Загальна характеристика юридичної відповіда-льності

9

РОЗДІЛ ІІ. ВИЗНАЧЕННЯ ТА ГОЛОВНІ ОЗНАКИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

Підставою для застосування юридичної відповідальності за порушення  екологічного законодавства є порушення, вчинені в галузі природоко-ристування, відтворення природних ресурсів і охорони навколишнього при-родного середовища, тобто екологічні правопорушення. Вони законодавчо виокремлені як самостійні правопорушення. Так, у ст. 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» назване екологічне правопорушення і екологічний злочин. [9]

У науковій літературі на сьогодні фактично сформоване усталене розуміння поняття “екологічне правопорушення”. Відомі українські вчені Гетьман А.П. і Шульга М.В, наприклад, екологічним правопорушенням визнають “винну, протиправну дію (бездіяльність), що порушує встановлений державою правопорядок, права і обов’язки громадян і організацій у сфері раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і охорони навколишнього природного середовища, за вчинення якої законом передбачена юридична відповідальність”.[5;217]

Ми цілком підтримуємо  вище описану позицію, однак вважаємо за доцільне зауважити, що це не єдине визначення екологічного правопорушення, яке існує в літературі пострадянського простору.

Так, наприклад, російський юрист-еколог Бринчук М.М. визначає екологічне правопорушення як “протиправне, як правило, винне діяння (дію чи бездіяльність), яке вчиняється праводієздатним суб’єктом, що завдає еко-логічної шкоди чи створює реальну загрозу завдання такої шкоди, або порушує інші правила і законні інтереси суб’єктів екологічного права”.[3]

Звісно, форма загального поняття екологічного правопорушення набуває специфічних рис при притягненні особи до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової чи дисциплінарної відповідальності.

Як бачимо, зміст екологічного правопорушення становлять дії або

10

бездіяльність, які суперечать вимогам еколого-правових норм. Практично  це винне, протиправне, екологічно небезпечне чи екологічно шкідливе діяння, яке  зазіхає на встановлений порядок  у сфері екологічної безпеки, природокорис-тування, охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне правопорушення характеризується низкою рис. До них належать

екологічна небезпека, екологічна спрямованість,  екологічна протиправність.

Екологічна небезпека правопорушення в галузі екології включає не лише ймовірність, можливість порушення екологічних інтересів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих екологічних зв'язків у самих екосистемах.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка конкретного правопорушника спрямована на негативну зміну стану

навколишнього природного середовища, порушення відповідного правового  режиму природних ресурсів.

Будь-яке екологічне правопорушення за своїми об'єктивними властивостями  становить протиправне діяння особи (фізичної або юридичної), яке здій-нюється шляхом дії або бездіяльності. Екологічна протиправність дії означає невідповідність її вимогам правових норм у галузі екології. Вона полягає в повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства. При цьому слід мати на увазі, що протиправність екологічного правопорушення означає як невиконання норм законів у галузі екології, так і невиконання чинних підзаконних актів.

На наш погляд, варто зауважити на тому, що порушення нормативних актів у галузі екології можуть виявлятися як у формі активних дій (наприклад, самовільне використання природних ресурсів, порушення строків внесення платежів за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища тощо), так і у формі бездіяльності (невжиття заходів по попередженню і ліквідації екологічних наслідків та іншого шкідливого

впливу на навколишнє природне середовище тощо).

 

11

РОЗДІЛ ІІІ. СКЛАД  І ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ  ПРАВОПОРУШЕНЬ

Екологічне правопорушення як і будь яке інше правопорушення характеризується не лише окремими рисами, а й, безумовно складом. Встанов-лення наявності усіх елементів складу правопорушення є підставою для притяг-нення винної особи до визначеної законом відповідальності.

