Психологічні особливості мислення молодшого школяра

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

 

ДВНЗ «ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

 

Кафедра загальної психології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОЛОГІЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ  МИСЛЕННЯ  МОЛОДШОГО  ШКОЛЯРА

 

Курсова робота

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             виконана  студенткою 2 курсу групи «А»

                                                                                       факультету  ПВПК

Рошинець Анастасією Миколаївною

 

 

 

Науковий керівник:

Завідувач кафедри загальної психології

Шайда Н.П.

 

 

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

 

 

                                               Слов'янськ  2013

Мета курсової роботи – визначення особливостей мислення у дошкільному віці.

 Предмет курсового дослідження – вивчення мислення дітей молодшого шкільного віку.

 Об’єкт – мислення діти молодшого шкільного віку.

 

Завдання курсового  дослідження:

1. Здійснити аналіз  психолого-педагогічної методичної  літератури з проблеми дослідження;

2. Розглянути поняття  мислення;

3. Визначити особливості мислення дітей дошкільного віку;

4. Ознайомитися з видами діагностики різних характерологічних ознак мислення

 У процесі  дослідження  використано наступні  форми наукового  пізнання:

-  робота з літературними  джерелами; 

-  спостереження; 

-  діагностична робота.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ЗМІСТ

 

Вступ  - 4 – 5 с.

Розділ І. Поняття мислення та особливості мислення молодших школярів – 6 – 23 с.

1.1. Мислення як пізнавальний  процес - 6 с.

1.2. Процеси мислення та види мислення – 7-12 с.

1.3. Особливості мислення  дітей молодшого шкільного віку – 13- 16 с.

1.4. Засоби розвитку  мислення молодших школярів – 17 – 23 с.

Розділ ІІ. Діагностика різних характерологічних ознак мислення -24 – 27 с.

2.1. Діагностика різних характерологічних ознак мислення – 24 – 26 с.

2.2.Практична частина – 27 с.

Висновки – 28 -29 с.

Список використаної літератури – 30 - 31 с.

Додатки – 32 – 38 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Вступ

 

Людина пізнає довколишній світ не лише через органи відчуття. Про те, що на вулиці холодно і сильний вітер, ми можемо дізнатися, не відчуваючи холоду і вітру в теплій кімнаті. Нам достатньо побачити показники термометра за вікном, подивится на верхівки дерев, що хитаються, на тепло одягнутих перехожих Інформація, отримана через органи зору, обмірковується і ми робимо певний висновок. Про приховані явища, події, факти ми отримуємо інформацію завдяки складному психічному процесу - мисленню. Серед усіх пізнавальних процесів, які являють собою форми відображення людиною довколишнього світу, саме мислення є найвищим і найбільш складним явищем.

Психологічна характеристика мислення як пізнавальної діяльності має відображати не тільки суттєвий та операційний бік цієї діяльності, але й мотиваційний. Розумовий розвиток характеризується єдністю змісту, операцій та мотивів пізнавальної діяльності. Ці три боки розвитку пов’язані один з одним, залежать один від одного, але у педагогічному управлінні кожен з них вимагає до себе спеціальної уваги.

 На основі експериментальних  досліджень (Л. Божович, Н. Морозової,  Л. Славиної та інших) встановлено,  що навчальна діяльність молодшого  школяра спонукається подвійними  мотивами:

1. Широкими соціальними  мотивами, які пов’язані з системою  соціальних стосунків дитини, до яких вона вступає, стаючи школярем.

2. “Мотивами навчання”,  які пов’язані з навчальним  процесом, де провідна роль належить  пізнавальним інтересам, які втілюють  пізнавальні потреби школяра.

 За даними досліджень, формування пізнавальних інтересів проходить такі етапі: спочатку учні 1 класу дуже мало замислюються над змістом своїх навчальних дій, їх більше цікавить оцінка вчителя. У навчанні їх приваблює серйозний та обов’язковий його характер, вони віддають перевагу більш складним видам навчальної роботи, які вимагають розумового напруження. Поступово із засвоєнням знань та оволодінням навичок писання, читання та лічби змінюються й навчальні інтереси. Учні починають цікавитися змістом навчального матеріалу.

Сьогодення педагогічної науки вимагає реалізації нових підходів до навчання та виховання дітей молодшого шкільного віку, оскільки на сучасному етапі розвитку суспільства і педагогічної думки підвищуються вимоги до рівня інтелектуального розвитку школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Поняття мислення та особливості мислення молодших школярів

1.1. Мислення  як пізнавальний процес

 

Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільною ланкою освіти, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний та фізичний  розвиток.Умовою ефективності навчально-виховного процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності,

від якої залежить цілеспрямованість  розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та творчих здібностей учнів. У вітчизняній психологічній науці, заснованій на вченні  про діяльнісну природу психіки людини, мислення отримало нове трактування. Його стали розуміти як особливий вид пізнавальної діяльності.Через введення в психологію мислення категорії діяльності було подолане зіставлення теоретичного і практичного інтелекту,суб’єкта і об’єкта пізнання. Тим самим для конкретного дослідження відкрився новий зв’язок, що існує між діяльністю і мисленням, а також між різними видами самого мислення. Вперше з’явилася можливість ставити і вирішувати питання про генезис мислення, про його формування і розвиток у дітей в  результаті цілеспрямованого навчання. Мислення в теорії діяльності стали розуміти як здатність, що прижиттєво формується, до вирішення різноманітних задач і доцільного перетворення дійсності, направленого на те, щоб відкривати приховані від безпосереднього спостереження її сторони [2].Діяльнісна теорія мислення сприяла вирішенню багатьох практичних задач, пов’язаних з навчанням і розумовим розвитком дітей. На її базі були побудовані такі теорії навчання (їх же можна розглядати і як теорії розвитку мислення), як теорія П.Я. Гальперіна, теорія Л.В. Занкова, теорія В.В. Давидова.

