Контрольная работа по "Статистике"

відбору. Завдяки цьому узагальнюючі ознаки вибіркової сукупності досить точно відображають узагальнюючі показники генеральної сукупності.

Простий випадковий відбір одиниць сукупності дає добрий результат  тоді, коли сукупність однорідна. Якщо ж генеральна сукупність складається з одиниць, які істотно відрізняються одна від іншої, то необхідно формувати вибіркову сукупність або механічним, або типовим відбором.

Механічний відбір. Таким є вибірка, при якій генеральна сукупність заздалегідь  поділяється на певне число рівних за кількістю одиниць груп, після чого із кожної групи відбирається для вибіркової сукупності тільки одна одиниця. Передбачається, що основою вибірки в цьому разі є впорядкована чисельність елементів сукупності. Відбір одиниць у вибіркову сукупність здійснюється через рівні інтервали. Крок інтервалу обчислюють шляхом ділення обсягу всієї сукупності на передбачений обсяг вибіркової сукупності.

Механічний відбір має переваги перед простим випадковим відбором, оскільки при його проведенні до вибіркової сукупності обов'язково потраплять різні частини генеральної сукупності, і результати є більш репрезентативними. Механічний відбір простіше організувати і легше перевірити порядок формування вибіркової сукупності, наприклад, кожна четверта квартира при перепису населення або кожна десята одиниця за журналом реєстрації, тільки спочатку необхідно визначитися, з якого номера починати відбір — з першого або якогось іншого.

Типовий відбір — це спосіб формування вибіркової сукупності залежно від складу генеральної сукупності. Типовою називається така вибірка, при якій генеральна сукупність заздалегідь поділяється на типові, якісно однорідні групи за істотними ознаками. Після цього із кожної групи відбирається певна кількість одиниць у порядку механічного або простого випадкового відбору з метою формування вибіркової сукупності з урахуванням кількості одиниць, які потрапили в кожну окрему групу.

Типовий відбір має істотні перевага перед іншими видами відбору одиниць  у вибіркову сукупність, тому що при цьому забезпечується пропорційне представництво різних відокремлених груп, завдяки чому вибіркове спостереження стає більш репрезентативним.

Дуже часто цей спосіб відбору  одиниць у вибіркову сукупність має назву пропорційного представництва, або методу квот. Він найчастіше застосовується при вивченні громадської думки. Спочатку вивчається реальний склад населення за істотними ознаками (наприклад, стать, вік, рівень освіти, родинний стан, рівень доходів тощо). Вибіркова сукупність за цими ознаками повністю відповідатиме генеральній сукупності. Головна особливість цього способу відбору полягає в тому, що вибіркова сукупність відтворюватиме генеральну сукупність і за іншими ознаками, які не враховувалися при проведенні відбору до неї.

Зараз в Україні цей спосіб формування вибіркової сукупності застосовується органами державної статистики.

Серійний, або гніздовий, відбір. Іноді  доцільно проводити відбір до вибіркової сукупності не окремих одиниць, а  їх груп (гнізд, серій), щоб в її межах  спостерігати усі без винятку  одиниці сукупності. При серійному відборі основою вибірки є серія одиниць, яка розглядається і вивчається як одне ціле.

Серійний відбір значно легше організувати і провести. Але слід мати на увазі, що він дає значно більшу похибку  репрезентативності, і щоб забезпечити таку ж точність, як і при інших способах відбору, слід збільшити чисельність вибіркової сукупності. При цьому способі відбору одиниць не можна застосовувати формулу похибки репрезентативності, наведену раніше. Для цього способу існують свої специфічні формули.

Застосування того чи іншого способу  формування вибіркової сукупності залежить від мети вибіркового спостереження, можливостей його організації та проведення. Наприклад, якщо необхідно  докладно вивчити осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можна застосувати серійний відбір. Спочатку відбирається достатня кількість виправно-трудових установ, а потім у кожній з них вивчають усіх осіб, які відбувають покарання.

