Призначення покарання за сукупністю злочинів

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

ІНСТИТУТ ПРОКУРАТУРИ  ТА СЛІДСТВА

 

 

 

Кафедра кримінального права

курсова робота

на тему:

«Призначення  покарання за сукупністю злочинів»

 

 

 

 

 

студента___курсу,___потоку,____групи

Мойсеєнка Романа Миколайовича

напрямку підготовки__________________

спеціальності________________________

керівник____________________________

____________________________________

національна шкала___________________

кількість балів_______________________

оцінка:ECTS_________________________

члени комісії________________________

____________________________________

____________________________________ 

 

 

 

 

 

Одеса – 2013 р. 

План

Вступ…………………………………………………………………….………… 3

Розділ І. Загальна характеристика призначення покарання у кримінальному  праві України…………………………………………………………….……….. 5

          1.1. Загальні засади призначення покарання у кримінальному праві України………………………………………………………………….………..…5

         1.2. Основні принципи призначення покарання у кримінальному праві України……………………………………………………………………….……13

Розділ ІІ. Кримінально-правова  характеристика сукупністю злочинів у кримінальному праві України…………………………………………..…….…16

        2.1. Характеристика сукупності злочинів у кримінальному праві України…………………………………………………………………………..…16

        2.2. Характеристика систем призначення покарання за сукупністю злочинів у кримінальному праві України………………………………………20

       2.3. Призначення за сукупністю злочинів, додаткових покарань у кримінальному праві України……………………………………………………29

Висновки………………………………………………………………………..31

Список використаної літератури………………………………………………33

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та культурно – виховного характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка існує в санкції кожної кримінально – правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

Сучасне суспільство надало людині широкі права і можливості, до використання яких потрібно підходити відповідально. Це зумовлюється тим, що можливості людини в суспільстві на багато виросли. В сучасному світі кожний залежить від усіх, а усі від кожного.

У цих умовах безвідповідальна поведінка і злочинні діяння є  соціальним злом, яке породжує протиправність і значну суспільну небезпеку.

Кримінальне право як окрема галузь права покликане вести  ефективну боротьбу із злочинами (протиправними  суспільно небезпечними діяннями). В процесі підвищення вимог до законодавчої та правозастосовної діяльності, обумовленого розбудовою в Україні правової держави, особливого теоретичного та практичного значення для визначення підстав кримінальної відповідальності та меж призначення покарання при вчиненні кількох злочинів набуває проблема дослідження множинності, зокрема сукупності злочинів.

Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності - це дуже складна і довготривала процедура. Основним в цій процедурі є  встановлення у діях злочинця передбаченого  кримінальним законом злочину, а  точніше складу злочину.

Будучи невід’ємною частиною вчення про злочин, кримінальну відповідальність, проблема множинності злочинів та призначення покарання за наявності множинності злочинів є однією з найважливіших та найскладніших у теорії кримінального права та правозастосовній практиці, якій, зокрема, приділяється значна увага у публікаціях багатьох представників вітчизняної науки кримінального права: С.В. Албул, Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.І.Бажанов, П.С. Берзін, М.С. Бідюкова, М.В. Володько, В.К. Грищук, П.С. Євдокімова, Ю.Ф. Іванов, І. Івашкович, М. Косюта, В. Кубарєв, В.К. Матвійчук, Г.Р. Мартинишин, Є.С. Мірошниченко А. Музика., Є.Ю. Полянський, Є. Пономаренко, В.В. Сташис, В. Я. Тацій, С.Д. Шапченко, О. Шинальський.

Нормативною основою роботи стали та правові акти, як, безпосередньо  Конституція України, Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року, а також Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Об’єктом дослідження курсової роботи є законодавство України.

Предмет дослідження –  призначення покарання за сукупністю злочинів.

Метою роботи є дослідження  особливостей призначення покарання  за сукупністю злочинів

Методи дослідження: логічний, структурно-функціональний, системний, порівняльний.

Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У розділі 1 розглядаються  загальні засади та принципи призначення  покарання у кримінальному праві  України.

У розділі 2 детально розглянуто  поняття і види  сукупності злочинів, характеристика систем призначення покарання за сукупністю злочинів та особливості призначення додаткових покарань у кримінальному праві України.

Загальний обсяг роботи складає 34 сторінки.

 

Розділ І. Загальна характеристика призначення покарання у кримінальному праві України

1. Загальні засади призначення покарання у кримінальному праві України.

Призначення покарання є  однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і завершальною стадією  застосування кримінально-правової норми  відносно особи, визнаної судом винуватою  у вчиненні злочину.

 Вона полягає у визначенні певного виду і розміру кримінального покарання, необхідного й достатнього для досягнення мети покарання у конкретній кримінальній справі. Можливість призначення законного, обґрунтованого і справедливого покарання значною мірою залежить від законного визначення положень, якими має керуватись суд при призначенні покарання.

У чинному КК вони формулюються як загальні засади призначення покарання  та інші правила, якими у свою чергу, конкретизується порядок реалізації загальних засад.

Загальні засади призначення покарання передбачені ст.65 КК України. Відповідно до цієї статті суд призначає покарання:

1. у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2. відповідно до положень Загальної частини КК;
3. із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Хоча поняття загальних  засад призначення покарання  закон не містить, воно може бути сформульоване, виходячи з їх змісту.

Загальні засади призначення  покарання – це передбачені кримінальним законом основні положення, якими  має керуватися суд при призначенні  покарання.

За змістом закону загальні засади призначення покарання у  їх сукупності є обов’язковими для дотримання судом, оскільки через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Водночас КК України у ряді випадків додатково до загальних засад передбачає необхідність врахування спеціальних вимог або правил.

Встановлені ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання застосовуються і щодо неповнолітніх. Необхідність їх застосування при призначенні покарання неповнолітньому зазначається у ст. 103 КК України.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання. Необхідне  й достатнє для її виправлення  та попередження нових злочинів (ч 2 ст. 65 ККУ). Аналіз цього положення дозволяє зробити висновок про те, що дотримання всіх встановлених законом вимог при призначенні покарання гарантує, що його вид, розмір буде необхіднім і достатнім для досягнення ним своєї мети. Необхідним і достатнім є таке покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного, обставинам, що пом’якшують і обтяжують покарання.¹

Розглянемо кожну із загальних  засад призначення покарання. Покарання  повинно призначатись у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини  КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Це означає, що суд  може призначити покарання лише в  межах санкцій статті Особливої  частини КК, за якою кваліфіковані  дії винного. Це пояснюється тим, що вид і розмір покарання встановлюється в санкції кримінально-правової норми з урахуванням ступеня  тяжкості злочину певного виду.

Дане положення зобов’язує суд дотримування певних умов. По-перше, призначити лише такий покарання, який передбачений у санкції кримінально-правової норми. Призначення виду покарання, не передбаченого санкцією (крім випадків передбачених у ч.1 ст. 69 ККУ ) є істотним порушенням закону і тягне за собою скасування вироку. При альтернативній санкції, в якій вказано два або більше основних видів покарання, суд вправі призначити тільки одне з них. При цьому більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде не достатній для виправлення особи та запобігання вчиненню нею нових злочинів. Призначення більш або менш суворого покарання з числа передбачених альтернативною санкцією повинно мати належне обґрунтування у вироку суду.

По-друге, суд зобов’язаний призначити покарання, визначене за розміром, тобто в доступних максимальних і мінімальних межах. За відсутністю в санкції кримінально-правової норми Особливої частини КК вказівки на нижчу межу покарання, вона визначається тією статтею Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання і встановлює його мінімальний розмір.²

Проте частинами 3 і 4 ст. 65 КК України передбачено випадки, коли допускається призначення покарання більш м’якого і більш суворого, ніж передбачено санкцією кримінально-правової норми Особливої частини КК, за якого кваліфікується злочин. Підстави призначення покарання в зазначених випадках встановлені відповідно ст.69 і статтями 70 та 71 КК України. Це призначення більш м’якого виду покарання, ніж передбачений у санкції статті Особливої частини КК України або призначення покарання у розмірі нижчому від найнижчої межі встановленої в санкції статті Особливої частини КК України (ч.1 ст. 69 ККУ). Відповідно до ч. 3 ст. 65 КК України за незакінчений злочин, керуючись статтями 13-17 КК України. Після цього, враховуючи вимоги статей 65-67 та частин 1,2 і 3 ст.68 КК України, призначає покарання за незакінчений злочин.³

При призначенні покарання  за злочин у співучасті, суд повинен  керуватися не тільки ч.4 ст.68 КК України, що встановлює правила призначення покарання за злочини, вчинені у співучасті, а й положення статей 26-30 КК України, якими встановлено поняття співучасті у злочині, її види і форми.

У разі призначення покарання  за злочин неповнолітніми, суд керується, крім статей 65-67 КК України положеннями розділу XV Загальної частини КК України (статті 97-108 ККУ), якими встановлено особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Суд повинен при призначенні  покарання виходити з мети покарання, яка визначена ст. 50 КК України, керуватись системою покарань, встановленою ст.51 КК України, зважаючи на особливості її побудови, виконувати вимоги тих статей Загальної частини КК України, які передбачають ступінь, розмір і порядок застосування конкретних видів покарань (статті 53-64 ККУ).⁴

Призначення остаточного  покарання за сукупністю злочинів або  вироків є неможливим без врахування встановлених статтями 70,71 КК України правил.

Отже, положення більшості  норм Загальної частини КК України повинні враховуватись при призначенні покарання винному у конкретній справі. Недотримання або ігнорування цих положень, може істотно вплинути на законність і справедливість призначеного винному покарання.

Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину вимагає в  першу чергу, з’ясування питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон злочин даного виду. Це питання вирішується на підставі положень ст. 12 КК України, відповідно до яких злочини залежно від ступеня тяжкості поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Це є типова характеристика ступеня тяжкості вчиненого злочину, яка знаходить свій прояв через санкцію, встановлену законом за злочин даного виду.

Встановлення категорії  тяжкості вчиненого особою злочину  визначає загальний підхід до призначення  покарання.

Конкретна оцінка ступеня  тяжкості кожного вчиненого злочину  визначається судом із врахуванням  усієї сукупності фактичних обставин справи. Тяжкість вчиненого злочину  характеризується такими обставинами, які в межах одного й того ж  складу злочину свідчать про його більшу або меншу небезпечність. Ці обставини можуть бути двох видів. До першого виду слід віднести обставини, які характеризують конструктивні  ознаки складу злочину. Так, наприклад, п.1 ч.2 ст. 115 КК України встановлено відповідальність за вбивство двох або більше осіб. Отже вбивство двох і вбивство п’яти осіб кваліфікуються за однією і тією ж сомою кримінально-правовою нормою і покарання в обох випадках передбачається в одних і тих же межах: позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. Але тяжкість вбивства п’яти осіб є значно більшою. Тому в межах однієї санкції покарання за вбивство п’яти осіб, за однаковості умов, має бути суворішим від покарання призначеного за вбивство двох  осіб.⁵