Предмет права соціального забезпечення

 

Спосіб виробництва обумовлює спосіб життя не тільки працюючих членів, але і тих, які ще не можуть працювати. Великий вплив на природу і сутність соціального забезпечення надають економічні закони, які діють в даній суспільній формації, особливо головний економічний закон, який виражає найбільш сут­тєві риси і зв’язки в економіці, які визначають специфіку взаємовідносин виробництва, розподілу, обліку та споживання.

 

При сучасному способі виробництва головний економічний закон - прибуткові вартості. Від цього залежить місце соціального забезпечення в структурі економічних відносин суспільства.

 

Соціальне забезпечення в суспільстві обумовлено природою суспільного устрою і діючими в ньому економічними законами, перш за все головним економічним законом згідно якого ціль економіки - забезпечення повного благоустрою і вільного все-стороннього розвитку всіх членів суспільства шляхом нерозрив­ного росту і вдосконалення суспільного виробництва .

 

Цей закон виділяє природу соціального забезпечення, його зміст і економічну сутність і виступає в даному випадку, як спільний закон руху соціального забезпечення в системі вироб­ничих відносин, як передумова організації всієї системи соці­ального забезпечення, розвитку її форм і видів .

 

Серед інших економічних законів, діючих на стан і розвиток соціального забезпечення, перш за все слід назвати закон планомірного, пропорційного розвитку, що проявляється у встанов­ленні оптимального відношення між всіма (членами) частинами суспільного продукту, в даному випадку між засобами виробництва і предметами споживання, де він безпосередньо стосується визначення розмірів, засобів, які витрачаються на потреби соціального забезпечення. Вплив на соціальне забезпечення закону розподілення по праці полягає в тому, що завдяки її діям створюють матеріальні передумови соціального забезпечення, формується його відповідний рівень. Крім того, він впливає на закономірності розподілення матеріального забезпечення та по­слуг в сфері соціального забезпечення.

 

Закон щодо підвищення потреб виражає причинно-наслідковий зв’язок між розвитком суспільного виробництва і процесом кількісного росту і якісного вдосконалення потреб суспільства . Він допомагає нерозривному підвищенню рівня потреб людей, в тому числі через канали соціального забезпечення, по­ступовому зближенню рівнів потреб різного роду груп і верств населення.

 

Відносини по соціальному забезпеченню представляють собою частини суспільних соціальних відносин. Не дивлячись на проникнення соціальних відносин у всі сфери життя, вони прояв­ляються головним чином в наступних взаємозв’язаних сферах: підготовка до праці, в відпочинку, в охороні здоров’я, соціальному забезпеченні.

 

Соціальні відносини взаємодіють з економічними як части­ною системи відносин по соціальному забезпеченню. Ця взаємо­дія визначає місце кожного з вказаних видів відносин в суспільстві. Соціальні відносини базуються на економічних, обумовлені ними, переплітаються з ними. На основі досягнень матеріально­го виробництва повинні вирішуватися соціальні завдання допомоги інвалідам, пенсіонерам, тимчасово непрацездатним та ін. В той час виникнення названих завдань сприяє підвищенню матеріального благоустрою населення, збереженості трудових ресурсів, укріпленню та розширенню виробництва. А це сприяє підвищенню життєвого рівня працюючих.

 

Питання соціального забезпечення постійно знаходиться в центрі уваги. Будучи політичними по характеру, відносини по соціальному забезпеченню знаходяться в тісній взаємодії з економічними і соціальними відносинами як елементами структури соціального забезпечення. Економічні відносини яв­ляються в даній структурі основними, через механізм інтересів вказують на політичні відносини, визначають вплив. Також суттєвим показником є сполучення юридично-нормативного методу з іншими методами і перш за все з соціологічним .

 

Тому політика цілком і повністю повинна співпадати з тенденціями розвитку сучасних виробничих сил, з насущними по­требами економічного і соціального розвитку.

 

Закономірності взаємовідносин економіки і політики також розповсюджуються на взаємному зв’язку економічних і політичних відносин в структурі соціального забезпечення. Соціальна політика, частина якої складає соціальне забезпечення, що розглядалася в політичному аспекті, представляє сторону, причому одну із найважливіших всієї політики держави і, насамперед, всієї її економічної політики . Осередком соціальної політики здійснюється зв’язок соціального забезпечення з еко­номічною політикою.

