Поняття оплати праці в Україні, її форми, системи та правове регулювання

На 1 грудня сума невиплаченої заробітної плати становила 745,1 млн. грн., або 4,3% фонду оплати праці, нарахованого за листопад 2009р. Із загального обсягу боргу майже дві третини(60,2%) припадає на економічно неактивні та збанкрутілі  підприємства. Заборгованість з оплати праці працівникам економічно активних підприємств на 1 грудня 2009р. становила  296,1 млн. грн., що на 6,1% менше показника на початку року. Найважливіше зменшення боргу протягом січня-листопада 2000р. зафіксовано в сільському господарстві, на підприємствах, що здійснюють операції з нерухомим майном та надання послуг підприємцям ( на 3,7 млн. грн.), а також надання комунальних і індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури і спорту (на 3,2 млн. грн.). Зменшення заборгованості спостерігалося у 20 регіонах від 2,0% в АР Крим до 67,4% у Хмельницькій області. Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, на 1 грудня становила 163,3 тис. чоловік, або 1,5% від загальної кількості працівників зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1367 грн., що на 7,9% менше середнього рівня заробітної плати за листопад 2009р [1]. Зменшення суми заборгованості з виплати заробітної плати протягом січня - листопада 2007р. спостерігалось і на підприємствах-банкрутах на 7,6%, та підприємствах, які призупинили виробничо - господарську діяльність – на(2,4%)[13].

Проте крім вищезазначених проблем оплати праці в Україні  існує проблеми виплати заробітної плати в ” конвертах”.

В тіні перебуває близько  половини зарплат українців. Ціна виплат «у конверті» при цьому немала, — держбюджет щорічно втрачає  мільярди несплачених податкових коштів. Паралельно набув свого розвитку і продовжує діяльність нелегальний  ринок конвертаційних послуг, незважаючи на численні перевірки й наведення порядків, на чому не втомлюється наголошувати влада.

«Конвертна» оплата праці  вигідна як працівникові — він  отримує вищу зарплату, так і роботодавцеві  — він оминає обтяжливі процедури  оподаткування. Проте держава при  цьому нав’язує загрозу позбавлення  соціальної захищеності на час втрати працездатності, при нещасних випадках на виробництві, порушенні трудових відносин роботодавцем, який не сплачує  внесків до фондів соцстраху[8].

Зарплату «в конверті»  намагаються асоціювати з «життям  без гарантій»: люди похилого віку позбавляються  пенсій, хворі — лікарняних, безробітні — фінансової допомоги; без фінансування не можна полишати інфраструктуру, шляхи, дитячі садки і школи… Такі застереження рясніють у мас-медіа, на білбордах і плакатах, авторами яких є представники міських та районних податкових інспекцій. Розвиток бізнесу внаслідок ведення подвійної бухгалтерії стає, як запевняють, непередбачуваним, а найнятий роботодавцем працівник без належного оформлення не несе жодної адміністративної та кримінальної відповідальності за свою діяльність.

Виплата зарплат «у конвертах» передбачає користування послугами  конвертаційних центрів (КЦ). Їхнє функціонування — явище доволі поширене в нашій державі. Ці організації з допомогою банків переводять у готівку безготівкові кошти, надають послуги з мінімізації обов’язкових відрахувань до державного бюджету, сприяють незаконному формуванню податкового кредиту та виведенню валютних коштів за кордон із подальшим їх ввезенням на територію України за заниженою ціною. До складу типового КЦ входять від 10 до 30 підприємств різних форм власності. Схема їхньої роботи полягає у тому, що посадові особи фірми або установи оформлюються як підприємці. Щомісяця, напередодні виплати зарплати, такі підприємці відраховують із обігових коштів суму, яку потрібно перевести в готівку, — це неофіційна зарплата, витрати на бензин, бонуси, хабарі на випадок перевірок, а також просто гроші для себе. Оформлюються фіктивні акти виконаних робіт, гроші перераховуються через банк, а «підприємці» знімають їх із рахунків[11].

