Підтримання державного обвинувачення в суді

а)вивчення та конспектування матеріалів справи;

б)аналіз і оцінка доказів, зібраних під час досудового слідства;

в)ознайомлення із законодавством, судовою практикою, методичними рекомендаціями, які стосуються особливостей розслідування та розгляду конкретної кримінальної справи;

г)складання плану  судового слідства, особливо при допиті потерпілого, свідків, підсудного, проведенні експертизи, огляду місця події, перевірці показань на місці та виконанні інших слідчих дій;

д)складання тез або  тексту промови.

Знання матеріалів справи – це одна з умов успішного підтримання  державного обвинувачення, тому вивчення кримінальної справи повинно бути всебічним і повним. Практикою вироблено таку можливу послідовність ознайомлення та вивчення матеріалів кримінальної справи:

• Вивчення матеріалів справи відбувається в тій послідовності, в якій проводилося досудове слідство, з подальшим ознайомленням з обвинувальним висновком.
• Вивчення матеріалів справи починається з обвинувального висновку і з’ясування  суті обвинувачення, а потім вивчаються інші матеріали справи, в тій послідовності,  в якій проводилося досудове слідство. Це дозволяє прокурору скласти найбільш оптимальний план своєї участі у судовому слідстві.

У всякому разі при  обранні прокурором того чи іншого способу вивчення справи має бути забезпечено  її вивчення в повному  обсязі. Під час ознайомлення зі справою рекомендується конспектувати  окремі показання підсудного, потерпілого, свідків. Техніка цієї роботи залежить від характеру, складності, обсягу, кількості обвинувачених і свідків, матеріалів експертних досліджень тощо.

  У процесі підготовки до розгляду справи в суді прокурор вирішує і такі питання:

• чи доцільно розширяти коло свідків за рахунок тих, що були допитані під час досудового слідства, але не вказані в додатку до обвинувального висновку; чи потрібно викликати до суду експертів, які залучались під час досудового слідства, але не вказані в списку осіб, то підлягають виклику у судове засідання;
• чи можливо розпочати слухання справи, якщо в суд не з’явиться потерпілий чи свідок;
• який порядок судового слідства може бути запропонований суду.

Підготовка тез або  тексту всієї промови державним  обвинувачем завершується, як правило, по закінченні судового слідства перед судовими дебатами. В період перерви прокурор аналізує матеріали судового слідства і робить остаточні висновки щодо кваліфікації злочину, а також конкретної міри покарання.

2.2.Участь прокурора у судовому слідстві.

Найважливішою частиною розгляду кримінальної справи є судове слідство, яке починається з оголошення прокурором обвинувального висновку (ст. 297 КПК).

Під час судового слідства перевіряється обґрунтованість  обвинувачення, пред’явленого підсудному, і досліджуються усі докази у справі. При цьому прокурор, який підтримує обвинувачення, використовує багатоаспектну тактику, що передбачає знання теорії доказування. З огляду на це є безпідставним твердження про те, що судове слідство зводиться до перевірки матеріалів, зібраних під час досудового розслідування. В цій стадії докази піддаються новому, самостійному дослідженню, а тому суд як зі своєї ініціативи, так за клопотанням учасників судового розгляду має право витребувати нові докази , що підтверджують або спростовують висновки досудового слідства.

Прокурор, підтримуючи  державне обвинувачення в суді, бере активну участь у перевірці і  дослідженні доказів, доводить наявність  тих обставин, які відповідно до закону підлягають доказуванню, а також усіх даних,зазначених в обвинувальному висновку. На судовому слідстві допитуються потерпілі, підсудні, свідки, експерти, оглядаються речові докази, а також оглядаються і оголошуються документи, проводяться експертизи, виконуються інші слідчі дії.

