Причини правопорушень та шляхи їх подолання

Правопорушення як соціальне явище тісно пов’язане з об’єктивними та суб’єктивними причинами й умовами суспільного життя, торкається його найрізноманітніших сфер, обумовлених різноманітними процесами. Воно вирізняється високим динамізмом не тільки в межах відповідної держави, а й в межах відповідного регіону. Тому було б неправильно виділяти якийсь конкретний перелік причин, що породжують це явище.

До того ж необхідно розрізнити причини конкретного, індивідуального правопорушення; причину певного виду правопорушень; причини правопорушень як масового явища.

Як свідчить суспільна практика, однакових правопорушників не буває, а, отже, суспільно небезпечному діянню має відповідати свій механізм його вчинення, з властивими лише йому умовами та причинами.

Проте, як видається, вивчати лише суто елементи механізму протиправної поведінки особи без аналізу процесу її становлення є недостатньо. Відповідно дослідження мотивів, потреб вчинення злочинів та їх результатів, не знаючи їх передумов, було недосконалим.[17, 95]

Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв’язок соціального й біологічного в людині. Так, Ч.Ламброзо, Е.Феррі, Р.Гарофало, І.Ной, В.Ємельянов та інші віддавали перевагу біологічній сутності. В цьому є певний сенс. Адже не дарма відомий лікар-психіатр Зиґмунд Фрейд вважав, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху з моральними установками особи. З цим пов’язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці. Відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.[16]

Тому в основі досліджень причин правопорушень категорія особистості посідає одне з провідних місць.

Але людина як біологічний індивід набуває всіх ознак особистості лише в людському суспільстві. Тільки в ньому вона може повністю реалізувати свій генетичний потенціал.

Тому, пріоритет повинен бути за соціальними факторами через те, що особа формується і діє у відповідному соціальному середовищі і її вчинки залежать не скільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистісних відносин різного рівня й суспільства в цілому.

Говорячи про біологічний фактор не можна обійти стороною суспільне середовище, адже людина живе в соціумі з відповідними потребами і саме ці потреби вона може задовольнити лише в суспільстві. Але прогалини у виховному процесі та нестабільний економічний стан в державі призводять до конфлікту особистості з правовими нормами, які діють в суспільстві. Саме економічна та політична нестабільність, криза судової системи призводять до грубого порушення природних прав людини на житло, працю, освіту, безоплатну першу медичну допомогу тощо, тим самим спонукаючи людину до будь-яких протиправних дій з метою задоволення цих потреб.

Тому статистика свідчить, кількість осіб, які на час вчинення того чи іншого правопорушення ніде не працювали і не навчались або перебували на обліку в державній службі зайнятості, за минулий рік склала 64,8% від загальної кількості правопорушників.

Звісно, що у такій соціальній обстановці лише висока самосвідомість, моральна стійкість, які закладені в людині виховним процесом, будуть спонукати її до пошуку законних шляхів вирішення різних життєвих проблем.

На думку таких провідних вчених, як Ф.Ліст, Ван-Гамель, Прінь, В.Кудрявцев, І.Карпець у поведінці людини немає нічого вродженого, а кожна її дія є результатом впливу зовнішнього фактора. І останнє слово в процесі формування людської особистості належить саме соціальному впливу.[17, 97]

В основу соціального фактора покладено суспільні відносини економічного, політичного, ідеологічного, правового, сімейно-побутового та управлінського характеру. Сукупність цих обставин створює зовнішні подразники, які безпосередньо впливають на вибір способу поведінки особи.

Основна причина протиправної поведінки людини пов’язана з різноманітними протиріччями, що впливають на дестабілізацію нормального функціонування соціального середовища індивіда.

Загострення цих протиріч спричиняє зростання правопорушень. Підтвердженням цього служать енерційні рушійні тенденції в економічній, політичній та інших сферах нашого життя. Причому протиріччя, що виникають у сфері економіки, є наріжним каменем, детонатором усіх інших протиріч.

Так, у зв’язку зі змінами відносин власності в сучасних державах створені такі умови і такий характер розподілу праці, оцінки і розподіл її результатів, які породжують соціальну і моральну нерівність людей, що викликає природне незадоволення однієї частини населення і намагання іншої частини населення збагатитися усіма законними, а в ряді випадків і незаконними засобами.

Цей процес супроводжується: недосконалістю нормативно-правових актів, які приймаються; нігілізмом, низькою правовою культурою; недостатньо ефективною роботою правоохоронних органів; кризою моральних цінностей, алкоголізмом, наркоманією тощо.

Все це обумовлює зростання численних корисливих злочинів, активізацію тіньової економіки, організованої злочинності.