 Вдаються до послуг  КЦ повні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, закриті акціонерні товариства, приватні підприємства, одне слово — як фізичні, так і юридичні особи. При цьому їхнє заощадження на податках передбачає витрати на так званий «дах», такий собі «хабарний фонд», якому систематично потрібно сплачувати певну суму.

 Оскільки держава нормами  кодексів і податками сама  заганяє наше підприємництво  в тінь, вона ж сама зумовлює  й виникнення КЦ, при цьому афішуючи свої дії, спрямовані на ліквідацію таких центрів. Систематично з’являються повідомлення про намір закрити взагалі всі схожі структури.

Держава сама ж сприяє конвертації  виплат, спонукаючи підприємництво до ведення тіньової бухгалтерії. Неспроможний сплачувати встановлені податки, працедавець  у намаганні вижити. найчастіше обирає один із двох варіантів. Перший, і цілком легальний, передбачає реєстрацію співробітників як приватних підприємців, котрі  сплачують єдиний податок. А другий варіант — той самий, «конвертний», коли незначна частина зарплати виплачується офіційно, а основна — зрозуміло  як. При цьому також спрацьовує конкуренція: організація або установа, яка чесно сплачує всі податки, стає неконкурентоспроможною. Вона змушена  або підвищувати ціни на свої товари й послуги, або ховатися в тіні від податкового ультрафіолету, доза якого перевищує норму[4].

На сьогоднішній день навантаження на фонд оплати праці складає 41,5%, з  яких 3,5% оплачує найманий працівник, а 38% - працедавець. Крім того, з зарплат  працівників утримується 15% прибутковий  податок. Таким чином, загальне навантаження на фонд оплати праці складає 56,5%. Далеко не всі роботодавці готові нести  такі витрати, а тому активно «конвертують»  заробітки своїх співробітників. Основні схеми дві. Перша повністю укладається в законодавчі рамки  і полягає в переведенні співробітників з найманих працівників у приватні підприємці, які сплачують єдиний податок. Єдиним недоліком цього  варіанту є те, що далеко не завжди можна  придумати, які послуги вони можуть надавати компанії. Використовувати  другу схему без порушення  законодавства неможливо: вона передбачає виплату незначної частини зарплати офіційно, тоді як основні заробітки  виплачуються нелегально[4].

На сьогоднішній день в  тіні перебуває до 40% всього зарплатного  фонду вітчизняних підприємств. Причому, як визнають податківці, нинішнє  законодавство не дозволяє їм ефективно боротися з зарплатними мінімізаторами. Останні кілька років влада активно обговорювала ідею зниження навантаження на фонд оплати праці, в результаті чого роботодавцю було б вигідно виплачувати зарплати легально. За підрахунками експертів, економія витрат підприємства при нелегальних розрахунках з співробітниками становить як мінімум 20% фонду заробітної плати. Відповідно, щоб роботодавець був зацікавлений у детінізації зарплат, навантаження на фонд оплати праці потрібно зменшити хоча б до 29%[8].

Уряд України має намір  застосувати інший підхід для  вирішення цієї проблеми - посилити систему контролю над виплатою зарплат. Відповідні пропозиції містяться в  законопроекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо впорядкування оплати праці)» - плід спільної творчості Мінфіну, ДПАУ і Держкомпідприємництва, презентований громадськості минулого тижня. Документ покликаний підвищити рівень відрахувань до державних соціальних фондів. Стимулювати ж «відбілювання» зарплат має підвищення відповідальності роботодавців і найманих працівників за ухилення від сплати податків[4].

Деякі компанії вже легалізували виплати зарплат. І це поставило  їх у нерівні конкурентні умови  з тими, хто, як і раніше, виплачує зарплати в конвертах. Закон ліквідує цю несправедливість. А найголовніше - пенсії працівників стануть вище завдяки підвищенню відрахувань  до ПФ. При цьому ми не вводимо  нових податків, одночасно збільшуючи надходження до бюджетів різних рівнів приблизно на 20 млрд. грн.[18].

