Поняття та мета правового регулювання у суспільстві

 

 

НЕДОЛІКИ

 

1. У вступі не визначено  завдання, предмет, об’єкт дослідження

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Вивчення нашої теми, як і вивчення інших питань, що стосуються правового регулювання суспільних відносин, набула практичний сенс зовсім недавно, а саме, з тих пір, як політичний режим в нашій країні став визначати себе як правової: «Україна - є демократична незалежна правова держава»- так говорить Конституція. Разом з тим, що постійно мінливі політичні умови, пов'язані з рухом нашої країни шляхом «Суверенної демократії», а також, ряд зовнішньополітичних факторів, що змушують сумніватися в затребуваності як правових методів соціального регулювання, так і теоретичних досліджень, пов'язаних з ними, в майбутньому. На погляд автора, наука повинна бути відокремленa від політики, тому, приймaючи до уваги вищезгадані, постійно мінливі умови, ми прийшли до висновку, що проблема дії права в іформаціонно-психологічному aспекті, як і взагалі дії права, протиставленого простому застосування писаних законів, корисна і цікава.

На думку автора, правові стимули і правові обмеження, як фактори, що впливають на поведінку суб'єктів правовідносин, самі по собі досить далекі як від індивідуальних уявлень про добро, справедливість і про належне поведінці, присутніх у кожного, так і від примусу шляхом прямого насильства, тому тільки вони можуть широко застосовуватися при соціальному регулюванні. Автор вважає, що пряме насильство неприйнятно за визначенням, а розраховувати на чужу совість - Наївно, тому використання стимулів і обмежень - своєрідна золота середина серед двох крайнощів.

Слід відзначити, що сучaснa вітчизняна юридична наука не приділяє нашої теми тієї уваги, якого вона заслуговує: серед вчених, останнім часом, досліджували стимули і обмеження у праві, можна згадати тільки А. В. Малько, опублікував доклaдний працю, присвячену цій проблемі, а також, ряд статей і лекцій. Деякі аспекти нашої теми вивчaлися колегами А. В. Малько по Харківській академії права: так И. С. Морозова займалася проблемою ефективності пільг в Українському прaві, а О. М. Кисельова вивчала історико-юридичний аспект інституту правового заохочення в Україні; проблеми правових обмежень у своїх працях торкалися К. К. Гасанов - доцент Київського національного університета МВС України; Що стосується інших визнаних фахівців у галузі права, то вони уникають теми авторa. [1]

Мета даної роботи полягає в тому, щоб вивчити теоретичний аспект використання стимyлів і обмежень у правовому регулюванні, для чого докладніше висвітлити їх поняття та класифікацію, розглянути їх як взаємодоповнюючі і взаємозабезпечуючі юридичні засоби, з'ясувати, яка роль стимулів і обмежень у правових режимах. Важливою, на погляд автора, завданням є розгляд дискyсійних питань, які присутні, хоча і в невеликій кількості в нашій темі.

 

 

РОЗДІЛ І

 

ПОНЯТТЯ, МЕТА ТА МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

1.1 Поняття та мета  правового регулювання

Правове регулювання – це державно-владний вплив на суспільні відносини за допомогою всієї сукупності юридичних засобів.

Правове регулювання у суспільстві – вaжлива умова створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що зaкріплені діючими нормами права. Зaгальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства.

Варто розрізняти правове регулювання та правовий вплив на суспільні відносини. За обсягом предмет правового регулювання є більш вузьким, ніж обсяг предмету правового впливу. У предмет правового впливу входять також такі економічні, політичні, соціальні відношення, що правовими нормами не регулюються, але на них право так чи інакше поширює свій вплив.

