Технології виробництва молока та яловичини

Молочний період триває від народження теляти до 3-4- або 6-місячного віку. Основним завданням у цей період є збереження здоров’я теляти, забезпечення доброго  розвитку кісткової та м’язової тканин, анатомо-фізіологічне формування передшлунків і функції травних залоз, які сприяють перетравленню і засвоюванню кормів рослинного походження.

З розвитком комбікормової промисловості  за кордоном запропоновано цілий  ряд рецептів замінників незбираного  молока, до складу яких, як правило, входять сухе збиране молоко (25-40 %), рослинні і тваринні жири та вітамінні і мінеральні добавки, які підвищують біологічну повноцінність ЗНМ. Замінники, які містять у своєму складі як основний компонент сухе збиране молоко, безпосередньо перед згодовуванням відновлюють, розчиняючи у теплій (50-55°С) воді у співвідношенні 1 : 7-10. Американські спеціалісти вважають, що при витраті 120 — 160 кг незбираного молока на теля складні суміші (з високим вмістом сухого молока) використовувати не слід, оскільки це не дає кращих результатів і економічно невигідно.

Післямолочний період вирощування  молодняку для м’яса збігається з періодом найбільш інтенсивного росту  м’язової та опірних (кісткової, сполучної  та хрящової) тканин, коли також формується здатність поїдати і засвоювати велику кількість поживних речовин із найдешевших об’ємистих кормів. При середньоінтенсивних системах виробництва яловичини молодняк У післямолочний період можливе застосовування таких типів годівлі: цілорічний силосно-концентратний у поєднанні зі згодовуванням грубих кормів; силосно-сінажно-концентратний; сінажно-концентратний та змішані типи. Використання кормосумішей (особливо при середніх рівнях годівлі) більше відповідає біологічним особливостям жуйних. При цьому слід пам’ятати, що кормосуміші повинні бути технологічними, тобто однорідними за розподілом у них кормів і добавок. Серед факторів, які значною мірою впливають на успіх вирощування молодняку для м’яса, важливе значення має режим годівлі, тобто кратність, черговість та спосіб згодовування кормів раціону.

Відгодівля молодняку та дорослої худоби.

Відгодівля на зелених кормах в  умовах Лісостепу (з квітня-травня по листопад, тобто більше 200 днів) є  найбільш ефективною як за собівартістю одержуваної продукції, так і за якістю м’яса. У таких раціонах основними є зелені корми (природних угідь та сіяні), а силос і концентровані — додатковими. Співвідношення кормів за поживністю може становити, %: трава — 50-60, силос — 25-30 і концкорми — 15-20. У господарствах, які в літній період не мають силосу, худобу вигідно відгодовувати на траві і концкормах з їх питомою вагою у раціонах від 15 до 35% за поживністю.

Переводити тварин із зимової годівлі  на літню необхідно поступово, на протязі двох тижнів. При цьому  слід пам’ятати, що на початку літнього періоду, коли в раціоні переважають озимі на зелений корм і особливо багаторічні бобові трави, як правило, спостерігається надлишок протеїну. Це негативно відбивається на приростах живої маси і здоров’ї тварин, спричиняючи їх хронічні отруєння.

Організовуючи відгодівлю зеленими кормами, треба постійно пам’ятати про  можливе отруєння тварин нітратами. Це зумовлено тим, що у практиці, як правило, зелену масу використовують не свіжою, а через деякий час  після скошування. При її зберіганні у купах внаслідок біотермічних процесів значна частина нітратів перетворюється на токсичні нітрити. Годувати худобу доцільно 2 рази за добу з роздаванням трави в чотири прийоми — 2 рази вранці від 6-ї до 10-ї та 2 рази ввечері — від 17-ї до 21-ї год. За таких умов тварини одержують корм у більш прохолодний час і мають два тривалих періоди для відпочинку, що дуже важливо.

Відгодівля силосом досить ефективна, оскільки вартість його 1 корм. од. значно менша, ніж інших соковитих кормів, а за якістю він наближається до зелених кормів. При відгодівлі силосом, особливо коли його питома вага у раціоні буває високою (до 40-45% за поживністю), важливо, щоб раціон був повноцінним за протеїном, мінеральними речовинами і вітамінами. Відгодівля сінажем при поєднанні з концентрованими кормами забезпечує одержання високих приростів і добру якість яловичини. Крім того, використання сінажу дає можливість запроваджувати малокомпонентні раціони, маса яких майже у 2 рази менша, ніж силосних, що значно зменшує витрати на їх транспортування. Маючи низьку вологість, дрібну структуру і добру сипучість, сінаж дозволяє легко механізувати і навіть автоматизувати його роздавання. Відгодівля буряковим жомом є досить ефективною. Проте, незважаючи на добрі кормові якості, у жомі відмічена нестача протеїну, фосфору, багатьох мікроелементів, вітамінів А і D та надлишок вологи, кальцію, заліза, а в кислому жомі — органічних кислот. Відгодівлю жомом, як і бардою, розподіляють на три періоди. У підготовчий, тривалістю 10 днів, тварин привчають до поїдання жому, поступово збільшуючи його норму до 45-50 кг для молодняку та 60-80 кг — для дорослої худоби (65-70% за поживністю в раціоні). Щоб худоба поїдала жом з апетитом, його здобрюють концкормами, патокою або сіллю. Відгодівля бардою застосовується у районах, де займаються виробництвом спирту. При відгодівлі молодняку бардою питома вага її у раціонах, як правило, буває не нижче 40%, концкормів — 25-35%, а решта — сіно, солома, силос. За добу її бажано згодовувати: дорослій худобі — 60-65 кг, молодняку 2-3-річного віку — 30-40, 1-2-річного — 20-30 і від 6-місячного віку до 1 року — по 15-30 кг.

