Робочий час і час відпочинку

ТЕМА 8. Робочий  час і час відпочинку.

1. Поняття робочого часу і значення його правового регулювання.

Робочий час - це час, протягом якого  працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Робочий час, як інститут трудового  права, є сукупністю юридичних норм, які регулюють тривалість урочого  часу, його види, режим і облік  робочого часу. Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні нормативно - правові акти, норми колективних договорів.

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити  виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого - забезпечити  охорону праці й право працівника на відпочинок.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Максимальна  норма робочого часу на тиждень, встановлена  у законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Обмеження тривалості робочого часу завжди було актуальним питанням у  сфері застосування найманої праці. З історії відомо, що роботодавець завжди був схильний встановлювати  для працівників якнайдовший  робочий час і якнайкоротший  час відпочинку. Згідно чинного законодавства  можна виділити такі види робочого часу: нормальний робочий час; скорочений робочий час; неповний робочий час; ненормований робочий час; надурочний робочий час.

Згідно статті 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладанні колективного договору можуть встановити меншу норму тривалості робочого часу ніж 40 годин.

Важливо зауважити, що норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часу відпочинку, оплати праці, нормуванням праці(так званими  технічними нормами).

Нормування робочого часу виступає певною гарантією часу відпочинку. Невиконання норми робочого часу, як правило, тягне й зниження оплати праці. Причому причиною такого невиконання може бути як поведінка роботодавця, наприклад простій підприємства, так і працівника. Отже, боротьба за скорочений робочого часу полягала в тому, щоб за менший робочий час гарантувався б нормальний розмір заробітної плати.

Між тим, в умовах ринкових відносин у сфері правового регулювання  робочого часу виникли нові явища. У  світі сформувалося загальне правило, згідно з яким робочий тиждень  не може бути більшим за 40 годин, звичайно, за деякими винятками. Але в другій половині ХХ століття проблема стала  полягати в тому, що роботодавці  не могли забезпечити такий рівень робочого часу з повним навантаженням  працівників. Однією з причин було те, що внаслідок підвищення продуктивності та інтенсивності праці ринок  наповнювався достатньою кількістю  товарів, які виготовлялися за коротший робочий час. У протилежному випадку  виникала загроза перенасичення  ринку, що знижувало попит і реалізацію товарів, а відповідно, й надходження  прибутків. Результатом стало скорочення працівників, а одним зі способів підтримання прийнятного рівня  зайнятості. За таких умов працівники були зайняті протягом усього тижня  значно меншу кількість робочих  годин, ніж звичайних 40, з оплатою  праці, пропорційно до відпрацьованих годин.

Отож у сучасних умовах вимоги профспілок щодо використання робочого часу набули протилежного змісту - якщо на початку  робітничого руху добивалися скорочення робочого часу, то нині йде боротьба за повну зайнятість, за повне навантаження працівників, не за скороченням робочих  місць, а навпаки, за створення нових. Таким чином, не лише максимальне  обмеження робочого часу виступає гарантією  захисту трудових прав працівників, а й забезпечення права працівника на повну зайнятість. 

Робочий день - це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень - це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно застосовуються два  види робочого тижня: 5-денний з двома  вихідними днями і 6-денний з одним  вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається  власником спільно з профспілковим  органом з урахуванням специфіки  роботи, думки трудового колективу  і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному  робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня  не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів - скорочується на одну годину.

2. Види робочого часу.

Скорочений робочий час встановлюється для окремих категорій працівників. До них належать неповнолітні віком від 15 до 16 років, яким встановлена тривалість робочого часу 36 годин на тиждень. Скорочений робочий час встановлюється для працівників зі шкідливими умовами праці - 36 годин на тиждень. Скорочений робочий день (6годин) встановлено для деяких категорій працівників розумової праці - вчителів, лікарів, професорсько-викладацького складу. (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р.),

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх  працівників з метою охорони  їх здоров'я. Так, для працівників  віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком  від 15 до 16 років - 24-годинний робочий  тиждень (ст. 51 КЗпП), Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, - не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років - не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і  при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в  нічний ч5с, оплачується в підвищеному  розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і  колективним договором, але не повинен  бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Неповний робочий час встановлюється за погодженням між власником чи його уповноваженою особою під час укладання трудового договору або в процесі роботи. Цей вид часу відрізняється від попереднього тим, що тут сторони самі домовляються про час роботи, він не закріплений в законодавстві і оплата за працю проводиться пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від виробітку. Ці працівники мають рівні за обсягом трудові права, що й працівники з нормальною тривалістю робочого часу. Неповний робочий час може бути у вигляді:

