дій співучасників у вчинені одного і того самого злочину; наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину; наявність причинного зв’язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом. За сукупністю цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин
3. Як особлива форма злочинної діяльності співучасть характеризується об’єктивними і суб’єктивними ознаками, відповідно до яких можна відрізнити співучасть від простого випадкового збігу дій декількох осіб при вчиненні того самого злочину (наприклад, при крадіжці інструментів з охоронюваного складу, вчиненій декількома працівниками, що мають доступ до цих інструментів по роботі).
4. Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.
5. Співвиконавство без попередньої змови полягає у спільному вчиненні злочину двома чи більше особами, які діють як виконавців злочину, без попередньої (тобто до початку вчинення злочину) змови між собою. У КК України ця форма співучасті передбачена ч. 1 ст. 28 та має назву «група осіб». Про відсутність попередньої змови свідчить той факт, що виконавці злочину до моменту його вчинення не приймають спільного рішення про вчинення такого злочину, не домовляються про спільність своїх дій. У таких випадках до діяльності одного виконавця своїми діями приєднується інший виконавець уже під час вчинення злочину, але до його закінчення.
6. Співвиконавство з попередньою змовою полягає у спільному вчиненні злочину двома чи більше особами, які діють як виконавці та заздалегідь домовились про спільне його вчинення. У КК України ця форма співучасті передбачена ч. 2 ст. 28, але прямо не виділена, а охоплена більш широким терміном «група осіб за попередньою змовою». Для цієї форми співучасті необхідна наявність попередньої згоди виконавців злочину на його спільне вчинення. Така згода повинна бути наявна до початку злочину, тобто до замаху на злочин.
7. Складною формою співучасті є злочинне угрупування у вигляді організованої групи та злочинної організації (ч. 3 і 4 ст. 28 КК). Такі угрупування утворюються за взаємною згодою його учасників і об’єднуються на основі спільного плану їхньої діяльності, спрямованої на вчинення, як правило, ряду злочинів. Злочин визнається учиненим організованою групою, якщо в його підготуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
8. Злочин визнається вчиненим  злочинною  організацією,  якщо він  скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою   зорганізувалися   для   спільної   діяльності   з   метою безпосереднього  вчинення  тяжких  або  особливо  тяжких  злочинів учасниками   цієї  організації,  або  керівництва  чи  координації злочинної  діяльності  інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
9. Злочинну організацію відносять до найнебезпечніших форм співучасті у вчиненні злочину. Зокрема, це обумовлено, такою метою її створення та діяльності як вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, у багатьох випадках наявністю міжнародних зв’язків, тривалістю існування, поширенням сфери впливу на найважливіші сектори економіки та суспільного життя. Також відсутніми є чіткі критерії розмежування злочинної організації від інших форм співучасті, насамперед від оганізованої групи, свідченням чого є офіційні звіти правоохоронних органів, що відображають спільні показники злочинів, скоєних організованими групами та злочинними організаціями.