Соучастие в уголовном праве

Співучасть не створює будь-яких особливих, інших підстав відповідальності – підставою відповідальності і тут, відповідно до ч. 1 ст. 2 КК є склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норму про співучасть вміщено в Загальній частині КК, означає лише одне – ця норма має застосовуватися у будь-якому випадку вчинення злочину, передбаченого в Особливій частині КК, але за наявності ознак співучасті. Наприклад, положення ст. 26 застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, зґвалтувань, викраденнянаркотиків, тощо.

Як особлива форма злочинної  діяльності співучасть характеризується об’єктивними і суб’єктивними ознаками, відповідно до яких можна відрізнити співучасть від простого випадкового  збігу дій декількох осіб при  вчиненні того самого злочину (наприклад, при крадіжці інструментів з охоронюваного  складу, вчиненій декількома працівниками, що мають доступ до цих інструментів по роботі).

Об’єктивні ознаки співучасті характеризуються:

а) кількісною ознакою;

б) якісною ознакою;

в) єдиним злочинним результатом  для всіх співучасників;

г) причинним зв’язком між діяннями всіх співучасників і єдиним злочинним  результатом.

Останні дві ознаки характерні для злочинів з матеріальними складами.

Кількісна ознака означає, що в злочині  беруть участь двоє і більше осіб. Для  більшості випадків співучасті досить наявності кількох людей, але  для деяких форм співучасті потрібна значна кількість співучасників, наприклад, при організації незаконного  збройного формування чи участі в  ньому (ст. 260 КК України), створення  злочинної організації (ст. 255 КК України).

Кожен із співучасників має відповідати  вимогам, встановленим у нормах Кримінального  кодексу про загальні умови кримінальної відповідальності, тобто має бути осудною особою, що досягла встановленого  в законі віку. Іншими словами, суспільно  небезпечне діяння, вчинене в результаті зусиль декількох осіб, тільки тоді буде вважатися співучастю, коли його учасники будуть визнані суб’єктами злочину, здатними відповідати за законом  за його вчинення. Вчинення злочину  з використанням осіб, які не можуть бути суб’єктами кримінальної відповідальності через вік чи неосудність, не утворює  ознак співучасті [15, с. 224].

Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння, вчинене у результаті зусиль декількох осіб, тільки тоді буде вважатися співучастю, коли його учасники будуть визнані суб’єктами злочину, здатними відповідати за законом за його вчинення. Вчинення злочину разом з особами, які не можуть бути суб’єктами кримінальної відповідальності через вік чи неосудність, не утворює ознак співучасті. Однак бувають випадки, коли правопорушник використовує для досягнення злочинного результату малолітніх чи неосудних осіб, тобто наявне так зване «посереднє виконавство», або ж «посередня винність. На практиці зазвичай це питання вирішується шляхом притягнення до кримінальної відповідальності такого правопорушника як виконавця злочину без ознак співучасті, незалежно від його фактичної ролі в підготовці та вчиненні злочину. Однак остаточного і чіткого законодавчого вирішення ця проблема не набула. Деякі норми лише посередньо торкаються її. У теорії кримінального права також не існує єдиної думки щодо цього питання [5, с. 143].

Якісна ознака означає, що при співучасті всі співучасники злочину повинні  діяти спільно. При цьому головною рисою спільності дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою загальної діяльності із вчинення злочину [16, с. 180]. Тобто співучасники діють разом, кожен з них робить свій внесок у вчинення злочину.

Таким чином, спільність діяльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер — діяльність кожного із співучасників взаємопов’язана з діяльністю виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямована на вчинення одного й того самого злочину, досягнення єдиного злочинного результату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими (наприклад, у процесі вчинення групових хуліганських дій (ч. 2 ст. 296 КК) винні завдають ударів потерпілому кулаками по голові й грудях, чим спричиняють тілесні ушкодження) або істотно різнитися між собою (наприклад, при заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 366 КК) особа вчиняє службове підроблення, що виступає засобом заволодіння чужим майном, а бухгалтер і касир за змовою з цією посадовою особою незаконно заволодівають цим майном і привласнюють його — ст. 191 КК). Ще більше відрізняються функції співучасників у таких формах співучасті, як організована група і злочинна організація. Однак головне для співучасті інше: злочин повинен бути результатом спільної діяльності всіх співучасників і при цьому кожен із них докладає (більшою чи меншою мірою) своїх зусиль, тобто робить свій внесок у вчинення злочину виконавцем.