 

 

 

1.2. Процеси  мислення та види мислення

У сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як:

1) генезис розвитку;

2) характер вирішуваних  задач;

3) ступінь розгорнення;

4) ступені новизни  й оригінальності;

5) засоби мислення;

6) функції мислення  і т.д. 

 

1. За генезисом розвитку розрізняють мислення :

наочно-дієве;

наочно-образне;

словесно-логічне;

абстрактно-логічне.

Наочно-дієве мислення - ид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Це мислення є найбільш елементарним видом мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування складніших видів мислення.

Наочно-образне мислення - ид мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетворюється в плані образу або уявлення.

Словесно-логічне мислення -вид мислення, здійснюваного за допомогою логічних операцій з поняттями. При словесно-логічному мисленні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності й неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.

Абстрактно-логічне (відвернене) мислення - д мислення, заснований на виділенні суттєвих властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

Наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне і абстрактно-логічне  мислення   є послідовними етапами розвитку мислення у філогенезі і в онтогенезі

2. За характером вирішуваних  задач розрізняють мислення:

теоретичне;

практичне.

Теоретичне мислення -мислення на основі теоретичних міркувань і висновків. Практичне мислення-мислення на основі думок і висновків, заснованих на вирішенні практичних задач.

Теоретичне мислення -це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення -розробка засобів практичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми .

3. За ступенем розгорнення  розрізняють мислення:

дискурсивне;

інтуїтивне.

Дискурсивне (аналітичне) мислення-мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості самої мислячої людини. Інтуїтивне мислення -мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього відображення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

4. За ступенем новизни  й оригінальності розрізняють  мислення:

репродуктивне;

продуктивне (творче).

Репродуктивне мислення -мислення на основі образів і уявлень, почерпнутих з якихось певних джерел. Продуктивне мислення – мислення на основі творчої уяви .

5. За засобами мислення  розрізняють мислення:

вербальне;

наочне.

Наочне мислення-мислення на основі образів і представлень предметів. Вербальне мислення -мислення, що оперує відверненими знаковими структурами.

Встановлено, що для повноцінної  розумової роботи одним людям  необхідно бачити або уявляти  предмети, інші вважають за краще оперувати  відверненими знаковими структурами.

6. За функціями розрізняють  мислення:

критичне;

творче.

Критичне мислення направлене на виявлення недоліків у думках інших лю-дей. Творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генера-цією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок .

До вирішення завдань  мислення йде за допомогою різноманітних  операцій, таких як порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення .

Порівняння -мислення зіставляє речі, явища і їх властивості, виявляючи схожість і відмінності, що приводить до класифікації.

Аналіз -уявне розчленовування   предмету, явища або ситуації для виділення елементів, що становлять. Таким чином, ми відокремлюємо неістотні зв'язки, які дані в сприйнятті.

Синтез -зворотний аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи суттєві зв'язки і відносини .

Аналіз і синтез у  мисленні взаємозв'язані. Аналіз без синтезу приводить до механічного зведення цілого до суми частин, також неможливий синтез без аналізу, оскільки він повинен відновити ціле з виділених аналізом частин. У складі мислення деяких людей спостерігається схильність у одних до аналізу, у інших до синтезу. Бувають розуми аналітичні, головна сила яких в широті синтезу.

Абстракція -виділення однієї якої-небудь сторони, властивості і відвернення від інших. Так, розглядаючи предмет можна виділити його колір, не помічаючи форми, або навпаки, виділити тільки форму. Починаючи з виділення окремих чуттєвих властивостей, абстракція потім переходить до виділення нечуттєвих властивостей, виражених в абстрактних поняттях.

Узагальнення (або генералізація) -ідкидання одиничних ознак при збереженні загальних, з розкриттям істотних зв'язків. Узагальнення може здійснитися шляхом порівняння, при якому виділяються загальні якості. Так, здійснюється узагальнення в елементарних формах мислення. У більш вищих формах узагальнення здійснюється через розкриття відносин, зв'язків і закономірностей.

Абстракція і узагальнення є двома взаємозв'язаними сторонами  єдиного розумового процесу, за допомогою  якого думка йде до пізнання. Пізнання здійснюється в поняттях, думках і  висновках.

Думка є основною формою результату розумового процесу. Треба сказати, що думка реального суб'єкта рідко є інтелектуальним актом в чистому вигляді. Частіше воно насичене емоційністю. Думка є також і вольовим актом, оскільки в нім об'єкт щось затверджує або спростовує, міркування – це робота думки над думкою.

Міркування є обґрунтуванням, якщо виходячи з думки воно розкриває посилання, які зумовлюють його істинність.