Протиправна поведінка

За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка може характеризуватися з точки зору засобів правової регламентації. З позицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

-    як форма реалізації права вона може класифікуватися з точки зору 
її відповідності основним способам впливу права на суспільні   відносини і поділяється на виконання та використання (активні форми 
поведінки) і дотримання (пасивна форма поведінки) норм права;

- як характеристика юридичного змісту правовідносин ця 
поведінка може бути виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т. д.;

- як відповідна праву вона може бути зафіксованою і не 
зафіксованою у нормативно-правовому приписі.

Межі поведінки, що зазначені в  нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами; [3,350] 

Будь – яка  поведінка людини є формою взаємодії особистості в соціальному середовищі. Тут автори   виділяють наступні етапи, або ланки,такої взаємодії:

- формування особистості з певною соціальною орієнтацією;

Формування особистості,  це складний процес взаємодії особистості і соціального середовища. Особа людини, що виступає в єдності її соціальних,моральних та психологічних властивостей і ознак формується в процесі всього життя і діяльності людини. 

- формування у суб'єкта конкретної мотивації, пов'язаної із здійсненням правомірного вчинку;

Етап мотивації правомірної  поведінки полягає в тому, що на основі потреб і інтересів суб'єкта, його планів і уявлень формується намір зробити вчинок, який має правомірний характер. Основою мотивації є потреби та інтереси.[17,172] 
Виділяють такі громадські та особистісні мотиви правової поведінки:

• ідейна переконаність у суспільному користь вчинку;
• борг перед суспільством, правова обов'язок;
• професійне почуття відповідальності;
• практична корисність вчинку для інших;
• стереотип, звичне поведінку;
• конформізм, підпорядкування більшості;
• боязнь юридичної та моральної відповідальності;
• особиста користь від зробленого вчинку;
• егоїстичні інтереси;
• негативні мотиви, реалізовані правомірними засобами.

- планування вчинку і прийняття рішень, включаючи вчинення дій і настання наслідків.[17,175]

  Структура прийняття рішення правомірної поведінки включає два компоненти: по-перше, постановку цілі, на досягнення якої буде спрямований майбутній вчинок, по-друге, ухвалення низки рішень.

- Постановка мети, полягає в тому, що суб'єкт, який здійснює правомірну поведінку, зазвичай переслідує позитивну ціль, яка може мати як загальний, так і особистий характер. Ця мета потім реалізується за допомогою настання фізичних, соціальних і правових результатів.

- Прийняття рішень. Реєстрація шлюбу, укладання трудових угод, звернення до суду або інший державний орган для захисту своїх інтересів, безсумнівно вимагає розробки певних планів поведінки, а також прийняття низки рішень.

- Ціннісні орієнтації. Життєва установка, в основній своїй спрямованості збігається з системою суспільних інтересів і цінностей, завжди може бути реалізована мирним шляхом.

-  Ставлення до правової норми.

-   Виконання рішень.

- Генезис поведінки колективу. Істотні особливості має генезис колективної поведінки. [14]

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах — як конкретні життєві обставини; у правовідносинах — як суб'єктивні права і обов'язки; в їх реалізації — як загальна форма і засіб, і на сам кінець, в право порядку — як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле. [18, 179].

Правомірна поведінка завжди включає два аспекти: [15,176]

— інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання. Тобто, поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

— поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків.

2.2 Види правомірної поведінки.

Щодо класифікації правової поведінки, то в сучасній юридичній  літературі зустрічається багато варіантів  класифікації, на основі різних підстав.(критеріями)

Розглянемо деякі диференціації  правової поведінки суб’єктів за різними критеріями.

• за складниками юридичних фактів:

юридичні вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння;

• за формою реалізації права:

додержання, це реалізація забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (Наприклад, не порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху).

виконання, це реалізація юридичних норм, яка полягає у активній поведінці суб'єктів, що здійснюється незалежно від їх бажання (наприклад, сплата податків).

використання, це реалізація уповноважуючих юридичних норм, яка полягає у активній діяльності суб'єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на медичне обслуговування).[2, 98]

правозастосування, це державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави і посадових осіб по реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих ситуацій шляхом винесення індивідуально-правових рішень.

• за змістом правовідносин:

здійснення суб'єктивних прав, свобод, юридичних обов'язків,законних інтересів;

• за формою вияву назовні : дія, бездіяльність;
• за способом детермінації :

активна -  це вид правомірної поведінки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, компетенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

  пасивна - це вид правомірної поведінки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо ;

• за способом формулювання в нормативних актах :

прямо передбачена правовими нормами;

побічно передбачена правовими нормами.

