Лекции по "Теории организации"

Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ

1. Організація як універсальна категорія: 
   основні підходи.
2. Генезис організації.
3. Властивості організації.
4. Принципи організації.
5. Система законів організації.

2.1. Організація як універсальна  категорія: основні підходи

Організації оточують сучасну людину впродовж усього її життя. В організаціях — дитячих садах, школах, інститутах, установах, клубах, партіях — люди проводять величезну частину свого часу. Організації (підприємства) створюють продукцію і послуги, споживаючи які людське суспільство живе і розвивається; організації (державні установи) визначають порядок життя в суспільстві та контролюють його дотримання; організації (громадські) є засобом вираження наших поглядів та інтересів. У кінці XX ст. організація стала фактично універсальною формою суспільного життя. Якщо революції XIX ст. (духовні і політичні) перетворили людину з істоти патріархальної в суспільну, то революції наступного століття зробили її людиною організації.

Поняття «організація» належить до провідних категорій організаційної науки.

Організація (від лат. ог§апіге — повідомляю, стрункий вигляд, влаштовую) може бути визначена як різновид соціальних систем, об’єднання людей, що спільно реалізовують певну загальну мету та діють на основі певних принципів і правил.

Організація — елемент суспільної системи, найпоширеніша форма людської спільності, первинний осередок соціуму.

Організація — об’єкт та суб’єкт суспільства. Термін «організація» використовується в декількох значеннях: по-перше, діяльність, результат діяльності, сфера діяльності; по-друге, деяке соціально-економічне утворення, орієнтоване на досягнення певної господарської, комерційної або некомерційної цілі.

Автори популярного американського підручника «Основи менеджменту» М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі зазначать: «Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей». Однією з ознак організації вони називають наявність принаймні двох осіб, які об’єднані загальною метою, і вважають себе частиною однієї групи. Таким чином, організація пов’язана з групою осіб, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

Різноманіття трактувань терміна «організація» зумовлює необхідність їх осмислення, аналізу та узагальнення. Визначаючи семантичне значення слова «організація», основоположник організаційної науки А. Богданов у своїй фундаментальній праці «Тектологія. Загальна організаційна наука» писав: «Всяка людська діяльність об’єктивно є організуючою або дезорганізуючою»1. У буденній мові поняття «організувати», «організація», «організаційна діяльність» мають вужчий, більш спеціальний зміст. Найчастіше термін «організувати» означає згрупувати людей з певною метою, скоординувати та регулювати їх дії в контексті доцільної єдності. Однак при глибшому аналізі, як відзначає А. Богданов, це поняття стає набагато ширшим і належить «не тільки до людських активностей», до робочої сили, до засобів виробництва, але і до живої та неживої природи у всіх її проявах. «Природа — великий перший організатор, і сама людина — лише один з її організованих витворів»1.

Виходячи зі сказаного вище, поняття «організація» в ширшому сенсі можна визначити: по-перше, як «внутрішню впорядкованість, узгодженість, взаємодію більш-менш диференційованих та автономних частин цілого, обумовлену її будовою»; по-друге, як «сукупність процесів або дій, що приводять до утворення і вдосконалення взаємозв’язку між частинами цілого»; по-третє, як «об’єднання людей, що спільно реалізовують деяку програму або мету та діють на основі певних процедур і правил».Якщо перші два визначення взаємодоповнюють один одного і характеризують організацію як універсальне явище, відображаючи деякий стан та процес, то останнє має вужчий, соціальний додаток стосовно людських організацій. Таким чином, у найзагальнішому випадку під організацією слід розуміти впорядкований стан елементів цілого та процес їх упорядкування в доцільну єдність.Як видно з наведеної схеми (рис. 2.1), організація може розглядатися в статиці та динаміці. У статиці — це деяке цілісне утворення (соціальне, технічне, фізичне, біологічне), що має цілком певну місію. У динаміці вона виступає у вигляді різноманітних процесів з впорядкування елементів, формування та підтримки цілісності природних об’єктів, що створюються або вже функціонують. Ці процеси можуть складатися з цілеспрямованих дій людей або з природних фізичних процесів, тобто мати самоорганізуючий початок.

Таким чином, є два підходи до визначення організації:

1. організація як система — це внутрішня впорядкованість, узгодженість та взаємодія частин цілого, що обумовлена його побудовою та цілями;
2. організація як процес — це сукупність цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних зв’язків. Встановлення кількісних і якісних просторово-часових зв’язків є сутністю організації як процесу.

Саме організаційна творчість природи і свідома організаційна діяльність людини, що всебічно досліджуються крізь призму організаційного досвіду, і становлять основу теорії організації, визначають її місце та роль у системі людських знань.

2.2. Генезис організації

Дослідження будь-якого об’єкта, виокремлення та вивчення вибраного предмета традиційно передбачає з’ясування його природи як феномену виникнення або створення. Саме у з’ясуванні його причин та чинників приховано багато положень, що визначають не тільки появу об’єкта, який вивчається, але і ще більшою мірою сутність та зміст подальших метаморфоз становлення й розвитку. Вся навколишня реальність, незалежно від матеріалістичного або ідеалістичного підходу, була спочатку заснована на організації. Вона є імовірнісною^ матеріально-інтелектуальною системою як складний та поліобразний продукт виникнення, становлення, розвитку та вдосконалення, отриманий у результаті сукупності об’єктивних, суб’єктивних або змішаних процесів.

Виокремлюють три положення генезису організації.

Досліджуючи генезис організації як систему знань, уявлень про її виникнення чи створення, необхідно насамперед отримати переконливу відповідь на питання: що є первинним в організації — процес чи система.

Перше положення генезису організації: система є результатом процесу її організації, але не кожен процес завершується створенням системи. Тобто первинним в організації є процес.

Сутність цього положення полягає в тому, що організація як процес первинна, а організація як система — вторинна, оскільки завжди є результатом певного процесу організації. Такий логічно обґрунтований висновок зумовив подальший підхід до аналізу та побудови основних конструкцій теорії організації з позицій примату процесу над системою.

Наступне важливе питання дослідження генезису організації — з’ясування обставин її виникнення, становлення та розвитку як процесу, оскільки його первинність вже визначена. Це обумовлює і актуалізує друге положення генезису організації: яка природа процесу організації?

Теоретично організація як процес може мати об’єктивний і суб’єктивний характер та призводити до відповідних результатів. Крім того, з розвитком цивілізації велика кількість реальних процесів організації неминуче набуває змішаного характеру. Насамперед, він виявляється в діях людини на об’єктивну організацію, що розширюється, та здійснюється в широкому спектрі від генного до космічного рівня. Це остаточно знімає актуальність ідеологічно спірного питання: «Хто може і повинен виступати в ролі суб’єкта процесу первинної організації?».

Універсальність організації відображає необхідність та можливість участі об’єктивного, суб’єктивного та змішаного начал у матеріальній, інтелектуальній та змішаній організаціях — як процесі, так і системі. Реальність, зміст, частка такої участі, його вираження визначаються в конкретних об’єктах організації шляхом аналізу природи їх формування та відображають основоположні обставини її виникнення. Це

багатовимірне, тривекторне уявлення про двоїстий характер виникнення, становлення та розвитку складної сучасної організації, що послідовно розвивається, покладене в основу новітніх досліджень та розробок генної інженерії, штучного інтелекту. На підставі такого аналізу достатньо переконливо можна говорити: з одного боку, про об’єктивну природу організації як випадковий, еволюційний, хронологічний процес походження, формування і розвитку всесвіту; з іншого боку, про суб’єктивний процес організації цілеспрямованої діяльності людини з впорядковування і вдосконалення форм побудови та прояву складу і змісту її процесів та систем.

Вступаючи в послідовну взаємодію, два цих начала зумовлюють, формують та розвивають всю різноманітність сучасного всесвіту. Разом з тим саме вони, суперечності їх взаємодії, можливо, стають основною причиною дезорганізації.

Реальна організація в особі людини, групи або соціуму послідовно пізнає і об’єднує ці два начала в змішаний об’єктивно-суб’єктивний процес, результатом якого врешті-решт і стають більшість існуючих організацій як процесів та систем.

Друге положення генезису організації: організація має подвійну об’єктивно-суб’єктивну природу, що зумовлює її виникнення, становлення і розвиток.

У будь-якому об’єднанні або роз’єднанні, якщо їх розглядати з позицій процесуального аналізу організації, рано чи пізно виникає порівняння, зіставлення, співвідношення елементів. Це дає відповідь на третє питання генезису організації: як формується співвідношення між об’єктивною і суб’єктивною організацією?

Насправді далеко не всі процеси, а значить і системи організації сучасного всесвіту, виникли або могли б виникнути, розвиватися та удосконалюватися об’єктивно, випадково, без цілеспрямованої участі певного суб’єкта. Значна кількість найрізноманітніших процесів та систем у навколишньому світі так чи інакше ґрунтується на суб’єктивній природі, стає її опосередкованим або безпосереднім продуктом, наприклад інтелектуальним. Зрозуміло, що розвиток інтелекту насамперед передбачає досягнення необхідного рівня пізнання об’єктивної організації, але в подальшому він створює те, що об’єктивно

без його волі або участі, до цих пір не було та навіть не могло бути створене.

Сприйняття, розуміння та застосування отриманих людиною знань про навколишній світ здійснюється на основі її суб’єктивного уявлення про організацію процесів, що відбуваються в ньому. Причому організаційні моделі такого уявлення, елементи і зв’язки їх організації настільки різноманітні, наскільки різноманітна свідомість різних суб’єктів пізнання. Це важливо розуміти і враховувати, оскільки, всі цілеспрямовані та випадкові впливи людини на те, що оточує, ґрунтуються на її конкретному, суб’єктивному уявленні про загальну організацію.

Третє положення генезису організації: генезис організації є логічною послідовністю виникнення, становлення і розвитку об’єктивних, суб’єктивних та змішаних взаємозв’язків у матеріальному, інтелектуальному та змішаному проявах.

Така багатофакторна модель комплексно відображає загальну послідовність, зміст та логіку побудови взаємозв’язку основних рівнів виникнення, становлення і розвитку організації.

Склад і зміст такої основоположної послідовності становлення і розвитку всіх проявів організації є достатньо детермінованим ланцюжком визначальних елементів і зв’язків.

2.3. Властивості організації

Сутність організації як процесу або системи визначається не стільки формою її представлення, скільки внутрішнім змістом, що відображає можливості використання та розвитку її потенціалу. Сутність організації визначають її властивості як сукупність проявів, що відображають загальні, характерні і специфічні риси організації.

Саме властивості розкривають та виражають потенціал будь-якої організації, засвідчуючи можливість її функціонального застосування та змістовної взаємодії з іншими процесами і системами.

Дослідження властивостей організації здійснюються універсально, незалежно від її природи, прояву, використання та взаємодії. Це необхідно для того, щоб виділити основоположні, дійсно організаційні, характерні як процесам, так і системам загальні властивості, що описують їх реальні прояви та перспективний потенціал функціонування і розвитку.

Перші властивості виявляються вже у визначенні організацій як об’єктивних, суб’єктивних або змішаних процесів і систем. Так, визначенням суб’єктивної організації виокремлюється властивість цілеспрямованості.

Цілеспрямованість — орієнтація організації на постановку та досягнення бажаного, можливого й необхідного стану. Це обумовлено роллю суб’єкта і застосуванням принципу примату цілі, що виокремлює цілепокладання як перший крок в організації будь-якого суб’єктивного процесу. Цілеспрямованість суб’єктивної організації відображає цільову природу її виникнення, структуру дерева цілей, закладену в основі виокремлення та побудови процесів, підпроцесів і циклів відповідно до стратегічних, тактичних, оперативних, локальних й часткових цілей, їх підпорядкування загальній меті циклу, оцінку ефективності його здійснення за ступенем її досягнення.

Застосування принципу перманентності визначення мети стає одним з чинників формування, становлення і розвитку відповідної властивості суб’єктивної організації. Власне перманентність (властивість організації, яка характеризує безперервне, постійне, здійснення чогось, що продовжується) як одна з важливих характеристик організації визначається вже самою процесуальною природою її побудови і функціонування, місцем і роллю складової розвитку в моделі її представлення та закріплюється вирішальним значенням у забезпеченні кінцевої результативності організації. Проте властивість перманентності вказує на постійний розвиток як об’єктивної, так і суб’єктивної організації, що здійснюється незалежно від бажання суб’єкта.