Значення принципів для порівняльного права

   Крім названих форм, рівнів та видів порівняльного аналізу в науковій літературі називаються також синхронне , асинхронне і бінарне порівняння.

Синхронне порівняння асоціюється з порівняльним аналізом політичних і правових систем «східних націй» і народів, що проживають в східних історичних, економічних, культурних, географічних та інших умовах.20 Приклад становлять політичні та правові системи країн Латинської Америки. Критики даного підходу цілком справедливо вказують на аморфність і невизначеність, особливо в географічному плані, поняття «східних націй» і поняття відповідних їм «східних» правових і політичних систем.21

   Асинхронне порівняння розглядається як порівняльний аналіз відмінних один від одного, але мають певні риси подібності політичних і правових систем. В якості одного з прикладів асинхронного порівняння береться порівняльний аналіз політичних і правових систем країн постколоніальної Африки та середньовічної Європи. На основі дослідження таких загальних у формально - юридичному сенсі рис, як слабкість державних і правових інститутів розглянутих країн, домінування в них неформальних правил, нездатність державної влади охопити собою всі сфери економічного і політичного життя суспільства, величезна роль армії в державному механізмі і часто в здійснюваних державних переворотах та ін., автори - компаративісти прагнуть простежити динаміку політичного і правового життя в цих країнах.22

   Широке поширення в політичній та юридичній науці отримало так зване «бінарне порівняння», коли порівняльному аналізу піддається не безліч співіснуючих політичних і правових систем , а тільки дві паралельні системи. Як найбільш яскравою ілюстрацією бінарного порівняння нерідко наводиться порівняльний аналіз японської та американської політичних і правових систем. У процесі даного порівняльно- правового дослідження питання досить часто ставиться таким чином : як, в силу яких причин Японія і США досягли величезних «індустріальних успіхів» у сучасному світі , хоча і обрали для їх досягнення різні шляхи? Які чинники та умови зробили вирішальний вплив на їх технічний прогрес ? Яку роль при цьому відіграло право?

   Відповідаючи на дані питання , дослідники далеко виходять за рамки правового аналізу. На перший план висуваються, з одного боку, «американська винятковість» ,23 що формується під впливом п'яти основних факторів : свобода, егалітаризм, індивідуалізм, невтручання держави в економічні та суспільні справи, популізм, з іншого - «японська унікальність», що розвивається на основі багатовікових японських цінностей «груповий орієнтації » населення , історичних, національних та культурних традицій, звичаїв, на базі строгих ієрархічних відносин, що склалися між людьми.

   Зрозуміло, в процесі реалізації «американської винятковості» і  
«японської унікальності» значна роль відводиться праву .24 Названі принципи процесу порівняння як основа виникнення і розвитку порівняльного правознавства доповнюються низкою інших принципів. Серед них принцип всебічного врахування історичних , національних , економічних , соціально- політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові норми, інститути, галузі та системи права; встановлення не тільки спільних рис і ознак порівнюваних правових систем , але і їх особливостей , а також специфічних ознак, властивих окремим системам ; виділення головних і другорядних ознак і рис порівнюваних систем; порівняльне дослідження правової матерії не тільки в статиці , а й у динаміці та ін..25

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА.

3.1. Значення принципів  для порівняльно-правового методу

            Обов'язкова риса будь-якої науки — наявність специфічного предмета та методу правового дослідження.

 Найбільш повно порівняльно-правовий метод, як і кожен інший, проявляється у принципах, властивих для компаративістики. В цього і виявляється їхнє основне значення.

Методологічні принципи, на думку В.П. Малахова, виступають як розумові передумови, пізнавальні алгоритми теоретичного збагнення предмета. Вони служать умовами проникнення в предмет і дозволяють конструювати смислову модель предмета в результаті його теоретичного збагнення. Вибір методологічних принципів зумовлює результат дослідження.26

Основними методологічними принципами порівняльно-правових досліджень є: принцип об'єктивності; принцип функціоналізму; принцип порівнянності; принцип всебічного урахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних умов та ін.

Принцип об'єктивності в рамках методологи порівняльно-правових досліджень належать до найважливіших методологічних принципів, оскільки в порівняльному правознавстві немає і не повинно бути місця релігійним або культурним упередженням щодо тієї чи іншої правової системи або проти певного народу. «Головна мета порівняльного аналізу правових систем, — справедливо відзначає К. Осакве, — не хвалити одну систему і ганьбити іншу, не обілити одну правову культуру і очорнити іншу, а зрозуміти історичні передумови формування кожної з них».27 Наприклад, у рамках даного принципу виходить на перший план дотримання» оптимальної різноманітності правових систем і підсистем (правових явищ, норм і інститутів) при їх класифікації, відповідно до якого необхідно уникати хаотичного захаращування системи непотрібною різноманітністю і визначення реальної цінності правових перетворень у правовій системі за загальним результатом правотворчою і правозастосовною практикою.

Наступним методологічним принципом порівняльно-правових досліджень є принцип всебічного врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних умов, в яких, на думку М.М. Марченко, «виникають і розвиваються порівнювані правові норми, інститути, галузі і системи права. Даний принцип передбачає встановлення не тільки спільних рис і ознак порівнюваних правових систем, але і їх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; виділення головних і другорядних ознак і рис порівнюваних систем; порівняльне дослідження правової матерії не тільки в статиці, але й у динаміці.28

Теоретична концепція функціоналізму виступає основоположним методологічним принципом порівняльного правознавства, який передбачає, що правова система володіє системоутворювальними атрибутами і загальносистемними закономірностями, що розглядають правову систему не просто як умову життя людей у державно організованому суспільстві, або як комплекс зв'язків між індивідуумами, а швидше, як достатньо самостійну ціліснуосвіту, основним завданням якої є самозбереження і самовідтворювання в різночасовому аспекті існування системи.

Функціоналізм розуміється К. Цвайгертом і X. Кьотцем як фундаментальна невід'ємна якість систем права, тобто порівнюється в праві лише те, що виконує одну і ту ж функцію.29

Правова система є функціональною системою, а щодо свого конкретного середовища, щодо суспільства — підсистемою, основним завданням якої є досягнення внутрішньої стабільності суспільства. Дотримання принципу функціоналізму дозволяє пояснити ті чи інші тенденції в розвитку правових систем різних типів і припустити можливі напрями їх еволюції.

Серед методологічних принципів також виділяється принцип порівнянності даних явищ і інститутів, який випливає з попереднього методологічного принципу, суть якого зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень необхідно дотримувати вимоги, згідно з якою об'єкти порівняння повинні бути «порівнянними», інакше між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок.30 Даний принцип прередбачає наявність у різних явищ, інститутів і установ спільних рис, ознак належності їх до одного і того ж роду або виду, наявність у них схожих структур, функцій, спільної сфери застосування, схожих завдань і цільових установок.

Як відзначав О.В. Сурілов, відносини, в яких об'єкти перебувають у процесі порівняння, називаються компаративними, а властивість (або властивості), за якими ці об'єкти утворюють компаративні відносини один з одним, називаються підставою порівняння. Головна функція порівняння полягає в зведенні порівнюваних державно-правових інститутів до певної єдності, завдяки чому вони стають якісно порівнянними і кількісно вимірними.31

Таким чином, використання методологічних принципів, разом із концептуальними підходами, дозволяє об'єктивно і всебічно досліджувати предмет порівняльного правознавства.32

 

 

 

 

 

 

3.2. Значення принципів  для проведення порівняльно-правових досліджень

Також принципи порівняльного правознавства відіграють свою роль під час проведення порівняльно-правових досліджень на макро- та мікрорівнях.

Важко передбачити результат, якщо порівнювати, скажімо, норми з інститутами, чи галузі права з правовими доктринами, правосвідомістю тощо.

Дотримання саме цього принципу застосовується в процесі проведення порівняльно-правових досліджень на макро- та мікрорівнях.

При проведенні порівняння на макрорівні акцент робиться на дослідженні методів поводження з правовим матеріалом, процедури вирішення спорів чи ролі окремих елементів права. На макрорівні порівнюють законодавчу техніку, стиль кодифікації, способи тлумачення різних законодавчих актів, а також обговорюють правову роль прецедентів, значення методології для розвитку права, методику підготовки судових рішень. 33

На думку вітчизняних компаративістів, на макрорівні відбувається аналіз усіх структурних елементів правової системи. Це може бути: право, правовідносини, права та обов’язки особи, правова культура і правосвідомість, юридична практика, правова поведінка, система юридичної освіти, законність, правопорядок, система права, система законодавства.

Порівняння на мікрорівні вважає об’єктом не загальні проблеми, а спеціальні інститути чи проблеми, тобто правила, що використовуються для вирішення повсякденних конкретних проблем і конфліктів інтересів (К. Цвайгерт, Х. Кьотц). Загалом слід зазначити, що якщо на макрорівні вирішуються в основному загальнотеоретичні проблеми, то на мікрорівні – як правило, прикладні практичні завдання.

Також, серед видів принципів порівняльного правознавства можна виокремити правові аксіоми, які не потребують доведення і застосовуються під час здійснення порівняльно-правових досліджень.

К. Осакве виділяє аксіоми порівняльного правознавства, які фактично є одночасно й різновидами принципів:

– право, як мова і музика, є нормативним вираженням історії, психіки, психології, традицій і культури кожного народу (не має і не може бути двох ідентичних національних правових систем у світі);

– порівняння правових систем потребує інтелектуальної об’єктивності (немає місця релігійним чи культовим застереженням проти тієї чи іншої правової системи чи проти визначеного народу);

– порівняльне правознавство потребує діалектичного підходу до вивчення правових систем (у кожної правової системи є свої позитивні й негативні аспекти, кожна правова система може бути вдосконалена на основі досвіду інших правових систем);

– порівняльне правознавство поширює і підтримує запозичення ідей однієї правової системи для іншої, але таке запозичення потребує ґрунтовного аналізу для поєднання;

– правові системи більше подібні одна до одної в галузі приватного права, ніж публічного, оскільки в основі публічного права сильніші впливи політики;

– мета порівняльного аналізу правових систем – не вихваляти одну систему чи критикувати іншу, а зрозуміти історичні передумови формування кожної з них (у порівняльному правознавстві немає поділу правових систем на тільки «погані» чи тільки «хороші»);

–незважаючи на історичні розбіжності правових систем, окреслюється процес їх зближення і взаємозапозичення.34

 

ВИСНОВКИ

                Зі становленням науки порівняльного правознавства виникла необхідність формуванням предмета порівняльного правознавства, методу, принципів, його понятійного апарату, визначенням місця в системі юридичних наук та ін.

Під час написання курсової роботи я з’ясувала, що принципи є основними засадами, що є основою виникнення, становлення, і розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів та інституцій. Стосовно до порівняльного правознавства принципи виступають як основні ідеї і положення, що пронизують собою всю порівняльно-правову матерію. У залежності від того, які сторони й аспекти порівняльного правознавства беруться для розгляду, у ньому можна виділяти групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої побудови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства.

Розглянувши принцип порівнянності розглянутих явищ, інститутів і установ, я дізналася, що  суть його зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень слід суворо дотримуватися вимоги, згідно з якою «об'єкти порівняння повинні бути порівнянними», інакше кажучи, між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок . Дана вимога не завжди легко виконується, оскільки «зв'язок може виявитися прихованим для поверхневого спостерігача» або, навпаки, очевидним, насправді він може бути відсутнім.

Іншим важливим принципом порівняння як основи виникнення та розвитку порівняльного правознавства є принцип суворої відповідності один одному різних рівнів , форм і видів елементів порівняльних систем . Суть і зміст даного принципу зводяться до того , що в процесі порівняння правових систем має суворо витримуватися правило , згідно з яким порівнянню підлягають лише однопорядкові явища , інститути та установи , взяті в їх відповідних формах і розглядаються на відповідних рівнях.