Відгодівля дорослої худоби становить  близько третини у загальному балансі вироблюваної яловичини. На відгодівлю ставлять корів, вибракуваних за віком, та з повністю або частково порушеною відтворною функцією, а також корів-первісток з низькою продуктивністю або непридатних до машинного доїння, але здатних ефективно використовувати поживні речовини кормів. Проте слід пам’ятати, що приріст у дорослої худоби складається в основному (на 60-70 %) із жиру і лише на 7-8 % — з білків.

Відгодівельне поголів’я розподіляють на групи, враховуючи вік, вгодованість та живу масу і утримують на прив’язі або безприв’язно, однорідними групами  без переміщення тварин із групи в групу. Особливо важливо суворо дотримувати режиму годівлі за часом, частотою роздавання та набором кормів у раціоні, оскільки секреторна діяльність дорослої худоби консервативна і повільно перебудовується на високе засвоювання нового корму. Тому вводити нові корми слід поступово.

Утримання молодняку при вирощуванні  та відгодівлі на м’ясо

В умовах Лісостепу України можна  застосовувати такі системи утримання  молодняку, який вирощують на м’ясо: цілорічну стійлову, стійлово-вигульну та стійлово-пасовищну. Перша придатна для ферм промислового типу і передбачає утримання тварин протягом виробничого циклу групами до 20 голів у приміщеннях. Стійлово-вигульна система передбачає утримання худоби в осінньо-зимовий період у приміщеннях, а у весняно-літній — на вигульно-кормових майданчиках. Стійлово-пасовищну систему запроваджують у господарствах, які мають, навіть у незначних кількостях, природні та культурні луки і пасовища. Із способів утримання застосовують два: прив’язний і безприв’язний, з модифікаціями — безприв’язний на щілинній підлозі, безприв’язний боксовий та безприв’язний на глибокій довго не змінюваній підстилці. Останніми десятиріччями роль прив’язного способу істотно зменшилася, проте на невеликих фермах, віддалених від основних виробничих точок, і у фермерських господарствах цей спосіб не втратив свого значення. Його також широко використовують на заключному етапі виробництва яловичини — при відгодівлі як молодняку, так і особливо дорослої худоби. Проте впроваджуючи прив’язне утримання, особливо з молочного віку, слід мати на увазі, що це, як і утримання більше 10 міс., призводить до гіподинамії, погіршення апетиту, зменшення приростів, а отже, до зниження ефективності вирощування та відгодівлі.

Кращим варіантом є утримання  молодняку в легких приміщеннях напіввідкритого типу чи на відгодівельних майданчиках, особливо з тристінними непродувними навісами. Відгодівельний майданчик обладнують бетонованим покриттям між годівницею та зоною відпочинку й асфальтом — у зоні кормового проїзду.

Особливу увагу необхідно приділяти обладнанню зони відпочинку, яка повинна бути піднята на 25-30 см і мати нахил підлоги у бік кормо-вигульного майданчика 4°. Глибоку підстилку починають готувати з вересня, закладаючи початковий шар товщиною 20-25 см, а потім вносять 2 рази на тиждень з розрахунку 2-2,5 кг для тварини на добу, і з настанням холодів щодня.

Отже, вибір системи і способу  утримання худоби при вирощуванні  і відгодівлі на м’ясо залежить від конкретних господарських умов. Кожна ферма повинна мати технологічний процес, розроблений конкретно для неї на основі досягнень науки і передового досвіду, але з урахуванням місцевих умов, можливостей і резервів.

14.1.5 Племінна робота в молочному  скотарстві

Племінна робота є важливим фактором інтенсифікації молочного скотарства. Сучасні методи племінної роботи передбачають створення високопродуктивних тварин, добре пристосованих до найменш затратних технологій виробництва продукції, з урахуванням об’єктивної оцінки їх племінних якостей, застосування досягнень популяційної генетики та автоматизовано-інформаційних систем управління селекційним процесом. Особливо важливим є науково обґрунтований вибір порід, напрямку та темпів підвищення їх генетичного потенціалу.

Породи молочної худоби зони Лісостепу  України.

Українська чорно-ряба молочна порода. Ця порода, затверджена в 1995 році, створена шляхом відтворного схрещування чорно-рябої худоби з голштинською породою. В залежності від материнської основи сформовано три внутрішньопородні типи: центрально-східний, західний та поліський.

Найбільш чисельним є центрально-східний  тип. В результаті поглинального  схрещування сименталів з бугаями  голландського походження в 1955-1975 рр. в зоні Лісостепу був сформований  масив чорно-рябої худоби з міцним кістяком, добре розвиненими м’ясними формами з порівняно великою живою масою, але нерівномірно розвинутим вим’ям, в основному округлої та чашоподібної форми. Молочна продуктивність корів у племінних господарствах складала 4000-4500 кг молока жирністю 3,7-3,9%. Ці тварини і послужили основою для створення центрально-східного типу української чорно-рябої молочної породи. Тварини цього типу мають міцну, щільну конституцію, гармонійну будову тіла, продовгувату голову, довгу шию з тонкою складчастою шкірою, гостру холку, широкі та косо поставлені ребра, глибокі, середньої ширини, груди, рівну спину, широкий та прямий поперек, широкий довгий омускулений зад з невеликим нахилом від маклоків до сідничих горбів, міцні кінцівки, добре виражену середню частину тулуба, пропорційно розвинене і щільно прикріплене вим’я ванно-чашоподібної форми. Жива маса дорослих корів — 600-650 кг, бугаїв — 850-1100 кг. Телиці досягають живої маси в 12 міс. 290-300 кг, а у 18 міс. 400-420 кг, бугайці відповідно 380-400 кг та 500-520 кг. Молочна продуктивність корів становить 6000-8000 кг молока жирністю 3,6-3,8%. Тварини характеризуються доброю відтворною здатністю. Вік корів при першому отеленні становить 803-870 днів, а сервіс-період — 85-100 днів.

Українська червоно-ряба молочна  порода. Порода затверджена в 1993 році створена методом відтворного схрещування в основному сименталів з червоно-рябими голштинами. В породі виділяють центральний та південно-східний типи. Як материнська основа центрального типу використовувались симентали і монбельярди, а південно-східного — симентали і айршири. В центральному внутрішньопородному типі виділяються київський, прилуцький та черкаські заводські типи, а в південно-східному — вінницький та харківський. За рівнем молочної продуктивності кращим є черкаський заводський тип.

Тварини української червоно-рябої молочної породи мають гармонійну будову тіла, міцну, щільну конституцію, добре виражений “молочний трикутник”. Вим’я ванно- і чашоподібної форми, щільно прикріплене, з великим запасом. Тварини крупні, молочного типу будови тіла із задовільними м’ясними якостями. При створенні породи селекціонери орієнтувалися на такі стандарти: висота в холці не менше 140 см, обхват грудей 210 см, обхват п’ястка 18-19 см, швидкість доїння 2,4-2,7 л/хв. Генетичний потенціал молочної продуктивності корів становить 6500-7000 кг молока за лактацію, жива маса дорослих корів 630-680 кг, теличок у віці 12 міс. 400 кг, а у 18 міс. — 450 кг, бугайців відповідно 500 та 550 кг. Вік першого отелення корів у межах 25,7-31,3 міс., сервіс-період — 69-83 дні.

Голштинська порода. Походить від худоби, завезеної переселенцями із Голландії в Америку і Канаду. Початком існування породи вважається 1661 р., коли були створені ферми, які почали займатися селекційною роботою. Спочатку порода називалась голштино-фризькою, а з 1983 р. — перейменована на голштинську. Завезене поголів’я голландської породи було молочно-м’ясного типу, малоросле з великим м’ясистим вименем. В США і Канаді при розведенні голштинів вели селекцію на високомолочність, живу масу, екстер’єрний тип в умовах збалансованої повноцінної годівлі та інтенсивного вирощування молодняку. Найбільш характерних особливостей порода набула в другій половині XVIII ст. В результаті централізованої селекції, основаної на широкому використанні бугаїв-поліпшувачів та методу трансплантації ембріонів сформувався великий масив чорно-рябої худоби, який значно відрізнявся від вихідного поголів’я.

Тварини голштинської породи мають  міцну конституцію, гармонійну будову тіла, добре розвинений тулуб, міцно  прикріплене, рівномірно, розвинене вим’я ванноподібної форми, характеризуються хорошими акліматизаційними властивостями і високою оплатою корму. Запровадження класифікації тварин за типом сприяло створенню високомолочних корів з міцним здоров’ям та великою тривалістю господарського використання. Голштини в основному мають чорно-рябу масть. Червоно-ряба масть голштинів зумовлена рецесивним геном.