Ієрархія та види нормативно-правових актів

3. За значенням у механізмі  правового регулювання:

3.1. Основні - закони, які містять в первинній редакції текст правових норм і здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин (наприклад, Закон України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»);

3.2. Допоміжні - закони, якими вносять зміни і доповнення до чинного законодавства, затверджуються, ратифікуються, зупиняються, скасовуються інші нормативні акти (наприклад, закони України від

22 грудня 2006 р. «Про внесення змін  до Сімейного та Цивільного  Кодексів України»).

4. За обсягом дії:

4.1. Закони загальної дії - поширюються на всіх суб’єктів права незалежно від їх статусу (наприклад, Закон України від 8 вересня 2005 р. «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»);

4.2. Закони спеціальної дії - адресовані чітко окресленому колу суб’єктів, які мають особливий статус (наприклад, Закон України від 9 листопада 2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»);

4.3. Закони виняткової дії - встановлюють винятки з загальних правил щодо обмеженого кола суб’єктів (наприклад, Закон України від 8 липня 2005 р. «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності.

5. За часом дії21:

5.1. Постійні - закони, розраховані на тривалий (необмежений) строк дії (наприклад, Закон України від 22 грудня 2006 р. «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Ремпубліки Крим»);

5.2. Тимчасові - закони, прийняті на визначений у часі строк дії (наприклад, закони України «Про державний бюджет України на 2008 р.»).

Особливим видом є надзвичайні закони - акти, що приймаються за надзвичайних обставин і призупиняють дію чинних у відповідній сфері нормативних актів. Такі закони покликані забезпечити безпеку громадян у разі війни, катастроф, епідемій, необхідності захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо (наприклад, Закон України від 2 листопада 2006 р. «Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період»).

6. Види законів за змістом22:

6.1. Установчі закони, що утворюють органи державної влади і державні структури, передбачають порядок їх діяльності («Про судоустрій України»);

6.2. Статусні закони, присвячені визначенню статусу державних органів та їх посадових осіб («Про правовий статус народного депутата України»);

6.3. Тематичні самостійні, одиничні законодавчі акти за певною тематикою. Вони регулюють певну сферу відносин («Про бюджетну систему України»);

6.4. Проблемно-ситуаційні закони, що спрямовані на вирішення важливого соціального завдання в межах певного періоду внаслідок спонтанно виникаючої проблеми та ситуації («Про деякі питання оподаткування в зв'язку з проведенням новорічних і різдвяних свят для дітей і підлітків і придбанням новорічних святкових подарунків»);

6.5. Програмні закони, що містять концептуальні основи, принципи, програми і цілі, програми подальшої розробки законодавства, проведення державної політики («Про концепцію Національної програми інформатизації»);

6.7. Реформуючі закони, що вносять зміни і доповнення до законів з метою підвищення ефективності їх дії; вони складають особливу групу спеціальних законів («Про внесення змін у закони України»).

Отже, я з’ясувала поняття закону, його ознаки та види, роль в системі держави і права. Значення закону в системі права також випливає з його ознак, серед яких те, що це акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, він може бути лише нормативним за змістом має бути складений в письмовій формі, має вищу юридичну чинність тощо. Я з’ясувала, що закон розподіляється на види, які в свою чергу вирізняються за безліччю критеріїв.

 

 

 

 

2.3. Підзаконний нормативно-правовий  акт: поняття та види

 

Нижчої після законів юридичної сили набувають підзаконні нормативно-правові акти. До них відносяться нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Підзаконні нормативні акти входять до системи джерел права та є носіями основних властивостей, виразниками принципів, що притаманні цій системі. Ознака під законності притаманна більшості нормативно-правових актів і є досить характерною для правотворчої діяльності.

Підзаконний нормативний акт – це письмовий документ уповноваженого суб’єкта, прийнятий на підставі та у виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою23.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі зумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, що потребують як законодавчого і конкретизуючого нормативного регулювання з метою оперативного вирішення питань в окремих сферах життєдіяльності суспільства. Підзаконні акти, подібно до законів, обов’язкові для виконання і мають необхідну юридичну чинність. Але їхня дія обмежена законом: вони не можуть виходити за межі законодавчого регулювання, їхні норми мають вторинний характер у порівнянні із законом характер. Підзаконні акти не можуть змінювати або скасовувати норми законів. Підзаконні акти різняться між собою і утворюють складну ієрархічну систему. У нашій країні існують такі види підзаконних актів:

1. Нормативні укази Президента України. Окремі укази (наприклад, про введення воєнного стану) підлягають затвердженню Верховною Радою України. Конституційність глави держави може бути перевірена Конституційним Судом України.
2. Постанови Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти Кабінету Міністрів з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань - у формі розпоряджень. До підготовки актів уряду можуть залучатися народні депутати України за їх згодою, науковці, фахівці. Проекти актів, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов’язки громадян, підлягають громадському обговоренню у порядку, визначеному Регламентом Кабінету Міністрів24. Постанови і розпорядження приймаються на засіданні Кабінету Міністрів шляхом голосування більшістю голосів посадового складу.
3. Інструкції та нормативні накази міністерств і відомств регулюють, як правило, суспільні відносини, що перебувають у межах компетенції цих виконавчих структур. Проте є серед них і такі, які мають загальне значення, виходять за рамки конкретного міністерства і відомства, поширюються на зовнішнє коло суб’єктів. Наприклад, такими є акти Міністерства фінансів, Міністерства внутрішніх справ, Національного банку і т.п. Наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються такі нормативні акти:

