Соучастие в уголовном праве

б) передбачення, що в результаті їх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин;

в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату [13, с. 212].

Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть збігатися або  не збігатися, що для вирішення питання  про наявність чи відсутність  співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).

Враховуючи викладене та зміст  ст. 26 КК, слід констатувати, що «необережна  співучасть» в умисному злочині  так само, як і «умисна співучасть»  у необережному злочині неможливі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ФОРМ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ

 

 

2.1. Співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

У частині 1 ст. 27 передбачено, що співучасниками є виконавці, організатори, підбурювачі та пособники, а в ч. 2 цієї ж статті названий співвиконавець. Отже, можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні ролі: один – виконавець, другий –пособник, третій – підбурювач тощо. Тим самим, у ст. 27, виходячи з об’єктивних ознак співучасті, а саме з тієї ролі, що виконують співучасники у злочині, співучасть поділяється на дві форми: просту та складну.

Проста співучасть (співвиконавство, співвинуватість), має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину, виконують однорідну роль, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один із виконавців погрожує жертві ножем, інший б’є її, а третій виймає гроші з кишені. Однак, щодо форми співучасті їх ролі однорідні – всі вони безпосередньо виконують діяння, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину, у цьому випадку розбою.

Проста форма співучасті передбачає:

1) співвиконавство без попереднього  порозуміння; 

2) співвиконавство з попереднім  порозумінням.

Співвиконавство без попередньої змови. Полягає у спільному вчиненні злочину двома чи більше особами, які діють як виконавців злочину, без попередньої (тобто до початку вчинення злочину) змови між собою. У КК України ця форма співучасті передбачена ч. 1 ст. 28 та має назву «група осіб». Про відсутність попередньої змови свідчить той факт, що виконавці злочину до моменту його вчинення не приймають спільного рішення про вчинення такого злочину, не домовляються про спільність своїх дій. У таких випадках до діяльності одного виконавця своїми діями приєднується інший виконавець уже під час вчинення злочину, але до його закінчення.

Відсутність попередньої змови між співвиконавцями не виключає наявності самої змови під час виконання ними об’єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчиняючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, узгоджувати свою подальшу поведінку тощо.

Кримінально-правові наслідки цієї форми співучасті полягають у  такому:

- в деяких випадках така форма співучасті виступає як конструктивна ознака основного складу злочину (ст. 293 – активна участь у груповому порушенні суспільного порядку; ст. 294 – активна участь у масових заворушеннях);

- може виступати як кваліфікуюча ознака певного складу злочину (ч. 3 ст. 152 – зґвалтування, вчинене групою осіб; ч. 2 ст. 296 – хуліганство, вчинене групою осіб) [20, с. 203].

У такій групі осіб розподіл обов’язків відбувається нечітко, характеризується елементарною узгодженістю діянь співучасників  вже після початку здійснення хоча б одним з них об’єктивної  сторони спільного злочину. Це свідчить про нестійкість даного колективного утворення, про  низький ступінь  погодженості діянь під час здійснення злочину. Дана форма співучасті не є стійкою [9, с. 327].

Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі  об’єктивні і суб’єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їх діями має бути причинний зв’язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. Розрізнені, не пов’язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й збігаються у місці і часі, але не пов’язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті в цілому, в тому числі у формі, передбаченій ч. 1 ст. 28 КК.

Співвиконавство з попередньою змовою полягає у спільному вчиненні злочину двома чи більше особами, які діють як виконавці та заздалегідь домовились про спільне його вчинення. У КК України ця форма співучасті передбачена ч. 2 ст. 28, але прямо не виділена, а охоплена більш широким терміном «група осіб за попередньою змовою». Для цієї форми співучасті необхідна наявність попередньої згоди виконавців злочину на його спільне вчинення. Така згода повинна бути наявна до початку злочину, тобто до замаху на злочин.

Кримінально-правові наслідки цієї форми співучасті:

- виступає як кваліфікуюча ознака окремих складів злочину (ч. 2 ст. 185 – крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб);

- виступає як обставина, що обтяжує покарання (п. 2 ст. 67 КК України).

В роз’ясненні Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» в абз. 1 п. 25 визначено: «Крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання належить кваліфікувати як здійснені за попереднім зговором групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як співвиконавці дві й більше особи» [19, с. 217].

З цього роз’яснення Пленуму  випливає, що діяння може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо:

1) у вчиненні злочину брали  участь кілька осіб (дві чи  більше особи), які діяли як  співвиконавці злочину; в діях  двох осіб, один з яких був  підмовником (чи пособником), а  другий – виконавцем, цієї кваліфікуючої  ознаки злочину немає; 

2) змова про вчинення злочину  спільно, загальними зусиллями  була укладена до початку вчинення  злочину. Якщо змова про спільне  вчинення злочину виникла в  процесі вчинення злочину, під час вчинення діяння, то воно не може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, оскільки в цьому випадку не було попередньої змови [11, с. 171].

В науці кримінального права  обгрунтовано домінує підхід, що під  попередньою змовою слід розглядати змову, яка буоа досягнута виконавцями  до початку виконання об’єктивної  сторони певного злочину. При  цьому змова може носити як загальний  характер, а може включати різні  сторони злочинної діяльності: конкретні  об’єкти злочину, способи та методи вилучення майна, його характер, обов’язки  та місце дій кожного співучасника, час, знаряддя та засоби вчинення злочину, засоби, що забезпечують приховування слідів злочину. Проміжок часу між моментом змови (вироблення плану злочинних  дій) та початком виконання об’єктивної  сторони певного складу злочину  на кваліфікацію дій суб’єктів не впливає [10, с. 289].

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини  проти життя та здоров’я особи» так само тлумачить кваліфікуючу ознаку, яка розглядається, наступним чином: «Вчиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання».

Аналогічні положення передбачені і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил». Так, у п. 9 зазначеної постанови вказано, що «контрабанда вважається вчиненою за попередньою змовою групою осіб тоді, коли в її здійсненні брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне її вчинення. Кожна з таких осіб, незалежно від того, яку роль вона виконувала, несе відповідальність за ч. 2 ст. 201 КК, як співвиконавець. У разі, коли особа вчинила контрабанду у співучасті з організатором, підбурювачем, пособником, зазначена кваліфікуюча ознака відсутня» [19, с. 228].

Вчинення злочину за попередньою  змовою групою осіб підвищує суспільну  небезпечність учинюваних дій порівняно  з першою формою співучасті. Тому в  Особливій частині КК значна кількість  статей передбачає вказану форму  співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім  це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних  засобів тощо. Крім того, вчинення злочину  за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в  статтях Особливої частини КК, визнається обтяжуючою обставиною при  призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

 

 

2.2. Організована група як форма співучасті вчинення злочину

Складна форма співучасті, тобто  співучасть із розподілом ролей, полягає  у тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У цьому разі має місце  розподіл ролей — один (чи декілька) виконавець, інші — організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й організатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому разі тут завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей).

Складною формою співучасті є злочинне угрупування у вигляді організованої  групи та злочинної організації (ч. 3 і 4 ст. 28 КК). Такі угрупування утворюються  за взаємною згодою його учасників  і об’єднуються на основі спільного  плану їхньої діяльності, спрямованої  на вчинення, як правило, ряду злочинів.

Злочинне угруповання має, крім кількісних (наявність від трьох  і більше осіб), і якісні ознаки. Якісною  ознакою злочинного угруповання  є його попередня зорганізованість у стійке об'єднання за єдиним планом з розподілом зобов'язань учасників  групи щодо вчинення, як правило, неодноразових  злочинних дій. Кожен із учасників  злочинного угруповання (співтовариства) усвідомлює, що він разом з іншими особами бере участь у здійсненні злочинної мети (плану), для досягнення якої воно створено, і бажає зробити  свій внесок у цю діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК, злочин визнається учиненим організованою групою, якщо в його підготуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три  і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи [2].

Досить детальний підхід до визначення ознак організованої групи запропонував Шапченко С. Д. На думку цього вченого, специфічними ознаками, які характеризують організовану групу, відповідно до ч. 3 ст. 28 КК України виступають:

а) кількісний склад групи;

б) спосіб її утворення;

в) стійкість групи (об’єднання);

г) мета створення групи;

ґ) наявність єдиного плану злочинної  діяльності групи;

д) розподіл функцій учасників групи;

є) поінформованість усіх учасників  групи про наявність єдиного  плану злочинної діяльності [18, с. 56-57].

Кримінально-правові наслідки такої  форми співучасті:

- виступає як обставина, що обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67);

- у випадку, передбаченому ст. 392 КК України, створення організованої групи з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію визнається закінченим злочином;

- може виступати як кваліфікуюча ознака – «вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою» – окремих складів злочину.

У КК України ця ознака визначена як кваліфікуюча і, така що, обтяжує  відповідальність. У 59 статтях 14 розділів і з них у 24 випадках в наступній  частині відповідної  статті  як  кваліфікуюча  ознака  наводиться  також  вчинення злочину  організованою  групою.  Найбільше  таких  поєднань  у  нормах,  що  встановлюють  кримінальну  відповідальність  за  злочини  проти  власності та у сфері обігу наркотичних засобів. 

Складна особливо кваліфікована форма –  це  організована  група,  а  також банда, озброєне формування та інше злочинне угрупування, правові ознаки яких визначені у ч.3  ст. 28  КК  України.  Такі  злочинні  об’єднання  за  своїм  змістом  є  стійкими  організованими  структурами, що  створюються за  взаємною згодою  їх  співучасників  і  спрямовані  на  тривалу  злочинну  діяльність. У  свою чергу організовані  групи за  ступенем їх  суспільної  небезпеки доцільно розмежувати  на  два  види.  Перший  –  не  озброєна  організована  група. Другий – озброєна  організована  група,  банда  чи  формування [7, с. 120]. 

Кількісний склад організованої  групи чітко визначений в ч. 3 ст. 28 КК України і складає не менше  трьох осіб. Враховуючи вимоги ст.26 КК України, такі особи повинні відповідати  вимогам, що ставляться до суб’єкта злочину, тобто бути осудними та досягти віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно в разі зменшення кількісного складу до двох учасників такого об’єднання в процесі його існування, організована група не матиме місця.

Для організованої групи характерним  є згуртованість, яка полягає в її одностайності. Для такої групи характерні міцні зв’язки між учасниками групи, високий рівень узгодженості дій, наявність організатора (керівника), єдиного плану з чітким визначенням ролі кожного співучасника, доведеного до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб’єктивний момент – єдність наміру учасників групи: усвідомлення кожним із них факту об’єднання з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату [17, с. 95].