Поняття та форми множинності за кримінальним правом РФ та України: порівняльний аналіз

 З урахуванням наявних  у літературі точок зору можна  виділити наступні загальні характерні ознаки множинності злочинів.

 Вчинення особою  двох і більше злочинів. Ця  ознака є загальною для всіх  випадків множинності злочинів, бо ця ознака підкреслює те  загальне, суттєве, що характерно  для всіх випадків прояву множинності  злочинних діянь. 

 Наявність непогашених юридичних наслідків хоча б по двох злочинів. За певних обставин здійснення однією і тією ж особою декількох злочинних діянь не може розглядатися як свідчення підвищеної небезпеки винного і вчиненого, а, отже, не тягне за собою для винного несприятливих кримінально-правових наслідків.

 Наприклад, якщо  особа вчиняє новий злочин  після закінчення багатьох років  після вчинення першого злочинного  діяння, то це є свідченням  відсутності особливої злісності  винного, яка має місце, як  правило, при вчиненні особою декількох злочинів за відносно короткий проміжок часу. Підвищена суспільна небезпека особи злочинця і вчиненого при здійсненні декількох злочинних діянь за невеликий період часу обумовлюється, зокрема, і тим, що спричинення шкоди суспільству за відносно короткий проміжок часу є більш відчутним і небезпечним. Збитки, заподіяні злочинами, здійсненими з великим розривом у часі, як правило, для суспільства менш відчутним, ніж такий же збиток, заподіяний за короткий час. Сказане зумовлює постановку питання про те, що не всякий випадок фактичного вчинення особою більше одного злочину є показником підвищеної суспільної небезпеки скоєного та його особистості. А як тільки множинність злочинів є юридичним виразом підвищеної суспільної небезпеки скоєного і злочинця, наявності у винного глибоко укорінені антигромадських поглядів і звичок, визначеної життєвої позиції, то при відсутності вказаних ознак недоцільно було б вважати що мають місце саме юридичне поняття множинності злочинів і тягне несприятливі правові наслідки . Тому в теорії кримінального права та судовій практиці прийнято положення, згідно з яким множинність злочинів не має місця, якщо хоча б по одному з двох діянь минули строки давності до кримінальної відповідальності або виконання обвинувального пріговора.

 Обставини, що виключають  множинність злочинів, є також  погашення або зняття судимості  за раніше скоєний злочин.

 Судимість, перш  за все, є свідченням наявності  відбувся факту засудження особи  судом за вчинення одного або  декількох злочинів. По суті, судимість представляє собою форму реєстрації та обліку піддавалися засудження осіб з метою здійснення контролю за їх поведінкою. Судимість вказує на те, що мало місце офіційне визнання судом від імені держави даного особи винною у вчиненні одного або кількох злочинів. Таким чином, яка має судимість особа раніше здійснювало одне або декілька злочинів.

 З урахуванням сказаного  судимість свідчить про таке  засудження особи, при якому  воно визнається судом суспільно  небезпечним не тільки в момент скоєння злочину, але і при призначенні покарання. Призначення покарання винному означає, що суд вважає засудженого суспільно небезпечним також на період виконання покарання.

 В обвинувальному  вироку суду від імені держави  дає негативну моральну оцінку поведінки засудженого і робить йому свого роду попередження про неприпустимість такої поведінки в майбутньому під загрозою настання несприятливих кримінально-правових наслідків. Таким чином, судимість також означає своєрідне попередження засудженому не робити нових злочинів. Це попередження залишається в силі, поки не відпадуть підстави вважати засудженого становлять суспільну небезпеку для суспільства. Обвинувальний вирок з призначенням покарання також вказує, що суд вважав за потрібне піддати засудженого впливу покаранням, виконання якого передбачає здійснення відповідного суспільного і державного контролю за поведінкою засудженого. Отже, судимість може розглядатися і як свідчення необхідності здійснення контролю за поведінкою засудженого з боку суспільства.

 Суспільна небезпека  засудженого не завжди втрачається  з відбуттям покарання, а тому  потреба в суспільному і державному  контролі за його поведінкою  залишається і після відбуття  ним покарання аж до повного  виправлення та перевиховання.  Громадський і державний контроль за поведінкою засудженого в період і після відбуття покарання знаходить свій вияв у встановленні режиму відбування покарання і правових обмеженнях з правових та кримінально-правового характеру. Таким чином, правові обмеження щодо засудженого по суті є засобом контролю за його поведінкою в інтересах попередження нових злочинів.