 

В політичному аспекті соціального забезпечення відбивається ціль держави задоволення потреб громадян за рахунок загальних фондів споживання. Воно охоплює ті сфери структури по­літичних відносин, які складаються між суспільством і колек­тивами, суспільством і особою, між містом і селом.

 

Розвиток інститутів соціального забезпечення - насамперед результат такої частини загальної політики, як соціальне утри­мання і направлення якої на різних етапах соціально-демократичного суспільства різні. Різна економічна істотність соціального забезпечення визнає політику держави в даній сфері. В со­ціальну політику розвинутого суспільства входять міроприємства в соціальній сфері, в тому числі соціальному забезпеченні. Однак вони зводяться до проведення ліберальних реформ з ціллю послаблення інфляції руху і пом’якшення політичних антагонізмів, причому ці реформи проводяться під тиском об’єктив­них умов. Як писав Шайхатдінов В. НІ.: „Ідеологічна функція включає в себе зворотній вплив на соціальне забезпечення“ .

 

Сьогодні соціальна політика має принципово інші цілі. В основі її лежить забезпечення найбільш повного розвитку кожно­го члена суспільства, в курсі соціальної політики уряду соціально-демократичної держави, куди входить задоволення найважливіших потреб громадян в сфері праці, заробітної плати соціального забезпечення та інші. Тому в політичному аспекті соціального забезпечення є частина соціальної демократії, соціальної політики. Соціальна політика і соціальне забезпечення, як її частина, утримують реальне перевтілення в соціальній політиці. Це, по-перше, перспективна концепція росту народного благо­устрою, по-друге, розділ планів економічного і соціального розвитку країни, по-третє, соціальні програми, що передбачають вирішення визначених соціальних програм.

 

Соціальна політика, як засіб прискорення економічного роз­витку країни, є підіймачем трудової й суспільно-політичної ак­тивності мас, головний фактор політичної стабільності суспільства, сформування нової людини, адже кожний характерний спосіб життя в суспільстві .

 

Зв’язок політичних та соціальних відносин виражається в наступному. Соціальні забезпечення безпосередня основа політич­них відносин, вони визначають їх зміст. В рамках політичних відносин вирішують соціальні проблеми, в тому числі проблеми соціального забезпечення. Політичні відношення являються формою соціальних відношень й впливають на них.

 

В даному випадку формою, методом організації соціальних відносин виступає соціальна політика. З її допомогою походить практична реалізація завдань в сфері соціального забезпечення, укріплення та подальший розвиток соціальних відносин.

 

Зміст правових відносин в структурі соціального забезпечен­ня, в структурі соціальної політики визначають економічні, со­ціальні й політичні відносини. Правовий вплив на відношення по соціальному забезпеченню обмежено характером взаємовідно­син економіки, соціальної сфери, політики й права. Як відомо, право похідне по відношенню до економіки і в кінцевому ре­зультаті залежить від базису, а в сфері соціального забезпечен­ня правове регулювання обумовлює його економічною сутністю, а правові відносини економічними.

 

Правове регулювання в вищезгаданій сфері має і спільні й властиві будь-якому правовому регулюванню, і специфічні ри­си. А саме правове регулювання в сфері соціального забезпечення відрізняється від юридичної регламентації суспільних відно­син в сфері виробництв.

 

Сказане не означає, що відношення по соціальному забезпеченню фактично не існують.

 

Необхідно відрізняти правові відношення, й ті суспільні взаємозв’язки, які лежать в їх основі і на закріплення яких вони направлені .

 

В структурі соціального забезпечення, як системи суспільних відносин, правові відносини представляють собою лише „верх­ній поверх“, ідучи за економічними, соціальними і політичними відносинами і взаємодіють з ними як елементами спільної структури. Цей висновок, здається, узгоджується з положенням Азарової Є. Г. котра стверджує, що це й гальмувало розвиток законодавства щодо вдосконалення прав громадян .