У цьому розумінні правове регулювання не завжди охоплює такі форми впливу як:

- інформаційно-психологічний вплив – як форма правового впливу нормативної юридичної інформації, що виражається у впливі, на психологічну мотивацію поведінки суб’єктів, що обумовлюється системою правових стимулів і правових обмежень;

- вихoвний вплив – як форма правового впливу, що виражається в загально ідеологічному впливі всієї правової дійсності на внутрішній світ суб’єкта, на процес формування його соціальних ціннісних орієнтирів;

- соціальний вплив – як форма  впливу сприятливому формуванню  соціального середовища впливу права шляхом відображення у правових актах соціально корисних цілей, формування за допомогою правових норм соціально корисних зразків поведінки, відображення у правових розпорядженнях мір соціально-правового контролю. Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками. Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов’язані з існуванням спадкової монархії), інші – починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ і т.ін.).

Мета правового регулювання - це сукупність уявлень про моделі майбутнього результату, здатного задовольнити вихідні потреби в умовaх існування можливостей, оцінених за результатами минулого досвіду. Досягнення мети правового регулювaння здійснюється за допомогою певних засобів, що є шляхами юридичного впливу на поведінку суб'єктів. Сукупність даних засобів, які є різними за своєю природою та функціональним призначенням, і складає формальну ознаку мехaнізму правового регулювання. Виходячи з цього, механізм правового регулювання визначається як система правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права.

Мету правового регулювання класифікують за певними критеріями: за значимістю (головні та другорядні), за часом (перспективні і найближчі), за результатами (кінцеві та безпосередні). Цілі правового регулювання стосуються не тільки окремих суб’єктів, а й забезпечують закріплення та стимулювання розвитку суспільних відносин, створюють умови для виникнення нових суспільних відносин, запобігaють виникненню суспільно шкідливих відносин.

Правове регулювання є досить складним, багатогранним явищем, про що свідчить і його структура. Так, залежно від особливостей формування, задіяних у цьому процесі юридичних засобів, масштабу, здійснюваного впливу на суспільне життя розрізняють нормативне і індивідуальне, централізоване і децентралізоване правове регулювання.

Нормативне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове використання за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним;

- адресування персонально невизначеному  колу суб'єктів;

- встановлення нових загальних  прав та обов'язків.

Індивідуальному регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами. Крім цього, індивідуальні правові рішення завжди формулюються (тобто лише для даного випадку) і не є обов'язковими для інших аналогічних ситуацій.

Як правило, індивідуальне правове регулювання засновується на нормативному, полягає в уточненні, пристосуванні правових норм до особливих умов їхньої дії. Разом з тим, інколи індивідуальне регулювання може набувати і самостійного значення. Наприклад, у разі виявлення прогалин у законодавстві і необхідності застосування такого способу їх подолання, як аналогія права, індивідуальні правові акти постають як первинні засоби правового регулювання. Найпоширенішими актами індивідуального правового регулювання є рішення та вироки судів за результатами розгляду окремих юридичних справ, різноманітні приписи правозастосовного характеру адміністративних органів (наприклад, рішення виконкому місцевої ради про виділення громадянину земельної ділянки під будівництво житлового будинку, наказ ректора про виключення студента з інституту за порушення навчальної дисципліни) і т. ін. Слід зазначити, що розглянуті види юридичного регулювання взаємно доповнюють один одного. Зокрема, завдяки їхньому комбінуванню компенсуються недоліки як нормативного регулювання (абстрактність, віддаленість від фактичних відносин), так і індивідуального (мінливість, значний простір для проявів свавілля, суб'єктивізму). Поділ правового регулювання на централізоване і децентралізоване не збігається з його розмежуванням на нормативне та індивідуальне.

Централізоване правове регулювання здійснюється державними та іншими уповноваженими державою органами і виступає як зовнішнє щодо суб'єктів, на які воно поширюється, оскільки не передбачає механізмів узгодження з цими особами змісту адресованих ним правових норм та індивідуальних приписів. Типовим прикладом централізованого регулювання є встановлення державою, шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, системи податків та інших обов'язкових платежів до бюджету.

Децентралізоване правове регулювання поділяється на координаційне і автономне.