Дії співучасників є взаємопов’язаними та взаємозалежними. При цьому результат їхньої діяльності – загальний для всіх. Цим результатом є спільне вчинення одного й того самого злочину, незалежно від того, яку мету має кожен зі співучасників і якими мотивами керувався. Однак кінцевою метою для кожного з них має бути вчинення єдиного злочину і бажання або свідоме допущення можливості настання суспільно небезпечних наслідків (це твердження стосується пособника, який не є проінформованим про всі деталі злочину, вчиненню якого він сприяє своєю діяльністю, але який усвідомлює його суть, протиправність і суспільну небезпеку), загальних для всіх співучасників. Наприклад, одна особа, яка бажає одержати матеріальну вигоду (одержання спадщини, усунення конкурента тощо), спровокувала, не інформуючи про свої особисті плани, цілі й мотиви, на убивство потерпілого іншу особу, що перебуває з останнім у неприязних стосунках. Третя особа виступила як пособник, надавши виконавцеві зброю, усвідомлюючи (або припускаючи), що її буде використано для вбивства, але будучи при цьому не поінформованим щодо деталей вчинення злочину. У наведеному прикладі підбурювач і виконавець керувалися різними мотивами й переслідували різні цілі. У діях же пособника відсутні визначені мета і мотив здійснення діяння. Він просто байдуже поставився до можливості настання суспільно небезпечних наслідків [6, с. 96].

Діяння кожного зі співучасників  є необхідною умовою для вчинення злочину та для можливості іншого співучасника виконати свою частку «роботи», а також необхідною умовою настання спільного злочинного результату, який є однаковий та неподільний для всіх учасників злочину (за відсутності ексцесу виконавця). За цей злочинний результат несуть відповідальність усі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен з них виконував в злочині (хоча роль та характер дій (бездіяльності) враховується при призначенні покарання). Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за заподіяння смерті потерпілому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства — організатор або підбурювач, і особи, які сприяли виконавцеві в інший спосіб (наприклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інформації про потерпілого: маршрути пересування, місце проживання, роботи, наявність охорони тощо). У кінцевому результаті всі співучасники відповідатимуть за злочин, який вчинив виконавець.

Спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і злочином, учинюваним виконавцем, є причинний зв’язок. Це означає, що:

1) дії кожного із співучасників  у часі повинні передувати  злочину, який вчиняє виконавець;

2) даний причинний зв’язок має  генетичний характер (зв’язок породження), оскільки кожен із співучасників  (незалежно від ролі та ступеня  участі) докладає відповідних зусиль, робить свій внесок у злочин, створює для нього необхідні  умови, чим сприяє вчиненню  його виконавцем;

3) причинний зв’язок за співучасті  має опосередкований характер, оскільки  свідома діяльність виконавця,  який вчиняє злочин, залежить  від попередньої діяльності інших  співучасників. 

Останні своїми діями (активними або  пасивними) створюють реальну можливість учинення злочину виконавцем, який перетворює цю можливість на дійсність  виконанням складу злочину. У свою чергу  діяльність співучасників (організатора, підбурювача, пособника) набуває злочинного характеру і перетворюється на співучасть у злочині шляхом вчинення злочину  виконавцем. Відсутність причинного зв’язку свідчитиме про відсутність  ознаки спільності в участі декількох  суб’єктів у вчиненні злочину  і про відсутність співучасті у злочині в цілому [13, с. 209-210].

Суб’єктивні ознаки співучасті –  умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб’єктивну сторону співучасті у злочині (суб’єктивні ознаки співучасті) виражено словами – злочин вчинюється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

а)співучасть можлива лише в умисних  злочинах;

б) всі особи, що беруть участь у  злочині (всі співучасники), діють умисно.

З закону випливає однозначний висновок – співучасть у злочинах, вчинених із необережності, є неможливою. При співучасті не тільки діяння має бути умисним, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає, що, якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діє умисно – співучасті немає (наприклад, працівник міліції залишає через недбалість у неналежному місці пістолет, а хтось, використовуючи це, заволодіває ним і вчинює з його використанням умисне вбивство). У цьому випадку працівник міліції нестиме відповідальність за недбале зберігання вогнепальної зброї – за ст. 264, а особа, що використала пістолет, – за умисне вбивство – за ст. 115. Діяти умисно при співучасті означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце змова щодо вчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і дістає об’єктивне вираження у спільності діянь співучасників. Причому змова – це обов’язкова ознака будь-якої співучасті.