Доказуванню підлягають такі обставини, зазначені у ст. 64 КПК:

1)подія злочину (час,  місце, спосіб та інші обставини  вчинення злочину);

2)винність обвинуваченого  у вчиненні злочину і мотиви  злочину;

3)обставини, що впливають  на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують відповідальність;

4)характер і розмір  шкоди, завданої злочином, а також  розмір витрат закладу охорони  здоров’я на стаціонарне лікування  потерпілого від злочинного діяння.

Якщо розглядаються  справи про злочини неповнолітніх, то крім зазначених обставин відповідно до ст. 433 КПК, необхідно з’ясувати:

1)вік неповнолітнього  (число, місяць, рік народження);

2)стан здоров’я та  загального розвитку неповнолітнього;

3)характеристику особи неповнолітнього;

4)умови життя та  виховання неповнолітнього;

5)обставини, що негативно  впливали на виховання неповнолітнього;

6)наявність дорослих  підмовників та інших осіб, які  втягнули неповнолітнього в злочинну  діяльність.

Крім цього, під час судового розгляду кримінальних справ прокурор зобов’язаний виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину та вживати заходів до їх усунення(ст. 23 КПК).

Суд, вислухавши думку  прокурора та інших учасників  процесу, визначає порядок дослідження  доказів (ст. 299 КПК). Оскільки прокурор першим висловлює свою думку щодо порядку дослідження доказів, йому необхідно під час підготовки до судового процесу, ретельно продумати, а потім запропонувати суду порядок дослідження доказів. Це особливо важливо під час судового розгляду багатоепізодних або групових справ.

Обираючи тактику підтримання  державного обвинувачення, прокурор має  враховувати, що вона складається із реалізації окремих дій, що здійснюються під час судового слідства. До таких дій відносяться: допити підсудного, потерпілого, свідків, експертів; огляд речових доказів; проведення експертизи в суді; огляд місця події; оголошення свідчень; пред’явлення для впізнання; огляд і оголошення документів та інші. Цей широкий спектр слідчих дій в суді, передбачений КПК, прокурор має професійно використати, будуючи тактику підтримання державного обвинувачення.

Закон надає право  прокурору в разі суттєвих розходжень між свідченнями особи в суді і на досудовому слідстві, а також  при її відмові від свідчень заявляти клопотання про оголошення попередніх свідчень.

Допити особи, на судовому слідстві можуть бути основним, додатковим, повторним, перехресним (шаховим) на очній  ставці і з пред’явленням доказів. Тактичне поєднання прокурором всіх видів допиту надає йому можливість одержати від осіб правдивих і достовірних свідчень, встановити факти сумлінної помилки або помилкових свідчень, зумовлених іншими причинами.

Важливим етапом діяльності прокурора у судовому слідстві є  участь у призначенні експертизи, а також при дослідженні її висновків.

Для проведення експертизи в суді прокурор має заявити клопотання чи підтримати відповідне клопотання інших учасників процесу.

Прокурор має вживати  заходів до того, щоб належним чином  були досліджені (оглянуті або оголошені) всі наявні у справі докази, інші документи, які мають істотне значення для вирішення справи.

2.3.Завдання прокурора при підготовці до судових дебатів.

Після закінчення судового слідства розпочинається наступний  етап судового розгляду справи – судові дебати, під час яких обвинувачення та захист дають оцінку  дослідженим у судовому розгляді доказам,висловлюють доводи щодо підтвердження своєї позиції.

Дебати складаються  з  промов прокурора, потерпілого  і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника та підсудного (ст. 318 КПК).Першим у судових дебатах виступає прокурор.

Виконання завдань по підтриманню державного обвинувачення  зобов’язує прокурора: а)довести обвинувачення, б)переконати суд у правильності позиції щодо винності підсудного по конкретному обвинуваченню; в)визначити міру покарання підсудному, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних про його особу.