Законопроект обумовлює  введення так званої індикативної зарплати - суми, з якої підприємство зобов'язане  буде робити відрахування в соціальні  фонди. Цей показник розраховується шляхом множення суми офіційно встановленої мінімальної зарплати на коефіцієнт, розмір якого залежить від займаної співробітником посади. Зокрема, з коефіцієнтом 5 буде розраховуватися індикативна  зарплата вищих керівників, 3 - головних бухгалтерів, 2 - робітників. Причому  ці правила поширюються лише на приватні підприємства. Держструктур документ не стосується, мабуть, тому, що в бюджетній сфері вся зарплата виплачується офіційно. Саме з індикативної зарплати роботодавець повинен буде проводити відрахування до соціальних фондів, а також утримувати з працівників прибутковий податок. У тому числі і у випадку, якщо фактично нарахована зарплата є нижчою індикативної[4].

Найбільш революційним положенням документа є встановлення солідарної адміністративної відповідальності роботодавця  і працівника за виявлені порушення  в порядку виплати зарплати - по 100 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян з кожного (на сьогодні це 1700 грн.). Відповідні зміни пропонується внести до ст. 41 Кодексу про адміністративні  правопорушення. Виходячи з логіки авторів законопроекту, персонал (у  тому числі і співробітники нижчої ланки, включаючи, скажімо, прибиральниць  або різноробів) повинен бути в  курсі всіх тонкощів бухгалтерських розрахунків. Більш того, щоб не потрапити  під штрафні санкції, найманим працівникам  слід повідомляти податкову про  мінімізаторську схему, якою користується роботодавець з метою зарплатної економії. Це, м'яко кажучи, суперечить здоровому глузду. Адже навіть якщо працівники і отримують кровно зароблені в «конверті», навряд чи хто-небудь зважиться розповісти про це фіскалам, ризикуючи залишитися без роботи. «У цивільному праві солідарна відповідальність настає у разі навмисної домовленості між порушниками або неподільності предмета зобов'язання. Причому умисну змову ще повинен довести суд», - каже Валентина Проніна. Тому нарахування штрафу на працівника можна буде оскаржити в судовому порядку[4].

Згідно з новим Податковим кодексом, податкова міліція отримає  право перевірки (навіть без попередження) трудових відносин на підприємствах  у приватному секторі. З метою  ліквідації такого явища, як «конвертні»  зарплати, і наповнення Пенсійного фонду, податківці зможуть перевіряти роботодавців на предмет трудового  оформлення працівників, їхньої офіційної зарплатні та оплачених внесків до Пенсійного та інших соціальних фондів.

Новим Податковим кодексом передбачено (що, на перший погляд, вселяє надію) зниження ПДВ (до 17%), податку  на прибуток підприємств (до 17%) і податку  на дивіденди (до 5%), зменшення кількості  місцевих податків і зборів, а також  спрощення бухгалтерії за рахунок  сплати всіх внесків в один фонд — Пенсійний, замість окремих  нарахувань на кожен із фондів соціального  страхування. При цьому є певні  нюанси: наприклад, основна ставка податку  на прибуток з початку 2011 р. становитиме 20%, з кожним роком вона зменшуватиметься на 1% і лише у 2014 досягне 17%. За таким  принципом знижуватиметься й  ПДВ. Та чи достатньо буде таких змін для подолання масових виплат «у конверті» або припинення діяльності конвертаційних центрів — вирішать час, підприємець і можливі дальші зміни, спрямовані на створення більш комфортних умов для розвитку його бізнесу[8].

А на сьогодні більшість  працездатних українців (близько 60% від  загальної кількості населення) продовжують підтримувати тіньову  зарплатну схему. Підтвердила це й Організація економічного співробітництва  та розвитку, за спостереженнями якої, така схема в наших громадян асоціюється  переважно з примноженням їхніх  доходів.