• за характеристиками суб’єктів: на індивідуальну і колективну, посадову та ін.[7,85]
• За ступенем активності процесу залучення особистості у правове регулювання:

Маргінальна поведінка. Вона відбиває стан індивіда, який знаходиться на межі антигромадського прояву, що призводить до правопорушення, однак таким не стає в силу певних причин і обставин (загрози можливого покарання, власної вигоди від правомірності, страху осуду з боку колективу, групи, найближчого соціального оточення й інших стримуючих причин).

       Маргінальна поведінка є правомірною, оскільки особа, що відноситься до правових вимог осудливо, все-таки йде на їхнє дотримання. У правовому плані маргінальність характеризується проміжним, перехідним станом між правомірною і протиправною поведінкою. 
  Конформістська поведінка. Конформістську поведінку відрізняє пристосовництво, пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власних позицій, підпорядкування психологічному тиску. Індивід приймає позицію групи, щоб уникнути конфлікту з нею. Ним керує бажання уникнути осудження з боку колективу, страх утратити довіру близьких, бажання заслужити схвалення тих, з ким він зв’язаний особистісними відносинами та ін. І все-таки соціально-правовий конформізм в цілому визнається суспільно корисним явищем, оскільки індивід дотримується вимог правових норм [16, 99]

Звичайна правомірна поведінка. Слідування засвоєним правовим ідеям і принципам є для людини в багатьох випадках таким, що само собою розуміється. Людина, як відомо, вибирає найбільш доцільний практично виправданий варіант поведінки. Звичка немов звільняє особистість від багаторазового звертання до своєї свідомості, від побудови нової моделі поведінки. Правові звички як поведінкові регулятори відіграють велику суспільну роль у процесі становлення правомірної поведінки. 
Соціально-правова активність особистості являє собою найвищий рівень правомірної поведінки. Це насамперед ініціативна поведінка. Соціально-правова активність визначається високим рівнем правосвідомості, глибокою правовою переконаністю, свідомо прийнятою на себе готовністю використовувати надані правом можливості, творчо керуватися ними у своєму повсякденному житті. Така людина не лише сама поводиться правомірно, але й іншим активно надає позитивний приклад. [16, 107]

Доречним буде розглянути основні причини не достатньо високого  рівня правової поведінки в Україні.

До таких причин  відносяться: 

1. Економічні  причини. До таких причин можна віднести затяжний період становлення ринкової економіки в країні. Як результат невдалої економічної політики держави, вихід з країни великих інвесторів, високий рівень безробіття, погіршання умов оплати праці, постійні інфляційні процеси, напруженість державного та місцевих бюджетів, а також зріст суми обов’язкових податків, загострення стосунків з країнами – сусідами і не стабільне становище країни на міжнародній арені. Громадяни країни в такій ситуації не можуть бути впевненими  в майбутньому, а тому поведінка балансує на межі правомірної і не правомірної.
2. Соціальні причини — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення держава мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.[4, 447]
3. Політичні причини. загострення політичної ситуації, яка склалася на сьогодні, зумовила  недовіру  більшості населення країни до влади. Це і призводить до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.
4. Ідеологічні причини. Сьогодні в Україні фактично немає ані офіційної державної, ані взагалі жодної соціальної ідеології, такої  "філософії життя", яка цілком добровільно визнається й поділяється абсолютною більшістю громадян. 

     Така ситуація призводить до стрімкої дегуманізації українського соціуму, що постійно поглиблюється. Це  негативний процес, при якому відбувається знецінення життя простої людини, зневага до її прав, честі й гідності, можливостей та інтересів, звуження умов і факторів, які забезпечують її нормальну життєдіяльність і розвиток. 

5. Юридичні причини:

-  в галузі правотворчості  — відсутність послідовності,  логічності в прийнятих законах  і підзаконних актах, їх суперечливість  підривають віру в якість законів.

- в галузі правоохоронної  діяльності — слабке розкриття  злочинності, корумпованість створюють  умови для можливості обійти  закон, породжують хиткість правомірної  поведінки. [4,448]

Отже, можна зробити висновок: для того, щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної населення нашої країни, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури.

 

3.Протиправна поведінка.

3.1 Поняття та склад правопорушення.

Насамперед, слід зазначити, що протиправна  поведінка здійснюється у сфері  права, але, на відміну від правомірної  поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має проти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права, тобто є правопорушенням.

Правопорушення є соціальною і юридичною протилежністю правомірної поведінки. Це поведінка, яка завдає шкоди правам та інтересам як окремих осіб, так і суспільству в цілому. Взяті сукупно правопорушення становлять небезпеку для суспільства, порушують режим законності, існуючий правопорядок.   

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з дозвільного принципу права (дозволено все, що не заборонено законом), протиправні дії повинні бути чітко сформульовані правовими нормами. З цього погляду про правопорушення можна говорити лише в рамках і з позиції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і точний перелік протиправних діянь. Такого роду “формалізм” протиправності забезпечує ясність і єдність вимог, що висуваються до всіх громадян і організацій. [16, 112]