Система законодавства і систематизація нормативно – правових актів

Підзаконний нормативний акт - це правовий акт, який видається на основі і відповідно до законів, проте має меншу юридичну чинність, ніж останні[7, c.74-77]

Як зазначалося, основний елемент  нормативно-правового акту - це стаття. Саме тому досить актуальним є аналіз співвідношення статті нормативно-правового  акта і норми права. Слід мати на увазі, що існує, зокрема, три варіанти такого співвідношення.

Перший варіант передбачає повний збіг норми права і статті нормативно-правового  акту. Цей варіант можна проаналізувати на прикладі ст. 13 Закону Республіки Білорусь від 26 червня 1997 року «Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією», що наголошує: «Керівники міністерств і органів державного управління, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, що не виконують цей Закон у межах своєї компетенції, несуть відповідальність у відповідності до законодавства Республіки Білорусь». У даному прикладі гіпотезою є положення «у межах своєї компетенції». Диспозиція - «керівники міністерств ...не виконують цей Закон». Санкція - «несуть відповідальність у відповідності до законодавства Республіки Білорусь». Норма права і стаття Закону збігаються.

Межа дії нормативно-правових актів. Як зазначалося вище, нормативно-правові  акти можуть поділятися залежно від  їх дії в часі, просторі та за колом  осіб (табл. 2).

Таблиця 2. Класифікація нормативно-правових актів

Критерій	Вид	Підвид
За юридичною  силою	Закони	Конституційні Звичайні
	Підзаконні нормативно-правові  акти
За дією в часі	Постійні Тимчасові
За дією в просторі	Загальнодержавні Регіональні  Муніципальні Локальні
За колом осіб	Класифікуються з урахуванням міжнародного права	Акти, що спираються на право ґрунту Акти, що спираються на право крові
	Класифікуються з урахуванням національного права	Акти, дія  яких поширюється на всі категорії осіб Акти, що діють  виключно на певну категорію осіб

Говорячи про дію нормативно-правових актів у часі, слід мати на увазі  таке. По-перше, закон зворотної сили, як правило, не має. Виняток становить  кримінальне законодавство, де зворотна сила закону має місце у випадку, якщо новий закон або відміняє покарання за злочин, або встановлює його більш м'який вид, ніж попередній закон.

Так, стаття 22 Основ кримінального  законодавства Союзу РСР та союзних  республік від 25 грудня 1958 року встановила, що смертна кара припускається лише за зраду Батьківщини, шпигунство, диверсію, терористичний акт, бандитизм та умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Список застосування може бути розширеним виключно у військовий час та в умовах бойової обстановки. 5 травня 1961 року Указом Президії Верховної Ради СРСР цей перелік було розширено внаслідок застосування смертної кари за розкрадання в особливо великих розмірах державного та суспільного майна, за підробку грошей та відносно особливо небезпечних рецидивістів, що тероризують тих, хто хоче виправитись. Проте, якщо розкрадання в особливо великих розмірах відбулося незадовго до прийняття цього Указу, то останній не міг бути застосованим до тих, хто здійснював зазначені діяння.

По-друге, нормативно-правовий акт  може втратити силу, але окремі його положення, норми права можуть застосовуватися до фактів, що мали місце під час його дії {це так звані триваючі правовідносини).[1, c.42-45]

Дія нормативно-правового акта в  часі означає, що нормативно-правовий акт набув чинності в певний час  і припиняє діяти в певний час.

Нормативно-правовий акт може набути чинності після його прийняття (підписання чи опублікування), через певний термін тощо. Втрачає ж він свою чинність після прийняття нового нормативно-правового акту, після закінчення певного строку дії нормативно-правового акту або при виконанні певної дії, яка передбачається або мається на увазі.

Залежно від дії в часі, нормативно-правові  акти можуть бути постійними і тимчасовими; негайними і відстроченими.

Постійний нормативно-правовий акт  видається на невизначений термін. Тимчасовий нормативно-правовий акт видається на певний термін. Негайний нормативно-правовий акт вступає в дію з моменту його прийняття. Відстрочений нормативно-правовий акт починає діяти через певний час після його прийняття/

Дія нормативно-правового акта в  просторі означає територіальне обмеження його дії, коли нормативно-правовий акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів.

Як зазначалося, за дією в просторі нормативно-правові акти можуть бути загальнодержавними, регіональними, муніципальними і локальними.

Загальнодержавні нормативно-правові  акти діють на всій території держави (включаючи право екстериторіальності, тобто право на територію посольств). Прикладом загальнодержавних нормативних  актів є Конституція України, закони України та інші нормативно-правові акти, що прийняті вищими та центральними органами державної влади і управління.

Регіональні нормативно-правові акти діють на визначеній території (суб'єкти федерації, адміністративно-територіальні  одиниці). Прикладами регіональних нормативно-правових актів є Конституція Республіки Башкортостан.

 Муніципальні нормативно-правові  акти діють на рівні міст, селищ,  сіл тощо. Прикладами муніципальних  нормативно-правових актів є закони  міста Москви.

Локальні нормативно-правові акти діють на рівні державних підприємств, установ або організацій. Локальними актами є статути, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб означає, що нормативно-правовий акт поширюється на певну категорію громадян.

Існує дві класифікації даної категорії  актів. Перша спирається на міжнародно-правові  стандарти, а друга поділяє акти на загальні і спеціальні.

Згідно з першою класифікації нормативно-правові  акти можуть спиратися на право ґрунту чи на право крові.[8, c.127-130]

Нормативно-правові акти, що спираються на право ґрунту, -це ті акти, які  стосуються всіх людей, які знаходяться  на території держави (у тому числі  і на тій, що має право екстериторіальності). Прикладом таких актів є Кримінальний кодекс України, який поширюється на всіх (громадян держави, іноземних громадян, осіб без громадянства тощо), хто скоїть злочин на території України.

Нормативно-правові акти, що спираються на право крові, - це ті акти, які поширюються  лише на громадян держави.

Загальні нормативно-правові акти поширюються на всіх.

Спеціальні нормативно-правові  акти поширюються лише на окремі категорії  осіб.

1.2. Основні способи систематизації нормативно-правових актів

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

- усунення суперечностей між  нормативними актами;

-  підвищення якості та ефективності  законодавства;

-  забезпечення доступності  його використання громадянами,  державними органами, громадськими  організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів.

—  кодификацію;

—  інкорпорацію;

—  консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних  актів, тобто письмове фіксування виданих  нормативно-правових актів (у спеціальних  часописах, на картках, у комп'ютері).

Кодифікація — спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в  їх удосконаленні через зміну  змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним  предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в  хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо.

Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох  нормативно-правових актів, що діють  в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодификації; є уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх надмірної роздробленості; сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною правотворчістю і кодификацією.[18, c.98-101]

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу  законів. Історії законодавства  відомий Звід законів Юстиніана. Є й вітчизняна практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній — в Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід законів СРСР.

Останнім часом консолідовані  збірники законів набули популярності в країнах Заходу: Звід законів  США, Зібрання федерального права ФРН  та ін.

1.3. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів

Види нормативно-правових актів  за юридичною чинністю:

• закони;

• підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового  акта визначається Конституцією і Законом  про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Таблиця 3. Відмінності між нормативно-правовим і правозастосовчим актом

Нормативно-правовий акт	Правозастосовчий акт
1. Приписи не мають  конкретного адресата. Вони мають  загальнообов'язковий характер і обов'язкові до виконання будь-якими суб'єктами, які вступають у відносини, врегульовані даним актом. Наприклад, положення Правил вступу до вищих навчальних закладів України (нормативно-правовий акт) обов'язкові до виконання всіма, хто хоче стати студентом.	1. Приписи мають конкретно  визначеного адресата й чинні лише щодо його поведінки. Так, наказ ректора інституту про зарахування громадянина Петренка до складу студентів (правозастосовчий акт) надає саме Петренку й тільки йому право відвідувати заняття, покладає на нього обов'язок складати передбачені навчальним планом заліки та іспити тощо.
2. Приписи характеризуються  можливістю неодноразової їх реалізації. Вони мають юридичну силу щодо будь-якої кількості випадків та суб'єктів, аж поки акт не буде офіційно скасовано (наприклад, Положення про підстави нагородження громадян певним орденом).	2. Приписи діють тільки  один раз і тільки щодо конкретного  життєвого випадку або конкретної особи (наприклад, Указ про нагородження конкретного громадянина орденом).
3. Видається для встановлення  нових, зміни або скасування  діючих загальнообов'язкових правил поведінки (норми права).	3. Видається для забезпечення  реалізації правил поведінки, встановлених чинними нормативно-правовими актами.

 

Види нормативно-правових актів  за сферою дії:

• загальні;

• спеціальні;

• локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права;

• акти заміни норм права;

• акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів  за галузями законодавства:

• цивільні;

• кримінальні;

• адміністративні;

• кримінально-процесуальні;

• адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові  акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний  кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).[12, c.38-40]

6. Дослідження кола нормативно-правових актів України

2.1. Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів України

Нормативно-правовий акт — це прийнятий  у встановленому порядку компетентним суб'єктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативно-правовий акт  є основним джерелом права в Україні  і характеризується такими ознаками:

1) приймається спеціально уповноваженими на те суб'єктами (органами держави та органами місцевого самоврядування);

2) є офіційним письмовим документом, який має обов'язкові атрибути: назву (закон, указ, постанова тощо), найменування суб'єкта, що його прийняв (Президент, Кабінет Міністрів), вказівку на час набрання ним чинності та ін.;

3) встановлює нові загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), змінює або скасовує чинні;

4) приймається у відповідності з визначеною законом процедурою;

5) має певну юридичну силу, яка відображає його співвідношення з іншими нормативними актами, місце і роль у системі законодавства. Так, укази Президента України мають нижчу юридичну силу порівняно із законами, які приймаються Верховною Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України;

6) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів  слід відрізняти офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у  законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права. Останні акти містять не правила поведінки загального характеру, а індивідуальні правові приписи, адресовані індивідуально визначеним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів та ін.[2, c.121-123]