Протиправна поведінка

Процесуальні — це правопорушення, які посягають на встановлені законом процедури здійснення правосуддя тощо. [15,185]

3.2  Актуальні причини виникнення  правопорушень.

Над причинами правопорушень  і шляхами їх усунення філософи і  юристи замислювалися давно, проте  і в даний час ця проблема є актуальною.

У юридичній літературі, не існує одного визначення щодо причини правопорушень . Але деякі автори надають таке визначення: правопорушення - це комплекс явищ об'єктивного та суб'єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права.

Правопорушення надзвичайно  різноманітні як по видах, так і по тяжкості наслідків, мотивах здійснення і іншими ознаками. Разом з тим вони мають загальні ознаки, що дає можливість досліджувати не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, вивчати причини їх здійснення і боротися з ними. Проте існує тільки одна наука, що вивчає самий суспільно-небезпечний вид правопорушень, злочину: кримінологія. Що ж до аналізу всієї сукупності правопорушень в суспільстві, то немає не тільки спеціальної науки (хоча є окремі роботи), але і терміну, що позначає цю сукупність, подібного поняттю «злочинність», позначаючого сукупність скованих в даному суспільстві злочинів. Пропонуються терміни «деліктність», «правопорушність», «сукупність правопорушень», але жоден з них в літературі поки не затвердився. Тому слід мати у вигляді, що коли ми

говоримо про причини правопорушень  і способи боротьби з ними, ми користуємося переважно даними кримінології. [20, 59]

Автори також надають  декілька класифікацій причин злочинності. Розглянемо їх детальніше.

В. Котюк вважає, що всі причини  і умови злочинності можна  класифікувати за різними критеріями:

1) за рівнем дії (субординації):

а) причини злочинності в цілому;

б) причини певних видів правопорушень (категорій, груп);

в) причини окремих злочинів;

2) за змістом причини злочинності  поділяються на діючі у соціально-економічній,  ідеологічній, політичній, соціально-психологічній,  культурно-виховній, організаційно-управлінській  сферах;

3) соціальна суть криміногенних  причин і умов визначається  залежно від взаємозв'язків з  основними закономірностями розвитку  суспільства;

4) за значимістю розрізняють:  повні і специфічні причини  злочинності (частина повної причини);

5) залежно від природи причини  і умови злочинності поділяють  на об'єктивні, об'єктивно —  суб'єктивні і суб'єктивні.

П. Рабінович виділяє дещо інші критерії класифікації причин злочинності:

1. за значенням у процесі детермінації:

а) основні — соціальні явища, яким належить вирішальна роль у даному процесі (напр.: суперечність чинного  законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам тощо);

б) неосновні — це фонові явища, які здійснюють свій вплив на фоні головних чинників, вони сприяють чи полегшують скоєння правопорушення (напр.: недосконалість обліку та охорони матеріальних цінностей; недостатній контроль за дотриманням  техніки безпеки тощо);

2. за онтологічним статусом щодо  свідомості конкретної особи:

а) об'єктивні — явища, що не залежать від свідомості особи (напр.: недоліки в роботі державних органів);

б) суб'єктивні — явища, які належать до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта та безпосередньо  визначаються нею (напр.: психологічна установка особи на протиправну  поведінку).[15, 190]

У даний час в кримінології існує величезна кількість шкіл, різним чином пояснюючих причини  злочинності. Проте немає єдиною, визнається за більшість учених точки  зору на багато ключових питань (у тому числі і на такий початковий: який предмет кримінології). Умовно всі  вчення кримінологій про причини  злочинної поведінки можна розділити  на дві великі групи. Це соціологічні і біосоціальні теорії причин злочинності.[22, 137]

Соціологічні теорії причин злочинності пояснюють злочинну поведінку як результат дії різних соціальних, тобто що знаходяться  в суспільстві, чинників. Так, наприклад, прихильники теорії «диференціальної асоціації» (або різноманіття зв'язків) затверджують, що злочин – процес і  результат «навчання» особи в  мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці, в  трудовому колективі і т.д., якщо в контактах з урахуванням  їх частоти і тривалості переважають  антигромадські погляди або види поведінки.