Щоб виконати вказані  завдання, прокурор має особисто переконатися, що його позиція як державного обвинувача, ґрунтується на матеріалах судового слідства. Для цього йому необхідно детально проаналізувати усі матеріали, які були досліджені в судовому засіданні і дати відповіді на питання, які вирішуються судом при постановленні вироку (ст. 324 КПК):

 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачуєтьсяпідсудний;

2) чи має діяння  склад злочину і якою саме  статтею кримінального закону  він передбачений; 3) чи винен підсудний  у вчиненні цього злочину;4) чи  підлягає підсудний покаранню  за вчинений ним злочин;5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме;6) який саме вид та міра покарання повинні бути призначені підсудному і чи повинен він  відбувати покарання; 7) чи  підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, що заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; 8)яка доля майна, що було описане для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; 9)яка доля  речових доказів, зокрема грошей, цінностей та інших  речей, надбаних злочинним шляхом.

Зазначені питання складають  предмет судової промови прокурора.

Робота державного обвинувача над промовою поділяється на два етапи: 1) підготовка промови; 2) виголошення промови.

На першому етапі  прокурор: а)вивчає та аналізує фактичний  матеріал, правові норми, судову практику; б)композиційно-логічно оформлює зазначений матеріал; в) відпрацьовує мову та стиль  промови.

На другому етапі  прокурор виступає з промовою, яка  відбиває його особисті властивості.

2.4.Промова прокурора в суді.

 

Кримінально-процесуальний  закон не містить структуру обвинувальної  промови прокурора, однак, з врахуванням  предмету судових дебатів, можна визначити такі її складові:

1) вступ (оцінка громадської  небезпеки скоєного злочину);

2)фабула справи –коротке  викладення фактичних обставин  справи; 3)аналіз і оцінка доказів  досліджених в суді;

4)обґрунтування юридичної кваліфікації  злочину; 

5)характеристика особи підсудного (а за необхідності і потерпілого); 6)пропозиція щодо міри покарання і цивільного позову;

7)аналіз причин та умов, які  сприяли скоєнню злочину та  заходи, які потрібно вжити щодо  їх усунення.

У вступній частині промови дається характеристика суспільної небезпеки скоєного злочину, оцінка заподіяної соціальної шкоди, з посиланням на конкретні обставини справи, яка розглядається.

Фактичні обставини справи мають викладатися коротко, чітко та об’єктивно з тим, щоб усім присутнім у залі було ясно, яке обвинувачення пред’явлене підсудному.

Аналіз і оцінка доказів досліджених у суді – це головна частина судової промови. Саме тут прокурору необхідно довести подію злочину і винність підсудного в його скоєні, переконати суд у обґрунтованості позиції

прокурора. Оцінка прокурором доказів має ґрунтуватися на нормах права та законах логіки, його  внутрішньому переконанні з огляду всебічний, повний і об’єктивний розгляд всіх обставин справи у їх сукупності.

При обґрунтуванні  юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач повинен стисло і чітко викласти формулу інкрімінуємого злочину і обґрунтувати кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною кваліфікуючою ознакою.  Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо щодо кожного з них.У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову практику.

Характеристика особи підсудного є необхідною складовою обвинувальної промови і повинна бути заснована на матеріалах, які зібрані у справі і розглянуті під час судового слідства. Прокурор, звертаючись до морального обліку підсудного має пам’ятати, що його ще не визнано злочинцем. Тому доцільно аналізувати тільки такі факти біографії особи, які мають відношення до скоєного злочину. Якщо підсудний обвинувачується у скоєні декількох злочинів, то прокурор повинен вказати міру покарання, яку, на його думку, має застосувати суд до особи: за кожний злочин окремо, а потім, керуючись ст. 70 КК, визначити остаточне  покарання (основне і додаткове) шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Пропозиції про міру покарання найбільш доцільно викладати у такій формі, як: “вважаю, правильним”, “думаю доцільним”, “буде справедливим” тощо.

Крім основної та додаткової мір покарання, прокурор, якщо закон  передбачає конфіскацію майна, доводить суду свої міркування щодо можливості її застосування. За наявності підстав  він також висловлює своє ставлення до цивільного позову, заявленого у справі.