Перспективи розвитку міста Бердянськ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Бердянськ − місто обласного значення в Україні, на півдні Запорізької області, на північному узбережжі Азовського моря. Центр Бердянського району. Засноване 1827 року на місці рибальського поселення. Розвинулося на базі морського порту в затоці Бердянської коси. Навколишні лимани містять унікальні цілющі грязі. Морський, кліматичний і грязевий курорт.

Незабутній відпочинок в  Бердянську. Всі, хто відкрив для  себе цей дивовижний курортне місто, зачарований його гостинністю, спекою бархатистих піщаних пляжів, південним  сонцем і ласкавим морем, морським бризом і п'янким ароматом степових трав. Сам Господь Бог подарував  Приазов'я це багатство. Слава Бердянська, як курорту почалася більше ста років  тому. І по праву його називають  перлиною Північного Приазов'я. Він  знаходиться на узбережжі Азовського моря − в Бердянській затоці, розташованому між Обіточной і Бердянської косами [15].

Бузумовно головними перевагами міста є можливість поєднувати відпочинок та лікування . Комплексність унікальних природних лікувальних факторів − степовий клімат, лікувальних грязей і мінеральної води, степовий клімат, а також різноманітність флори і фауни надають відпочинку в Бердянську неповторний колорит. Завдяки цьому тут створені санаторії, безліч дитячих оздоровчих установ і баз відпочинку.

Курорт «Бердянськ» − ідеальне місце для всіх, хто шукає можливості поєднання ефективного лікування та комфортного відпочинку. Він є клімато-бальнео-грязьовим курортом.

Бердянськ знаходиться в  зоні ультрафіолетового комфорту (тут  на 400 сонячних годин в рік більше, ніж у Сочі). Море тут на 3−5 градусів тепліше, ніж на узбережжі Чорного моря, а повітря багатшою киснем у півтора рази, ніж на знаменитих курортах Криму [1].

  Мета курсової роботи − розглянути історичний стан та перспективи розвитку міста Бердянськ.

Згідно мети були поставлені завдання:

– розглянути та дослідити туристичні ресурси міста Бердянськ;

– проаналізувати сучасний стан та перспективи розвитку міста;

– розкрити специфіку оздорожчих курортів.

Об’єктом курсової є туристичні ресурси Запорізької області.

Предметом дослідження є  стан та перспективи розвитку туризму  у місті Бердянську.

Структура, зміст та обсяг  роботи. Робота складається із вступу, двох  розділів, висновків та переліку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 35 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел містить 37 найменувань.

 

 

РОЗДIЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІСТА БЕРДЯНСЬК

 

1. Історичний та природний розвиток

 

Народження міста Бердянська зазначено в історичному календарі  досить точно. Ще в 1817 році, коли генерал-губернатором Новоросійського краю був французький і російський державний діяч − герцог Рішельє, питання про будівництво Азовського порту обговорювалося в Уряді Сенаті. Будівництво почалося в гирлі річки Обіточной, де й виник нинішній місто Приморськ.

 Однак незабаром з'ясувалося,  що для порту це місце було  вибрано невдало. І в 1824 році  граф М.С.Воронцов, новий генерал-губернатор, доручив адміралу А.Грейгу спорядити експедицію на чолі з капітаном другого рангу Критським і геодезистом Манганарі, які повинні були відшукати зручне місце для спорудження пристані на Північному Приазов'ї. У сиру, холодну, вітряну восени 1824 року Критський виконав дане йому доручення і в рапорті М.С.Воронцова написав: «Бердянська коса перевершує неймовірно гідністю своїм Обіточна, і на ній ви можете завести пристань і порт, який хіба Севастополю поступиться ...» І ось 3 листопада 1827 був оформлений акт про відмежування землі для причалу і міста. З цього дня і веде свій родовід Бердянськ. В цьому ж році на березі затоки була споруджена пристань. Виросло тут і невелике селище, яке поклало початок майбутньому місту.

В очевидній вигоді вибору місця для Бердянського порту  переконався і імператор Микола I, особисто відвідав Приазов'ї 20−21 жовтня 1828 року, прямуючи з Маріуполя до Криму. Вже 1 липня 1830 відбулася урочисте відкриття причалу, про що сповістили газети Росії. Авторитет нового порту швидко зростав, і в 1835 році Бердянськ отримав статус міста. У 1838 році його населення становило 3200 жителів, а в 1842 році Бердянськ став повітовим центром. Тоді ж, 31 січня 1845 року, було засновано перший герб Бердянська та Бердянського повіту, опис якого знаходимо в другому повному зібранні законів Російської імперії: «... у верхній смузі, в зеленому полі, − срібна Ногайська кибитка і чорний плуг, що означають напівкочовий побут поселених в цьому повіті ногайців та заняття хліборобством інших місцевих обивателів, а в нижній частині, в блакитному полі, − чорний якір, що виражає сопредельности того повіту з морем».

 До цього часу тут  була відкрита митна застава:  з Маріуполя та Одеси сюди  переселилися кілька зарубіжних  представників (негоціантів) з  їх конторами із закупівлі  та відправці зерна за моря-океани.

Ще в 1838 році був споруджений  Ніжнебердянскій маяк, який представляє  собою 23−метрову восьмигранну білокам'яну вежу з помаранчевою смугою посередині. Перші слабкі маякові вогні парусні кораблі, бороздившие Азовське море, побачили в 1840 році. І через майже півстоліття, в 1883 році, на зміну гасовим лампам прийшли електричні. Маяк−ветеран, реконструйований і оснащений новим обладнанням, і нині несе свою вахту, вказуючи шлях кораблям до рідних берегів.

Місто розвивався і ріс, хоча на перших порах забудова його велася безсистемно і хаотично. У центрі зводилися особняки знаті, купців, священиків, службові приміщення. А на околицях виникали бердянські слобідки: Матроська, Німецька, Солдатська (більш відома як Ліски), Собача балка, Гаврилівка, Ближні та Дальні Макорти ...

 І ось, нарешті, 10 квітня 1862 царем Олександром II за сприяння  міського голови Н. С. Кобозева  був затверджений план повітового  міста Бердянська, складений проектувальниками  Одеси. За планом вулиці були  прямі, тікають до моря. Це планування  збереглася до наших днів у  центральній частині міста. Заборонялося  будувати будинки вище другого  поверху. Прекрасні будівлі прикрашали  Бердянськ: Зимовий театр, будівля  міської управи (ратуші), готель «Брістоль» (нині Будинок культури заводу «Південгідромаш»), чоловічої класичної гімназії (нині головний корпус педагогічного інституту), Вознесенський собор, Лютеранська церква та інші [22].

 

В середині минулого століття в Бердянську основним «роботодавцем» все ще залишався морський порт. Завершилося будівництво хвилелому, який був прийнятий спеціальної комісією 24 березня 1869 року. Ця споруда з каменя довжиною 640 метрів з двома портовими вогнями на кінцях − покажчиками проходу в гавань, розташоване на відстані 859 метрів від берега, і понині вірно служить портовикам. У передвечірній час, коли за хвилелом закочується сонце, їм можна помилуватися з Приморської площі або з набережної на вулиці Горького.

 Чутка про новий  приморському портовому місті  розносилася далеко за межами  краю, за кордоном. Одне за одним  виникали в Бердянську торгові  консульства Греції, Англії, Італії, Іспанії, Австро−Угорщини, Франції, Данії та інших держав. Зростаючу значущість порту підкреслювала в 1867 році пам'ятна книга Таврійської губернії: «Тепер уже немає сумніву, що для всього Азовського узбережжя Бердянський порт буде тим, що Одеса для чорноморських берегів» [18].

У 1876 році на посаду градоначальника  і начальника порту був призначений  учасник Севастопольської оборони, контр-адмірал П. П. Шмідт − батько легендарного «червоного адмірала» Петра Шмідта, який очолив у 1905 році революційний повстання на крейсері «Очаків». Людина прогресивних поглядів, контр-адмірал П. П. Шмідт багато зробив для розвитку порту і міста. Кожен, обраний на посаду міського голови, − це епоха в житті Бердянська. Біля керма міської влади близько 20 років стояв Н.С. Кобозев. У минулому столітті ці обов'язки також гідно виконували І.Ф. Матіас, І.Ф.Геммерле, В.І. Сахань, К.П.Константінов, К.С. Аргіропуло, І.Д. Деметріадіс, В.Е. Гаевскій, В.І. Апопов та інші, відомі на той час люди.

У другій половині століття в місті з'явилися невеликі промислові підприємства, відкрилися банки. У всій Європі був відомий завод Д.Гріевза  з виробництва жнеек. Заводи сільгоспмашин  відкрили Шредер і Матіас. Немов  гриби після дощу з'явилися канатно-шпагатно фабрика Вінця і Янцена, свічкові-воскової завод Сельстрема, ковбасна фабрика Ліцмена, пивоварний завод Феттера, макаронна фабрика Клавдіна, друкарня Едігера. Італійці побудували міську електростанцію. Перетворення Бердянська в портово-промисловий і торгово-купецький місто, зусилля демократично налаштованих кіл супроводжувалися значними змінами в його зовнішності. До цього часу в місті виходили дві щоденні газети, працювали три бібліотеки, чотири книгарні, водопровід, було освітлення. У 1899 році, після багатьох бюрократичних труднощів і тяганини, Бердянськ нарешті отримав залізничне сполучення зі станцією Чаплине.

