Ієрархія та види нормативно-правових актів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Ієрархія та види  нормативно-правових актів

 

2.1. Класифікація нормативно-правових актів

 

Ієрархія нормативно-правових актів - встановлене Конституцією України та Законом «Про нормативні акти» про співвідношення нормативно-правових актів, що полягає в підпорядкованості актів нижчої юридичної сили актам вищої юридичної сили, встановленні взаємозв'язків і взаємозалежності між цими актами, визначенні місця кожного виду нормативно-правових актів у системі законодавства10.

Мають формуватися не окремі документи у вигляді чи то закону, чи то лише концепції, а сформована ієрархічна система, функціонування якої відповідало б системному характеру. У найбільш загальному вигляді ієрархічну систему нормативно-правових актів України можна подати таким чином: Конституція України; закони України; укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти міністерств та відомств11. Особливу групу 0становлять міжнародні договори України.

Класифікація нормативно-правових актів є досить актуальною проблемою на даний час. Є багато класифікацій, які показують різноманітність їхніх форм і змісту. Існує поділ актів на закони та підзаконні акти. За дією в часі - на постійні і тимчасові. За дією в просторі - на загальнодержавні, регіональні, муніципальні та локальні. Може також існувати класифікація нормативно-правових актів за колом осіб.

З метою кращого вивчення нормативно-правових актів визначається такий їх головний поділ за юридичною силою на:

- закони (мають вищу юридичну силу);

- підзаконні акти (видаються на основі закону).

В той же час у ряді правових систем така ієрархія відсутня і всі нормативно-правові акти загального характеру носять назву закону. У Франції поняттю підзаконного акта відповідає поняття «регламент», що видається урядом. Силу певного нормативно-правового акта характеризує місце, яке він посідає у загальній системі актів.

За сферою дії правових актів:

- загальнодержавні (тобто поширюються на всю територію України та населення держави, наприклад Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», постанови Верховної Ради, акти Кабінету Міністрів, укази Президента);

- локальні (координують діяльність конкретних установ, наприклад накази і розпорядження адміністрацій);

- спеціальні.

За характером волевиявлення12:

- акти встановлення норм права;

- акти зміни норм права;

- акти скасування норм права.

Залежно від суб’єкта правотворчості всі нормативно-правові акти поділяються на:

• нормативно-правові акти державних органів;
• нормативно-правові акти недержавних суб’єктів (органів місцевого самоврядування, профспілок, акціонерних товариств);
• сумісні нормативно-правові акти державних органів і недержавних суб’єктів;
• нормативно-правові акти безпосередньої правотворчості народу (суспільства).

 

За часовим критерієм, тобто тривалістю їх дії, можуть бути поділені на два види:

- акти із невизначеним строком дії, для яких не встановлений кінцевий момент їх дії;

- акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.

За зовнішньою формою вираження:

- закони;

- укази;

- постанови;

- рішення;

- розпорядження;

- накази тощо.

За юридичною властивістю:

- нормативні - це акти, що складаються з правових норм. Вони розраховані на певний термін і багаторазове застосування норм (наприклад, Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад);

- індивідуальні - це акти, які містять рішення щодо конкретних питань. Адресуються конкретним учасникам правових відносин (наприклад, наказ ректора університету про призначення на посаду);

- змішані — це акти які складаються з правових норм і конкретних рішень. Вони знаходять своє застосування в урядових постановах, за допомогою яких формуються обов’язкові правила поведінки і передбачається застосування адміністративних стягнень до порушників.

Класифікація нормативно-правових актів, має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати правову природу того чи іншого акта, його ознаки, призначення. За допомогою класифікації фіксують закономірні, об’єктивні зв’язки між об’єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками.

 

2.2. Поняття, ознаки та види законів

 

Закон регулює найважливіші суспільні відносини в державі і при цьому спонукає громадян до правомірної поведінки. Роль закону в правовій системі зростає. Він виступає нормативним регулятором. Як казали давньоримські юристи, що демократичний закон є і суворим, і гнучким водночас: він дає надію, він відкритий для перегляду, хоч лише до певних меж13. Перейдемо конкретніше до визначення закону.

Закон - нормативний акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює наважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи, та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо волевиявленням народу (референдум) і має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Закон є правотворчим актом, тому що він безпосередньо виражає волю держави. В ньому містяться юридичні приписи, в яких встановлюється державний та суспільний лад. Закон носить первинний характер, оскільки він є початком всієї правової системи; інші акти носять похідний характер, тому що вони основані  на законі і на тих початках, які встановлені в ньому.

Розглянемо основні ознаки закону:

1. Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму. Це забезпечує певний рівень демократизму процесу правотворчості, оскільки прийнятий таким чином нормативно-правовий акт найповніше відображає інтереси соціальних груп і уможливлює їх урівноваження.
2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.
3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативних актів країни. Будь-який інший правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч. Вказана сила закону забезпечує його верховенство, підтримує ієрархічність та єдність системи нормативних актів14.
4. Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.
5. Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та у певному порядку.
6. Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регульованій ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень. Загальність законоположення забезпечує єдність нормативно-правових та індивідуальних актів.
7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону надає його структурі чіткості, логічної послідовності й допомагає швидко орієнтуватися у змісті закону, сприяє засвоєнню та виконанню його положень усіма суб’єктами права15.

Закон включає такі елементи як - найменування органу, що прийняв акт; назву закону; преамбулу; правові приписи закону та наслідки їх невиконання; скасування законом інших нормативних правових приписів; норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності; підпис відповідної посадової особи.

8. Закон є нормативним актом, що приймається в особливому процесуальному порядку, який називається законодавчим процесом. В Україні він визначається Конституцією, регламентом Верховної Ради та окремими законами і складається з переліку послідовних стадій.
9. Закон охороняється та гарантується державою, яка забезпечує необхідні умови для виконання законів і застосовує заходи примусового характеру до суб’єктів, які не виконують або порушують вимоги законів.
10. Закон приймається відповідно до вимог логіки, стилю та мови, що сприяє однаковому і точному його розумінню та застосуванню, підвищенню ефективності системи нормативних актів у цілому16.
11. Не має потреби в додатковому затвердженні

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст.85 Конституції України закони приймає лише Верховна Рада.

Закони в сучасній демократичній правовій державі посідають перше місце серед усіх джерел права й є основою законності та правопорядку. На підставі цих ознак можна виділити таку юридичну властивість законів, що вони встановлюються для регулювання державного і суспільного життя, так, відповідно до статті 92, п.1: «Виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина»17.

Хотілося сказати про таких давніх вчених та юристів, які визначали закон по-своєму. Такими прикладами є Д. Дідро, він казав: «Не може бути іншого законодавця, окрім народу»; Сократ: «Та держава, в якій громадяни підпорядковуються законам, є щасливою під час миру й непохитною під час війни»; Геракліт: «Народ повинен захищати закон як свій оплот, як свій оберігаючий мур»18. Ці висловлювання, на мою думку, підкреслюють те, якою саме повинна бути держава, закони, які в ній панують та суспільство, яке не тільки повинно прислухатися до влади, але й певною мірою брати участь у законодавчому процесі.

Закон не може існувати ізольовано від державних інститутів. Насамперед держава повинна забезпечувати закон. Але обов’язок держави полягає не тільки у його забезпеченні, але й у здійсненні контролю і реалізації положень закону. Можна перерахувати такі риси державного забезпечення, це: a) використання мір державного примусу - різні засоби примусового впливу на громадян. Слід пам’ятати, що державний примус має свою природу, а саме - можливість використання мір карного покарання; b) забезпечення верховенства закону; c) матеріальне забезпечення закону, що означає створення умов щодо дій та реалізації; d) організаційне забезпечення закону - відображається в практичній діяльності державних органів. Види державного забезпечення повинні використовуватися комплексно та послідовно, тому що при перебільшенні одного з виду чи взагалі невикористання негативно впливають на виконання закону.

З широкого кола найважливіших суспільних відносин законом визначаються лише засади або основи, зокрема: засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації; правові засади та гарантії підприємництва; основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури, охорони здоров’я; засади використання природних ресурсів; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; основи національної безпеки, організації збройних сил України і забезпечення громадського порядку тощо19.

Види законів виокремлюють за такими критеріями.

1. За юридичною силою:

1.1. Конституційні - нормативні акти, якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції (наприклад, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України»). Вони приймаються не менш як двома третинами від конституційного від конституційного складу Верховної Ради України;

1.2. Органічні закони - закони, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція. Так, частина 3 статті 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;

1.3. Кодекси - закони, в яких об’єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс - кримінального законодавства, Сімейний кодекс - шлюбно-сімейного законодавства тощо;

1.4. Звичайні - нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України від 5 квітня 2007 року «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради.

2. За ступенем впорядкованості20:

2.1. Кодифіковані - нормативні акти, затверджені законами, в яких на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних груп. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Кодекс адміністративного судочинства України, Основи законодавства України про охорону здоров’я);

2.2. Поточні (тематичні) - несистематизовані законодавчі акти, прийняті з окремих питань (наприклад, Закон України від 15 березня 2006 р. «Про холдингові компанії в Україні»).