Наведемо декілька основних соціологічних теорій причин злочинності:

1. Теорія науково-технічної революції. Дана теорія виникає у XX ст. та є результатом НТР. Соціальні зміни, що відбулися в суспільстві, такі як індустріалізація, урбанізація, автомобілізація, міграція призвели до порушення традиційних форм сімейних зв'язків, вплинули на розвиток релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини та її індивідуальності, формується загальна байдужість, підвищується агресивність, емоційна нестриманість. Всі ці фактори сприяють зростанню рівня злочинності.
2. Вчення Є. Сатерленда про диференціальні асоціації (різні зв'язки). Відповідно до даної теорії злочинцями не народжуються, а стають у процесі багатогранних контактів особи у мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці тощо. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і позицій призводить до злочинності.
3. Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть полягає у тому, що значний влив на рівень злочинності має соціальне розшарування, різний рівень соціального життя.
4. Теорія багатофакторності (Кетле, Гере). На рівень злочинності впливає цілий ряд факторів, до яких належать: фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні, соціальні тощо.
5. Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною злочинності є класова і майнова нерівність.

Крім того французький вчений Стансю називає 11 основних факторів правопорушень:

• дегуманізація людських законів в результаті НТР;
• урбанізація - ріст великих міст;
• індустріалізація;
• конкуренція;
• бідність і велика розкіш населення;
• фрустрація - емоційне незадоволення потреб і інтересів багатьох людей;
• страх перед новими хворобами;
• нудьга і незайнятість;
• алкоголізм;
• етнічно-психологічна несумісність;
• почуття неповноцінності в результаті багатьох факторів.[15,192]

Щодо біосоціальних теорій , то такі теорії причин злочинності як чинники, що породжують злочинну поведінку, указують перш за все на особливості психіки людини. Послідовники відомого психоаналітика З. Фрейда говорять про те, що людина з народження біологічно приречена на боротьбу глибинних антисоціальних інстинктів (агресивних, статевих, страху) з моральними установками особи. Особи, що не зуміли утримати підсвідомі антисоціальні прагнення, і скоюють злочини. Теорії спадковості пояснюють існування злочинності закладеною в хромосомах програмою нахилу до антисоціальної поведінки, передаванню по спадку. Прихильники теорії конституціонального нахилу затверджують, що антисоціальна поведінка людини обумовлена фізіологічною конституцією людини, оскільки є зв'язок між фізіологічними особливостями і психологічними рисами особи. Це сучасної варіант антропологічної школи в кримінології, засновником якої був Ч. Ломброзо.[20, 59]

Серед цих теорій причин правопорушень найбільш розповсюджені теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопатологічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності.

1. Небезпечний стан - перманента (змінююча) і іманентна (внутрішньо присутня) людині схильність до здійснення правопорушень. Небезпечний стан - це явище не юриспруденції, а медицини.
2. Фрейдистські теорії правопорушень отримали розповсюдження з початку ХХ століття під впливом лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії полягає в тому, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху - з моральними установками особи. З цим пов’язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють правопорушення неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці, то відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.
3. Теорія психопатологічних причин. Головна думка цієї теорії - правопорушник завжди психопатична або розумово відстала особа.
4. Спадкові теорії - вважають причиною правопорушень, які передаються по спадщині. Ця причина знаходиться в хромосомах, генетичному коді людини, яка має схильність до антисоціальної поведінки. Іноді її називають "теорія сімейного дерева". Ця теорія практично не підтверджуються, хоча в окремих випадках такі приклади можуть бути.
5. Теорія конституціональної схильності (Е. Кречмер, нім. проф. медицини). Її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характером, є прямий зв’язок. Чим більш раннє правопорушення, небезпечне і регулярне, тим значніша роль біологічних факторів. Це. по суті, антропологічна теорія.
6. Правові теорії. Їх суть полягає в тому, що окремі раси людей більш схильні до антисоціальної поведінки, ніж біла раса. Разом з тим на правопорушення більш впливають соціально-економічні фактори, а також національність, відношення суду до підсудних тощо.

Існують і інші теорії і підходи до причин правопорушень. Деякі дослідження і висновки про причини антисоціальної поведінки були виказані ще Ш. Монтескьє і І. Бентамом, які пробували інтерпретувати з точки зору впливу на людину географічного середовища, клімату, стану здоров’я, а також деяких соціальних факторів. Чарльз Ломброзо висунув теорію "уродженого" правопорушника, в якій на перший план поставив антропологічні, біологічні, психобіологічні фактори правопорушень, а його послідовник Феррі Е. пробував поєднати антропологічні, фізичні і соціальні фактори антисоціальної поведінки в одну класифікацію. Існують також психологічні, правові і політичні підходи тощо. Для більшості науковців немає доказів того, що біологічні фактори обумовлюють правопорушення. В кожній расі є біологічно неповноцінні представники, які схильні до правопорушень. [15,192]

Отже, з вище сказаного можна сказати, що правопорушення — це не стільки юридичне, скільки соціальне явище, яке посягає на правопорядок, спричиняє вплив на стійкість та стабільність життя суспільства, наносить шкоду особистим та суспільним інтересам.

 Наявність правопорушень в сучасному українському суспільстві, їх характер і рівень обумовлюються цілим комплексом негативних явищ (причиною і умовами). Подолання такого роду явищ – це і є шляхи запобігання правопорушень і боротьби з ними. Зусилля і засоби на цьому терені належить затрачувати самі колосальні, але зволікання тут обійдеться кожній людині і суспільству ще дорожче.

Боротьба з правопорушеннями включає два основні напрями – попередження здійснення правопорушень  і послідовну реалізацію юридичної відповідальності за вже скоєні правопорушення. Для того, щоб попереджати правопорушення, необхідно впливати на їх причини. Оскільки останні кореняться в самому суспільстві, для їх усунення необхідний комплекс не тільки спеціально-юридичних (правотворчість, правозастосовна діяльність правоохоронних органів), але і соціальних заходів. Для успішної роботи з правопорушеннями необхідно представляти їх полягання і тенденції розвитку. Необхідно також визначити і об'єм зусиль як матеріального, так і нематеріального характеру, які повинне витрачати суспільство, держава на боротьбу з правопорушеннями.[21, 205]          

Одним з методів такої  боротьби є юридична відповідальність за здійснення правопорушень. Заходи відповідальності встановлюються або конкретно за кожне певне правопорушення або  у формі переліку санкцій, одна з  яких застосовується за конкретне правопорушення, з урахуванням обставини справи.

Юридична відповідальність – реакція на правопорушення. Правопорушення - підстава відповідальності; де є правопорушення, там є (повинна бути) відповідальність; без правопорушення немає відповідальності.

Відповідальності властиві наступні функції:

превентивна (попереджувально-виховна): покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але і має на своїй меті виправлення і перевиховання осуджених, а так само попередження нових злочинів, як осудженими, так і іншими особами;

репресивна (каральна);

компенсаційна (відновна): стягнення з правопорушника заподіяної шкоди, компенсує втрати потерпілої сторони, відновлюючи її майнову  сферу;

сигналізація.

Всі ці функції взаємозв'язані, виявляються в тому або іншому ступені у всіх видах відповідальності, прояв однієї з них неможливий без прояву інших.

Рівень ефективності юридичної  відповідальності залежить від дотримання ряду умов: високої загальної, політичної і правової культури працівників  державних органів і населення; високої якості законодавства; наявність  етичних, правових, політичних противаг свавіллю влади; наявність матеріальних, організаційних, кадрових можливостей  для виконання законів; довір'я  народу до держави, його законодавчих і судових структур.[22, c.254]

Юридична відповідальність направлена на попередження правопорушень, виховання пошани до закону, суспільним і особистим інтересам і є  певними позбавленнями для правопорушника, тим самим виступаючи своєрідним могутнім охоронним правовим механізмом, а не просто охоронним правовідношенням.

 

 

 

 

 

 

Висновок

Серед найважливіших проблем, що постали перед юридичною наукою і практикою в процесі побудови в Україні громадянського суспільства і правової держави, є проблема правової поведінки особи.

Отже, з усього вищесказаного  можна зробити висновки : Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна — охоронних.

Правомірна поведінка— суспільне корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Правопорушення — суспільне  шкідливе неправомірне (протиправне) винне  діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність