Призначення покарання за сукупністю злочинів

   Така ж ситуація може виникнути і при призначенні покарання за злочини, що входять до сукупності, різних видів покарань. Так, якщо  за один із злочинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими – два роки позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю призначає покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. При порівнянні в цих випадках суворості покарань суд керується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51 КК України.

     Якщо хоча б за один із злочинів призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.²⁷

  Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 КК України наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним злочинів. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються. При частковому – до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин. Як йдеться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 р., принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватись у випадках призначення за окремі злочини, що входять до сукупності, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання в усякому разі має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини. ²⁸

            Складання покарань обмежене  в ч. 2 ст. 70 КК України певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді одного року позбавлення волі, а за ч. 3 ст. 296 КК України – у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остаточне покарання за сукупністю – чотири роки позбавлення волі, оскільки максимум санкції ч. 3 ст. 296 КК України – п’ять років.  Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 КК україни два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 КК України – чотири роки, то можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати лише один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185 КК, і визначити покарання – п’ять років позбавлення волі, тобто в межах максимуму санкції ч. 3 ст. 296 КК України.

          За загальним правилом, встановленим  ч. 2 ст. 70 КК України, остаточне покарання визначається в межах, встановлених  нормою  Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким. У такому випадку суд може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України. Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63 КК України , - п’ятнадцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК України до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185 ККУ), - до п’яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванадцять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п’ятнадцяти років – максимуму даного виду покарання. Тому слід розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі:

• максимум санкції за хуліганство – сім років,
• максимум санкції за крадіжку – п’ять років,
• максимум позбавлення волі як виду покарання – п’ятнадцять років.

      Необхідно  мати на увазі, що санкція  особливо тяжких злочинів за  своїм максимумом (п’ятнадцять років)  часто збігається з максимумом, встановленим для даного виду  покарання в Загальній частині.  У цьому разі покарання в  п’ятнадцять років поглинає інші  покарання, призначені за окремі  злочини.²⁹

      Частина  4 ст. 70 КК України поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком суду за правилами, визначеними в ст. 72 КК України.

        Ця  норма має велике значення, оскільки  нерідко злочини, що складають  сукупність, можуть бути розкриті  в різний час, і засудження  винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома  або більше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постановили після вироку  у першій справі. Наприклад, особа була притягнута до відповідальності і засуджена за ч. 2 ст. 296 КК України за хуліганство, вчинене нею у грудні 2003 р. Після постановлення вироку у цій справі з’ясувалось, що засуджений ще в жовтні 2004 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185 КК України. І так:

• особа вчинила два злочини;
• кожний з них передбачений самостійною статтею КК України;
• обидва вони вчинені до засудження хоча б за один з них.

Тому до таких випадків і застосовуються ті ж правила  призначення покарання, що визначені  законом для сукупності злочинів.

          Призначення покарання в порядку  ч. 4 ст. 70 КК України проходить три етапи:

1. суд виносить вирок за другий злочин, тобто призначає покарання за злочин, розкритий останнім;
2. з урахуванням раніше постановленого вироку суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за обома вироками, причому це складання відбувається лише в межах, встановлених у ч. 2 ст. 70 КК України;
3. в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, фактично відбуте за попереднім вироком.³⁰

2.3. Призначення  за сукупністю злочинів додаткових покарань у кримінальному праві України

Додаткові покарання - це включені до переліку покарань допоміжні для  досягнення, як правило, окремих цілей  покарання, що призначаються з урахуванням  специфіки скоєного злочину і  даних, що характеризують особу винного, або за прямою вказівкою закону, або на розсуд суду для посилення  і специфікації єдиної (поряд з  основним) сукупної міри покарання  і призначеної для диференціації  та індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання шляхом виборчого  впливу на окремі й інші (у порівнянні з основним покаранням) сторони правового  статусу особистості засудженого.

Основними функція додаткових покарань є:

• посилення карального змісту єдиного (сукупного) покарання;
• пом'якшення основного покарання шляхом призначення меншого строку або розміру з урахуванням приєднання додаткового покарання;
• відшкодування матеріального збитку;
• компенсація моральної шкоди та ін..³¹

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється частинами 1 і 3 ст. 70 КК України, із яких випливає, що додаткове покарання:

 По-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність.

 По-друге, якщо одне  або кілька додаткових покарань  були призначені лише за один із злочинів, що входить у сукупність, то вони приєднується до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю.

По-третє, якщо за всі або  кілька злочинів, що входять у сукупність, призначені кілька додаткових покарань, то їх остаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:

а) якщо ці додаткові покарання одного виду, то вони, насамперед, поєднується між собою шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК України, і лише після цього приєднуються до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю;

б) якщо ці додаткові покарання різних видів, то вони ні поглиненню, ні складанню між собою не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК України кожне з них приєднується до основного, остаточно призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.³²

       Можна виділити етапи призначення додаткового покарання:

1. визначаючи покарання за кожний зі злочинів, суд повинен призначити не тільки основне, але й додаткове покарання, якщо, звичайно, його застосування передбачено законом;

2. призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначений за окремий злочин (злочини), що входять до сукупності;

3. якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом  повного чи часткового складання в межах, зазначених ст. 70 КК України;

4. якщо ці додаткові покарання  різних видів, то кожне з них приєднується до основного покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.³³

Висновки

Підводячи підсумки в даній роботі, можна визначити, що призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії:

1. суд призначає покарання окремо за кожен злочин;

2. суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю.

Цей підхід має практичне значення у таких аспектах:

а) він сприяє досягненню мети кримінального  покарання. Призначаючи покарання  за кожний із вчинених злочинів, суд  не лише індивідуалізує покарання, а  й стверджує принцип невідворотності  покарання;

б) він забезпечує апеляційній і  касаційній інстанціям можливість перевірки  винесеного вироку, полегшує розгляд  справ у разі, коли йдеться про  зміну чи скасування вироку в частині  засудження за один із злочинів;

в) це дає змогу правильно застосовувати  положення кримінального закону про його зворотну дію в часі;

г) у разі прийняття закону про  амністію він надає можливість чітко  визначити злочин, що підпадає під  амністію.

Так в процесі  дослідження було виділено три ознаки сукупності  злочинів:

• вчинення  особою двох і  більше  злочинів, при чому  кожен  з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину;
• злочини які утворюють сукупність повинен бути передбачений  самостійною статтею або частина статті КК України, які містять власну санкцію.
• потрібно, щоб за  жоден із злочинів  особа не  була  засуджена, тобто це  означає, що всі злочини, винні вчинили до винесення вироку хоча  б за  один з них.

Взагалі  науковці  поділяють  сукупність злочинів  на  два  види:  ідеальну  та реальну. Кваліфікація  сукупності  злочинів має свою специфіку – відповідно до статті  33 КК України при сукупності  кожен злочин підлягає кваліфікації за  відповідною статтею або частиною статті КК України.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70 КК України, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Застосування покарання  завжди повинно здійснюватися з  додержанням основних напрямків, притаманних  кримінальній політиці:

• застосування суворих заходів покарання до осіб, що вчинили тяжкі злочини;
• застосування менш суворих заходів покарання, передусім покарань, не пов’язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання до осіб, які уперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.