 а) неповного робочого дня  (тобто зменшення тривалості щоденної  роботи на зумовлену кількість  годин); б) неповного робочого  тижня (при якому зберігається  нормальна тривалість робочого  дня, але зменшується кількість  робочих днів у тиждень) і  в) поєднання неповного робочого  дня і неповного робочого тижня  (наприклад, тривалість робочого  дня 5 годин при 4 робочих днях  на тиждень).

При неповному робочому часі (на відміну  від скороченого) оплата праці проводиться  пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці - в залежності від виробітку.

Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і  працівника на певний термін і без  зазначення терміну. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для  вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП).

Особи, які працюють неповний робочий  час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального  робочого часу. Їм надається відпустка  тієї ж тривалості, надаються вихідні  й святкові дні, час роботи зараховується  в трудовий стаж.

Неповний робочий час (неповний робочий день чи неповний робочий  тиждень) може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим  ним органом та жінкою, яка має  дітей, при прийнятті її на роботу, а також між адміністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв'язку з необхідністю догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий  час Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження строком, так і  на будь-який строк: до досягнення дитиною  певного віку, на період навчального  року тощо. Режими праці та відпочинку жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час, встановлюються власником за погодженням з профспілковим  органом та з урахуванням побажань жінки.

Режими праці, що встановлюються при  неповному робочому часі, можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих  годин в усі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів на тиждень при зберіганні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни); скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин  при одночасному скороченні робочих  днів на тиждень.

При встановленні режимів праці  з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, не повинна  бути менше 4 годин і робочого тижня - менше 20-24 годин відповідно при 5- та 6-денному тижні (п. 8 Положення о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время)

Як правило, на умовах неповного  робочого часу працюють сумісники, тобто  особи, що уклали два або більше трудових договорів (з двома або декількома роботодавцями). Сумісництво можливе  і на одному підприємстві при виконанні  різних робіт поза основним робочим  часом.

Слід звернути увагу, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим  днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного  робочого тижня, може застосовуватися  ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки  згідно з законодавством.

У сучасних умовах, коли погіршилося  фінансове становище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе  не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій  ситуації перехід на неповний робочий  час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил ст. 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці. Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Ненормований робочий час встановлюється для окремих категорій працівників(список професій та посад встановлюється колективним договором). При цьому виді робочого часу, як правило, допускається робота понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники користуються додатковою відпусткою.

Надурочний робочий час - це робота, яка виконується працівником понад нормальний робочий день і тиждень. Такі роботи, як правило, заборонені законодавством. Вони дозволяють тільки за погодженням з профспілковими комітетами і не більше 120 годин на рік. Вони заборонені для вагітних жінок і тих, які мають дітей, неповнолітніх працівників. Ці роботи проводяться тільки у випадках, передбачених трудовим законодавством.

Питання про 8-годинний робочий день завжди було однією з вимог робітничого  руху. Перші законодавчі факти  якраз і були присвячені обмеженню  робочого часу спочатку для працюючих  дітей, а згодом для всіх працівників. Декретом від 11 листопада 1917 р. „Про восьмигодинний робочий день" нарешті було реалізовано вимогу робітників. В Україні восьмигодинний робочий день встановлено законом Центральної Ради 25 січня 1918р.

3. Надурочні роботі і порядок залучення до них.

Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних  для оборони країни, а також  відвернення громадського або  стихійного лиха, виробничої аварії  і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадське  необхідних робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити  почату роботу, яка внаслідок  непередбачених обставин чи випадкової  затримки з технічних умов  виробництва не могла бути  закінчена в нормальний робочий  час, коли припинення її може  привести до псування або загибелі  державного чи громадського майна,  а також у разі необхідності  невідкладного ремонту машин,  .верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання  вантажно-розвантажувальних робіт  з метою недопущення або усунення  простою рухомого складу чи  скупчення вантажів у пунктах  відправлення і призначення;