Причини правопорушень та шляхи їх подолання

Отже, правопорушення — це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:

• це завжди діяння (дія або бездіяльність), тобто фактичне протиправне діяння чи протиправне нездійснення регламентованої законом поведінки;

• суспільно небезпечне (шкідливе) діяння. Це діяння здатне здійснити такі зміни у функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства (порушення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, завдання матеріальної чи моральної шкоди та ін.);

• протиправне діяння, тобто порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах;

• винне діяння, яке відображає внутрішнє негативне ставлення суб'єкта до інтересів людей та суспільства, що виявляється у формі умислу або необережності. Про винність кажуть тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

• свідомо-вольове діяння, що залежить від волі та свідомості суб'єкта, перебуває під його контролем, тобто діяння деліктоздатної особи. Для цього потрібно, щоб суб'єкт правопорушення досяг певного віку, визначеного законом, розумів свої дії та був здатний ними керувати;

• кримінальне діяння, яке виявляється в тому, що за вчинення правопорушення повинна бути передбачена юридична відповідальність.

 

2. Класифікація правопорушень

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості): проступок — відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності та злочини- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності

Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя: у сфері соціально-економічних відносин; у суспільно-політичній сфері; у сфері побуту і дозвілля

Правопорушення за колом осіб:особисті та групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні правопорушення: міжнародні делікти (проступки) (наприклад, порушення торгових зобов'язань) та  міжнародні злочини (наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

— рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення  нового правопорушення до застосування  примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Отже, класифікувати правопорушення можна за такими критеріями:

1. За ступенем суспільної  небезпеки: злочини (передбачені кримінальним  законодавством суспільно небезпечні  діяння) та проступки (передбачені  законодавством суспільно шкідливі  діяння (адміністративні, цивільні, дисциплінарні, конституційні)).

2. За сферами суспільного  життя: в економіці, політиці, соціально-побутовій сфері та ін.

3. За формами вини: скоєні  з умислом та скоєні з необережності.

Розділ 2. Юридичний склад правопорушення

2.1. Об’єкт  та  об’єктивна сторона правопорушення

Склад правопорушення – це системна ознак протиправна поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. Можна також зазначити, що склад правопорушення містить у собі сукупність закріплених ознак в законі об’єктивного і суб’єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визначається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення: суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт та об’єктивна сторона.

Об’єкт правопорушення – певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Не існує правопорушень у яких був би відсутній об’єкт. Однак сам об’єкт може розглядатися з двох точок зору: як загальний і як безпосередній. Під загальним об’єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються й відновлюються на гурті загально визначених у суспільстві цінностей, що відображені у праві, ним регулюються й охороняються. Безпосереднім об’єктом є різнорідні види суспільних відносин з приводу матеріальних і нематеріальних благ (честі, гідності, здоров’я та ін.) у різноманітних сферах життя і відповідні їм права та законні інтереси суб’єктів права – майнові, трудові, політичні. Розрізняють загальний, родовий і безпосередній види об’єктів правопорушення.

Загальний об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде у кожному випадку різне і залежно від нього утворюється певний вид правопорушення. Наприклад, в загальний об’єкт кримінального правопорушення (злочину) входить одне коло суспільних відносин, а в адміністративний проступок інше.

Родовий об’єкт – це більш чи менш широке коло однорідних і взаємопов’язаних відносин, на яке посилає цілий ряд правопорушень. Наприклад, злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи, або адміністративні правопорушення у галузі охорони праці і здоров’я населення.

Безпосередній об’єкт – це конкретні суспільні відносини, проти яких безпосередньо спрямоване одне або декілька правопорушень.

Об’єктивна сторона – протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат, необхідний причинний зв’язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юридичній заборонності, у невідповідності вичинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як у активних (якщо суб’єкт не дотримується заборонених норм), так і в пасивних діях (якщо суб’єкт не виконує зобов’язальної норми). До обов’язкових елементів об’єктивної сторони в так званих матеріальних складах правопорушення належать: діяння (дія чи бездіяльність суб’єкта).

Дія – це активна поведінка людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухові процеси тіла самої людини, а й процеси, що керуються людиною. Наприклад, хуліганство.

Бездіяльність – це пасивна поведінка людини, яка проявляється в невиконанні особою тих дій, які вона повинна і могла б в даній ситуації здійснити, наприклад, ненадання лікарем допомоги хворому.

Причинний зв’язок між протиправним діянням та суспільно шкідливими наслідками має місце тоді, коли ці наслідки об’єктивно походять від даної дії чи бездіяльності. Цей зв’язок існує тоді, коли по-перше, причина (діяння) у часі передує наслідкам, по-друге, причина повинна ці наслідки викликати, по-третє, без цієї самої причини (без цього діяння) конкретні наслідки не настали б.

Кожне правопорушення скоюється в певному місці чи декількох місцях, в певний проміжок часу, за певних обставин, в той чи інший спосіб, тими чи іншими сторонами складу правопорушення.

Відповідно до вищевказаного, об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, соціальні цінності, яким заподіюється шкода (або які ставляться під загрозу заподіяння такої шкоди) та які охороняються законом.

Об'єктивна сторона — це зовнішній прояв суспільно небезпечного або суспільно шкідливого діяння, яке завдає об'єктам правової охорони суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків та яке відбувається за певних умов, у конкретному місці, в певний час та за певної обстановки.

 

2.2. Суб’єкт та  суб’єктивна сторона правопорушення

Суб’єкт правопорушення – деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об’єднання, які скоюють правопорушення. Деліктоздатність – це закріплена законодавством і забезпечина державою здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинення ним правопорушення. Суб’єкт у разі вчинення правопорушення несе також деліктну відповідальність – обов’язок особи, яке виникло порушення, відшкодувати заподіяні збитки [12,с.71]. так настання юридичної відповідальності фізична особа є різним, що визначено в окремих галузях законодавства. Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільно фізичні і юридичні особа, адміністративного – переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, не виконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавство щодо прав споживачів та ін.)