На зорі ХХ століття населення  міста, згідно з «Повному географічному опису нашої батьківщини під редакцією В.П.Семенова−Тянь−Шаньского. За переписом 1897 року налічувалося 26,5 тисячі душ обох статей − майже порівну чоловіків і жінок . В місті близько десяти православних храмів, дві єврейські і одна караїмська синагоги, є чоловіча і жіноча гімназії, морехідні класи, міське училище і пр., а також кілька кредитних установ крім великої вивізного торгівлі, головним предметом якої є зерно і менше мука, Бердянськ веде досить велику і внутрішню торгівлю, будучи при цьому значним розподільним ринком одержуваних товарів для дуже широкої округи».

  До початку двадцятого століття Бердянськ набув рис торгового купецького міста−порту з розвиненою промисловістю, що, природно, позначилося на його інфраструктурі − в Бердянську виходили газети, працювали книжкові магазини та бібліотеки, функціонував водогін, місто було електрифіковано, а після багатьох труднощів в Бердянськ була прокладена залізниця.

  У радянський період Бердянськ був досить потужним промисловим центром. У ньому розміщувалися завод сільгоспмашин, завод дорожніх машин, нафтомаслозавод, завод гідравлічних машин, завод з виробництва скловолокна, кабельний завод, залізобетонний комбінат, завод підйомно-транспортного устаткування, завод продовольчих товарів, хлібокомбінат, молокозавод, м'ясокомбінат, велика кількість будівельно-монтажних управлінь, товарна залізнична станція і нарешті, морський торговий порт.

 Проте за часів «перебудови» і в перші роки незалежності України більшість великих промислових підприємств або припинили своє існування, або були реорганізовані у більш дрібні приватні фірми. Скорочення масштабів промислового виробництва благотворно позначилося на екології міста. У наші дні можна сміливо стверджувати, що місто Бердянськ, Бердянський район і Бердянська коса є одними з найбільш екологічно чистих регіонів України. Ці зміни відчутно вплинули на зміну статусу міста. «Промисловий центр» стає «туристичним» [36].

Сучасний герб Бердянська був затверджений в 1999 році. Був повернений історичний герб, датований 1844 роком. Депутатський корпус чотирнадцятого скликання затвердив  крім герба ще і прапор міста

Герб міста Бердянська − це щит французької форми, зображений у вигляді прямокутника, основа якого дорівнює 8/9 його висоти, з вістрям, що виступає в середині нижньої частини, і закругленими нижніми кутами.

  Щит розділений на два поля − верхнє зелене (суміш хрому та рослинної зелені), на якому зображена срібна Ногайська кибитка, і чорний плуг, що позначає напівкочовий побут населяють повіт ногайців і заняття хліборобством інших місцевих обивателів, а в нижньому полі − блакитному (суміш кобальту і ультрамарину), чорний якір, які говорить про те, що землі повіту прилягають до Азовського моря.

Цей варіант герба міста  Бердянська був затвердили 17 листопада 1844 року. У 1857 році за вищим повелінням герб міста був увінчаний короною  з трьома зубцями, а, як прикраса, навколо  щита − Олександрівська стрічка з двома навхрест покладеними за щитом золотими якорями, які підкреслювали розташування міста біля моря.

Щит з зображеними на ньому  фігурами, баштова корона, якорі  та Олександрівська стрічка склали повний герб міста [25].

Прапор Бердянська був  затверджений 27 липня 1999. До цього часу місто не мало свого прапора. Депутатський корпус чотирнадцятого скликання затвердив крім прапора ще й герб міста.

Прапор являє собою  полотнище синього кольору, із співвідношенням  сторін (довжини до ширини) 1,35:1, з  білим кругом, діаметр якого становить 0,38 ширини.

У центрі прапора знаходиться  повний герб міста, виконаний у встановленій колірній гамі, і хвиляста лінія  жовтого кольору, ширина якої становить 0,033 ширини полотнища, проведена від  центра до бічних сторонах полотнища  і розділяє прапор на дві рівні  частини [27].

У 1838 році, через 11 років після  заснування, населення склало 3,2 тис. осіб.  

У 1897 році, через 60 років після  заснування, населення збільшилося  до 26,5 тис. чоловік.