 При такому трактуванні  сутності судимості легко зрозуміти,  чому множинність злочинів пов'язується  з наявністю її в особи за  попередній злочин. Коль скоро  наявність судимості означає, що особа раніше вже вчинила один або декілька злочинів, представляє суспільну небезпеку, у зв'язку з чим взято під громадський і державний контроль, попереджено про неприпустимість вчинення нових злочинів під загрозою настання несприятливих кримінально-правових наслідків і все ж таки наважується на вчинення нового злочину, то це вказує на небажання його стати на шлях виправлення, ухилення від контролю, його підвищену суспільну небезпеку. Сказане дає підстави розглядати вчинене за вказаних обставин не як множинність злочинів і застосувати до винного більш суворе покарання.

 Множинність злочинів, як правило, є показником підвищеної  суспільної небезпеки особи винного.  Тому він розглядається як  підстава для посилення покарання.  А оскільки яка вчинила злочин, після погашення або зняття судимості не представляє підвищеної суспільної небезпеки в порівнянні з особою, вчинили таке саме діяння вперше, то відсутні і підстави до посилення покарання винному.

 Тому погашення  або зняття судимості в кримінальному праві визнається обставиною, що виключає множинність преступленій16.

 Порядку погашення  і зняття судимості регулюється  ст. 86 КК РФ. У відповідності з  цією статтею, погашення або  зняття судимості анулює всі  правові наслідки, пов'язані з  судимістю, отже, вона не може враховуватися як складового елементу множинності злочинів.

 За чинним законодавством (ст. ст. 84, 85 КК РФ) особа, яка вчинила  злочин, може бути звільнена від  кримінальної відповідальності, або  від покарання, або з особи, відбувшого покарання, може бути знята судимість актами про амністію і помилування. У таких випадках юридичні наслідки вчиненого злочину анулюються до закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності і терміну давності виконання обвинувального вироку. Тому злочин, правові наслідки якого анульовано актом амністії або помилування, не може розглядатися в якості складової частини множинності злочинів. Отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності по амністії та помилування, або хоча б по одному з двох зроблених діянь, є обставиною, що виключає множинність злочинів.

 Згідно із зазначеними  ознаками множинність злочинів  можна визначити як вчинення  особою двох і більше злочинів, якщо за ними не погашені  юридичні наслідки.

Отже, множинності злочинів визначають такі ознаки:

 - вчинення особою двох чи більше кримінально-караних діянь передбачає обов'язкове вчинення не менш ніж двох злочинних діянь. Якщо одне з діянь належить не до категорії злочину, а до категорії інших правопорушень - множинність відсутня;

- кожне з цих вчинених діянь повинно містити ознаки самостійного складу злочину. Самостійність злочинного діяння визначається єдністю його об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяє розглядати кожне діяння як єдине ціле. Кожне з цих діянь містить у собі окремий склад злочину. Склади злочину, які утворюють множинність, можуть збігатися за юридичними ознаками, однак можуть і різнитись між собою як за об'єктивними, так і за суб'єктивними характеристиками. Виходячи з того, що поняття злочину (ст. 11 КК) включає в себе як закінчений злочин, так і діяння, яке утворює стадії попередньої злочинної діяльності, множинність може бути утворена і сукупністю закінченого і незакінченого злочинів або сукупністю незакінчених злочинів. Злочин може бути вчинений особою як одноособово, так і у співучасті. Роль особи при співучасті визначається вчиненням різноманітних дій, які характеризують вид співучасті у злочині. Однак виконання тієї чи іншої ролі при вчиненні злочину не впливає на відсутність чи наявність в її діях складу злочину. Таким чином, множинність буде утворювати вчинення не менше двох злочинів незалежно від ролі (виду співучасті), яку відігравав винний при їх вчиненні;

- вчинені злочини повинні відноситись до категорії умисних злочинів. Множинність не можуть утворювати необережні злочини або сукупність умисного і необережного злочинів;

- множинність утворюватимуть як умисні злочини, за які особа ще не притягалась до кримінальної відповідальності, так і вчинення нового злочину особою, яка має судимість за раніше вчинений умисний злочин;

- кожне з цих діянь повинно тягнути настання кримінально-правових наслідків. Це означає, що множинність утворюють виключно юридично значимі діяння, тобто ті, які дають можливість притягнення до кримінальної відповідальності.

Не може утворювати множинність  діяння, за яке:

♦ закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК);"

♦ закінчились строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

♦  погашена або знята  судимість (статті 89 та 91 КК);

♦ звільнено від кримінальної відповідальності за актом амністії або помилування (статті 86 та 87 КК); а також на підставі статей 45, 46, 47, 48 КК;

♦ звільнення від покарання  та його відбування на підставі акта амністії або помилування (ст. 85 КК).

Таким чином, множинність  злочинів утворює не тільки проста арифметична сума діянь, а й їх кримінально-правова природа - відповідність вчиненого ознакам двох і більше складів злочинів.

Підсумовуючи викладене, множинність злочинів можна визначити  як вчинення особою самостійно або  у співучасті двох або більше умисних  злочинних діянь, кожне з яких утворює склад самостійного злочину, за жодне з яких особа не притягалась до кримінальної відповідальності або вчинення нового умисного злочину особою, яка має непогашену (незняту) судимість за раніше вчинений злочин

2.2. Форми множинності

У теорії кримінального права питання про форми прояву множинності злочинів вирішується по-різному.

 На думку В.Н.  Кудрявцева, формами множинності є сукупність, повторність, неодноразовість та рецидив преступленій. П. С. Дагель, А. М. Яковлєв більш вузько трактували множинність злочинів, включаючи в це поняття повторність, сукупність і рецидив.

 М. Т. Кафаров  пропонував назвати рецидив, повторність  і реальну сукупність повторенням  злочинів на тій підставі, що  всі вони характеризуються послідовністю  і різночасності здійснення. Ідеальна сукупність на його думку, такими ознаками не має, і тому її слід віднести до другої формі множественності19. Ідея двох форм множинності лежить і в основі концепції В. П. Малкова, який вважав, що множинність злочинів проявляється у двох основних формах: повторності і ідеальної сукупності. Рецидив, неодноразовість, систематичність, вчинення злочинів у вигляді промислу і реальну сукупність він відносив до різновидів повторності.

 Е. А. Фролов, Р.  Р. Галіакбаров вважали, що  чинне законодавство дозволяє виділити тільки дві форми множинності злочинів: повторення злочинів (повторність і рецидив) і сукупність злочинних діянь. На їхню думку, поняттям повторення охоплюються випадки вчинення злочинів вдруге і більш незалежно від того, чи було особу засуджено за перший злочин, чи ні. Випадки, коли повторення утворюється поєднанням діянь, жодне з яких не було предметом судового розгляду, вони пропонували іменувати повторністю, а якщо хоча б по одному з раніше скоєних злочинів було винесено вирок, таке поєднання злочинів називали рецидивом. При цьому автори вважали, що чинне кримінальне законодавство невдало повторення злочинів позначає терміном «повторність». На їхню думку точніше було б збірним поняттям «повторення» об'єднати приватні поняття «повторність» і «рецидив».

 Більшість авторів  вважають, що множинність злочинних  діянь своє конкретне прояв  знаходить в повторності злочинів, їх сукупності і рецидив. Так,  І.М. Гальперін писав, що видами  множинності злочинів є сукупність, повторність (неодноразовість) та рецидив злочинів. Про те ж говорить і Б.В. Здравомислов, передбачаючи, в залежності від структури діяння, три форми множинності: неодноразовість, сукупність і рецидив¹⁵.

 За різними класифікаційними  ознаками правового і соціального  характеру названі основні форми прояву множинності злочинів, у свою чергу, можуть бути поділені на певні різновиди. Такий розподіл має безпосереднє практичне значення, тому що різні різновиди множинності злочинів по-різному характеризують ступінь суспільної небезпеки особи винного. Громадське ж небезпеку винного залежить від характеру і тяжкості скоєних злочинів, числа скоєних діянь, розриву в часі між досконалими злочинами, характеру і мотивів скоєного, наявності факту визнання особи особливо небезпечним рецидивістом та інших обставин.

 Для розкриття форм  множинності необхідно звернутися до чинного законодавства, яке передбачає три форми – повторність, сукупність та рецидив.

Поняття повторності. У частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК.

 З цих положень  закону можна зробити висновок  і про саме поняття повторності  злочинів, і про її види.