Расчетная работа по "Организации и планированию производств"

4. Консорціум - тимчасове  статутне об'єднання підприємств  для досягнення його учасниками  певної спільної господарської  мети (реалізації цільових програм,  науково-технічних, будівельних  проектів тощо). Консорціум використовує  кошти, якими його наділяють  учасники, централізовані ресурси,  виділені на фінансування відповідної  програми, а також кошти, що  надходять з інших джерел, в  порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його  створення консорціум припиняє  свою діяльність.

5. Концерном визнається  статутне об'єднання підприємств,  а також інших організацій,  на основі їх фінансової залежності  від одного або групи учасників  об'єднання, з централізацією  функцій науково-технічного і  виробничого розвитку, інвестиційної,  фінансової, зовнішньоекономічної  та іншої діяльності. Учасники  концерну наділяють його частиною  своїх повноважень, у тому числі  правом представляти їх інтереси  у відносинах з органами влади,  іншими підприємствами та організаціями.  Учасники концерну не можуть  бути одночасно учасниками іншого  концерну.

6. Державні і комунальні  господарські об'єднання утворюються  переважно у формі корпорації  або концерну, незалежно від найменування  об'єднання (комбінат, трест тощо).

Стаття 121. Статус підприємства - учасника об'єднання підприємств 

1. Підприємства - учасники  об'єднання підприємств зберігають  статус юридичної особи незалежно  від організаційно-правової форми  об'єднання, і на них поширюються  положення цього Кодексу та  інших законів щодо регулювання  діяльності підприємств. 

2. Підприємство - учасник  господарського об'єднання має  право: 

 добровільно вийти  з об'єднання на умовах і  в порядку, визначених установчим  договором про його утворення  чи статутом господарського об'єднання; 

бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким  договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

 одержувати від господарського  об'єднання в установленому порядку  інформацію, пов'язану з інтересами  підприємства;

 одержувати частину  прибутку від діяльності господарського  об'єднання відповідно до його  статуту. Підприємство може мати  також інші права, передбачені  засновницьким договором чи статутом  господарського об'єднання відповідно  до законодавства. 

3. Підприємство, яке входить  до складу державного або комунального  господарського об'єднання, не  має права без згоди об'єднання  виходити з його складу, а також  об'єднувати на добровільних засадах  свою діяльність з іншими суб'єктами  господарювання та приймати рішення  про припинення своєї діяльності.

4. Рішення про утворення  об'єднання підприємств (установчий  договір) та статут об'єднання  погоджуються з Антимонопольним  комітетом України в порядку,  встановленому законодавством.

Стаття 122. Управління об'єднанням підприємств 

1. Господарські об'єднання  мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та  утворюють виконавчі органи, передбачені  статутом господарського об'єднання. 

2. Вищий орган господарського  об'єднання: 

 затверджує статут  господарського об'єднання та  вносить зміни до нього; 

 вирішує питання про  прийняття в господарське об'єднання  нових учасників та виключення  учасників з його складу;

 утворює виконавчий  орган господарського об'єднання  відповідно до його статуту  чи договору;

 вирішує фінансові  та інші питання відповідно  до установчих документів господарського  об'єднання. 

3. Виконавчий орган господарського  об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту  або договору віднесені до  його компетенції. 

4. Управління державним  (комунальним) господарським об'єднанням  здійснюють правління об'єднання  і генеральний директор об'єднання,  який призначається на посаду  та звільняється з посади органом,  що прийняв рішення про утворення  об'єднання. Склад правління визначається  статутом об'єднання. Порядок  управління державним (комунальним)  господарським об'єднанням визначається  статутом об'єднання відповідно  до закону.

5. Здійснення управління  поточною діяльністю об'єднання  підприємств може бути доручено  адміністрації одного з підприємств  (головного підприємства об'єднання)  на умовах, передбачених установчими  документами відповідного об'єднання. 

6. Спори, що виникають  між учасниками об'єднання, вирішуються  в порядку, передбаченому статутом  об'єднання, або в судовому  порядку відповідно до закону.

Стаття 123. Майнові відносини  в об'єднанні підприємств 

1. Учасники об'єднання  підприємств можуть вносити на  умовах і в порядку, передбачених  його установчими документами,  майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

2. Майно передається об'єднанню  його учасниками у господарське  відання або в оперативне управління  на основі установчого договору  чи рішення про утворення об'єднання.  Вартість майна об'єднання відображається  у його балансі. 

3. Господарське об'єднання  має право утворювати за рішенням  його вищого органу управління  унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.

4. Об'єднання підприємств  не відповідає за зобов'язаннями  його учасників, а підприємства-учасники  не відповідають за зобов'язаннями  об'єднання, якщо інше не передбачено  установчим договором або статутом  об'єднання. 

Стаття 124. Вихід учасника з об'єднання. Припинення об'єднання  підприємств 

1. Підприємства - учасники  об'єднання можуть вийти з його  складу із збереженням взаємних  зобов'язань та укладених договорів  з іншими суб'єктами господарювання.

2. Вихід підприємства  із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється  за рішенням органу, що прийняв  рішення про утворення об'єднання. 

3. Припинення об'єднання  підприємств відбувається в результаті  його реорганізації в інше  об'єднання або ліквідації.

4. Реорганізація господарського  об'єднання здійснюється за рішенням  підприємств-учасників, а реорганізація  державного (комунального) господарського  об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення  об'єднання. 

5. Ліквідація господарського  об'єднання провадиться за рішенням  підприємств-учасників, а ліквідація  державного (комунального) об'єднання  - за рішенням органу, що прийняв  рішення про утворення об'єднання.  Ліквідація об'єднання підприємств  здійснюється в порядку, встановленому  цим Кодексом щодо ліквідації  підприємства. Майно, що залишилося  після ліквідації об'єднання,  розподіляється між учасниками  згідно зі статутом об'єднання  підприємств чи договором. 

Стаття 125. Промислово-фінансові  групи 

1. Підприємство може бути  учасником промислово-фінансової  групи (або транснаціональної  промислово-фінансової групи, якщо  до складу групи входять українські  та іноземні юридичні особи).

2. Промислово-фінансова група  є об'єднанням, яке створюється  за рішенням Кабінету Міністрів  України на певний строк з  метою реалізації державних програм  розвитку пріоритетних галузей  виробництва і структурної перебудови  економіки України, включаючи  програми згідно з міжнародними  договорами України, а також  з метою виробництва кінцевої  продукції. 

3. До складу промислово-фінансової  групи можуть входити промислові  та інші підприємства, наукові  і проектні установи, інші установи  і організації усіх форм власності.  У складі промислово-фінансової  групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти  від імені промислово-фінансової  групи як учасника господарських  відносин.

4. Промислово-фінансова група  не є юридичною особою і  не підлягає державній реєстрації  як суб'єкт господарювання.

5. Порядок утворення та  інші питання діяльності промислово-фінансових  груп визначаються законом про  промислово-фінансові групи ( 437/95-ВР ), іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії

1. Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група  суб'єктів господарювання - юридичних  осіб, пов'язаних між собою відносинами  економічної та/або організаційної  залежності у формі участі  в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими  підприємствами може бути простою  і вирішальною. 

2. Проста залежність між  асоційованими підприємствами виникає  у разі якщо одне з них  має можливість блокувати прийняття  рішень іншим (залежним) підприємством,  які повинні прийматися відповідно  до закону та/або установчих  документів цього підприємства  кваліфікованою більшістю голосів. 

3. Вирішальна залежність  між асоційованими підприємствами  виникає у разі якщо між  підприємствами встановлюються  відносини контролю-підпорядкування  за рахунок переважної участі  контролюючого підприємства в  статутному фонді та/або загальних  зборах чи інших органах управління  іншого (дочірнього) підприємства, зокрема  володіння контрольним пакетом  акцій. Відносини вирішальної  залежності можуть встановлюватися  за умови отримання згоди відповідних  органів Антимонопольного комітету  України. 

4. Про наявність простої  та вирішальної залежності має  бути зазначено у відомостях  державної реєстрації залежного  (дочірнього) підприємства та опубліковано  відповідно до закону.

5. Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом  акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією.  Між холдинговою компанією та  її дочірніми підприємствами  встановлюються відносини контролю-підпорядкування  відповідно до вимог цієї статті  Кодексу та інших законів. 

6. Якщо з вини контролюючого  підприємства дочірнім підприємством  було укладено (здійснено) невигідні  для нього угоди або операції, то контролююче підприємство  повинно компенсувати завдані  дочірньому підприємству збитки.

7. Якщо дочірнє підприємство  з вини контролюючого підприємства  опиниться у стані неплатоспроможності  і буде визнано банкрутом, то  субсидіарну відповідальність перед  кредиторами дочірнього підприємства  нестиме контролююче підприємство.

Стаття 127. Інші форми об'єднання  інтересів підприємств 

1. Законом можуть визначатися  й інші форми об'єднання інтересів  підприємств (союзи, спілки, асоціації  підприємців тощо), не передбачені  у статті 120 цього Кодексу.

3. Виробнича структура підприємства

Виробнича структура підприємства – сукупність виробничих ланок, їхня кількість розміри, співвідношення між ними за кількістю працівників, використовуваних виробничих фондів. В основі формування виробничої структури  підприємства – частковий поділ праці. Одна або кілька стадій виробничого процесу організаційно оформляються у відповідні структурні підрозділи підприємства. До виробничих відносять підрозділи, в яких здійснюється основне виробництво, а також допоміжні й ті, що обслуговують основне виробництво. Виробнича структура підприємства має виняткове значення для забезпечення процесу нормального його функціонування і навіть виживання оскільки від її досконалості залежать в кінцевому підсумку рівень продуктивності праці, якість продукції та її конкурентоспроможність. Базовою ланкою організації процесу виробництва на підприємстві є робоче місце – частина виробничої площі оснащена відповідним обладнанням, де один або група працівників виконують певну операцію з виготовлення продукції або ж обслуговування процесу виробництва. Характер і особливості робочого місця значною мірою визначають всю виробничу структуру підприємства. Розрізняють просте робоче місце (один працівник обслуговує одну одиницю обладнання), багатоверстатне (один працівник обслуговує декілька одиниць обладнання), колективне (група працівників обслуговує один об'єкт). У деяких галузях поширені робочі місця, основу яких становить складна і взаємопов'язана система машин і агрегатів. Групи робочих місць об'єднуються у виробничі дільниці, на яких здійснюється відносно закінчена частина виробничого процесу (виготовлення деталі, вузла для готового продукту або ж виконуються певні технологічні операції). Дільниця є первинною структурною ланкою підприємства. Кількість дільниць, їх склад, характер техніко-технологічних зв'язків між ними визначають склад і структуру більш крупних виробничих підрозділів – цехів, звідки виходить закінчена частина продукту або ж повністю виконується певний технологічний процес. Наявність (або відсутність) цехів, їхня кількість визначаються значною мірою також обсягами виробництва. Виділяють три види виробничої структури підприємства: технологічну, предметну і змішану. На підприємствах з технологічною структурою утворення цехів і дільниць відбувається на основі принципу технологічної однорідності. Наприклад, на машинобудівних підприємствах створюються механічні, термічні, ливарні, ковальські, складальні цехи. У свою чергу, наприклад, в механічному цеху формуються токарні, свердлильні, фрезерувальні, зубонарізні, шліфувальні та інші дільниці (лінії). За предметної структури кожний цех виробляє якийсь виріб (кілька виробів) або ж певну їх частину, а дільниці спеціалізуються на виробництві певних частин виробу чи деталей до нього. Наприклад, на підприємстві з виробництва металорізального інструменту створюються цехи для виробництва різців фрез, свердел тощо. Предметна структура підприємства створює сприятливі умови для впровадження досягнень науки і техніки, автоматизації й комплексної механізації виробничих процесів, поглиблення спеціалізації працівників, піднесення рівня організації виробництва і нормування праці. Водночас використання її в чистому вигляді призводить до появи в межах одного підприємства дублюючих виробництв. Тому широко застосовується змішана (предметно-технологічна)структура, що передбачає організацію заготівельних і допоміжних виробництв за технологічним принципом (лиття, штампування, ремонт), а обробних виробництв – на основі предметного виду виробничої структури. Виробнича структура підприємства за командно-адміністративної системи господарювання значною мірою визначалася відомчими інтересами й потребами. Внаслідок цього створювалися в межах відомств замкнуті системи, в рамках яких були намагання організувати навіть «власне» верстатобудування, не кажучи вже про матеріально-технічне забезпечення, ремонт тощо. Це знижувало технічний рівень виробництва, призводило до збільшення витрат, зниження якості продукції, розпорошення матеріальних, фінансових, трудових ресурсів.