Система законодавства і систематизація нормативно – правових актів

Від нормативно-правових актів слід відрізняти правозастосовчі акти, тобто  правові документи, які приймаються  компетентними органами держави  з метою врегулювання конкретних правовідносин. Прикладом правозастосовчого  акта можуть слугувати накази про  зарахування на навчання до вищого навчального закладу або про звільнення працівника з роботи.

Головні відмінності між цими видами правових актів наведені у таблиці 1.

На підставі різних ознак (критеріїв) нормативно-правові акти поділяються  на такі основні види:

1) за суб'єктами видання:

а) акти народу (прийняті референдумом);

б) акти органів держави;

в) акти органів місцевого самоврядування;

г) спільні акти органів держави і недержавних організацій;

2) за юридичною силою:

а) закони — нормативно-правові  акти, що приймаються коле-гіальним представницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом) і регулюють най-важливіші суспільні відносини.

За юридичною силою та за деякими  іншими ознаками закони поділяються  на певні види:

• конституція — це основний, головний закон держави, який приймається в особливому порядку, встановлює основні засади суспільного й державного ладу, регулює найважливіші з її точки зору суспільні відносини у сфері організації і здійснення державної влади і місцевого самоврядування та у сфері правового статусу людини й громадянина. Конституція є законом, який має найвищу юридичну силу в державі, вона становить наріжний камінь системи її законодавства;

• конституційні закони — закони, які вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому порівняно з іншими законами порядку, а тому мають вищу щодо них юридичну силу;

• органічні закони — закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція. Так, частина 3 статті 88 Конституції України згадує закон про регламент Верховної Ради України, який і буде органічним законом;

• кодекси — закони, в яких об'єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства. Кримінальний кодекс — кримінального законодавства, Сімейний кодекс — шлюбно-сімейного законодавства тощо;

• звичайні закони (поточне законодавство) — це всі інші закони, що приймаються парламентом або референдумом і не входять до вищевказаних груп.

Слід зазначити, що органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову юридичну силу, яка  нижча за юридичну силу конституції та конституційних законів;

б) підзаконні нормативно-правові  акти — акти, які видаються на основі та на виконання законів і  з метою їх конкретизації уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів тощо).

В абсолютній більшості випадків підзаконні нормативно-правові акти видаються органами виконавчої державної влади. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними з моменту свого прийняття й підлягають скасуванню.[15, c.43-53]

За сферою дії та за суб'єктами, що їх видають, підзаконні нормативно-правові  акти поділяються на такі види:

• акти загальної дії. їх дія поширюється на всіх суб'єктів, що знаходяться на території держави. В Україні до таких актів відносяться нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів;

• акти місцевої дії (локальні акти). Дія таких актів поширюється на певну частину території держави, на якій вони є обов'язковими до виконання. Такими актами є нормативні акти місцевих державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування;

• відомчі акти. Вони різновидом актів загальної дії, але відрізняються від них тим, що хоча й діють на всій території держави, але є обов'язковими лише у певних сферах суспільних відносин.

Відомчі акти видаються міністерствами і є обов'язковими до виконання  на всій території держави, але лише в тій сфері суспільних відносин, керівництво якою входить до компетенції  даного міністерства. Так, нормативні акти Міністерства освіти і науки України обов'язкові до виконання всіма суб'єктами, що на території України здійснюють всі види освітньої та наукової діяльності. У той же час акти цього Міністерства не можуть регулювати відносини, пов'язані, наприклад, із забезпеченням правопорядку в державі, що входить до компетенції Міністерства внутрішніх справ і регламентуються його відомчими актами;

• акти внутрішньої дії. Ця група  підзаконних нормативно-правових актів  спрямована на врегулювання власної  діяльності державного органів, що їх видають. Прикладом може слугувати Регламент Верховної Ради України, який врегульовує конкретний порядок утворення комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради, особливості здійснення голосування у разі прийняття тих чи інших рішень тощо.

За ступенем абстрактності правових норм, які в них містяться, нормативно-правові  акти бувають:

а) первинні;

б) конкретизаційні.

За характером волевиявлення компетентного  суб'єкта вони поділяються на акти:

а) встановлення норм права;

б) зміни норм права;

в) скасування норм права;

За галузями законодавства поділяються  на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін.

За часом дії розмежовуються на акти, що приймаються:

а) на визначений строк;

б) на невизначений строк.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їхня класифікація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент — укази і розпорядження. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів — постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, накази; керівники місцевих державних адміністрацій — рішення, накази.

2.2. Кодифікація як спосіб впорядкування  змісту нормативно-правових актів,  її види

Кодифікація — це спосіб систематизації, за яким нормативно-правові акти зі змінами їх змісту об'єднуються в єдиний внутрішньо узгоджений акт. Отже, кодифікація супроводжується переробкою змісту норм конкретних нормативних актів, що стали об'єктом кодифікації. В її процесі усуваються колізії між конкретними нормативними актами, змінюються і скасовуються застарілі правові приписи, усуваються прогалини. Кодифікація здійснюється виключно уповноваженими державними органами й може бути лише офіційною. У результаті кодифікації створюються єдині систематизовані нормативно-правові акти, як правило, кодекси, що складаються із загальної частини, в якій закріплюються принципи й положення, що мають значення для даної галузі законодавства, та особливої частини, в якій регулюються конкретні суспільні відносини. Крім кодексів шляхом кодифікації створюються статути, положення, які здебільшого є відомчими актами, що регламентують діяльність певного виду.