 

Взаємодія правових і економічних відносин в сфері соціального забезпечення визначається взаємовідносинами економіки і права. Оскільки економіка має примат над правом, зміст юри­дичного або вольового відношення наданий самим економічним відношенням. Але цим зв’язок між даними відносинами не обмежується. В соціальному забезпеченні як частки процесу роз­поділення відображається самостійність права як надбудівного явища. Тут зв’язок між правовими і соціальними відношеннями в структурі соціального забезпечення укладається в наступному. Соціальні відношення створюють основу для виникнення існування і розвитку ідеологічних, в тому числі правових відносин. Але вони зв’язані з правовими відносинами не безпосередньо, а через політичні відносини і тому правові відносини - не „злі­пок“ соціуму.

 

Право регулює тільки ті соціальні процеси, котрі відображають в політиці даний етап розвитку суспільства. Таким чином, ліквідуються відмінності в пенсійному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і членів колективних господарств з іншого (шляхом встановлення загальних умов призначення пенсій, визначення їх розміру), в матеріальному забезпеченні сімей з дітьми і бездітних сімей (за допомогою виплати компенсацій на дітей). Одночасно право позитивно впливає на соціальні відносини шляхом нормативного закріплення соціальних прав громадян та їх реалізації в правовідносинах, воно сприяє вирі-шенню соціальних проблем, укріпленню і подальшому розвитку соціальних відносин.

 

Правові і політичні відносини по соціальному забезпеченню тісно взаємопов’язані, що зумовлено тісним зв’язком права з по­літикою. І це об’єктивний взаємозв’язок. Політика господарюючого права, яка виражена через державу, здійснює великий вплив на формування і розвиток зобов’язання. Воно ж визначає роль економіки по відношенню до права і зворотну дію права на економіку . Тому правове регулювання соціального забезпечення здійснюється під впливом політики .

 

Політика, в даному випадку, потребує дій держави, застосування засобів, головним з яких є право. Іншими словами, право галузі соціального забезпечення виступає в якості засобу, з до­помогою якого реалізується соціальна політика, яка не тільки користується правовими нормами, як засобом для реалізації своїх цілей, але й сприяє модернізації права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Таким чином, розглянувши предмет права соціального забезпечення,

можна дійти висновку, що виділено таки види відносин:

- соціально-забезпечувальні відносини з приводу матеріального забезпечення громадян (членів їх сімей) у разі настання обставин, які суспільством та державою визнані соціально значимими (соціальні ризики);

- процедурні, які виникають при встановлення певних юридичних фактів;

- процесуальні, що виникають  при розв’язанні питань соціального забезпечення у судовому порядку;

- соціально-страхові – у сфері загально-обов’язкового соціального страхування. І. Сирота слушно зазначає, що до кола суспільних відносин, охоплюваних предметом права соціального забезпечення, повинні

входити такі компоненти: загальне поняття соціального забезпечення; коло забезпечуваних осіб; обсяг видів соціального забезпечення; рівень соціального забезпечення; рівень забезпечення; джерела фінансування;

відносини, пов’язані з обов’язком держави й роботодавців по змісту й соціальному обслуговуванню певного контингенту непрацездатних громадян, та інші.

Безумовно, основу всіх правовідносин, що є предметом права соціального забезпечення, складають соціально-забезпечувальні відносини, які є, як вже зазначалося, неоднорідними. Ця неоднорідність обумовлена неоднорідністю самого поняття «соціальне забезпечення». На думку Б. Сташківа, соціальне забезпечення – це ті види і форми матеріального забезпечення, що надаються на умовах, передбачених законом чи договором, зі спеціального створених для цього фондів особам, які через незалежні від них життєві обставини не мають достатніх засобів до існування .

Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок, що соціально-забезпечувальні відносини можна диференціювати відповідно до видів соціального забезпечення, а саме: пенсійні, з надання допомог, послуг та

пільг. Можна також їх диференціювати й більш ретельно, у межах кожного виду, наприклад пенсійні за віком чи за втратою годувальника, допомоги у зв’язку з народженням дитини чи у випадку безробіття. Також можна виділити відносини відповідно до організаційно-правової форми соціального забезпечення, зокрема, соціальнострахові. Однак, виділяючи соціально-страхові, доцільно згадати також відносини з держаного асигнування, чи за рахунок місцевих бюджетів, оскільки вони регулюються різними нормативно-правовими актами та мають свою специфіку. Тому недоцільним є зазначення окремо саме соціально-страхових відносин.