Підтримання державного обвинувачення в суді

У заключній частині промови у стислій формі містяться підсумки судового процесу і прокурор висловлює впевненість, що винесений судом справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку, стане уроком для всіх присутніх у залі, а також інших громадян, які схильні до вчинення правопорушень.

2.5.Репліка прокурора.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить підсудному (ст. 318 КПК).

Прокурор має скористатися правом репліки, коли адвокат припускається перекручення зібраних доказів або обставин, що викладені у промові прокурора. При цьому прокурор звертає увагу суду на ці факти і наводить переконливі аргументи, які підтверджують його думку.

Репліка, як і промова, не обмежена часом, але вона повинна  бути короткою, без повторення раніше викладених в обвинувальній промові  положень.

Ініціатором полеміки в суді виступає тільки прокурор, проте він може і не скористатися  своїм правом на репліку.

Крім формальних підстав  для репліки прокурора, важливі  і фактичні підстави, серед яких, зокрема, можуть бути такі, як:  перекручення захисником обвинувальної промови прокурора, висловлення  неетичних зауважень на промову прокурора, його особу та органи досудового слідства; безпідставне твердження захисника про недоведеність сформульованого обвинувачення та інші підстави.

Для того, щоб репліка досягла мети, прокурору необхідно:

• виділити і дослівно процитувати ту частину із промови захисника, яка, на його думку, є підставою для репліки; 2. після повторення тези захисника дослівно викласти ті доводи, на які посилався захисник в обґрунтуванні своїх положень;
• критично проаналізувати і переконливо довести суду помилковість, неетичність, неправомірність позиції захисника з обговорюваного питання.
• у підсумку висловити пропозиції щодо відповідальності захисника, в разі його навмисних неправомірних дій, на підставі ст. 48 КПК і Закону України “Про адвокатуру”.

2.6.Відмова прокурора від обвинувачення.

Як державний обвинувач, прокурор повинен бути переконаний  у винності підсудного, оскільки за інших умов він не буде спроможний виконати свою процесуальну функцію.

Прокурор завжди повинен  бути готовим до того, що судовий  розгляд справи може по-іншому висвітлити обставини справи, а тому не виключено, що під впливом цих обставин висновки, до яких він дійде, його переконаність у винності особи можуть трансформуватися.

Принципова можливість зміни прокурором своєї початкової позиції у суді щодо винності підсудного вимагає від нього ретельного аналізу причин, які вплинули на його переконання, як державного обвинувача.

Зокрема, серед них  можуть бути такі:

1. судове слідство довело, що докази, зібрані під час досудового слідства, на підставі яких прокурор планував зробити висновки про винність особи, були оцінені ним невірно, без необхідного аналізу;

2. під час судового  слідства виявилися нові, раніше  невідомі обставини, що вимагають перебудови усієї системи обвинувачення, яке ґрунтувалося  на фактах, не перевірених в повному обсязі на  досудовому слідстві;

3. на судовому слідстві  виявлено факти грубих порушень  норм КПК під час проведення  досудового слідства: фальсифікація доказів, однобокість, упередженість тощо.

  Прокурор відмовляється від обвинувачення в суді, коли в результаті судового розгляду він переконається у тому, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення.

По суті відмова прокурора від державного обвинувачення - це його звернення до суду, в якому він повністю або частково спростовує обгрунтованість обвинувачення і викладає мотиви неможливості його підтримання у подальшому.

Після проголошення прокурором постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення і передачі її до суду, він уже не є державним обвинувачем і має право покинути судове засідання без  виголошення будь-яких промов.

3. Апеляційне, касаційне подання прокурора

Згідно зі ст. 35 Закону “Про прокуратуру” прокурор повинен своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони  виходили. Такі ж вимоги передбачені і ст. 25 КПК України. Це означає, що прокурор повинен організувати роботу по підтриманню державного обвинувачення таким чином, щоб реагувати на кожне незаконне та необґрунтоване рішення суду шляхом внесення апеляційного або окремого подання до апеляційного суду.

Особи, які мають право  направляти апеляцію на незаконне та необґрунтоване рішення суду, визначені у статті 348 КПК: “прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок – у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції”.

 Закон України “Про  прокуратуру” визначає коло посадових  осіб прокуратури, які мають  право на внесення апеляції - прокурор  і заступник прокурора в межах  їх компетенції, незалежно від  їх участі в розгляді справи  в суді першої інстанції; помічник прокурора, прокурори управлінь і відділів -  тільки по справах, в розгляді яких вони брали участь“ (ст. 37 Закону).

Ст. 355 КПК передбачає, що подання прокурора на вирок, постанову  або ухвалу суду до початку розгляду справи в апеляційному суді може бути відкликано особою, яка подала апеляцію, тобто прокурором, який підтримував обвинувачення, або тим, який затвердив обвинувальний висновок.

Обов’язок перевіряти законність і обґрунтованість судових рішень у визначений законом апеляційний  термін, а це п’ятнадцять діб, покладено на державного обвинувача. Рішення суду по справі стає відомим прокурору з часу його проголошення, однак це не звільняє його від необхідності перевіряти законність і обґрунтованість цього рішення.

Не пізніше ніж наступного дня після розгляду судом кримінальної справи державний обвинувач зобов’язаний інформувати керівника прокуратури чи його заступника довідкою про результати її розгляду. Копія довідки направляється до прокуратури вищого рівня для перевірки законності прийнятих у справі рішень.

Протягом строків на оскарження судових рішень, які не набрали  законної сили, державний  обвинувач має  знайомитися з  матеріалами судового слідства, апеляціями та скаргами інших учасників процесу. За наявності підстав він зобов’язаний подавати письмові зауваження на заперечення та протокол судового засідання та на апеляційні скарги, вносити документи прокурорського реагування на кожне незаконне судове рішення (п.п. 4.6, 4.7 наказу Генерального прокурора України № 3 гн від 30.03.04 р.).

При ознайомленні з протоколом судового засідання прокурор повинен звернути увагу на правильність вирішення питань, які виникали під час судового розгляду, а також додержання правил проведення судових дій: допитів, огляду речових доказів, призначення та проведення експертизи, огляду місця події та інших слідчих дій.

Важливим моментом є  перевірка законності та обґрунтованості  вироку щодо правильності кваліфікації злочину, у вчиненні якого підсудного було визнано винним, відповідності  покарання ступеню суспільно  небезпечних дій, з врахуванням обставин, які пом’якшують або обтяжують відповідальність засудженого, а також і даних, що характеризують його особистість.

Якщо по справі надійшла апеляційна скарга, то прокурор при  підготовці апеляційного подання має  враховувати докази, які наведені у скарзі.

Зазначені обставини  дозволяють прокурору дійти обґрунтованого рішення щодо наявності підстав  для внесення апеляційного подання. Невжиття прокурором  заходів реагування відповідно до вимог КПК, на незаконні  судові рішення розцінюється як неналежне виконання ним службових обов’язків.

Прокурор також має  звертати увагу на додержання  процесуальних  строків, які регламентують  судове провадження по кримінальних справах  виявляти такі факти і ставити  в апеляційному поданні питання  про винесення окремих ухвал щодо відповідних суддів, а також звертатися з поданням до регіональної кваліфікаційної комісії суддів загальних судів.

 Загальними правовими підставами діяльності прокурора по оскарженню набравших силу  вироків, ухвал та постанов суду по кримінальних справах є положення ст. 37 Закону України “Про прокуратуру”: “Право внесення касаційного подання на вирок, ухвалу і постанову судів надається прокурору і заступнику у межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть внести касаційні і окремі подання тільки у  справах, в розгляді яких вони брали участь.”

Зазначені положення  конкретизовані у ст. 384 КПК, відповідно до якої касаційні подання на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Касаційне подання на вироки, постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку має  право подавати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України, та його заступники, прокурор АРК, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень – незалежно від їх участі в розгляді судом першої чи апеляційної інстанції. За чинним КПК (ст. 386) касаційне подання на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, поставлені ним як судом першої інстанції можуть бути подані  протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються.

Касаційне подання на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також районного (міського) міжрайонного судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, поставлені щодо цих вироків та постанов, може бути подане протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Касаційне подання  на вирок, ухвалу та постанову суду може бути доповнене або змінене прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи в касаційній інстанції (ст. 290 КПК, ст 40 Закону “Про прокуратуру”).

При розгляді справи в касаційній інстанції прокурор повинен сприяти виконанню вимог закону про всебічний повний та об’єктивний розгляд справи і ухваленню законного і обґрунтованого рішення.

Помилка, якої припустився  суд першої інстанції під час  вирішення справи, яка не виправлена апеляційною та касаційною інстанціями  або ж ними допущена, має бути виправлена шляхом перегляду судових рішень в порядку виключного провадження (ст. 400-4 КПК).

2. Участь прокурора при розгляді справ  у апеляційному, касаційному порядку та у порядку виключного проважденя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів, а на ухвалу суду - 10-ти після  подання заяви про апеляційне оскарження (ч. ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК). Апеляційна скарга може бути подана прокурором і  без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо ця скарга подається у строк, установлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 4 ст. 295 ЦПК).

Важливе значення має  зміст апеляції прокурора, тобто сутність його звернення до вищого суду про повторний розгляд справи, тому що саме в ньому визначаються межі розгляду справи апеляційною інстанцією.

Центральною частиною апеляції є: 1) посилання прокурора на наявність порушених, не поновлених чи недостатньо захищених нижчим судом прав, свобод та законних інтересів громадян або держави, а також/чи підстав вважати, що рішення місцевого суду не може набрати законної сили, оскільки постановлено некомпетентним судом та/чи з порушенням процедури провадження в справі; 2) визначення, у якому обсязі оскаржується рішення суду першої інстанції (повністю чи частково); 3) суть зверненої до апеляційного суду вимоги прокурора.

За загальним правилом прокурор має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від апеляційної скарги повністю або частково. Доповнення чи зміна її можливі впродовж строку, передбаченого на апеляційне оскарження. Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційному суді. При її відкликанні суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги (частини 1-3 ст. 300 ЦПК).

Як зазначено в ч. 1 ст. 300 ЦПК, право доповнити, змінити чи відкликати апеляцію має особа, яка її подала, тобто це право має лише прокурор, який брав участь у розгляді цивільної справи судом першої інстанції, або прокурор (його заступник), який не брав участі у справі, але подав апеляційну скаргу в порядку ч. 4 ст. 46 ЦПК. Разом із тим ст. 40 Закону України «Про прокуратуру» надає право змінити чи доповнити апеляцію крім прокурора, який вніс апеляційне подання, ще й прокуророві вищого рівня. Іншими словами, існують практичні труднощі щодо цього й в інших, у тому числі вищестоящих, прокурорів (наприклад, у випадку хвороби прокурора, який брав участь у судовому розгляді справи чи незгоди з його позицією вищестоящого прокурора).