Поняття та форми множинності за кримінальним правом РФ та України: порівняльний аналіз

 Ознаки ідеальної  сукупності злочинів:

1) злочини вчинюються одним діянням;

2) вчинення відбувається  одночасно; 

3) діяння вчинюються в одному місці;

4) наслідки передбачають  відповідальність за різними  статтями КК.

 Відміни ідеальної  та реальної сукупності:

1) в разі реальної  сукупності можлива повторність, ідеальної — неможлива;

2) в разі реальної  сукупності строки давності починаються  у різний час по кожному  злочину, ідеальної — одночасно. 

 Не утворюють сукупності:

1) конкуренція загальної  і спеціальної норм закону, тобто  за наявності у злочині спільних ознак з іншими злочинами. Наприклад, одержання хабара (ст. 386 КК) і зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Оскільки одержання хабара є зловживання владою, то в даному випадку для кваліфікації застосовується спеціальна норма (ст. 386 КК), яка надає діянню більший ступінь суспільної небезпечності порівняно з загальною;

2) за умови, що одне  з діянь відповідно до норми  Особливої частини КК є кваліфікуючою  ознакою або способом чи засобом  іншого діяння. Наприклад, ч. 2 ст. 163 КК передбачає кримінальну відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передбачається засобами зв’язку або через комп’ютер, якщо ці діяння вчинені службовою особою. В даному випадку дії винної особи будуть кваліфікуватись тільки за ч. 2 ст. 163 КК і додаткової кваліфікації непотрібно;

3) коли злочинні дії,  що створюють певний самостійний  склад злочину, є частиною об’єктивної  сторони іншого, більш тяжкого  злочину. Наприклад, незаконне  носіння, придбання вогнепальної зброї утворює закінчений склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 263 КК, але якщо ці дії вчинені членом банди, то має місце тільки один (одиночний) злочин, передбачений ст. 257 КК «Бандитизм», бо обов’язковою ознакою банди є наявність зброї.

 Відмінності ідеальної  сукупності злочинів від одиночного  злочину: 

1) якщо одними діями  заподіяна шкода двом різним  об’єктам, то тут має місце  ідеальна сукупність, якщо кримінальна  норма передбачає відповідальність  за посягання на два об’єкта — одиночний злочин;

2) ідеальна сукупність  має місце за різних форм вини (наприклад, вчинення умисного вбивства і одночасно заподіяння смерті через необережність).

Рецидив. Поняття рецидиву злочинів. Слово «рецидив» латинського походження й у перекладі означає «що відновлюється», «повторюється». Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

1) рецидив має місце  там, де особою вчинено два  або більше самостійних і тільки  умисних злочини;

2) при рецидиві кожен  з вчинених злочинів утворює  собою одиничний злочин (різні  його види);

3) злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

Проте, рецидив має  і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної  повторності. Такою ознакою є судимість:

4) факт судимості створюється  обвинувальним вироком суду, що  вступив в законну силу із  призначенням винному певного  покарання. Протягом строку покарання,  а в ряді випадків і протягом  певного проміжку часу після  відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин.

Якщо ж судимість  за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.

Законодавець рецидив  як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1) вказівкою на попередню  судимість (наприклад, ч. З ст. 296); 2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшого суспільною небезпечністю.

Види рецидиву злочинів. У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив  менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив  умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив —  це такий рецидив, у який входять  різнорідні злочини, тобто не тотожні  за родовим або безпосереднім  об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається  рецидив, у який входять тотожні  або однорідні злочини, тобто  однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні  безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив  є більш небезпечним, ніж рецидив  загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості  судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є  в тих випадках, коли особа має  дві судимості. Наприклад, маючи  судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив  можуть утворювати загальний або  спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку — сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив  має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову  вчиняє протягом строку судимості новий  злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при  якому особа, маючи судимість  за один з таких злочинів, знову  вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив  впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.

