Протиправна поведінка

 

Вступ

1. Правова поведінка

1.1 Поняття правової поведінки, її основні характеристики

2. Правомірна поведінка.

2.1 Поняття правомірної поведінки.

2.2 Види правомірної поведінки.

3.Протиправна  поведінка.

3.1 Поняття , склад та види правопорушення.

3.2 Актуальні причини виникнення правопорушень.

Висновок

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність даної теми полягає  у тому що діяльність та вчинки людей завжди оцінюються з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціально корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов'язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індиферентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).

  В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і

корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи. Через правомірну поведінку діє право.  Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.

Саме правомірна поведінка  становить сутність правопорядку. Через правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку. Правова поведінка тісно пов’язана із загальним правовим порядком.

Рівень  правопорядку в суспільстві  визначається способом реалізації громадянами  своєї поведінки. Реалізуючи свої права  протиправно чи правомірно, громадяни  цим самим визначають і впливають  на державу в цілому, на її авторитет.

На сьогоднішній день, Україна,  для того, щоб визначатись  правовою, демократичною, з високим економічним  становищем і рівнем розвитку країною. намагається   забезпечити такий правовий порядок, щоб дотримувались всі норми законів у всіх сферах.

Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні та характеристиці правової поведінки і її видів,визначенні поняття та надання характеристики правомірної поведінки, визначенні поняття та складу правопорушень, дослідженні та аналізі причин виникнення правопорушень, та запропонування можливих варіантів усунення причин правопорушень.

1. Правова поведінка

1.1 Поняття правової поведінки,  її основні характеристики.

Отже, надамо визначення поняттю правової поведінки.

У юридичній літературі існує декілька визначень правової поведінки.

        Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки [4,435].

Також у юридичній літературі, під правовою поведінкою розуміють соціально значиму, усвідомлену поведінку індивідуальних чи колективних суб'єктів, врегульовану нормами права, що тягне за собою юридичні наслідки. [15,174]

Слід погодитись з даною позицією авторів, оскільки правова поведінка — це соціально значимі, свідомі вчинки суб'єктів права, що передбачені нормами права та контрольовані їх волею, які тягнуть за собою юридичні наслідки. Отже, правова поведінка, це така поведінка , яка регулюється нормами права.

Правова поведінка характеризується такими основними рисами та ознаками:

1.Соціальна значущість  — це оцінка поведінки суб'єктів  з точки зору сукупності її  соціальної характеристики. Вчинки  людей перебувають у сфері  суспільних відносин. Вони певним  чином впливають на них та  одночасно породжують відповідну  реакцію оточуючого середовища  залежно від того, чи є вони соціально корисними, чи суспільно шкідливими, або, навіть, небезпечними.[15,172]

Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки;[3,349]

2.Суб'єктивізм, або психологічна характеристика — тобто ставлення особи до своїх дій та наслідків, які вони породжують. Суб'єкти мають певний рівень свідомості та волі, вони здатні управляти своїми вчинками відповідно до тих цінностей, які склалися у даному суспільстві та норм, що в ньому існують; [14,172] Поведінка піддається регулюванню правовими засобами. Закон може стимулювати корисні для суспільства та особи вчинки або перешкоджати суспільно шкідливим тільки в тому разі, коли вони контролюються волею і свідомістю; [3,349]

3.Регламентованість  поведінки нормами права (або юридична ознака) — тобто за допомогою норм права впроваджується у життя суспільно корисна поведінка та витісняється небажана. Регулятивна функція права передбачає вплив на поведінку суб'єктів права у процесі регулювання суспільних відносин. Правомірна поведінка повинна відповідати тим вимогам, які містяться у нормі права. Остання містить основні цілі, умови, форми поведінки суб'єктів, які є найбільш важливими для суспільства чи соціальної групи; [14,174]

4. Підконтрольність поведінки державі  — держава контролює діяльність  суб'єктів суспільного життя залежно  від соціальної значимості вчинків.  Держава через свої структури  гарантує діяльність суб'єктів,  створюючи відповідні умови, застосовуючи  у необхідних випадках засоби  примусу чи заохочення, тощо;

5. Здатність правової поведінки  породжувати юридичні наслідки. Поведінка суб'єктів надзвичайно  різноманітна. Вона має різні  форми вияву, мотиви та наслідки. Норми права можуть дозволяти  (уповноважуючі норми), забороняти (забороняючі  норми) чи зобов'язувати (зобов'язуючі  норми) суб'єктів до певної  поведінки. Поведінка, яка не  заборонена нормою права, є  правовою. Деякі вчинки не заборонені  нормою права, але не тягнуть  юридичних наслідків, оскільки  є юридично нейтральними (заняття  спортом, музикою тощо). [14,176]

Як один з видів юридичних фактів, правова поведінка призводить до виникнення, зміни або припинення певних правовідносин. Правовими наслідками на ту чи іншу форму правової поведінки є реакція з боку держави у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів державного примусу і юридичної відповідальності за шкідливі дії.[16, 98].

Правова поведінка має соціальну  та юридичну сторону, що дає можливість виділити її види:

1) правомірна поведінка, тобто соціально - корисна поведінка,що відповідає нормам права;

2) правопорушення, тобто соціально шкідлива поведінка,що  суперечить нормам права;

3) зловживання правом, тобто така поведінка, яка відповідає нормам права, але є соціально-шкідливою ;

4) об'єктивно протиправне діяння, розуміється як поведінка, яка не є такою, що завдає шкоди, але формально юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм.

Окрім зазначених видів правової поведінки, О. Скакун за формою зовнішнього прояву виділяє: фізичну поведінку (діяльність); усну (вербальну) та письмову (документальну).

Ряд авторів зазначають, що правова  поведінка характеризується внутрішньою  структурою, елементним складом, якої є правові вчинки. Під правовим вчинком вони розуміють діяння, складовими елементами якого є суб'єкт (фізична чи юридична особа, наділена правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю), суб'єктивна сторона (передбачає внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та включає цілі, мотиви, правові установки тощо), об'єкт (явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння — суспільні відносини, соціальні цінності) та об'єктивна сторона (форма зовнішнього прояву вчинку — діяння, суспільно значущі наслідки та причинний зв'язок між діянням та його наслідками).

2. Правомірна поведінка.

2.1 Поняття правомірної поведінки.

Отже, як було вже вище згадано, правомірна поведінка э одним з видів правової поведінки.

Потрібно відрізняти поняття   правомірної поведінки від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб'єктів у сфері права.[15,176]

Важливою особливістю об'єктивної сторони правової активності є насамперед ініціативний характер діяння суб'єкта, а не тільки його суспільно корисний, цілеспрямований, що має позитивний результат характер. Суб'єктивна сторона правової активності характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересів ініціативної діяльності, а і готовністю до неї.

Щодо визначення поняття правової поведінки, у юридичній літературі зустрічається безліч варіантів визначень. Для того щоб більш глибоко зрозуміти правову суть даного поняття наведемо декілька найпоширеніших визначень.

М. Абдуллаєв та С. Комаров вважають, що правомірна поведінка — це усвідомлення особою та відтворення у своїх  діяннях всіх соціальних норм суспільства, свідома, вольова поведінка, спрямована на досягнення особистого чи суспільного блага.

А. Малько,  звужує визначення правомірної  поведінки, підкреслюючи, що правомірна поведінка — це діяння суб'єктів, що відповідає нормам права та соціально  корисним цілям.

На думку А. Олійника і А.Колодія   правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що виявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.[12,128]

Зважаючи на  наведені визначення, слід можна сказати, що правомірна поведінка — це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними ознаками:

-  відповідність даної поведінки  вимогам норм права (формально-юридичний  критерій);

-  соціальна корисність даної  поведінки, тобто вона є бажаною  або необхідною для функціонування  суспільства. Необхідність правомірної  поведінки міститься у зобов'язуючих  та забороняючих нормах права,  а бажаність для суспільства  даної поведінки, залежить від  волі уповноваженої особи, є  її правом, а не обов'язком та  знаходить своє закріплення у  диспозитивних нормах;[15,170]

- дана поведінка має суб'єктивну  сторону, яка знаходить свій  вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків  вчинку; внутрішнє ставлення особи  до спричинених наслідків;

-  об'єктивна необхідність правомірних  дій для функціонування та  розвитку суспільства. Ці дії  знаходять своє закріплення у  імперативних нормах вигляді  обов'язків, виконання яких забезпечується  примусовою силою держави;

- форми реалізації правомірної  поведінки пов'язані з формами  реалізації права (дотримання, виконання,  використання та застосування  права). Всі форми правомірної  поведінки повинні відповідати  вимогам норми права з метою  досягнення певного позитивного  результату. Форма правомірної поведінки  у кожному конкретному випадку  є індивідуальною та пов'язана  із специфікою мотивів та цілей,  які ставить перед собою суб'єкт;

-  соціальна допустимість поведінки,  тобто це можлива правова поведінка,  що забезпечена державними засобами. [15,176]

За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка — це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною. Добровільна поведінка спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів.[3,348] Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своїх вчинків і їх наслідків вона може бути принциповою (в основі її лежить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності правомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (вона обумовлена повсякденною звичкою особи, ЇЇ орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вдаючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки). Вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб'єктивною стороною вчинка. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанта поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками особи.[3,352] Лише зовнішні обставини, оточення, а не особисті переконання примушують суб'єкта діяти правомірно (виконувати обов'язки, дотримуватися заборон). Вимушена поведінка може бути пристосовницькою, конформістською, коли суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, в побуті), і маргінальною, коли суб'єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних наслідків, що можуть настати за скоєне правопорушення.[3,351]