Міжнародно-правове регулювання праці

 

 

 

 

Харківський економіко-правовий університет

Кафедра трудового,  аграрного, екологічного права та соціального захисту населення

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Трудове право України"

Варіант № 8

на тему: «Міжнародно-правове регулювання праці»

 

Студента (ки) _____ курсу ______ групи (прізвище, ім'я, по батькові (повністю)

Домашня адреса, телефон:

Перевірив:

Керівник   _____________________

Національна шкала _____________

Кількість балів: _________

Оцінка:  ECTS _____

Члени комісії ________________

                                                                                                                                                                

                                      м. Харків  - 2015 рік

 

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………………3

Розділ I. Поняття, субєкти, джерела та принципи міжнпродно-правового регулювання праці………………………………………………………….4

1.1 Поняття міжнародно-правового  регулювання праці…………………4

1.2 Суб'єкти міжнародно-правового регулювання праці…………………6

1.3 Джерела та принципи  міжнародно-правового регулювання  праці….10

Розділ II. Класифікація конвенцій і рекомендацій МОП………………...12

2.1 Класифікація конвенційй  МОП………………………………………..12

2.2 Класифікація рекомендацій  МОП……………………………………..13

Розділ ІІІ. Загальна характеристика окремих конвенцій і рекомендацій МОП………………………………………………………………………….17

Висновок……………………………………………………………………..35

Список літератури…………………………………………………………..36

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Побудова демократичної правової держави, заснованого на ринковій економіці і різноманітті форм власності, має супроводжуватися переміщенням пріоритетів у правовому регулюванні праці, змісті трудового законодавства. На перший план висуваються облік і охорона інтересів людини праці, захист його прав, забезпечення соціальних гарантій. В умовах роздержавлення економіки, забезпечення свободи виробника необхідна нова модель правового регулювання трудових відносин, заснована на децентралізації, розширенні договірних начал.

В даний час відбулася відчутна поляризація учасників суспільної праці, на власників (роботодавців, наймачів, підприємців) і найманих працівників, які мають суперечливі інтереси в виробництві, праці, розподілі прибутку. Ці протиріччя створюють об'єктивну основу для виникнення різних розбіжностей, суперечок і конфліктів в соціально-економічних і, головне, у трудових правовідносинах.

Ситуація ускладнилася тим, що в управлінські структури підприємництва нерідко приходять люди, які не знають не тільки основ трудового законодавства, але й всіляко намагаються його обходити всіма доступними способами. У кінцевому підсумку це призводить до масового незаконному правозастосування трудового та іншого законодавства, що порушує трудові права працівників, що є потужним джерелом виникнення трудових спорів.

Держава створює умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потребами.

 

Розділ I. Поняття, субєкти, джерела та принципи міжнпродно-правового регулювання праці.

1.1 Поняття міжнародно-правового  регулювання праці.

Відповідно до ст. 9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 8-1 КЗпП України). Таким чином, в Конституції нашої держави і в Кодексі законів про працю України закріплений принцип пріоритету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Міжнародна правове регулювання праці - це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують в національному трудовому законодавстві.

Міжнародно-правове регулювання праці являє собою регламентування за допомогою міжнародних угод держав (багатосторонніх і двосторонніх договорів) та інших міжнародно-правових засобів питань, пов'язаних із застосуванням найманої праці, поліпшенням його умов, охороною руда, захистом індивідуальних та колективних інтересів працівників.

Нові законодавчі акти про руду і прийняті рішення повинні відповідати найвищим вимогам, відповідати загальносвітовим стандартам прав людини і міжнародним нормам трудового права України потрібно взяти з міжнародного трудового права самі прогресивні норми, що відповідають інтересам людини і дозволяють забезпечувати реалізацію всіх трудових прав і свобод, закріплених Конституцією України.

На сучасному міжнародно-правовому регулюванні праці базуються Декларація прав і свобод людини і громадянина України 1991 р. і Конституція України. Зокрема, Конституція України передбачає, що людина, її права і свободи є вищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина - обов'язок держави.

Основні права та свободи людини невідчужуваними і належать кожному від народження. Міжнародні норми, що стосуються трудових відносин, спрямовані на те, щоб вдосконалити систему внутрішнього національного трудового права.при цьому обов'язок держави - члена Міжнародної організації праці (МОП) - внести зміни в свою систему права відповідно до конвенціями МОП виникає лише остільки, оскільки їх норми містять, як правило, більш пільгові умови праці, ніж норми внутрішнього закону. Тому трансформація міжнародних норм про працю має таки певну специфіку.

У зв'язку з прийняттям Конституції Україна суперечка про можливість прямого застосування міжнародних норм отримав своє дозвіл. На конституційному рівні тепер закріпилися пріоритети міжнародних норм над внутрішньодержавними. У Конституції ч.4 ст.15 говорить: «Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору ».

Слід також вказати на ст.46 Конституції України, де закріплюється право кожного громадянина відповідно до міжнародним договором України звертатися в міждержавні органи по захист прав і свобод людини і громадянина, якщо вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту.

В науці трудового права під міжнародно-правовим регулюванням праці слід розуміти регулювання умов праці і охорони законних прав працівників допомогою міжнародних угод.

Це один з різновидів захисту прав людини, інститут, який в даний час успішно утвердився в сучасному трудовому праві. Формою міжнародно-правового регулювання праці є конвенції та рекомендації про працю, розроблені МОП.

Міжнародна організація праці в даний час займає важливе місце серед суб'єктів міжнародно-правового регулювання праці. Створена відповідно до Версальським мирним договором у 1919 разом з Лігою Націй і пережила цю організацію, МОП у 1946 р. стала першою спеціалізованою установою ООН. На сьогоднішній день число держав - Членів МОП досягла 170, тоді як спочатку в неї входило лише 45 держав.

Від інших міжнародних організацій МОП відрізняється однією важливою особливістю: представники трудящих і підприємців беруть участь у визначенні її політики на рівних правах з представниками урядів, тобто вона будується за принципом рівного партнера, що відображає свого роду соціальне партнерство на міжнародному рівні.

1.2 Суб'єкти міжнародно-правового регулювання праці.

Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є 00Н та її спеціалізований орган - Міжнародна Організація Праці (МОП). Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці можуть бути різні об'єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз, СНД.

МОП була заснована урядами ряду країн згідно з рішенням Паризької конференції 11 квітня 1919 р. з ціллю міжнародного співробітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. У даний час МОП - одна зі спеціалізованих установ ООН. МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики у життя; допомога країнам - членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящих як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.

На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава - член ООН. Україна являється членом МОП з 1954 р. Головним принципом роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва - від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два - від уряду, по одному - від підприємців і працівників. Вищий орган МОП - Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно і складається з делегатів усіх держав - членів МОП. До компетенції Генеральної конференції відноситься прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій, визначення задач і напрямів діяльності МОП, внесення змін в її Статут, прийом у члени МОП окремих держав, спостереження за застосуванням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається на Міжнародній конференції праці й складається з 56 чоловік: 28 делегатів представляють уряди, 14 - підприємців і 14 - працівників. Адміністративна рада призначає Генерального директора Міжнародного Бюро Праці.

Міжнародне Бюро Праці - постійний орган МОП виконує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням, збиранням і поширенням інформації щодо міжнародно-правового регулювання умов праці найманих працівників. Міжнародне Бюро Праці займається підготовкою матеріалів до конференції МОП, надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції, видає публікації щодо міжнародно-правового регулювання праці.

Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормо творчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.

Конвенції приймаються Генеральною конференцією більшістю голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами - членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували даної конвенції. Для окремої держави - члена МОП конвенція стає юридичне обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2-4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики відносно такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.

Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави - члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акта набули юридичної сили.

МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо.

Систематизовані Конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це - основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці.

Право на працю - одне з основних прав людини. Уперше це право було проголошене у Загальній декларації прав людини. Ст. 23 Декларації проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці й на захист від безробіття. У Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права зазначається, що право на працю - це право кожної людини на отримання можливостей заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Міжнародно-правові акти про працю підкреслюють неприпустимість примусової праці. Європейська конвенція про права людини (1959 р.), Конвенція МОП №29 про примусову або обов'язкову працю (1930 р.) визначають примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки дана особа не запропонувала добровільні послуги. При цьому зазначається, що не є примусовою праця, що застосовується в зв'язку з надзвичайними (непереборними) обставинами, внаслідок законів про обов'язкову військову службу, а також що виконується внаслідок судового вироку. Конвенція №105 про скасування примусової праці вказує на неприпустимість примусової праці як засобу політичного впливу (виховання) або як міри покарання за наявність чи за висловлення політичних поглядів (переконань), протилежних встановленій політичній, соціальній або економічній системі. Україна, що ратифікувала названу конвенцію, закріпила в ст. 43 Конституції заборону використання примусової праці у відповідності до міжнародно-правових стандартів. Що стосується Конвенції МОП №105 про скасування примусової праці, Генеральною угодою на 1999-2000 роки передбачено проведення в рамках Національної ради соціального партнерства консультацій щодо визначення соціально-економічних можливостей її ратифікації. Саме ці дві конвенції (№29 і №105) ратифікувала найбільша кількість держав (Конвенцію №29 ратифікували 143 держави, а Конвенцію №105 - 129 держав).