Призначення покарання за сукупністю злочинів

Другою ознакою  сукупності злочинів є вимога, щоб  кожен із злочинів, які утворюють  сукупність, був передбачений самостійною  статтею КК України, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 КК і за ч. 1 ст. 121 КК України. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 КК і ч. 4 ст. 308 КК України.

Таким чином, можна  зробити категоричний висновок: кожен  із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована  в ч. 2 ст. 33 КК України¹⁵.

Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має  місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила  крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне  з них підпадає під ознаки самостійної  статті КК України і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід'ємною  ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із злочинів, які особа скоїла, вона не була ще засуджена. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно  в одній справі. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне - всі злочини вчинені до засудження, тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється - оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.

Стаття 33 КК України вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).¹⁶

При визначенні видів сукупності злочинів резюмується, що вони мають ті родові ознаки, які  входять до загального поняття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК або різними  частинами однієї статті КК, і всі  злочини вчинені до засудження хоча б за одне з них. Тому, говорячи про  види сукупності, слід окреслити їх особливості, їх видові ознаки. У науці  кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється  на два види: сукупність ідеальну і  сукупність реальну. Такого розподілу  дотримується і судова практика.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи  вчинено два або більше злочини.

Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати  випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому  тяжкого тілесного ушкодження; отримання  посадовою особою у виді хабара наркотичних  засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю  однією дією особа чинить два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства або як отримання  хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене  може отримати правильну і повну  правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини  разом взятих. Ось чому дії службової  особи, яка одержала у виді хабара наркотичні засоби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 КК і відповідною статтею КК України, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307 ККУ)¹⁷.

 Ідеальна сукупність не є штучною юридичною конструкцією. Вона відбиває юридичну ситуацію, коли однією дією вчиняються два або більше злочини. І хоча ми користуємося зазначеним терміном, його розуміння повинно мати місце в повній відповідності з обумовленою ним об'єктивною дійсністю, тобто вчиненням двох або більше самостійних злочинів.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними  самостійними діями вчиняє два або  більше злочини. Таким чином, при  реальній сукупності є дві або  більше дії, кожна з яких являє  собою самостійний злочин¹⁸ (наприклад, крадіжка і хуліганство).

2.2. Характеристика систем  призначення покара у кримінальному праві України.

Сукупністю злочинів називається  вчинення особою двох або більше злочинів, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 ККУ). У зв’язку з цим можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність.

         Існують різні законодавчі системи  призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити  такі:

• система повного складання покарань;
• система обмеженого складання покарань;
• система поглинення;
• система обов’язкового або факультативного підвищення покарання;
• змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.

       При  системі абсолютного (повного)  складання керуються правилом: скільки  злочинів, стільки й покарань, які  і підлягатимуть повному складанню. 

       Система  обмеженого складання з’явилася  з метою пом’якшити жорстокість  системи абсолютного складання.  Відповідно до неї сума покарань  обмежується певною межею.

        Щоб  усунути суворість систем складання,  з’явилася система їх поглинення, за якою більш суворе покарання,  призначене за один із злочинів, що входять у сукупність, поглинає  менш суворе. У ряді законодавств  ця система застосовується при  призначенні покарання в разі  ідеальної сукупності злочинів.

         Прагнучи якось усунути хиби  системи поглинення, коли особа  по суті відповідає лише за  той злочин, за який призначено  більш суворе покарання, в багатьох  країнах почали вводити систему  обов’язкового або факультативного  підвищення покарання, призначеного  за сукупністю. Суд, призначивши  покарання за сукупністю шляхом  поглинення, зобов’язаний, зважаючи  на закон або на власний  розсуд, підвищити це покарання  до певної межі.

            Найбільш поширеними в законодавствах  є змішані системи, які більшою  мірою забезпечують  індивідуалізацію  покарання. В них застосовуються одночасно система обмеженого складання і система поглинення або сполучення цих систем із системою обов’язкового або факультативного підвищення покарання.¹⁹

         Змішана система призначення  покарання  за сукупністю злочинів встановлена у ст. 70 КК України.

         Кваліфікація злочинів за сукупністю  вимагає дотримання таких умов:

1. Заподіяні злочини повинні бути передбаченими різними нормами (частинами статті) КК України.

2. Якщо жоден із злочинів не є  необхідною ознакою іншого злочину з тих, що вчинені цією особою, наприклад, ст. 263 КК України є необхідною ознакою ст. 257 КК України, а злочини, передбачені статтями 121, 122 КК України є необхідною ознакою злочинів, що передбачені ст. 115 КК України.

3. Не буде сукупності і в тих випадках, коли вчинені злочини співвідносяться як загальний та спеціальні склади злочинів, наприклад, ст. 364 КК – зловживання владою і ст. 368 КК України – одержання хабара, бо хабар дається посадовій особі лише за зловживання нею її владою.

4. Не утворюється сукупності злочинів і в тих випадках, коли особа вчинила два або більше злочинів, але по одному з них спливли строки давності, або він підпадає під дію акта про амністію.²⁰

Пленум Верховного Суду України  в своїй Постанові №7 від 24.10.2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” звертає  увагу судів на те, що передбачені  законом правила призначення  покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами  однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта – як готування до злочину чи замах на нього. За окремими епізодами злочинної діяльності КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.²¹

      У ч. 1 ст. 70 КК України сказано: “При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань”. Тобто, призначення покарання за сукупністю злочинів проходить в два етапи:

• призначення покарання за кожен із злочинів, що входять у сукупність;
• визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів.²²

      Призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що утворюють сукупність, - це важлива вимога ст. 70 КК України , відступ від якої є неприпустимим.

Причому, як зазначається в  Постанові Пленуму Верховного Суду № 7 від 24.10.2003 р., встановлений ст. 70 КК України порядок, згідно з яким суд зобов’язаний призначити покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити покарання за сукупністю злочинів, стосується як основних, так і додаткових покарань. Визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена статтями  КК України, суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України ²³.   

         Суд, призначаючи покарання за  кожний із злочинів, керується  загальними засадами призначення  покарання (ст. 65 ККУ), а також враховує обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання, зазначені в ст. ст. 66, 67КК України. Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

     Призначення  остаточного покарання за сукупністю  злочинів відбувається на підставі  принципів поглинення або складання.  Це значить, що суд призначає  остаточне покарання шляхом:

• поглинення менш суворого покарання більш суворим;
• повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі.²⁴

       В п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 р. вказується, що “…при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК принципів необхідно застосувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення  менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо. Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться – основне чи додаткове.”²⁵

      Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі:

• за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка) покарання у вигляді позбавлення волі на строк два роки;
• за ч. 3 ст. 296 КК України (хуліганство) - на строк чотири роки.

То більш суворе – чотири роки – поглинає менш суворе – два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання – чотири роки позбавлення волі.²⁶