3. Кваліфікація рецидиву  злочинів. Рецидив злочину у випадках, передбачених законом, впливає  на кваліфікацію злочину. Це  перш за все стосується спеціального  рецидиву. У багатьох статтях  Особливої частини КК попередня  судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. З ст. 296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так, одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

В даній роботі були порушені такі актуальні питання практики, як поняття й форми множинності  злочинів, її відмінність від єдиного злочину, поняття і ознаки сукупності, повторності і рецидиву злочину, їх види і правові наслідки. Значимість зазначеного кола питань визначається насамперед відносної поширеністю таких злочинів, відомими труднощі, яких зазнає правоохоронними органами при кваліфікації повторних злочинів.

При дослідженні множинності  злочинів з’ясувалося, що це досить спірна в науці і практиці область, що породжує величезне поле для творчості. По цій темі написано досить багато літератури, однак складність полягає в тому, що практично кожен автор має власну точку зору, як мінімум не схожий на всі інші. Були виділені «острівці» теорії, які все ж залишаються на сьогоднішній день безперечними (оскільки важко оскаржити абсолютно очевидне), після чого мало сенс загострити увагу на найбільш цікаві пропозиції і думках різних авторів – як сучасних, так і радянського періоду.

Найбільшу увагу було зосереджено на розмежуванні множинності  злочинів і єдиного складного  злочину, з тієї причини, що питання  про співвідношення цих понять є предметом найгостріших суперечок і донині.

Підсумувавши всі точки  зору з даного питання, ми дійшли до висновку, що множинність злочинів полягає в тому, що винний здійснює до притягнення до кримінальної відповідальності кілька злочинних діянь, що містяться ознаки різних складів злочинів, або кількох злочинних діянь що містять ознаки одного складу злочину, але не характеризуються внутрішнім зв’язком, або, нарешті, знову робить будь-який інший злочин після засудження за попереднє.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Агаєв. Б. Юридичні ознаки повторності злочинів. Кримінальне право 2005 №4. С. 4 - 7.

2. Бражник Ф. Множинність  злочинів - відображення їх сукупної  суспільної небезпеки. Кримінальне  право 2000 № 3. С. 6.

3. Бузинова С. П.  Множинність злочинів і її види (кримінально правова дослідження). М., 1988. С.

4. Дагель П.С. Множественность  преступлений. Владивосток, 1969, с.1.

5. Караєв Т. Е. Повторність  злочинів. М., "Юридична література", 1983. С. 31.

6. Красиков Ю. А. Множинність злочинів (поняття, види, караність). М., 1988. С. 4

7. Красиков Ю.А. Множинність злочинів (поняття, види, караність). М., 1988. С. 6.

8. Красиков Ю.А., Здравомислов Б.В. Множественность преступлений (понятие, виды, наказуемость). - м.: Рио ВЮЗИ, 1988. 22

9. Криволапов Г.Г. Множественность преступлений по советскому уголовному праву и установление ее признаков ОВД: Учебное пособие. - м.: 1989. - с.19.

10. Кудрявцев. Н. Загальна теорія кваліфікації злочинів. М., 1972. С. 284.. Ю.А.

11. Малков В. П. Повторність проступку і кримінальна відповідальність. Казань, 1968. С. 21.

12. Малков В. П. Сукупність злочинів (питання кваліфікації і призначення покарання). Казань, 1974. С. 19.

13. Малков В. П. Сукупність злочинів (питання кваліфікації і призначення покарання). Казань, 1974. С. 19

14. Фролов Е.А., Галиакбаров Р.Р. Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права. Свердловск, 1967.

15. http://www.lawlibrary.ru/izdanie5104.html

¹ Красиков Ю. А. Множинність злочинів (поняття, види, караність). М., 1988. С. 4.

² Кудрявцев. Н. Загальна теорія кваліфікації злочинів. М., 1972. С. 284.. Ю.А.

³ Бузинова С. П. Множинність злочинів і її види (кримінально правова дослідження). М., 1988. С.

⁴ Агаєв. Б. Юридичні ознаки повторності злочинів. Кримінальне право 2005 №4. С. 4 - 7.

⁵ Малков В. П. Повторність проступку і кримінальна відповідальність. Казань, 1968. С. 21.

⁶ Малков В. П. Сукупність злочинів (питання кваліфікації і призначення покарання). Казань, 1974. С. 19.