Створені в результаті кодифікації  кодекси мають однакову юридичну силу з поточними законами. Але, враховуючи, що вони закріплюють найважливіші юридичні особливості відносин, що регулюються певною галуззю законодавства і врегульовують найбільш стійкі та стабільні з них, практика і значне коло дослідників розглядають кодекси як своєрідні "конституції" тієї або іншої галузі. Тому нові закони, які приймаються у відповідній сфері, як правило, чітко відповідають нормативним приписам, що містяться в кодексах, і тим самим запобігають створенню колізій у правовому регулюванні.

При кодифікації не обмежуються  приведенням у порядок тексту чинних актів; виходячи із загальних принципів даної правової системи та враховуючи предмет і метод правового регулювання, не просто об'єднують і систематизують наявні правові акти, а перероблюють їхній зміст, в одному зведеному акті чітко й внутрішньо узгоджено викладають правові приписи, які максимально повно регулюють певну галузь суспільних відносин. При цьому припускається критична переоцінка чинних правових норм, перегляд нормативних актів, усунення неузгодженостей та суперечностей між ними, заповнення прогалин у праві, заміна застарілих норм новими.[10, c.235-239]

Кодифікація має тільки офіційний  характер і поділяється на види:

а) загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт, зміст якого охоплює основні галузі права (Звід законів);

б) галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси);

в) міжгалузеву та інституційну, що відповідно охоплює кілька галузей чи інститутів.

Основні відмінності між інкорпорацією та кодифікацією як основними формами систематизації законодавства наведено у таблиці 4. Однак за наявності суттєвих відмінностей міні інкорпорацією та кодифікацією вони як форми упорядкування і вдосконалення законодавства не протиставляються в практичній діяльності, а взаємодіють одна з одною.

Таблиця 4. Відмінності між інкорпорацією та кодифікацією

Інкорпорація	Кодифікація
1. Може здійснюватися  будь-якими суб'єктами (державними  та недержавними органами й організаціями, приватними особами), а тому може бути як офіційною, так і неофіційною. Для її здійснення немає потреби  в  наявності  відповідних спеціальних повноважень.	1. Здійснюється виключно спеціально уповноваженими на те органами держави і завжди має офіційний характер.
2. Мета полягає в  зовнішній обробці чинних нормативно-правових актів, яка б забезпечувала їх доступність, легкість розуміння, зручність реалізації.	2. Мета полягає в  кардинальній переробці та удосконаленні змісту нормативної регламентації.
3. Не вносить зміни  в приписи правових норм щодо прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, встановлення чи зміни санкції та ін., тобто зміст нормативно-правових актів по суті не змінюється.	3. У зміст нормативно-правових  актів вносяться зміни аж до відміни існуючих  і створення  принципово нових правил поведінки.
4. Може здійснюватися  на основі широкого кола підстав:  хронології видання законів, предмета  регулювання, алфавітного порядку  тощо. 5. У результаті створюється  зібрання (збірки) нормативно-правових  актів, які були видані в  різний час і можуть бути призначені для регулювання  як  однієї,  так і  кількох різних сфер суспільних відносин. При цьому їх зміст  може подаватися таким, яким він був  даний при першому опублікуванні  актів, або таким,  яким  він  став  після внесення до них у  подальшому поправок і доповнень. Такі зібрання можуть мати як офіційний,  так і неофіційний характер. В останньому випадку в інкорпорованій збірці обов'язково даються посилання на офіційні друковані видання, в яких вміщено офіційний (загальнообов'язковий) текст надрукованого у збірці нормативно-правового акта.	4. Здійснюється в межах  певної галузі законодавства,  тому в її основі мають бути  предмет і метод правового  регулювання.
	5. У результаті створюється єдиний законодавчий  акт  (як  правило, кодекс), який регламентує конкретну сферу суспільних відносин і завжди має офіційний характер.

 

За обсягом розрізняють кодификації:

—  загальну;

— галузеву;

— міжгалузеву (комплексну);

—  спеціальну (внутрішньогалузеву).

Результати кодифікації
Конституція	Кодекс	Основи законодавства	Статут	Положення	Правила

 

Загальна кодификація припускає  створення зведених кодифікованих  актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом  конституційного права є Конституція.

Галузева кодификація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодификація  припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а  за принципом регулювання значної  сукупності суспільних відносин у сфері  державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства та ін.). Міжгалузева (комплексна) кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення.

Спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.). Як і комплексна кодификація, спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодификацію.[19, c.442-445]

Робота з кодификації законодавства  є складною й відповідальною. Тут  має місце не лише зовнішнє впорядкування  нормативного матеріалу, його розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні сфери регулюються поточним законодавством.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі  акти, які заміняють закони, що діяли  раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм , що містяться в кодексі, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.