Проте ніякі зовнішні обставини (в тому числі й соціальні чинники) не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об’єктивних причин і умов формуються суб’єктивні причини й умови правопорушень із відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах. Власне, вони виконують вирішальну роль при виборі правомірної чи неправомірної поведінки особи.[18, 321]

Велика роль відводиться правовому вихованню. Адже процес соціалізації особистості безпосередньо пов’язаний з вихованням. Без сумніву, саме процес виховання формує внутрішній світ людини, регулює вплив спадкових та соціальних факторів на формування особистості.

Суспільна практика свідчить, що найбільше виховний вплив на дитину здійснюється в сімейному та шкільному середовищі, оскільки саме в сім’ї у дитини формується уява про добро та зло, повага до ближнього та інших суспільних цінностей, визначається певне коло життєвих інтересів. Продовження виховного процесу здійснюється у шкільному середовищі, де дитина отримує певний рівень знань, оперуючи якими, вона в змозі давати самооцінку своїм діям. Окрім цього, тільки в школі у дитини розвиваються здібності до колективного спілкування, вміння користуватися інформацією, отриманою із соціального середовища, що має великий вплив на подальші етапи її становлення як особистості. (про виховання) громадяни повинні бути інформованими щодо правових вимог, які пред’являються до них державою. Адже інколи порушення правових приписів пов’язане не з антисоціальним ставленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії.

Отже, процес соціалізації є зовнішнім фактором впливу на формування особистості та її поведінку. Соціалізація індивіда відбувається під дією соціальних, економічних, політичних, культурних умов життя.

Виховання на мікрорівні має значний вплив на формування психіки індивіда на початковому етапі його розвитку. І саме правильні підходи до процесу виховання, які повинні бути спрямовані на чесну працю, повагу до ближнього, любов до своєї країни, культури, дають змогу закласти позитивні риси характеру майбутньої особистості.[19, 96]

Слід також зауважити, що суспільство у своєму розвитку не стоїть на місці. Воно продовжує вдосконалення науково-технічних досягнень та здібностей людини. Проте передові досягнення науки та вдосконалення своїх здібностей людина не завжди використовує на благо суспільства, а у деяких випадках спрямовує ці досягнення на порушення правової норми.

Не дарма ведучою теорією причин правопорушень являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини протиправної поведінки в ХХ та XXIст. НТР викликає такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомобілізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв’язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальної байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до порушення норм права, що діють у суспільстві.[16]

Існують два ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.

Перший ціннісний компонент – цінності культури суспільства. Другий – ціннісна орієнтація особистості. Зв’язок між цими двома крайніми компонентами культури – найважливіший цементуючий і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки – порушення цього зв’язку визначає глибоку суспільну кризу. Одна з особливостей цієї кризи є різкий поворот від атеїстичного світоусвідомлення до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації теж є небезпекою соціального стану суспільства.

Результатом зміни світу цінностей і орієнтирів суспільства є бродяжничество, проституція, алкоголізм, наркоманія, захворювання на СНІД.

Також слід зазначити наявність ряду моральних факторів, які розподіляють суспільство на робітників комерційних структур та робітників державного сектору економіки. Неспіввідношення платні в обставинах низьких заробітків, нерегулярних виплат викликають незадоволення роботою у працівників державного сектору.

Загостреність обставин викликають також незадовільний стан умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність цих обставин збільшує ступінь соціального напруження.

Такий розвиток подій, навіть в ретельно організованих суспільних змінах, супроводжується виникненням стихійних угруповань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що в своєму подальшому розвитку закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.

Найбільше, від чого може потерпіти людина, це від помилок розуміння свого становища в суспільстві. Тобто розуміння того, які її дії будуть мати підтримку і схвалення, а які, навпаки, - будуть викликати недовіру й непорозуміння з боку суспільства. Неадекватність системи оцінок, що застосовує людина, призводить до конфліктної ситуації її з суспільством.[21]

Отже, серед соціальних причин правопорушень розрізняють такі види:

1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

- основні – соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

- неосновні – явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом  стосовно свідомості конкретної особи:

- об’єктивні – явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів); вони створені іншими поколіннями або природними силами. Типовими умовами, що сприяють зростанню злочинності у сучасному світі, визнаються урбанізація, екологічні проблеми, інші тіньові сторони цивілізації та технічного прогресу;

- суб’єктивні – явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб’єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від’ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти). [20]

Об’єктивні умови. Найважливішою треба, мабуть, визнати зниження життєвого рівня населення. Звичайно далеко не всі знедолені виживають за допомогою протиправних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з існуючими правовими нормами.

Спад економічної активності обумовлює появу офіційно визнаного безробіття. В важкому становищі опиняються працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і молоді люди. Велика кількість з них стали безробітними відразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств.

Також процвітає корупція та розкрадання коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути та грабіжники. Тіньова економіка використовується злочинцями для вкладення та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.

Суб’єктивні умови. На жаль, у багатьох країнах недостатню увагу приділяють правовій освіті та вихованню. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.

Великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

Серед суб’єктивних умов зростання кількості правопорушень слід назвати також байдужість значної частини населення до державних справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм становищем (нерегулярна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення) цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки.