Загальноприйнятим вважається, що за своєю внутрішньою структурою екологічне правопорушення складається з об’єкта, суб’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторін. Однак варто зауважити, що деякі вчені звужують склад правопорушення. Так, наприклад, В.І.Андрейцев склад екологічного право-порушення зводить виключно до предмету посягання і екологічних право-відносин, окремо виділяючи в структурі екологічного правопорушення такі складові елементи як суб’єкт екологічного правопорушення, об’єктивні ознаки екологічного правопорушення, суб’єктивні ознаки та об’єкти посягання.[1]

Об’єктом екологічного правопорушення є суспільні відносини, на які таке

правопорушення посягає  і своїм наслідком має завдання шкоди. Можна говорити про об’єкт екологічного правопорушення у «вузькому» екологічному розумінні як екологічні правовідносини, на які посягає правопорушення, або у «широкому» розумінні як суспільні відносини у цілому, враховуючи, що пред-метом правового регулювання екологічного права є відносини у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального природокористу-вання та охорона життя і здоров’я людей.  [16]

Окрім того, на наш погляд, доцільним є виокремлення загального та спеціального об’єктів. Загальний об'єкт екологічних правопорушень — це визначений і закріплений законом екологічний правопорядок. Його основу становить суспільне ставлення до екологічної безпеки, раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Будь-яке посягання на цей правопорядок є протиправним.

12

Загальний об'єкт екологічних  правопорушень диференціюється  на спеціальні об'єкти. Це обумовлено комплексним  характером суспільних відносин, пов'язаних із використанням природних ресурсів і охороною навколишнього природного середовища. Як спеціальні об'єкти екологічних правопорушень можна виокремити групи однорідних суспільних відносин, наприклад щодо охорони і раціонального використання землі, вод, надр, тваринного і рослинного світу, атмосферного повітря тощо.

Важливим елементом складу екологічних правопорушень є їх суб'єкти. Ними можуть бути як окремі громадяни і посадові особи, так і підприємства, установи і організації — юридичні особи. Правопорушниками в галузі екології можуть бути і державні органи управління чи органи місцевого самовряду-вання, які, наприклад, незаконно розпоряджаються природними ресурсами, порушують встановлений порядок передачі природних ресурсів у власність або надання їх у користування. Суб'єкти екологічних правопорушень-фізичні і юридичні особи – не обов'язково повинні бути власниками природних ресурсів чи природокористувачами або взагалі носіями екологічних прав. Екологічні правопорушення можливі, наприклад, з боку проектних організацій, які розробляють проекти розташування і будівництва об'єктів, містобудівну документацію тощо.

У певних випадках юридичну відповідальність несуть як вітчизняні, так і іноземні фізичні і юридичні особи. До суб'єктів екологічних правопорушень належать і створені в Україні спільні підприємства, міжнародні об'єднання, організації, фірми тощо.

Громадянин як суб'єкт екологічного правопорушення повинен досягти, за загальним правилом, 16-річного віку і на момент вчинення неправомірних дій бути дієздатним.

Як правило, склад суб’єктів екологічного правопорушення структурується в залежності від виду екологічного правопорушення та відповідно виду юридич-

ної відповідальності, що застосовується щодо кокетного виду правопорушення

13

– дисциплінарної, кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової. [16]

Об’єктивна сторона екологічного правопорушення – це сукупність ознак, що характеризують його ззовні. Складовими елементами об’єктивної сторони екологічного правопорушення прийнято вважати:

-протиправність поведінки (погіршення або невиконання вимог екологічного законодавства);

-заподіяння або наявність реальної загрози завдання екологічної шкоди чи порушення законних прав суб’єктів екологічного права;

-причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою особи і заподіяною шкодою.

Вважаємо за доцільне зауважити  на тому, що у ряді екологічних правопорушень  їх необхідною ознакою є наявність шкоди, збитків або реальна загроза їх настання. Шкода, завдана в результаті екологічних правопорушень, полягає у знищенні або пошкодженні окремих природних ресурсів, комплексів, виснаженні природних об'єктів, а також у забрудненні або засмічуванні природного середовища або окремих його компонентів, які перебувають у власності чи користуванні суб'єкта або ж під охороною держави (скажімо, коли йдеться про природно-заповідні території).

Під зазначеною шкодою в  правовому аспекті розуміють  ті негативні наслідки дії або  бездіяльності, яких за сучасних умов можна було б уникнути, не порушуючи  екологічних зв'язків та існуючого  співвідношення економічних і екологічних  інтересів суспільства.

Об’єктом посягання шкоди  є насамперед майнові права і інтереси суб'єкта (власника природних ресурсів або природокористувача), тобто їй притаманний майновий характер. Але вона може завдаватись і безпосередньо навко-лишньому природному середовищу. Така шкода пов'язана з погіршенням якісного стану навколишнього природного середовища. У тих випадках, коли має місце заподіяння шкоди об'єктам природи, що перебувають у власності

14

держави, фактично поєднуються  економічні, господарські збитки і екологічна шкода, які обумовлюють зниження природних якостей об'єкта та зниження його економічної, майнової цінності.

Суб’єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується виною, під якою, як зазначає М.М.Бринчук, слід розуміти “психічне відно-шення правопорушника до своєї протиправної поведінки, яка може проявлятися в дії чи бездіяльності”.[3] Вина, у свою чергу, може бути у формі умислу (прямого чи опосередкованого) чи необережності (самонадійності чи недбалості).

Відповідальність суб'єкта без вини можлива лише в разі, коли шкода завдається джерелом підвищеної небезпеки, а також в інших випадках, прямо передбачених законодавством. Так, згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особи, які володіють джерелом підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що ця шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ або навмисних дій потерпілих.[9]

Варто зауважити, що деякі  екологічні правопорушення можуть вчинятися лише навмисно, наприклад незаконне полювання, нецільове використання природних ресурсів тощо. Деякі правопорушення в зазначеній галузі можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах та ін.).

Зазначені вище елементи (суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона, об’єктивна

сторона правопорушення, мотиви і цілі його вчинення) разом утворюють  склад 

екологічного правопорушення, наявність якого дає підстави для притягнення 

винних у скоєнні цього  правопорушення до юридичної відповідальності.

Перелік екологічних правопорушень  досить широкий. В узагальненій формі  екологічні правопорушення сформульовані  і закріплені в ст. 68 Закону України  «Про охорону навколишнього природного середовища», а також у галузевому

15

поресурсовому законодавстві. Але цей перелік не вичерпує усієї різноманітнос-ті екологічних правопорушень, які трапляються на практиці або потенційно можливі.

Цілком зрозуміло, що за своїм складом екологічні правопорушення є неоднорідними. Для більш детального вивчення обраної нами теми вважаємо за потрібне проаналізувати можливі варіанти класифікації екологічних правопорушень.

Так, якщо в основу класифікації екологічних правопорушень буде покладено вид відповідальності, характер застосованих санкцій, то можна розрізняти кримінальні злочини, адміністративні проступки, дисциплінарні та цивільно-правові правопорушення.

Кожен вид екологічних  правопорушень характеризується притаманними йому специфічними ознаками і властивостями. Так, з урахуванням суб'єктного складу можна виокремити три види екологічних правопорушень:

1) вчинені власниками  природних ресурсів;

2) вчинені природокористувачами;

3) вчинені особами, які  не є власниками природних  ресурсів або приро-докористувачами.

Окреме місце належить екологічним правопорушенням, пов'язаним, наприклад, з порушенням суб'єктивних прав власників природних ресурсів (права володіння, права користування і права розпорядження) і з завданням шкоди, збитків самим об'єктам права власності. Найпоширенішим правопорушенням першого різновиду є незаконні угоди з природними ресур-сами. Серед другого різновиду екологічних правопорушень перше місце як критерій має посісти стан об'єкта природи (його знищення, псування тощо)

Класифікувати екологічні правопорушення можна за об'єктом посягання на земельні, водні, гірничі, лісові та ін. Ця класифікація має практичну спрямо-ваність і використовується, наприклад, для розробки збірників нормативних актів, характеристики напрямків правової охорони навколишнього середовища.