Вплив конституційної юстиції на розвиток сучасного конституціоналізму

ЗМІСТ

 

ВСТУП                                                                                                                             3

 

РОЗДІЛ 1. Поняття та ознаки конституційної юстиції                                          6              

 

1.1.Історія становлення та сутність конституційної юстиції                        6

1.2.Органи конституційної юстиції                                                               9

 

РОЗДІЛ 2. Завдання та повноваження Конституційного Суду України             12

 

2.1.Склад та порядок формування Конституційного Суду України         12

2.2.Повноваження Конституційного Суду України                                     15

2.3.Провадження в Конституційному  Суду України                                  16

 

РОЗДІЛ 3. Роль Конституційного Суду України в сприянні                    

розвитку демократичних засад                                                                             22

 

ВИСНОВКИ                                                                                                             25

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                               27

 

 

 

 

ВСТУП

 

Запровадження прямої дії  норм вищої юридичної сили викликало  потребу визначення і дієвого  механізму охорони та захисту  Основного Закону країни від протиправного  застосування його змісту.

Сприйняття Конституції  як Основного Закону держави, що відображає волю народу України та підкорятися  якому зобов’язані і найвищі  органи державної влади України, зумовило нагальну потребу визначення нових механізмів гарантування верховенства Конституції та забезпечення легітимності влади. Одним з найголовніших  успіхів реформування всієї правової системи стало запровадження  інституту конституційної юстиції.

В сучасній науці конституційного  права України мало представлені комплексні теоретичні дослідження  юридичної природи конституційної юстиції. Розуміння та сприйняття конституційної юстиції не лише як стримуючого фактору  у сфері державної влади та головного елементу охорони Конституції, а й у розрізі держава-суспільство  є обов’язковою сходинкою побудови нової України з громадянами, позбавленими страху та захищеними не лише апаратом (діяльним чи бездіяльним), а що головне – дієвою нормою найвищого рівня.

Конституційна реформа в  Україні викликала нагальну потребу  в розробці ґрунтовної теоретичної бази діяльності Конституційного Суду України, здійсненні належної наукової аргументації необхідності ефективно діючого контрольного органу забезпечення верховенства Конституції. Запровадження такого інституту не означає, що Конституційний Суд набув досконалого вигляду; існує об’єктивна необхідність з’ясування і вдосконалення оптимального конституційно-правового статусу єдиного органу конституційної юстиції України.

Зміна пріоритетів розвитку державності в Україні змусила  приділити серйозну увагу питанням конституційної юстиції. Наявність  в українській науковій періодиці  праць з цього питання не можуть замінити потребу підготовки ґрунтовного дослідження щодо засад та умов запровадження конституційної юстиції в правовій практиці як в Україні, так і зарубіжних державах, визначення юридичної природи інституту конституційної юстиції та його місця в системі стримувань та противаг, проблем формування, повноважень, проваджень та актів єдиного органу конституційної юстиції України.

Всі ці причини і зумовили актуальність теми, необхідність вивчення та розв’язання правових проблем організації та функціонування конституційної юстиції в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення конституційної юстиції; нормативно-правова основа діяльності Конституційного Суду України, як єдиного органу конституційної юстиції в Україні.

Предметом дослідження є правові основи становлення та функціонування конституційної юстиції України а також нормативно-правове врегулювання статусу, організації і діяльності Конституційного Суду України.

Головна мета дослідження полягає у з’ясуванні місця Конституційного Суду в системі державних органів, розкриття статусу суддів Конституційного Суду України та роль конституційної юстиції.

Для досягнення поставленої  мети в ході дослідження необхідно  вирішити наступні задачі:

• показати історію становлення конституційної юстиції в Україні;
• запропонувати визначення поняття інституту конституційної юстиції;
• здійснити дослідження різновидів органів конституційної юстиції;
• дослідити склад та порядок формування Конституційного Суду України;
• проаналізувати повноваження Конституційного Суду та розгляд справ;
• розкрити роль Конституційного Суду України в сприянні розвитку демократичних засад.

В ході дослідження використовувалися  теоретичні положення, розроблені теорією  конституційного права, держави  і права, міжнародного права, історії  держави і права, історії правових вчень.

Нормативна база дослідження. Дослідження конституційної юстиції України ґрунтується на аналізі відповідних норм Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 року та інших законів України. Вирішення завдань дослідження здійснювалось і за допомогою порівняльно-правового аналізу регулювання організації та діяльності органів конституційної юстиції зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняній науці конституційного права в межах єдиного комплексного та цілісного дослідження здійснена спроба системного теоретично-правового аналізу становлення та функціонування конституційної юстиції України із залученням та органічним поєднанням теорії і практики зарубіжних країн, що дає змогу сформулювати та обґрунтувати основні положення, що відображають новизну дослідження і особистий внесок здобувача в опрацюванні проблеми.

Сформульовані результати дослідження  – як теоретичні, так і практичні  положення, узагальнення, висновки та пропозиції – можуть бути використані  в:

   а) науково-дослідницьких  цілях – для подальшої розробки  та вдосконалення системи стримувань  та противаг, розвитку теорії  конституціоналізму;

   б) в законотворчій  роботі – для удосконалення  та додаткового урегулювання  на конституційному та законодавчому  рівні норм, що регулюють діяльність  Конституційного Суду України;

   в) в навчальному  процесі – при викладанні курсів  з дисциплін «Конституційне право  України».

Структура курсової роботи визначена метою та завданням дослідження, логікою викладення. Робота складається із: вступу, трьох розділів, що охоплюють п’ять підрозділів, висновку та списку використаних джерел.  

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ

 

1.1.Історія становлення та сутність конституційної юстиції.