Під попередньою змовою (угодою) розуміється така, що сталася до моменту початку вчинення злочину або до його закінчення. Сама змова може відбутися будь-яким чином (в усній або письмовій формі, за допомогою конклюдентних дій тощо). У разі вчинення злочину групою осіб під згодою можна розуміти сам факт «незаперечення». Особа «погоджується» на вчинення злочину разом з іншою особою. Як згоду, що відбулася за допомогою конклюдентних дій, можна розглядати й діяння лідера, який першим починає вчинення злочину (наприклад, наносить удар потерпілому), чим подає «сигнал до дії» іншим учасникам групи (особливо якщо лідер справляє значний психологічний вплив на членів групи) [4, с. 116].

Також можлива й письмова змова – шляхом обміну записками, накресленням плану дій чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою використання технічних систем (телефону, Інтернет тощо). У будь-якому випадку змова, взаємна узгодженість – це обов’язкова ознака співучасті.

Умисел при співучасті, як і в  злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Однак, оскільки злочин вчинюється в співучасті, ці моменти умислу мають свою специфіку. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого ним особисто діяння, а і суспільну небезпечність діяння, яке вчинює виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільно небезпечний наслідок. Іншими словами, співучасник повинен бути обізнаний про злочинні наміри, злочинні діяння виконавця. Вимога про таку поінформованість – найважливіша ознака співучасті. Наприклад, якщо особа, яка вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а особа цією рушницею вчинює вбивство, співучасті немає, оскільки даючи рушницю, сусід не знав про дійсний намір вбивці. Якщо ж рушницю було дано майбутньому виконавцю саме для вчинення вбивства, має місце співучасть, бо той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинний намір [14, с. 223].

Особливості інтелектуальної ознаки за співучасті такі:

а) виконавець не обов’язково повинен усвідомлювати злочинну діяльність усіх і окремо кожного із співучасників у повному обсязі. Це у низці випадків об’єктивно неможливе, особливо за таких форм співучасті, як вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією, де діяльність співучасників може мати досить таємний і законспірований характер. Однак він повинен усвідомлювати хоча б найближчу «ланку» діяльності співучасників, які йому сприяють у вчиненні злочину;

б) для співучасті не потрібно обов’язкового  усвідомлення співучасниками всіх (у  повному обсязі) індивідуально визначених рис злочину, вчинюваного виконавцем (місце, час, обстановка, засоби вчинення тощо). Достатньо того, щоб вони усвідомлювали  хоча б у родових рисах властивості  злочину, вчинюваного виконавцем, і розуміли, що сприяють йому в цьому. Своєю чергою виконавець має хоча б у загальних (родових) рисах усвідомлювати діяльність інших співучасників – організатора, підбурювача, пособника і розуміти, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому в учиненні злочину.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїм безпосереднім діянням прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив узгоджене ними злочинне діяння.

За загальним правилом співучасть у злочині характеризується прямим умислом, коли спільна злочинна діяльність співучасників об’єднана єдиним умислом, спрямованим на досягнення єдиного для всіх них злочинного результату. Разом з тим за співучасті може бути й непрямий умисел (наприклад, при злочинній діяльності організатора і пособника, коли вони, свідомо сприяючи виконавцеві вчинення злочину з матеріальним складом, можуть не бажати, але свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків злочинного діяння (дії чи бездіяльності) виконавця). З непрямим умислом може бути співучасть у злочині шляхом пособництва чи організаторства, коли вказані співучасники не бажали, але свідомо допускали вчинення виконавцем внаслідок їх діяльності злочину з матеріальним складом. У злочинах же з формальним складом умисел може бути тільки прямим, оскільки всі співучасники, докладаючи зусиль до вчинення злочину виконавцем, не можуть не бажати вчинення ним діяння, яке є обов’язковою ознакою цього складу злочину.

Отже, для наявності співучасті з огляду на її суб’єктивні ознаки необхідні:

а) усвідомлення кожним із співучасників  факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину;