Сучасні технології управління розвитком корпоративної соціальної відповідальності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«Київський  політехнічний інститут»

 

                                                           Факультет менеджмента та  маркетинга

 

Кафедра менеджмента

 

 

                                   РЕФЕРАТ

 

                      з дисципліни «Теорія організації»

 

на тему: "Сучасні технології управління розвитком корпоративної соціальної відповідальності"

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 3 курсу  ФММ,

гр. УЗ-11

Мусіна Каріна

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 4

1.1. Генезис формування категорії «корпоративна соціальна відповідальність» 4

1.2.Підходи до розвитку соціальної відповідальності 6

1.3.Інструментарій  для розвитку сучасної  КСВ 8

1.4.Сучасна підтримка розвитку КСВ 12

РОЗДІЛ 2 15

2.1.Технології розвитку КСВ в Україні 15

2.2.Розвиток КСВ компанією Coca-Cola 17

ВИСНОВОК 18

Список використаної літератури 19

 

 

 

 

 

 

 

                                     ВСТУП

 

Істотні зміни у взаємовідносинах між державою, громадськими інституціями та приватними компаніями простежуються  в усьому світі. Поряд із економічними чинниками все більшу роль у забезпеченні конкурентоспроможності, досягненні високої  продуктивності та прибутковості виробництва  починають відігравати неекономічні показники роботи підприємства –  рівень соціального забезпечення працівників, розробка та реалізація програм підтримки  інтернатів, лікарень та шкіл, запровадження  на підприємстві механізму контролю якості, впровадження екологічно безпечних  та енергозберігаючих технологій тощо. Особливо помітні зміни відбулися  у приватному секторі, який переходить до більш поглиблених стратегічних форм взаємодії як з державою, так  і з громадськістю [1, с. 88].

У 1953 році почали з’являтися перші фундаментальні праці стосовно впливу прихованих негативних наслідків  діяльності компаній: міста-привиди, що загинули разом із підприємствами, катастрофи, спричинені діяльністю виробничих підприємств, річки, в яких не можна купатися, втрачене здоров'я на виробництвах без подальшого соціального захисту. Із розголосу подібних проблем розпочалася дискусія про роль бізнесу в суспільстві, про соціальну відповідальність компаній [2]. Але широкого поширення ідея КСВ набула відносно недавно, у середині 90-х XX століття. Тоді в суспільстві достатньо сильно проявилися антикорпоративні настрої – як реакція на рішення компанії Shell UK затопити в Північному морі нафтову вежу «Brent Spar», на опубліковані в ряді авторитетних видань матеріали про неетичні бізнес-підходи (наприклад, використанні дитячої праці), що практикуються в країнах «третього світу» деякими відомими корпораціями (зокрема, Nike). Саме тоді компанії почали активно вдаватися до КСВ із метою створити собі імідж соціально відповідальних і тим самим завоювати прихильність споживачів [3, с. 26].

Сам термін «корпоративна  соціальна відповідальність» уперше був сформульований Генеральним  секретарем ООН Кофі Аннаном тільки у 1999 році.

                           РОЗДІЛ 1

1. Генезис формування категорії «корпоративна соціальна відповідальність»

 

Розуміння і визначення терміну  «соціальна відповідальність» формувалося  і змінювалося протягом довгого  періоду часу. Постійного доповнення і вдосконалення зазнавала і сама назва терміну. Розвиток розуміння поняття відбувався таким чином:

• 1953 р. «Соціальна відповідальність бізнесу - це реалізація тієї політики, прийняття таких рішень, або дотримання такої лінії поведінки, яка була б бажана з позиції цілей та цінностей суспільства» - Боуен Г. 
• 1979 р. «Корпоративна соціальна відповідальність - відповідність економічним, правовим, етичним та дискреційним очікуванням, які висуваються суспільством організації у даний час» - Керол А. 
• 1990-ті р. «Соціальна відповідальність бізнесу - досягнення ділового успіху при одночасному поважному відношенні до етичних норм, громадянського суспільства та навколишнього природного середовища. Корпоративна соціальна відповідальність вимагає прийняття рішень у відповідності до законодавчих, етичних, комерційних та інших вимог до бізнесу з боку суспільства, а також із врахуванням потреб усіх основних стейкхолдерів» - надруковано у випуску «Бізнес за соціальну відповідальність»

1990-ті р. «Корпоративна соціальна відповідальність - це постійне зобов'язання бізнесу сприяти усталеному економічному розвитку, працюючи з робітниками, їхніми сім'ями, місцевою громадою та суспільством у цілому для поліпшення якості їхнього життя – було проголошено в «Всесвітній раді зі сталого розвитку» 

•   2001 р.    «Корпоративна соціальна відповідальність - концепція, що дозволяє інтегрувати в повсякденну діяльність комерційних підприємств соціальні та екологічні аспекти, а також враховувати їх у процесі добровільної взаємодії з зацікавленими сторонами, за словами Європейської комісії. 
• 2002 р.    «Соціальна відповідальність бізнесу -це добровільний вклад бізнесу в розвиток суспільства в соціальній, економічній та екологічній сферах, який прямо пов'язаний з основною діяльністю компанії та виходить за рамки певного закону мінімуму » - проголосила Асоціація менеджерів Росії.
• 2005 р.  «Корпоративна соціальна відповідальність - вільний вибір компанії на користь підвищення рівня добробуту місцевої громади за допомогою відповідного підходу до ведення бізнесу та надання корпоративних ресурсів» - Котлер Ф., Ли Н.

2005 р. «Соціальна відповідальність бізнесу - відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, споживачів, працівників, партнерів, активну соціальну позицію компанії, яка полягає у гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем» - проголошено на Меморандумі про соціальну відповідальність бізнесу в Україні [4].

Можна зробити висновок, що єдиного авторитетного визначення терміну

«соціальна відповідальність» немає. Різні організації пропонують різні визначення, хоча в них є спільна основа: СВБ переймається тим, як компанії керують комерційною діяльністю для створення загального позитивного впливу на суспільство. Різні визначення можуть більше стосуватись етичної поведінки, сталого розвитку, довкілля, філантропічної ідеї. Соціальна відповідальність також є синонімом терміну “належне громадянство”. Як бачимо, в більшості визначень підкреслюється взаємозв’язок між економічними, екологічними й соціальними аспектами та впливом діяльності організації. Всі наведені визначення СВБ представляють масу поглядів на це явище та відрізняються одне від одного ступенем, у якому компанії інтегрують СВБ у свою практику – від дотримання й поважання до сприяння й відданості та, нарешті, до інтеграції СВБ у щоденну роботу. Визначення СВБ з Зеленої книги Європейського союзу (2001 рік): СВБ означає інтеграцію соціальних та екологічних аспектів у щоденну комерційну діяльність підприємств та в їхню взаємодію з зацікавленими сторонами на добровільній основі. Для бізнесу задля соціальної відповідальності

( BSR) СВБ означає досягнення комерційного успіху засобами, які передбачають дотримання моральних цінностей та повагу до людей, спільнот і навколишнього середовища. Міжнародний форум лідерів бізнесу ( IBLF ) розуміє СВБ як сприяння відповідальній діловій практиці, яка дає вигоду бізнесу та суспільству й допомагає досягти соціального, економічного та екологічно усталеного розвитку через максимальне збільшення позитивного впливу бізнесу на суспільство з одночасною мінімізацією його негативного впливу. Всесвітня ділова рада за сталий розвиток

( WBCSD ) визначає СВБ як зобов’язання бізнесу сприяти усталеному економічному розвитку, працюючи з робітниками, їхніми сім’ями, місцевою громадою та суспільством у цілому для поліпшення якості їхнього життя [5].

 

1.2. Підходи до розвитку соціальної відповідальності

 

Географічний  підхід. Традиційно в США СВБ визначалася більше через філантропічну модель. Компанії роблять прибутки без перешкод, за винятком виконання свого обов’язку зі сплати податків. Потім вони жертвують певну частку прибутків на благодійні цілі. Європейська модель набагато більше зосереджена на веденні основної діяльності у соціально відповідальний спосіб, доповнений інвестуванням у громади через серйозні бізнесові причини. Соціальна відповідальність стає невід’ємною частиною процессу створення багатств – котрий, якщо їм керувати в належний спосіб, повинен підвищувати конкурентоспроможність бізнесу та максимізувати цінність створення багатства для суспільства. Але «одного розміру для всіх» не буває. У різних країнах існують різні пріоритети та цінності, які визначають, як саме працює бізнес. У багатьох випадках моделі СВБ змінюються разом із моделями корпоративного управління, з якими вони пов’язані. Наприклад, у країнах, де переважає так звана англосаксонська модель корпоративного управління, є певні форми СВБ - діяльності в розвитку громад і забезпеченні прав людини. Це пояснюється тим, що англосаксонська модель прагне підкреслити вільно-ринковий підхід до ринків продукції, капіталів і робочої сили. Отже, корпоративна відповідальність та пов’язана з нею практика керування та звітності вважаються більше «англосаксонським» явищем. Водночас, найбільш передова практика охорони довкілля спостерігається на північному краї континентальної Європи.

Глобалізаційний підхід. Цей підхід відображає певну практику та особливу ідею великих глобальних корпорацій, які підкреслюють етичну поведінку щодо різних зацікавлених сторін, і ряд добровільних ініціатив. Вони включають кодекси поведінки, поліпшення умов праці та систем управління охороною довкілля, проектів розвитку громад, корпоративну допомогу, звітування компаній з соціальних та екологічних аспектів. Багатонаціональні компанії також застосовують СВБ-підхід в управлінні своїми мережами постачання. У процесі глобалізації ці компанії встановлюють стандарти для своїх постачальників і субпідрядників. Зокрема, від постачальників вимагається дотримання мінімальних умов прийому на роботу, встановлених Міжнародною організацією праці (МОП) (уникнення дитячої праці, відсутність дискримінації на робочому місці, тощо). Одностайність думок про елементи, з яких складається гідний уваги кодекс поведінки, зростає. Цей консенсус заохочується такими організаціями, як «Ініціатива з етичної торгівлі» (Ethical Trading Initiative) або «Міжнародна соціальна підзвітність» (Social Accountability International) та «Здатність звітувати» (Account Ability), котрі запроваджують і перевіряють стандарти забезпечення якості умов праці у ланцюгу постачання.

 КСВ: українська практика. Соціально відповідальна ділова практика в Україні походить від багатьох різних факторів. Деякі з них характерні для України, інші більш міжнародні; деякі – історичні за характером, інші – сучасні. В «епоху соціалізму» була поширена практика індивідуальних і корпоративних пожертвувань і спонсорських внесків з боку підприємств на користь спортивних клубів, культурних заходів, інвалідів і дітей. Проте в той час громадянське суспільство було набагато менш розвиненим, ніж сьогодні, тому одержувачів було менше, і вони були не такі різноманітні. Донедавна, убоге висвітлення у ЗМІ, публікації, а також існуючі дослідження у галузі КСВ стосувалися здебільшого бізнесової практики, відомої як благодійність. Філантропія та пожертвування на соціальні потреби досі сприймаються як найтиповіша форма КСВ-діяльності в Україні. У той же час існує практика, котра демонструє ширше залучення бізнесу до СВБ-діяльності на робочому місці, а також відносно покупців і постачальників. Отже, КСВ стає частиною соціального та бізнесового життя, переходячи від простіших до більш розвинених форм і концепцій. Обізнаність щодо КСВ в Україні зростає, і все більше й більше компаній запроваджують принципи КСВ у свою ділову практику. За останні десять років було дуже мало простору для інвестицій у громади, але ряд компаній почав розробляти філантропічні програми (згадаймо, наприклад ініціативу корпорації «Ейвон» з боротьби з раком молочної залози або програму корпорації «Філіп Моріс» з лікування дітей, постраждалих від Чорнобильської катастрофи). Деякі компанії розробляють власну політику СВБ і проголошують свою поведінку щодо СВБ [6].

 

 

 

 

3. Інструментарій для розвитку сучасної  КСВ

 

Фактично існує два  табори міжнародних організацій, які  визначають основні тенденції розвитку СВБ: Організація Об’єднаних Націй та подібні організації, які діють задля загального добробуту на світовому (континентальному) рівні та різні світові бізнес структури та громадські організації, які захищають інтереси корпоративного сектора.

Перший табір міжнародних  гравців СВБ представлений Організацією Об’єднаних

Націй, Європейським Співтовариством (ЄС) та ОЕСР. Організація Об’єднаних Націй. ООН зробила перший крок щодо підвищення ролі компаній світового масштабу в СВБ в 1980 році, коли розробила кодекс поведінки транснаціональних компаній.

Глобальний договір ООН - це цілком добровільна міжнародна ініціатива, яка об’єднала компанії з агенціями ООН, робочою силою та громадськістю для підтримки універсальних соціальних принципів та принципів захисту навколишнього середовища. Фазу ініціалізації Глобального договору було запущено Головним офісом ООН 26 липня 2000 року. На сьогоднішній день до Глобального договору залучено сотні компаній, організацій охорони праці та громадських організацій з усіх регіонів світу, які працюють над розширенням десяти універсальних принципів в сферах захисту прав людини, навколишнього середовища, охорони праці та антикорупційних заходів.

Варто розглянути Десять принципів Глобального договору:

Принцип 1: Бізнес повинен  підтримувати та поважати підхід, який передбачає захист міжнародних прав людини в сфері його впливу.

Принцип 2: Бізнес не повинен бути залученим до порушень міжнародних прав людини.

Принцип 3: Бізнес має підтримувати свободу асоціації та визнавати права людини на переговорах про умови праці між підприємцями та урядом.

Принцип 4: Бізнес повинен  підтримувати ліквідацію всіх форм примусової праці.

Принцип 5: Бізнес повинен  підтримувати ефективну ліквідацію дитячої праці.

Принцип 6: Бізнес повинен  підтримувати ліквідацію дискримінації щодо працевлаштування та зайнятості.

Принцип 7: Бізнес має підтримувати обережний підхід стосовно захисту навколишнього середовища.

Принцип 8: Бізнес повинен  вживати заходів на підтримку посилення екологічної відповідальності.

Принцип 9: Бізнес повинен заохочувати розвиток та поширення екологічно безпечних технологій.

Принцип 10: Бізнес має протистояти  усім формам корупції, включаючи вимагання

та хабарництво.

Глобальний договір не є регуляторним інструментом – він не керує поведінкою та діяльністю компаній, не оцінює їх та не тисне на компанії з цього приводу. Глобальний договір скоріше покладається на громадську відповідальність, прозорість та визначену зацікавленість компаній, робочої сили та громадськості щодо запровадження та пільного використання суттєвих заходів по забезпеченню виконання базових принципів Глобального договору.