Поняття примусу та його загальна характеристика

Ю.Ф.Лубшев вважає, що у повсякденному житті примус виступає у вигляді вимог, за якими мається на увазі готовність скоїти діяння, які забезпечать виконання поведінки, яка вимагається від потерпілого. Більш загальним є визначення Явище примусу спричиняє появу специфічних владних відношень, коли одна особа отримує можливість вимагати від іншої вчинення певного діяння або бездіяльності8.

Проблемним є питання співвідношення понять примус і насильство.

С.І.Ожогов визначає поняття насильство більш ширшим за поняття примус: крім примусу насильство також включає «застосування фізичної сили до будь-чого», «сліди насильства на тілі», «утиск», «порушення недоторканості». У науці кримінального права схожість понять примус і насильство обумовлена спільною ознакою: обидва явища є зловмисною спрямованістю дій особи на зміну фізичної цілісності, анатомічних функцій чи психічної рівноваги іншої особи. Обидва діяння вчиняються проти волі потерпілого. Принципова різниця між цими явищами полягає у суб’єктивній стороні цих діянь: «примушував» переслідує карану з точки зору кримінального законодавства мету, у той час як ціль (мотив) здійснення насильства може не мати значення для кримінального права . Науковці дотримуються позицій, що можливе насильство без примусу і здійснення примусу без насильства . На мою думку, друга позиція є доволі сумнівною, бо здійснення примусу,що може виступати обставиною, яка виключає злочинність діяння, неможливо без насильства (або погрози насильством) і включає в себе всі ознаки насильства. У контексті ст. 40 Кримінального Кодексу України примус є більш ширшим поняттям, компонентами якого є безпосереднє здійснення насильницького акту та вимагання від потерпілої особи вчинення потрібних дій. Тобто можна вважати, що насильство є способом вчинення діяння примусу. Отже, примус як кримінально-правове явище можна визнати як насильницький вплив на свідомість іншої особи з метою змусити її вчинити суспільно-небезпечне діяння9.

 

1. 2. Поняття примусу в законодавстві зарубіжних країн.

Неоднозначними є підходи щодо розуміння примусу в кримінальному законодавстві зарубіжних країн. Відповідно до статті 31 п. «d» Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду, обставиною, яка виключає злочинність діяння є вимушена реакція на погрозу неминучої смерті, неминучого заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або продовження заподіяння таких ушкоджень самій особі або іншій людині, і ця особа приймає необхідні і розумні міри для усунення цієї загрози за умови, що вона не має намір заподіяти більшу шкоду ніж та, яку на початку прагнула усунути. Така погроза може або надходити від іншої особи, або бути створена обставинами, які не залежать від людської волі10.

Відповідно до англійського законодавства за загальним правилом у суспільно-небезпечних діяннях, які не є злочинними для виконавця, має бути відсутня «mens rea» («злочинна воля» тобто вина).

Відомою є справа Шарпа 1987 року, в якій суддя затвердив, що особа, яка добровільно вступила до банди, при судовому захисті не може посилатись на обставину застосування по відношенню до неї психічного чи фізичного примусу у вигляді погроз та фізичного насилля з боку інших членів банди при скоєнні злочинного діяння11.

У Франції протягом довгого часу стан «необхідності» не був закріплений на законодавчому рівні і судовий захист у багатьох випадках посилався саме на обставину застосування примусового впливу по відношенню до дій підсудного. Відповідно до Кримінальним Кодексом Франції 1992 року особа не несе кримінальної відповідальності, якщо в момент вчинення злочинного діяння вона знаходилася під впливом будь-якої сили чи примусу, яким вона не могла протистояти.

Згідно до теорії кримінального права Франції обставини, які виключають злочинність діяння поділяються на три групи:

- містять критерії неосудності;

- відсутність вини;

- є «виправдовуючими фактами»

Відповідно до цих положень можна спостерігати відмінність французького теоретично-правового підходу до поняття примус від українського: відповідно до теорії французького Кримінального права поняття примус не виключає винність особи у вчинені злочинного діяння. У Кримінальному Кодексі Франції законодавець зазначає про підстави ненастання кримінальної відповідальності», що є більш коректним ніж українське формулювання: «Обставини, що виключають злочинність діяння» Щодо співвідношення понять примусу і непереборної сили думки українських і французьких законодавців співпадають: на відміну від англійського підходу у Франції та Україні примус не є непереборною силою, як об’єктивною обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність.