 

Термін «Конституційна юстиція» у перекладі з латинської мови означає справедливість, правосуддя. Дане поняття іноді вживається для  позначення судів спеціальної (конституційної) юрисдикції або судів загальної  юрисдикції та їхніх функцій щодо вирішення питання відповідності  різних нормативно-правових актів або  тільки законодавчих актів Конституції. Найчастіше йдеться саме про відповідні суди спеціальної юрисдикції та їхні зазначені функції. Узагальнено  ці функції називають судовим  конституційним контролем, характер і  зміст якого багато в чому визначаються природою органів, що його здійснюють.

В Україні інститут конституційної юстиції має своєрідну історію. В умовах бездержавного існування українського народу ця ідея зводилась в основному до її закріплення в нереалізованих конституційних проектах та конституційно-правових доктринах.

Так, за Конституцією Пилипа Орлика 1710 р. гарантом дотримання законів, привілеїв, прав і вольностей простого народу оголошувався Гетьман Війська  Запорізького, а король Швеції, крім цього, ще й гарантом недоторканості кордонів України. Значне місце в справі охорони конституції відводилось Генеральній старшині. Передбачався механізм контролю за діяльністю Гетьмана: «Якщо буде помічено щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедливості й таке, що відхиляється від законів або завдає шкоди вольностям і небезпечне для батьківщини, тоді Старшина, Полковники і Радники можуть ... публічно на раді висловити докір Його Ясновельможності, вимагаючи звіту щодо порушення законів і вольностей».

Про окремі елементи правової охорони конституції йшлося в  Проекті основ статуту українського суспільства «Вільна спілка» Михайла Драгоманова (1884 р.), Основному законі «Самостійної України» Спілки народу українського (проект Миколи Міхновського) 1905 р. Ідеї правової охорони конституції відображені також в конституційно-правових доктринах Г. Л. Андрузького, М. С. Грушевського, С. С. Дністрянського, О. О. Ейхельмана, І. І. Петрушевича.

Небагато уваги приділялось  правовій охороні основного закону в Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 р. Тут містяться  норми, що стосуються лише особливого порядку внесення змін до основного  закону, відповідальності міністрів  і тимчасового обмеження (припинення) прав і свобод. Тимчасовий основний закон Західноукраїнської Народної Республіки з огляду на свою стислість взагалі не містив положень, які б стосувались правової охорони конституції.

Із встановленням в 1919 р. радянської влади в Україні  утвердилась державно-правова доктрина, яка не визнавала ідею правової держави  і її основоположного принципу –  поділу влади. В соціалістичній теорії держави і права підкреслювалась  єдність і неподільність державної  влади, повновладдя представницьких  органів.

Що стосується питання  контролю за дотриманням Основного  Закону, то в теорії державознавства  домінувала концепція про те, що надання права будь-якій інституції перевіряти конституційність актів  Верховної Ради порушує її повновладдя  і призводить до обмеження ролі обраного народом вищого представницького органу в механізмі влади. Тривалий час  головні акти України взагалі  не розв‘язували питання контролю за дотриманням Основного Закону. Зазначене було властиве Конституціям УРСР 1919, 1929 р. В Конституції УРСР 1919 р. йшлося лише про державний контроль над діяльністю радянської влади, повноваженнями по здійсненню якого наділялися центральні органи влади.

Це питання отримало конституційне  врегулювання лише в 1937 р., а потім  і в 1978 р., коли Основний Закон республіки вперше у конституційній правотворчості ввів формулу «контроль за виконанням Конституції». Єдиним суб‘єктом, правомочним здійснювати вказане повноваження конституційно визнавалася тільки Верховна Рада УРСР. Вона здійснювала цю функцію безпосередньо або через створювані нею органи, найголовнішим серед яких була Президія Верховної Ради.

Функція безпосереднього  конституційного контролю виражалася насамперед в законодавчій і контрольній  діяльності парламенту. Приймаючи той  чи інший акт, Верховна Рада повинна  була встановити, чи відповідає він  Конституції. Особлива роль в цьому  процесі відводилась постійним  комісіям, завданням яких був розгляд  проектів законів з правової точки  зору, в тому числі і з точки  зору їх відповідності Конституції. 

Декларація про державний  суверенітет України проголосила  здійснення державної влади за принципом  її розподілу на законодавчу, виконавчу  і судову, що диктувало необхідність творення нової моделі конституційного  контролю. З цією метою Законом  про внесення змін і доповнень  до Конституції УРСР від 24 жовтня 1990 р. замість колишнього Комітету конституційного  нагляду передбачалось створення Конституційного Суду. Основний Закон визначив порядок обрання Конституційного Суду, його склад, строк повноважень, принципи і правові основи діяльності.

Сьогодні конституційна  юстиція розглядається як складова більш масштабного поняття, яким є охорона конституції. Остання  розглядається як у широкому, так  і у вузькому розумінні. В широкому розумінні охорона конституції  – це система різноманітних заходів  щодо забезпечення реальної дії основного  закону, а саме: юридичних, політичних, економічних, соціальних, освітньо-виховних тощо.

У вузькому розумінні під  охороною конституції слід розуміти сукупність лише юридичних засобів, що забезпечують і гарантують дію  конституційних норм. Тобто тут мова йде вже про власне правову  охорону конституції. В науковій літературі вона визначається по-різному. Загалом правову охорону конституції можна визначити як сукупність правових засобів (гарантій), за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних норм і дотримання режиму конституційної законності.

Завданням правової охорони  конституції є контроль за правомірністю  дій суб‘єктів права, а у випадку  виявлення правопорушень – вжиття заходів для відновлення порушеного правопорядку, застосування державного примусу до правопорушників, створення  умов для запобігання правопорушенням.