Координаційне регулювання на відміну від централізованого, має двосторонній або багатосторонній характер і полягає в самостійному пошуку безпосередніми учасниками відносин, що піддаються правовому регулюванню, узгоджених між цими суб'єктами правових форм їхньої взаємодії, які мають значення (є обов'язковими) тільки для сторін даних відносин. Координаційне правове регулювання може поширюватися на відносини, не врегульовані в централізованому порядку, або ж такі, що потребують додаткової правової регламентації (інколи така можливість спеціально передбачається в нормативно-правових актах) і не повинне суперечити регулюванню, здійснюваному на централізованих засадах. Разом з тим реалізація правоположень, які при цьому формулюються, може при необхідності забезпечуватися зверненням до відповідних юрисдикційних органів (суду, господарського суду тощо) з метою застосування до їх порушників засобів державного примусу. Прикладом координаційного правового регулювання може бути укладення колективного трудового договору між власником (адміністрацією) підприємства і його трудовим колективом, у якому встановлюються і конкретизуються взаємні права і обов'язки зазначених осіб.

Автономне правове регулювання своїми основними рисами не відрізняється від координаційного, але стосується винятково особистої поведінки його суб'єктів. Автономне регулювання виконує субсидіарні функції щодо вищерозглянутих видів правового регулювання або ж здійснюється на самостійній основі. В обох випадках воно пов'язане з реалізацією правового принципу «дозволено все, крім того, що не заборонено», коли особа в межах діючого законодавства, не порушуючи прав і законних інтересів інших суб'єктів і не вступаючи з ними в безпосередні зносини, визначає хоча і не передбачені в законі, але такі, що не суперечать йому, форми своєї поведінки у правовій сфері. Наприклад, власник земельної ділянки може сам обирати будь-які (в тому числі прямо не обговорені в законі) способи її використання, за умови, що ці способи не заборонені земельним законодавством і не зачіпають прав та законних інтересів інших землевласників

Цілі правового регулювання - це сукупність уявлень про моделі майбутнього результату, здатного задовольнити вихідні потреби в умовах існування можливостей, оціненихзарезультатамиминулого досвіду.

Цілями правового регулювання є:

1) закріплення і регламентація за допомогою юридичних засобів вже існуючих суспільних відносин;

2) стимулювання існуючих відносин, які відповідають загальним інтересам суспільства;

3) створення умов для виникнення  і розвитку нових суспільних  відносин;

4) практичне витіснення соціальне  небезпечних зв'язків та відносин.

Досягнення цілей правового регулювання здійснюється за допомогою певних засобів, що є шляхами юридичного впливу на поведінку суб'єктів. Сукупність даних засобів, які є різними за своєю природою та функціональним призначенням, і складає формальну ознаку механізму правового регулювання.

Цілі правового регулювання класифікують за певними критеріями: за значимістю (головні та другорядні), за часом (перспективні і найближчі), за результатами (кінцеві та безпосередні). Цілі правового регулювання стосуються не тільки окремих суб’єктів, а й забезпечують закріплення та стимулювання розвитку суспільних відносин, створюють умови для виникнення нових суспільних відносин, запобігають виникненню суспільно шкідливих відносин.

Правове регулювання є досить складним, багатогранним явищем, про що свідчить і його структура. Так, залежно від особливостей формування, задіяних у цьому процесі юридичних засобів, масштабу, здійснюваного впливу на суспільне життя розрізняють нормативне і індивідуальне, централізоване і децентралізоване правове регулювання.

Нормативне регулювання реалізується за допомогою норм права, об'єктивованих у вигляді законів та інших нормативно-правових актів, санкціонованих державою звичаїв, нормативних правових договорів, правових прецедентів. Для нормативного регулювання притаманні такі ознаки:

- поширення не на одну конкретну  життєву ситуацію, а на заздалегідь  непередбачувану кількість випадків  певного виду;

- адресування персонально невизначеному  колу суб'єктів;

- встановлення нових загальних прав та обов'язків.

Індивідуальному регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами. Крім цього, індивідуальні правові рішення завжди формулюються (тобто лише для даного випадку) і не є обов'язковими для інших аналогічних ситуацій.