У Кримінальному Кодексі Узбекистану, Австрії, Швейцарії поняття примус також не розглядається як окрема обставина, що виключає злочинність діяння. Фізичний і психічний примус розглядають як окремий випадок крайньої необхідності. У Кримінальному Кодексі Сан-Маріно в окрему статтю виділено лише непереборний фізичний примус. При скоєнні злочину під впливом такого примусу відповідальність за злочин несе особа, винна у скоєнні насильства. Поняття «психічний примус» не зазначено, правозастосовна практика розглядає такі злочини в рамках стану необхідності12.

У країнах романо-германської правової системи, у контексті психічного примусу, імпульсом до вчинення злочину зазначають не погрозу, а «нестерпний страх». (Куба, Іспанія, Англія). У кримінальному кодексі Іспанії взагалі не зазначається про поняття примус:не підлягає відповідальності особа, яка діяла у стані «нестерпного страху».

У вирішенні питання про перевищення меж допустимої шкоди виділяють два підходи:

а) законодавець виходить із вимоги співмірності завданої шкоди та погрози:

б) абсолютна заборона на перевищення зазначених меж при заподіянні злочинів певного виду, навіть під загрозою негайної смерті.

Відповідно до КК Вірменії, Казахстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану якщо при застосуванні примусу особа зберегла здатність керувати своїми діями, питання про кримінальну відповідальність вирішується згідно до правила крайньої необхідності

Досі невирішеною залишається проблема можливості застосування гіпнотичного сну як виду психічного примусу. Якщо на теоретичному рівні у деяких країнах гіпноз і визнаний як вид психічного примусу, то на законодавчому рівні єдиною країною де такий підхід підтримується є лише Ізраїль. Згідно до Закону про Кримінальне право, особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона не мала можливості керувати рухами власного тіла. Мається на увазі скоєння суспільно-небезпечного діяння в процесі рефлекторної чи судомної реакції, під час сну, або внаслідок автоматизму, або під впливом гіпнозу13.

Отже, проблема щодо однозначного тлумачення поняття примус на законодавчому рівні є невирішеною. Неоднозначно законодавці також розглядають міру впливу психологічного аспекту на питання визначення непереборності примусу, кидаючись із крайності в крайність – або невиправдано розширюючи зміст поняття примусу як обставини, що виключає злочинність діяння, або занадто обмежуючи його. Рішенням цієї проблеми може стати тлумачення меж поняття кримінально-значущого поняття примус Міжнародним Кримінальним Судом з подальшою його імплементацією в українське законодавство. Це б мало позитивний вплив щодо однозначності тлумачення поняття примус як на рівні вирішення судових справ в Україні так і на рівні міжнародного судочинства14.

РОЗДІЛ 2. Способи вчинення примусу та їх характеристика.

 2.1. Поняття та способи вчинення фізичного примусу.

В залежності від характеру насильницьких дій примус як обставину, що виключає злочинність діяння, можна поділити на фізичний та психічний. Кожний з цих видів може проявлятись безкінечній різноманітності способів, які за найзагальнішими ознаками науковці класифікували у певні групи. Застосування різноманітних способів насильницького примусу є однією з найпроблемніших тем науки кримінального права тому що:

а) вплив примусу має оцінний характер і залежить від конкретних особливостей особи;

б) визначення способу та виду примусу потребує не стільки юридичної оцінки, скільки медичної;

в) досі не має єдиного критерію поділу примусу на психічний і фізичний, переборний і непереборний, що по суті має вирішальне значення при кримінально-правовій оцінці діяльності особи15.

Фізичний примус – це примушування особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, тобто до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, шляхом застосування фізичного впливу з метою примусити особу вчинити суспільно-небезпечне діяння. Наука кримінального права розрізняє два види фізичного примусу як обставини, яка повністю виключає злочинність діяння або обставини, яка пом’якшує кримінальну відповідальність.

 Фізичний примус як непереборна  сила, який повністю виключає  наявність вини. При застосуванні  фізичного примусу особа використовує  іншу особу по суті як «живе»  знаряддя для вчинення злочину. Суспільно-небезпечні наслідки не є результатом вольової поведінки примушуваної особи через відсутність фізичної можливість керувати своїми діями. Таке діяння характеризується відсутністю будь-якого умислу. Наприклад, особа штовхає іншу особу і при падінні ця особа наносить тілесне ушкодження третій особі.

 При переборному фізичному  примусі потерпіла особа зберігає  фізичну можливість керувати  своїми діями, вона усвідомлює  можливість настання суспільно-небезпечних  наслідків, тобто у її діянні  наявний умисел. Такий умисел можна поділити на первинний (основний) і вторинний (додатковий). Первинний умисел направлений безпосередньо на звільнення особи від примусу, а вторинний – на скоєння злочинного діяння. В залежності від того чи враховувати додатковий умисел до суб’єктивної сторони юридичного складу злочину фактично залежить кваліфікація діянь особи як злочинних або позбавлених такої ознаки злочину як вина16.

Фізичний примус, на відміну від психічного, включає в себе лише один спосіб реалізації – здійснення фізичного насильства.

Фізичне насильство можна визначити як суспільно-небезпечний вплив на організм іншої людини проти її волі.

Навести перелік усіх можливих прийомів і методів впливу на анатомічну цілісність людського організму при фізичному насильстві навряд чи можливо, проте треба зазначити про ознаки, які їх об’єднують:

1) застосування таких прийомів порушує цілісну морфологічну структуру організму людини або створює реальну погрозу такого ушкодження.

2) Наявність небезпеки для життя  чи здоров’я. Небезпечне для життя чи здоров’я насильство – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. Фізичний примус може включати в себе як насильство небезпечне для життя, так і небезпечне для здоров’я.

Недостатньо кваліфікувати ступінь тяжкості насильства виключно за наслідками, бо при насильницькому акті завжди існує загроза нанесення шкоди здоров’ю чи життю потерпілого, яка, могла бути ліквідована, наприклад через термінове медичне втручання. Фізичним насильством, яке є завжди небезпечне для життя і здоров’я потерпілого, не залежно від того чи настали наслідки чи ні, визнають насильство з використанням зброї або предметів, що об’єктивно її замінюють, насильство, виконане загально-небезпечним способом (взрив, підпал тощо) та насильство з використанням джерел підвищеної небезпеки (зіштовхування людини з висотного будинку)17.

 3) Здійснюється проти волі потерпілого. У теорії кримінального права діяння, вчинене проти волі іншої особи, розуміється неоднозначно:

– це діяння вчинене щодо іншої особи, яке цією особою усвідомлюється, явно суперечить її волі і викликає певний опір.

– це діяння щодо іншої особи, вчинене таємним або обманним шляхом, яке, хоча і здійснюється без згоди цієї особи, не усвідомлюється нею та не викликає опору18.

4) Вчинення фізичного насильства – це завжди дія, воно не може бути вчинено у формі бездіяльності.

5) З точки зору юриспруденції  в основі фізичного має знаходитись  певний матеріальний фактор, безпосередній  «носій» насильницького впливу. Бо навіть слово здатне викликати зміни у фізіологічному функціонуванні людського організму – відомі випадки, коли емоційний шок призводив навіть до смерті.

В залежності від різних критеріїв науковці наводять декілька видів класифікації проявів фізичного насильства19.

    За сферою впливу:

1) незначний вплив на зовнішні тканини людського організму, який спричинює наслідки невеликої тяжкості без істотного пошкодження внутрішніх тканин людського організму (можливі наслідки у вигляді синців, подряпин, легких опіків тощо);

2) вплив на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин. ( наприклад, отруєння, введення наркотичних засобів);

3) змішаний вплив, який пошкоджує як внутрішні так і зовнішні тканини організму людини (наприклад, відкритий перелом).

 В залежності від виду  використаного знаряддя та способу його застосування:

1) нанесення тілесних ушкоджень  шляхом фізичного впливу (механічного, електричного, термічного, температурного);

2) шляхом введення хімічних речовин  в організм особи.

За способом здійснення:

1) зовнішній механічний вплив, спрямований на пошкодження зовнішніх тканин тіла потерпілого;