Соучастие в уголовном праве

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП..........................................................................................................................3

 

РОЗДІЛ 1. СПІВУЧАСТЬ ЯК САМОСТІЙНИЙ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА......................................................................................6

1. Співучасть у вчинені злочину: поняття та суть.............................................6
2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті................................................11

 

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ФОРМ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ...........20

2.1. Співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою................................................................................................20

2.2. Організована група як форма співучасті вчинення злочину..........................24

2.3. Злочинна  організація..........................................................................................30

 

ВИСНОВКИ...............................................................................................................35

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................38

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійсненняправосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та інших злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, особливо це стосується питання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.

Питання про співучасть, незважаючи на велику кількість літератури по даній темі, до цього часу відноситься  до числа спірних. Визначення співучасті, яке повно відображає характерні ознаки спільної злочинної діяльності, дозволяє правильно орієнтувати  діяльність правоохоронних органів  в їх боротьбі із злочинами.ю що здійснюються у співучасті, сприяє чіткому відмежуванню таких злочинів від індивідуальної злочинної діяльності, і тим самим, зміцненню законності в боротьбі із злочинністю.

Отже, актуальність дослідження  полягає насамперед в тому, що з  метою запобігання поширення  у суспільстві злочинності такого роду слід бути добре обізнаним з  усіма можливими її проявами, для  чого необхідно дослідити основні  законодавчі механізми, які стосуються цього виду.

Метою курсової роботи є вивчення кримінально-правової характеристики поняття співучасті.

Реалізація мети передбачає  вирішення наступних завдань, а  саме:

• Дослідити поняття та суть співучасті у вчиненя злочину;
• Виявити об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті;
• Проаналізувати співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою;
• Визначити характерні ознаки організованої групи як форми співучасті у злочині;
• Дослідити поняття злочинної організації.

Об’єктом дослідження є законодавче регулювання співучасті у вчинені злочину та її форм.

Предметом дослідження є особливості кримінально-правової характеристики співучасті у вчинені злочину.

Методологічним підґрунтям дослідження є діалектичний метод і системно-структурний аналіз доктринального, нормативного і емпіричного матеріалу, який дозволяє виявити особливості в регулюванні співучасті у вчинені злочину та її форм. Порівняльно-правовий метод використовувався для з’ясування суті різних форм співучасті. Врахування формально-юридичного методу дозволило здійснити аналіз змісту правових норм кримінального законодавства, яке регулює питання щодо співучасті у вчинені злочину. Конкретно-соціологічний метод застосовувався під час аналізу емпіричної бази нових і маловідомих даних.

Теоретичною основою роботи та зроблених висновків є праці видатних вчених-правників України, а саме: Ю. В. Абакумової, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна,  Ю.В. Біла, В. І. Борисова, С. О. Єфремова, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка та інших.

Структура роботи обумовлена логікою дослідження і включає два розділи. Перший розділ містить загальну характеристику співучасті як самостійного інституту кримінального права. Другий розділ містить кримінально-правову характеристику форм співучасті у злочині.

Загальний обсяг курсової роботи - 40 сторінок. Кількість використаних джерел - 23.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СПІВУЧАСТЬ ЯК САМОСТІЙНИЙ ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

 

 

1. Співучасть у вчинені злочину: поняття та суть

Вчинення злочину однією особою (суб’єктом злочину) є типовою  ситуацією. Але у практиці застосування кримінального закону досить часто  трапляються випадки, коли у вчиненні одного злочину беруть участь дві або більше осіб, які діють сумісно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого злочину для досягнення єдиного злочинного результату. В таких випадках йдеться про співучасть у злочині. Тому невипадково у розділі VІ КК встановлено низку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочинні (статті 26–31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також кримінальну відповідальність співучасників і у своїй сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права — співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Як зазначає Абакумова Ю.В., у співучасті найчастіше вчинюються найбільш тяжкі та складні злочини насильницького та корисливо-насильницького характеру. Але небезпека цих злочинних проявів зумовлена не лише чисельною динамікою, а і якісними причинами, зокрема:

- до злочинної діяльності одночасно  залучається декілька осіб;

- спільною участю в злочині  декількох осіб заподіюється, як  правило, більша шкода інтересам  особистості й держави; 

- різний досвід та практичні  навички співучасників злочину  дають змогу більш чітко і  якісно підготувати та виконати  його, залишивши мінімальну кількість слідів на місці події, що ускладнює розкриття й подальше розслідування таких злочинів;

- утруднене розкриття злочинів, вчинених у співучасті, породжує в злочинців почуття безкарності, підштовхує їх до вчинення нових злочинів, залучення до злочинної діяльності нових співучасників [4, с. 113].