Причини правопорушень не слід ототожнювати з умовами їх скоєння. Причина правопорушень знаходиться в закономірному, необхідному зв’язку з наслідками, завжди викликає їх. Умови ж (у комплексі з іншими обставинами) лише сприяють формуванню наслідків (посилюючи чи послаблюючи дії причин), не викликаючи їх з необхідністю.

Отже, до суб’єктивних причин правопорушень відносять: низький рівень правосвідомості і правової культури людей; асоціальні мотиви й цілі; потреби й інтереси окремих осіб.

Суб’єктивними умовами, що сприяють вчиненню правопорушень звичайно вважають демографічні й соціально-психологічні особливості, які прямо не спричиняють правопорушення. Це, наприклад: темперамент, вік, стать, риси характеру, наявність психологічних відхилень, фізичні недоліки та ін.

Об’єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності в суспільстві: економіці, політиці, соціальній і духовній сферах життєдіяльності людей. Наприклад, відставання свідомості окремих груп людей від їх суспільного буття, економічні й політичні кризи тощо.

Прикладом об’єктивної причини в нашій країні може слугувати так званий «перехідний період» - зміна політико-економічної ситуації. Саме тут соціальна природа правопорушень проявляється особливо яскраво.

До об’єктивних умов, що сприяють вчиненню правопорушень належать недоліки організаційного й технічного порядку, які підтримують і оживляють дію об’єктивних і суб’єктивних причин.

Можна виділити цілий комплекс об’єктивних умов, що формують об’єктивну причину правопорушень в нашій країні. Наведемо лише декілька конкретних прикладів:

1. Низький матеріальний  рівень життя населення – різкий, небувалий спад виробництва за останні 5 років, наслідком якого з’явилось масове безробіття, гіперінфляція, соціальне розшарування суспільства – все це значно знизило рівень життя та призвело до збільшення таких злочинів як кражі, розбої, пограбування.

2. Криза моралі. Протиріччя  розуміння нових моральних норм  проявляється в егоїзмі, байдужості, соціальній апатії, жорстокості значної частини населення. Низький престиж державних структур та посадових осіб, котрі своєю недобросовісною поведінкою дискредитували принципи демократії, відсутність належного виховання духовних та моральних цінностей у молодого покоління – все це являється умовами збільшення всіх видів правопорушень.

3. Алкоголізм і наркоманія  – явища, що надзвичайно швидко  прогресують в нашій країні. Моральна  та інтелектуальна деградація  населення, зникнення генофонду  – ось лише деякі жахливі  наслідки даних явищ, не кажучи  про те, що на придбання наркотиків  та алкоголю необхідні чималі  суми грошей, які здобуваються  шляхом вчинення різних видів злочинів. Слід відмітити і різке збільшення вчинення правопорушень в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу.

Соціальна природа правопорушень також проявляється:

1) в результатах – в  тій шкоді, котру вони наносять  інтересам суспільства – це  фізичні (матеріальні) збитки, спричинені майну конкретних людей, або загроза здоров’ю, життю окремих громадян.

2) в складі окремих  правопорушень конкретних людей, їх свідомих вольових поступків. [18, 322]

Основні напрямки боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища.

Тому можна зробити висновок, що правопорушення за своїми об’єктивними якостями – це посягання окремого суб’єкта права на встановлений в суспільстві порядок відносин між людьми, колективами, між колективом та особою.

Звідси правопорушення – соціальне. Суспільно значиме явище. Навіть тоді, коли здавалось би, збитки нанесені тільки потерпілим, правопорушник спричиняє шкоду суспільству, бо посягає на його члена, котрий займає своє місце в системі суспільного розподілу праці і тому функціонально пов’язаного зі всіма членами суспільства. «Якщо в результаті правопорушення буде знищено товар, то постраждає і його власник, і суспільство, оскільки цей товар не поступить на ринок і не задовольнить потреб тих, кому він потрібен. Якщо в результаті злочину буде убита людина, то постраждає і вона сама, і економіка (вона ніколи не буде виробляти товари), і сім’я, яка втратить чоловіка, батька, брата і т.д., і держава, яка не дорахується одного громадянина, потенціального державного діяча або солдата. Отже, правий був Карл Маркс, коли говорив, що «покарання є не що інше, як засіб самозахисту суспільства проти порушення умов його існування, якими б не були ці умови».

Щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.

Правоохоронні органи ведуть активну, послідовну боротьбу з правопорушеннями, проте вони неспроможні самі значно знизити масштаби їх поширення в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально-політичних, організаційних заходів, які будуть спрямовані на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості й культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин.[21, 325]

Адже глобальне завдання включає в себе зміну всіх сторін суспільного життя, в тому числі і тих, які породжують правопорушення. І в цьому процесі повинен брати участь весь народ, всі державні і суспільні організації і навчальні заклади.