Робочий час і час відпочинку

Законодавством встановлені  наступні види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого  дня (зміни);

- щоденний відпочинок (міжзмінна  перерва);

- вихідні дні (щотижневий відпочинок);

- святкові і неробочі дні;

- відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

При роботі на відкритому повітрі  в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви  для обігрівання. При цьому власник  або уповноважений ним орган  узгоджує з профспілковим комітетом  кількість і тривалість таких  перерв, а також обладнання місць  обігрівання. Перерви для обігрівання  включаються в робочий час 

      Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи в порівнянні з тривалістю робочого дня, встановленою трудовим договором

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) - його тривалість повинна  бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд - в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами .(ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на навантажувально-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

На працівника, який перебуває у  відрядженні, поширюється режим  робочого часу того підприємства, до якого  він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений  для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження  у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому  порядку надається інший день відпочинку ().

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

1) для відвернення громадського  або стихійного лиха, виробничої  аварії і негайного усунення  їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного  чи громадського майна;

3) для виконання невідкладних, наперед  не передбачених робіт, від  негайного виконання яких залежить  у подальшому нормальна робота  підприємства, установи, організації  в цілому або їх окремих  підрозділів;

4) для виконання невідкладних  навантажувально-розвантажувальних  робіт з метою запобігання  або усунення простою рухомого  складу чи скупчення вантажів  у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях залучення  до роботи у вихідний день провадиться  за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним  органу.

Робота у вихідний день компенсується  за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).

Правило про неприпустимість залучення  до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно  діючих підприємств, а також тих  підприємств, установ, які повинні  обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах  щотижневий відпочинок надається або  відповідно до графіків змінності, або  в один загальний день тижня, що не співпадає із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Святкові і неробочі дні.

Законодавством України про  працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:

1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво  Христове;

і 8 березня - Міжнародний жіночий  день;

1 і 2 травня - День міжнародної  солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції України;

24 серпня - День незалежності України.  і Законом України "Про внесення  змін до КЗпП України" від 24 грудня 1999 р. з переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Робота також не провадиться  і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі. 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для  святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе  через виробничо-технічні умови (безперервно  діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні  ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП).

Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у вихідні дні сплачується  в підвищеному розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України.

Робота у святковий та неробочий  день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними  відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується  за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної погодинної  або денної ставки;

3) працівникам, які одержують  місячний оклад, - у розмірі одинарної  погодинної або денної ставки  понад оклад, якщо робота у  святковий і неробочий день  провадилася у межах місячної  норми робочого часу, і в розмірі  подвійної погодинної або денної  ставки понад оклад, якщо робота  провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі  провадиться за години, фактично відпрацьовані  у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.