Із відповідальністю за нелегально виплачену і отриману зарплату, на перший погляд, усе просто: для працівника запровадили адміністративну, для  роботодавця — кримінальну відповідальність. Підстави притягнення до останньої  знаходяться вкрай рідко: хіба що хтось із працівників звертається  зі скаргою до прокуратури (а це, як свідчить практика, виняткові випадки). Спійманий під час першої перевірки, підприємець може обмежитися доганою; попався під час другої — доведеться сплатити штраф; а не виправивши ситуацію на час третьої перевірки, підприємець  підпадає під кримінальну відповідальність, однак частіше підприємство просто закривають. Банки ж, які беруть участь у діяльності конвертаційних центрів, у найгіршому разі, позбавляють ліцензій[8].

 Юридично міри покарання  ще мають доопрацьовуватися у  Мін’юсті та Кабміні. Наразі  ж слід продовжувати керуватися  положеннями Кодексу законів  про працю, Податковим кодексом, Законом «Про оплату праці».

 Викрити організацію  в нелегальній виплаті зарплат  не дуже складно: про неї  можуть свідчити різні чинники,  приміром, фірма виплачує лише  мінімальну зарплату або набагато  нижчу, ніж у середньому по  галузі. Проте для здійснення  контролю за її діяльністю  потрібно проводити моніторинг, аналітичні дослідження, мати  справу з судами… Чи вистачить  на все це сил і коштів  у самих податкових адміністраціях, за рахунок яких, а також Міністерства  праці та соціальної політики  і Пенсійного фонду, обіцяють  посилити такий контроль?

 Щодо перевірок, то  варто згадати і про постанову  Кабміну, яка набрала чинності 24 листопада 2010 року, про державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю. Нею визначено три групи ризику підприємств. Перші, з високим рівнем, перевірятимуться один раз на рік. Це установи, в яких найімовірніші випадки недотримання трудового законодавства і де працюють понад 200 осіб. Установи з середнім рівнем ризику (від 50 до 20 осіб), як обіцяють, проходитимуть перевірку один раз на два роки, а з низьким — не частіше одного разу на три роки (підприємства, котрі не належать до суб’єктів господарювання з високим або середнім рівнем ризику). Та чи довго доведеться чекати таких перевірок — знову ж таки, питання часу й того, наскільки далеко від паперу, на якому написана постанова, пошириться її дія[4].

Відмова від встановлених розмірів податків для держави означає  втрату значної частини надходжень до бюджету. Водночас зниження масштабів  тінізації зарплати залежить від законодавчих змін, націлених насамперед на зменшення податкового тиску на бізнес.

 За підрахунками аналітиків, економія підприємств в умовах  нелегальних розрахунків із працівниками  становить, щонайменше, 20% фонду зарплати. Тобто, по суті, це кошти, втрачені  держбюджетом. Якщо уявити такий  варіант, що нарахування на  Фонд оплати праці зменшуються  відсотків на 20—25, зарплати легалізуються  і економіка подає ознаки життєздатності, — то можна було б уявляти  і зниження дефіциту бюджету  та Пенсійного фонду. Проте  навіть при такому, надто ідеалістичному  для сьогоднішньої України, розвитку  подій варто зважати на психологію  — той-таки людський чинник. Навіщо  платити більше, тим паче коли  довіри до влади немає? Навіть  якщо зменшать або скасують  деякі відрахування, навряд чи  слід чекати буму громадської  відповідальності та масової  легалізації зарплат. Можливо,  щось змінилося б, якби люди  знали конкретно, де і як  були витрачені кошти з їхніх  податків[4].

 Влада хоч сьогодні  може зробити значний крок  на шляху до легалізації зарплат  — закрити конвертаційні центри. Тоді роботодавець просто не зміг би виплачувати «в конверті». Але за жодної влади КЦ не вдавалося ліквідувати повністю. Чому? Чи не тому, що їхня діяльність була й залишається вигідною самій владі? У кожного свої інтереси і обов’язки: підприємець оберігає та підтримує свій бізнес, працівник — свій заробіток, державний службовець — свій… При цьому ціна для економіки, яку платить держава в цілому, відступає на другий план[8].