На сьогодні, чинне законодавство, а саме ст. 26 Кримінального кодексу України (далі – КК України) визначає співучасть як умисну спільну участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину [2].

Зміст цього визначення дає змогу  стверджувати, що обов’язковими умовами  співучасті у злочині є:

1. Наявність двох або більше осіб (співучасників);
2. Спільність дій співучасників у вчинені одного і того самого злочину;
3. Наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину;
4. Наявність причинного зв’язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.

За сукупністю цих умов настає кримінальна  відповідальність осіб, які спільно  вчинили злочин, за правилами про  співучасть і за статтею Особливої  частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин [12, с. 163].

Особливість цього поняття полягає  в тому, що в результаті спільних дій декількох осіб, пов’язаних і часто заздалегідь погоджених між собою, вчиняється єдиний злочин, досягається загальний злочинний  результат. У багатьох випадках той  чи інший злочинець, якби він діяв один, був би не в змозі вчинити  злочин, наприклад, через відсутність  знарядь і засобів злочину, слабкість  фізичних сил, нерішучість тощо. Але, об’єднавшись з іншими особами, він  може взяти участь у спільному  злочині шляхом надання порад, зброї, транспортних засобів або ж в  інший спосіб.

Прагнення до об’єднання зусиль при  вчиненні злочинів особливо сильно виявляється у неповнолітніх злочинців. Досить часто в основі мотивів вчинення злочинів неповнолітніми лежить не індивідуальна потреба чи бажання, а саме думка групи, а також дорослих осіб. Неповнолітні часто поєднуються для спільного вчинення крадіжок, грабежів, розбоїв, нерідко під керівництвом дорослих злочинців. Крім того, є злочини, що можуть бути вчинені тільки шляхом об’єднання декількох осіб: бандитизм, організація злочинного співтовариства й участь у ньому, насильницьке захоплення влади тощо.

Вчинення злочину декількома особами, за загальним правилом, прискорює  досягнення злочинного результату, полегшує приховування слідів злочину. Особливі труднощі виникають під час розслідування  злочинів, вчинених різними злочинними об’єднаннями, організованими групами, співтовариствами. Злочинна діяльність таких об’єднань ретельно маскується, нерідко вона здійснюється професіоналами, збитки від злочинів, вчинених злочинними групами, бувають більш значними, способи здійснення злочину набувають більш витонченого характеру, чинять більший психологічний чи фізичний вплив на потерпілого, як, наприклад, при захопленні заручника, вчиненому організованою групою. Саме тому участь декількох осіб у вчиненні злочину підвищує як його суспільну небезпечність, так і особистості злочинця [3, с. 144].

Аналіз кримінального законодавства  України дає змогу стверджувати, що співучасть є діяльністю, спрямованою  тільки на вчинення навмисного злочину, оскільки тільки при навмисній формі  вини злочинець повною мірою усвідомлює всю суспільну небезпеку свого  діяння та настання породжуваних ним  злочинних наслідків і бажає  або свідомо припускає їх.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили  злочин (виконавців), а й осіб, які  тією чи іншою мірою брали участь у вчиненні злочину, і хоча не були його виконавцями, але були організаторами, підбурювачами чи пособниками вчинення злочину. Саме за допомогою норм даного інституту і вирішуються питання про кримінальну відповідальність цих співучасників злочину. Причому в такому разі застосовуються як норми Особливої частини КК, так і норми, передбачені статтями 26–31 КК. За допомогою цього інституту вирішуються також питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набула значного поширення.

У нормах Особливої частини КК учинення злочину у співучасті закріплюється  у різний спосіб. В одних випадках воно є обов’язковою ознакою основного  складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню  за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК), створення  злочинної організації (ст. 255 КК), групове  порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших – виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті, поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм) [13, с. 207].

Коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за навмисне вчинення одного й того самого злочину спільними  зусиллями кількох осіб при виконанні  ними різних ролей (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), та умови, що визначають їх відповідальність, описані у ст. 27 Загальної частини Кримінального  кодексу України.

У ч. 1 ст. 27 КК виписано, що «співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник». У наступних частинах цієї статті дано визначення кожного зі співучасників злочину.

Виконавець злочину є головною постаттю, оскільки дії всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. Виконавець злочину завжди підлягає відповідальності безпосередньо за статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Норми Загальної частини про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підбурювача і пособника. Тому ці співучасники злочину підлягають відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виняток з цього правила становить своєрідна співучасть (sui generis), за якою відповідальність співучасників злочину передбачена безпосередньо у певній статті Особливої частини Кримінального кодексу.

 

 

 

 

 

 

2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті