Зловживання правом

                              

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ               НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

 

                                                                                   

                                                                                         

 

                                                                                          Кафедра теорії держави 

                                                                                          та права

 

 

 

                 

 

                          К У Р С О В А Р О Б О ТА

                                             на тему:

                                   « ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ »

                                

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                Студента 1-го курсу 

                                                                                                 1-го потоку, гр.№ 3

                                                                                                 Соціально-правового

                                                                                                 Факультету

                                                                                                 Починка Олександра

                                                                                                 Ігоровича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Одеса

                                                                       2011

                                                      

                                                          ЗМІСТ 

 

Вступ

РОЗДІЛ 1 ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ЕКСКУРС

РОЗДІЛ 2 ВИДИ ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РОЗДІЛ 3 ЗЛОВЖИВАННЯ  ПРАВОМ У ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІЙ СФЕРІ  ЯК ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА ПРОБЛЕМА

РОЗДІЛ 4 ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ ПРАВООХОРОНИМИ

ОРГАНАМИ

РОЗДІЛ 5  ПОНЯТТЯ РЕЙДЕРСТВА ТА ЙОГО СУСПІЛЬНА НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

      Актуальність теми. Принцип самостійного і безперешкодного здійснення

 Субєктивних прав є одним із базових у праві та пронизує всю

юриспруденцію. Саме він  лежить у основі існування правової держави і

громадянського суспільства. Однак міра свободи, закладена в  суб єктивному 

праві, не абсолютна, вона має певні межі, вихід за які  перетворює таку

поведінку особи у  правопорушення.

      Проповідь крайнього індивідуалізму не є плідною для суб єктивного

права особи, вона орієнтує на егоїстичне, анархічне свавілля й ігнорує 

значимість такої великої  соціальної проблеми, як обов язок і  відповідальність

особистості перед суспільством. Таким чином, небезпека зловживання 

правом полягає у тому, що недобросовісна реалізація норм права може

спотворити сутність принципу "дозволено усе, що не заборонено законом".

Крім того, соціальне  зло від зловживання правом виражається  в руйнуванні

основ, на яких базуються  фундаментальні цінності громадянського

суспільства, і як наслідок – їхнє нівелювання, а також розвиток

нігілістичного ставлення  до права і, кінцевому рахунку, зростання  числа 

правопорушень.

Небезпека зловживання  правом також полягає в тому, що зовні воно завжди

виглядає як дія особи, яка здійснюється у межах належного їй права, і поки

не буде доведена спрямованість  дії на заподіяння шкоди іншим  особам,

навіть якщо ця шкода  була вже завдана, воно залишається  некараним. Тобто,

установити намір особи  заподіяти шкоду іншій особі користуванням своїм

правом на практиці досить важко.

  До сказаного слід додати, що чинне законодавство України, присвячене

питанням зловживання  правом, унікальне тим, що практично  в жодному з 

нормативно-правових актів  узагалі не дано дефініції «зловживання правом».

Водночас у багатьох нормативно-правових актах сформульовано  переліки

діянь, котрі, на думку  вітчизняного законодавця, є зловживаннями  правом.

     У законодавстві Німеччини, Італії, Мексики, Іспанії, Угорщини, Росії, окремих штатів США існують норми, присвячені неприпустимості зловживання правом. А у ст. 57 Конституції Республіки Болгарія (1991 р.), у ст.67 Конституції Союзної Республіки Югославія (1992 р.), ст. 18 Основного

закону ФРН, ст. 12 Конституції  Японії (1947 р.) принцип неприпустимості

зловживання правом знайшов  своє конституційне закріплення.

  До того ж, зараз у законодавстві України вже встановлена відповідальність

за певні діяння, що за своєю сутністю є зловживаннями  правом, однак до

числа таких формально  не належать. Наприклад, у Кодексі України про

адміністративні правопорушення встановлена адміністративна 

відповідальність за перевищення встановленої швидкості  руху автомобіля.

Таким чином, сьогодні в  Україні поняття і форми зловживання  правом у 

переважній більшості випадків є оцінними поняттями.

  Однак юридична практика, на відміну від юридичної науки, «не любить»

оцінних понять, оскільки вони призводять до розбіжностей при  тлумаченні, а 

отже, до різнобою в правозастосуванні. У цьому зв язку ще давньоримські

юристи застерігали, що «усяка дефініція зв язана з ризиком» («omnis defenitio in jure periculosa est») [1, с.223].

   Через відсутність ознак складу даного діяння в законодавстві неможливо

визначити чіткий перелік  меж здійснення суб єктивного  права, вихід за які

буде свідчити про  зловживання особою своїми правами [Див. детальн. :2, с.

13]. До сказаного варто  також додати, що в законодавстві  не передбачено 

конкретних мір юридичної  відповідальності саме за несумлінне здійснення

приналежного особі  права. Це, у свою чергу, призводить до того, що

відсутність у законодавстві  дефініції «зловживання правом», ознак  цього 

явища служить причиною небажання судових органів виносити рішення,

прямо зв язані з застосуванням  цього інституту.

   Проте не вирішувати серйозні питання практичного характеру не можна,

особливо в тих сферах, де чинне законодавство прямо  зв язує вчинене     

зловживання з необхідністю настання несприятливих правових наслідків.

Оскільки шкода, заподіяна  в подібних випадках, стосується не тільки,

наприклад, особи, стосовно якої здійснювалося несумлінне здійснення права,

але й всього суспільства.

От чому дослідження  сутності принципу неприпустимості  зловживання 

правом на сучасному  етапі розвитку вітчизняної юриспруденції  є однією з 

нагальних задач.

РОЗДІЛ 1 ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ЕКСКУРС

      Як проблема кваліфікації поведінки, так і сам термін "зловживання правом" не є

новими для науки цивільного права. Дані питання розглядалися ще першими

римськими юристами. Незважаючи на те, що саме римське право не оперувало

безпосередньо терміном "зловживання правом", воно не було закріплене

безпосередньо у нормах, що містили загальну заборону недобросовісного

здійснення суб'єктивних прав, слід визнати, що своїм виникненням досліджувана

правова конструкція зобов'язана саме римському праву. Тут уперше правовою

доктриною Стародавнього Риму було порушено питання про визнання

недопустимості здійснення свого права на шкоду іншим та таким, що не е

нормальний в умовах цивільного обігу. У римських юристів ми можемо знайти

рішення, що забороняють зловживання правом і вираз: "зловживання не може бути

пробачено"("malitiis non est іп-dulgen-dum") [1].

"При здійсненні свого права не варто керуватись злобою", - зазначав римський

юрист Уельс. Це означало, що особа повинна мати на меті здійснення свого

суб'єктивного права і отримання від цього задоволення власних інтересів, а не

думати про можливість заподіяння якомога більшої шкоди третімособам. Як

приклад можна вказати на поведінку продавця, який знищує гіпсові орнаменти,

якими прикрашено стіни проданого будинку ли« ще з метою нашкодити новому

власнику, Заподіюючи навмисну шкоду, такі особи юридично опирались на

надане їм суб'єктивне право, але фактично виходили за його межі. Саме це в

розумінні римських юристів і вважалось "зловживанням правом", а точніше –

шиканою (здійснення суб'єктивних прав із єдиною метою - заподіяння шкоди

іншим) і згодом вони почали користуватись принципом "malitiis non est

indulgentum" (лат. - зловживавші не може бути пробачене).

Відомий радянський цивіліст В.П. Грибанов вважав, що проблема зловживавдя

правом у римському праві існувала лише як проблема вирішення окремих випадків.

Римське право, на його думку, ще не знало самого поняття зловживання правом і не

формулювало неприпустимість зловживання правом як загального принципу права [2]%,

Безперечно, в часи рабовласницького і феодального права питання про зловживання

суб'єктивними правами ще не було достатньо актуальним. На це були свої причини, а саме:

  а) людина як основний носій прав і свобод у ті часи не була наділена повною мі

рою суб'єктивними правами. А якщо немає суб'єктивного права, то не можна го

ворити і про зловживання ним. Зловживання можливе, коли є суб'єктивне право і

свобода вибору способів його реалізації;

        б) право даного періоду не достатньо детально регламентувало суспільні відносини.

Діяло багато інших регуляторів поведінки. Тому зловживання посадовими

повноваженнями не завжди знаходились в рамках правової сфери. Вони

стосувалися норм релігії, моралі, звичаїв. І тільки з часом у процесі удосконалення

законодавства деякі зловживання почали набувати юридичних ознак.   

    Прикладом є деякі статті з Германського Кримінального положення "КароЛіна"

(1533 р.). У статті ССУ Кароліни вказувалось: "До нашого сведения дошло, что в

иных местах судьи совершают злоупотребления, требуя и взимая с истца особую

плату за каждого злодея, подвергнутого уголовному наказанию. Это полностью

противоречит службе и достоинству судьи. Подобный судья, получающий свою

оплату с каждой головы, может быть за это приравнен к палачу. Посему мы пове

леваем, чтобы все такие судьи не требовали и не брали впредь от истцов никакого

вознаграждения ".

    Водночас зустрічалися і карані зловживання.Однак санкція за їх здійснення була

дещо відмінною від традиційних. Наприклад, Ордонанс 1539 р. короля Франциска І

забороняв зловживання правом на подання судового позову. Санкцією був продаж з

торгів майна позивача.

Більш суворі санкції застосовувалися до осіб, які зловживали своїми правами в

епоху Французької революції. Так, згідно зі ст.9 Декрету проти спекуляції (1793р.)

посадові особи і комісари, призначені для спостереження за продажем

товарів, спіймані на зловживанні при здійсненні своїх прав та обов'язків з метою

прикривання спекуляції караються на смерть.

Історично проблема зловживання правом складається з двох частин. Перша час

тина проблеми стосується зловживання владою, тобто тими правами і повнова

женнями, які згідно з чинним законодавством надані посадовим особам держави

для здійснення покладених на них функцій.

Друга частина проблеми - зловживання громадянами своїми суб'єктивними

правами і свободами. Ці два аспекти проблеми виникли одночасно, але в силу особ

ливостей державно-правової еволюції спочатку акцент ставився на першій частині

даної проблеми. І тільки з часів буржуазних революцій, коли права і свободи гро

мадян були проголошені і законодавчо закріплені, проблема зловживань правами з

боку громадян стала не менш актуальною.