- інструкції - акти, що видаються  з метою роз’яснення порядку застосування норм права або з метою встановлення методичних правил і способів виконання певних операцій, дій (наприклад, Інструкція про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів);

- положення - систематизований (зведений) нормативний акт, яким визначаються структура, завдання, компетенція або організація діяльності певних суб’єктів права (наприклад, Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку);

- правила - акти, що закріплюють  порядок організації і здійснення певного виду діяльності (наприклад, Правила безпеки праці під час виконання вишукувальних руслових робіт);

- переліки (наприклад, Перелік посад та порядку встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України).

4. Нормативні акти місцевих державних адміністрацій. Наприклад, глави ряду обласних державних адміністрацій затвердили положення про заснування обласних премій у галузі літератури і мистецтва, стипендій спортсменам і тренерам тощо.

5. Нормативні акти органів  місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Вони в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

6. Нормативні накази адміністрації  підприємств, установ, організацій  або ще їх називають локальні  нормативні акти - акти, які приймаються  керівниками підприємств, установ, організацій в межах наданих їм повноважень з метою регулювання службової і трудової діяльності. Переважно акти цієї групи регламентують питання щодо організації праці, заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, матеріального заохочення та ін. Такі акти є локальними, оскільки діють тільки в межах відповідного підприємства, установи, організації.

Особливе місце в системі нормативно-правових актів України займають акти, що видаються органами влади Автономної Республіки Крим. Верховна Рада АРК має право видавати нормативно-правові акти з ряду питань, визначених Конституцією України, зокрема має право приймати і змінювати Конституцію АРК. Проте слід мати на увазі, що ці акти н є законами: закони має право приймати тільки Верховна Рада України25.

Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин. Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб

 

Нормативно-правові акти мають часові, просторові та суб’єктивні межі свого функціонування. Дія нормативно-правових актів - це фактична дія норм права, що у них містяться, на суспільні відносини. Інакше кажучи, дія нормативно-правових актів полягає у врегулюванні певних суспільних відносин шляхом реалізації норм права, що в них містяться.

Дія нормативно-правового акта в часі означає, що нормативно-правовий акт набув чинності в певний час і припиняє діяти в певний час. Нормативно-правовий акт може набути чинності після його прийняття (підписання чи опублікування), через певний термін тощо. Втрачає ж він свою чинність після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного строку дії нормативно-правового акту або при виконанні певної дії, яка передбачається або мається на увазі.

Залежно від дії в часі, нормативно-правові акти можуть бути постійними і тимчасовими; негайними і відстроченими.

Постійний нормативно-правовий акт видається на невизначений термін. Тимчасовий нормативно-правовий акт видається на певний термін. Негайний нормативно-правовий акт вступає в дію з моменту його прийняття. Відстрочений нормативно-правовий акт починає діяти через певний час після його прийняття.

Дія нормативно-правового акта в часі обмежена періодом між набранням актом чинності та припиненням його дії. Нормативно-правовий акт починає діяти з моменту ухвалення, його публікації, з моменту вказаного в тексті самого нормативно-правового акта, а в разі відсутності цієї вказівки, то після спливу певного строку після публікації26.

Є таке поняття як напрям темпоральної дії - показник, що визначає дію нормативного акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності. Загальним принципом, який визначає напрям темпоральної дії нормативних актів, є негайна дія. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих правовідносин новими, старої норми права - новою нормою. В цьому випадку нормативно-правовий акт зворотної дії не має27. Наступне правило набрання чинності нормативно-правовим актом це - зворотна дія, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію на всі випадки «вперед» і «назад». Надання закону зворотної чинності є винятком і є можливим у двох випадках: якщо про це є вказівка в самому законі; якщо закон пом’якшує або зовсім усуває відповідальність.

Переживаюча дія (ультраактивна форма) застосовується зазвичай тоді, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили у правовідносини до видання нового нормативного акта. Тобто акт, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта, продовжує діяти з окремих питань.

Слід зазначити, що українське законодавство найбільш суворо регламентує можливість зворотної дії нормативних актів. За загальним правилом нормативні акти не мають зворотної дії.

Зупинення дії нормативного акта - тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, що зумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Зупинити дію акта може той орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення його дії - календарної дати, з якої акт остаточно втрачає чинність. Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії актів: 1) закінчення строку, на який вони були прийняті; 2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акта періоду Великої Вітчизняної війни після її закінчення); 3) визнання судами нормативних актів неконституційними, незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили; 4) скасування нормативного акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на пряме скасування і фактичне. Пряме означає те, що право скасовувати акт має орган, який прийняв цей акт. Фактичне - внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин.