Значення принципів для порівняльного права

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3

 

РОЗДІЛ І. Поняття принципів порівняльного правознавства……5

1.1. Історія виникнення порівняльного правознавства…………5

2. . Поняття принципів порівняльного правознавства…………9

 

РОЗДІЛ ІІ. Групи принципів………………………………………..12

     2.1. Принцип порівнянності явищ, інститутів та інституцій…..12

     2.2.Принцип відповідності один одному різних рівнів форм і

    видів елементів порівнюваних явищ…………………………….16

 

РОЗДІЛ ІІІ. Значення принципів для порівняльного права………22

      3.1. Значення принципів для порівняльно-правового методу...22

     3.2. Значення принципів для здійснення порівняльно-правових  досліджень…………………………………………………………………….25

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..27

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Темою моєї курсової роботи є принципи порівняльного правознавства. Це питання є досить актуальним у наш час, оскільки  принципи порівняльного правознавства найбільш повно розкривають порівняльно-правовий метод, а також служать умовами проникнення в предмет і дозволяють конструювати смислову модель предмета в результаті його теоретичного збагнення.    В основі процесу порівняння як фундаменту, на якому виникає і розвивається компаративістика лежать:

1)принцип порівняності явищ, інститутів та інституцій;

2) принцип відповідності один одному різних рівнів, форм і видів елементів порівнюваних систем; принцип врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові системи; принцип встановлення не тільки загальних рис і ознак порівнюваних правових систем, але й їхніх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; принцип порівнювання правової матерії не тільки в статиці, але й у динаміці тощо.

У першому розділі я розкрию питання виникнення порівняльного правознавства  та поняття принципів. У другому – намагатимусь охарактеризувати групи принципів : принцип порівнянності явищ, інститутів та інституцій, принцип відповідності один одному різних рівнів форм і видів     елементів порівнюваних явищ. У третьому -  розгляну методологічні принципи порівняльного правознавства, які служать інструментом найбільш повного розкриття порівняльно-правового методу.

Об’єктом дослідження є принципи порівняльного правознавства.

Предметом дослідження є визначення поняття принципів, вивчення їхньої класифікації та значення.

Під час написання даної роботи я використовувала такі методи, як: історико-правовий, логічний, структурно-функціональний.

Даним питання займались такі вчені як: Ткаченко В.Д., Бехруз Х., Харитонова О.І., Осакве К., Лисенко О.М.

Метою моєї курсової робити є : 1)з’ясувати , що ж являють собою принципи порівняльного правознавства;

2) дослідити принципи, що  лежать в основі процесу порівняння  як вихідного початку фундаменту, на якому виникає і розвивається  порівняльне правознавство;

3)з’ясувати значення  принципів порівняльного правознавства, яке найбільш яскраво проявляється  у методологічних принципах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Поняття принципів порівняльного правознавства

1.1 Історія виникнення порівняльного правознавства

    На сучасному етапі практична діяльність неможлива без належного теоретичного пізнання, що засновується на емпіричному збиранні фактів про різноманітні правові явища, їх синтез, систематизацію та застосування у певній життєвій ситуації.

    Для цього, певно, і існує окрема група загальнотеоретичних юридичних дисциплін, головною з яких є теорія держави і права - основа основ.

    З часом виникла необхідність теоретичного узагальнення на основі використання давно відомого науці методу порівняння, що для права, в першу чергу, означало зіставлення тих чи інших правових явищ з точки зору різного підходу до них в різних країнах, на різних континентах. Так з часом сформувався окремий розділ теорії права, що отримав назву порівняльне правознавство (або ж юридична компаративістика).

У юридичній науці існує два варіанти відповіді на питання, з яких часів бере свій початок порівняльне правознавство.

Прихильники першого варіанта наполягають на давньому походженні порівняльного правознавства. Вихідним моментом для них є використання античними і середньовічними філософами та законодавцями порівняння як методу дослідження. На підтвердження цього вони, як правило, наводять складені з використанням порівняльних даних давньогрецькі закони Солона, розроблені в Давньому Римі Закони XII таблиць. Прихильники цього підходу нагадують і про те, що Арістотель, аби зробити висновки про закономірності політичної організації, зібрав, порівняв і проаналізував конституції більш як 150 грецьких і варварських міст. У часи середньовіччя юристи часто порівнювали римське право і канонічне право. Велику роль у розвитку порівняльного правознавства відіграли також представники епохи Відродження та епохи Просвітництва.

Цікаво, що кожна європейська країна хоче бачити засновником порівняльного правознавства свого співвітчизника. Так, французи ведуть порівняльне право від Шарля Монтеск'є, який у своїй праці «Про дух законів», як відомо, зіставляв різні правові системи. В англійській літературі існує думка, що засновником порівняльного правознавства є Ф. Бекон, який широко користувався порівнянням, розробляючи власний індуктивний метод. На думку ж німецьких юристів, першим, хто висунув ідею про порівняння правових систем, був Г. В. Лейбниць.1

Усе це дало підставу Р. Давидові писати про те, що порівняння правових систем, які є сусідами на географічній карті, — справа настільки ж давня, як і сама правова наука.2

Прихильники другого варіанта датують час народження порівняльного правознавства другою половиною XIX століття, іноді називаючи конкретно 1869 рік — час заснування французького Товариства порівняльного законодавства, або навіть 1900 рік, коли проводився І Міжнародний конгрес порівняльного права.

    Такі великі розбіжності у визначенні часу виникнення порівняльного правознавства пояснюються насамперед різним розумінням самого порівняльного правознавства. Ті, хто бачать у порівняльному правознавстві лише метод наукового пізнання, вважають, що витоки порівняльного правознавства йдуть з сивої давнини. Ті ж, хто визнають порівняльне правознавство наукою, не помиляються в тому, що порівняльне правознавство в такому розумінні склалося значно пізніше, тобто у другій половині XIX століття.3

Саме у другій половині XIX століття правовий розвиток досяг високого рівня, остаточно сформувалися національні правові системи; на цьому ґрунті не міг не посилитися інтерес до вивчення зарубіжного законодавства. Для проведення порівняльних досліджень створюються такі наукові установи, як Товариство порівняльного законодавства у Франції (1869), Англійське товариство порівняльного законодавства (1898), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (1899), видаються спеціальні журнали, регулярно скликаються міжнародні конгреси тощо. Порівняльне правознавство включається до програм юридичної освіти.4

В історії формування та розвитку порівняльного правознавства вирізняють шість основних етапів.

Перший етап характеризується окремими спробами порівняльних досліджень актів різних державних утворень, які проводяться, починаючи з часів античності.

Другий етап пов'язаний з використанням порівняльно-правового методу в історії права. Історико-правову спрямованість мали також перші кафедри порівняльного правознавства, створені в 1831 році в Колежі де Франс та в 1846 році в Паризькому університеті, а також перші журнали з порівняльного правознавства, засновані в Німеччині в 1829 році та у Франції в 1834 році.

Третій етап — це використання порівняльно-правового методу як інструменту законотворчості, зокрема кодифікації. Істотний імпульс його розвитку дали, зокрема, широкомасштабні кодифікаційні роботи, що розгорнулися в різних країнах Європи з початку XIX століття.

Четвертий етап характеризується застосуванням порівняльного аналізу до різних правових систем з метою поглибленого вивчення самого феномена права та тенденцій його розвитку. З кінця XIX століття порівняльне правознавство шляхом порівняння правових систем та окремих інститутів різних народів виявляє закономірності еволюції правових систем та інститутів, напрямів їх подальшого розвитку та зближення. 
     П'ятий етап — це формування в XX столітті теорії порівняльного правознавства: визначення його цілей, функцій, загальних правил порівняльно-правового аналізу, методики тощо.

Нарешті, шостий етап пов'язаний з поступовим перетворенням теорії порівняльного правознавства на автономну науку: з розширенням кола тем, що досліджуються, формуванням предмета порівняльного правознавства, його понятійного апарату, визначенням місця в системі юридичних наук та ін.5

          Отже, різні вчені по різному  визначають  початок зародження  порівняльного правознавства. Розвиток порівняльного правознавства став предметом наукового дослідження ще у ХІХ ст. Це було пов’язано з усвідомленням європейськими вченими порівняльного правознавства як науки чи сфери досліджень та спробами відокремлення й навіть протиставлення його сучасного стану донауковому етапу розвитку. Вирішальний вплив на становлення порівняльного правознавства зробила сама історична дійсність, тобто інтернаціоналізація економіки, розвиток міжнародних відносин, торговельних зв'язків, внаслідок чого юридична наука вийшла за межі суто національного права і національного законодавства.1.2 Поняття принципів порівняльного правознавства

Термін «принцип» походить від латинського слова «principium», яке означає начало, основа. Водночас, принцип – це те, що лежить в основі певної теорії науки, внутрішнє переконання людини, основне правило поведінки.6 За В. І. Далем, слово «принцип» означає наукове чи моральне начало, основу, правило, від якого не відступають.7

У правовій доктрині під час визначення поняття принципів права науковці вживають такі категорії, як вихідні теоретичні положення, основні, керівні засади (ідеї), загальні нормативно-керівні положення, провідні засади, закономірність, сутність, система координат тощо. Багато категорій є однорідними. Тому принципи – це загальні, керівні (основні, головні, відправні, вихідні теоретичні, загальні нормативно-керівні,спрямовуючі) положення.

Під час визначення поняття принципів права можна виділити дві концепції, які сформувались у правовій доктрині.

Згідно з першою концепцією, що побудована на теорії позитивізму, принципи права – це ідеї, теоретичні, нормативно-керівні положення того чи іншого виду людської діяльності, які конкретизуються в змісті правових норм та об’єктивно зумовлені матеріальними умовами існування суспільства. Прихильниками такої ідеї є Л. С. Явич, А. М. Васильєв, В. М. Ронжин та інші.

Відповідно до другої концепції, яка бере початок від ідеї природного права, принципи права розуміють як керівні ідеї, об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов’язання), які ставлять до учасників суспільних відносин із метою гармонійного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів та визначають зміст і спрямованість правового регулювання, відображають найважливіші закономірності соціально-економічної формації. Дотримуються такого розуміння принципів права О. Ф. Скакун, П. М. Рабінович, В. А. Козлов, К. Є. Ліванцев, Ю. А. Ведерніков, В. С. Грекул та інші.

Враховуючи всі напрацювання в науковій літературі, принципи права А. І. Денисов, В. Л. Козлов, К. Є. Ліванцев розглядають як поняття, що виражають сутність історичного типу права; П. М. Рабінович, О. В. Смирнов, О. Ф. Скакун указують, що принципи – це категорія об’єктивна; С. С. Алексєєв, О. А. Лукашова, Р. З. Лівшиць, В. І. Нікітінський, М. С. Малеїн вважають, що це сфера правосвідомості, правової ідеології й науки; В. Ф. Тараненко вказує на те, що принципи права – це норми, які мають більш важливе значення; В. І. Прокопенко визначає принципи права як основні суб’єктивні права та обов’язки.

Отже, традиційно під принципами розуміють основні начала, положення, керівні ідеї, які лежать в основі виникнення, становлення, внутрішньої будови і розвитку різних явищ соціальних, політичних та інших систем, інститутів й установ.

Моделюючи вищенаведені поняття, їх можна адаптувати до порівняльного правознавства, де принципи становлять основні ідеї і положення, на основі яких функціонує вся порівняльно-правова матерія.

Принципи є основою виникнення, становлення та розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів тощо. Стосовно порівняльного правознавства принципи — це основні ідеї та поло­ження, що пронизують усю порівняльно-правову матерію.8

Харитонова  під принципами, як такими, розуміє основні засади, що є основою виникнення, становлення, і розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів та інституцій. Стосовно до порівняльного правознавства принципи виступають як основні ідеї і положення, що пронизують собою всю порівняльно-правову матерію. У залежності від того, які сторони й аспекти порівняльного правознавства беруться для розгляду, у ньому можна виділяти групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої побудови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства.9