ІІ. Показники кримінально-правової статистики.

У статистиці застосовують досить широке коло різних прийомів і методів дослідження статистичних показників. Прийоми вивчення містять у собі підбор системи показників і методи їхнього обчислення.

Для вивчення матеріалів кримінальної статистики звичайно застосовують такі методи, що узагальнюють показники (відносні і середні), ряди розподілу (варіаційні, динамічні, рівнобіжні), вторинні угруповання. Велику пізнавальну цінність і наочність дають графічні зображення показників статистики.

Статистичний аналіз даних кримінальної статистики починається з вивчення абсолютних показників, що характеризують злочинність і діяльність правоохоронних органів. Абсолютні показники відбивають обсяг, рівень. Вивчаючого повинно цікавити насамперед, скільки зроблено (зареєстровано) протягом визначеного періоду усього злочинів і роздільно по видах (розкрадання, крадіжки, хуліганство, убивства й ін.), скільки осіб засуджено усього і за окремі види злочинів, скільки справ знаходиться у виробництві в слідчих,   суддів,  скільки вироків і рішень судів скасовано, змінено і т.д.

Абсолютні показники  важливі для опису досліджуваного явища, для представлення про  обсяг роботи, про рівень злочинності, судимості. Але їхнє вивчення — тільки початок аналізу, часткове виконання  першої задачі (описової, ілюстративної). Воно дає лише деякою мірою (далеко не цілком) відповідь на питання, яке положення справ.

Потім випливає порівняння, зіставлення, узагальнення абсолютних показників для встановлення співвідношень, зв'язків, залежностей, закономірностей, тенденцій, для складання прогнозу, виявлення позитивних моментів і розкриття недоліків.

У статистиці узагальнюючі показники підрозділяють на відносні і середні. У кримінальній статистиці звичайно застосовують три види відносних показників, що характеризують: 1) поширеність чи інтенсивність (коефіцієнти злочинності, судимості), 2) структуру сукупності і 3) динаміку. Дуже рідко застосовують показники ступеня і порівняння.

На перший погляд, ці показники  досить добре відомі практичним працівникам, насправді ж їх можливості використовують дуже обмежено, зокрема через незнання цих можливостей, невміння користатися багатьма методами.

Відносні показники  — коефіцієнти злочинності, судимості  — характеризують поширеність злочинності  серед населення по територіях і  об'єктах. Вони являють собою відношення числа злочинів, злочинців, засуджених до чисельності населення на 100 тис. чи 10 тис. чоловік.

Загальний коефіцієнт злочинності  чи судимості визначається, як уже  згадувалося, стосовно всієї чисельності  населення. Він показує, яке число злочинів, злочинців, засуджених приходиться на 100 тис. чи 10 тис. усього населення. Іноді в юридичній літературі зустрічаються висловлення про недоцільність і навіть неправильність такого коефіцієнта. Але з цим не можна погодитися: числення даного коефіцієнта необхідна для розробки мір попередження злочинності.

Статистичний аналіз буде більш глибоким і всебічної, якщо поряд із загальним коефіцієнтом застосувати комплекс диференційованих коефіцієнтів по різних рівнях.

Можна назвати кілька груп диференційованих коефіцієнтів.

До першої групи можна  віднести коефіцієнти, що характеризують поширеність злочинності, судимості  серед різних груп населення. Насамперед обчислюють коефіцієнти поширеності  злочинності, судимості серед тієї частини населення, що за віком може підлягати кримінальній відповідальності, тобто, з 14 років і більше. На практиці цей коефіцієнт і називають коефіцієнтом злочинності чи судимості. Саме його обчислюють по статистичних звітах, його використовують для характеристики злочинності, судимості.

Становить інтерес і  ступінь поширеності злочинності, судимості серед найбільш криміногенних  віків.

До цієї групи можна віднести співвідношення що характерізує питому вагу злочинців визначеної вікової  чи іншої соціальної групи в їхньому  загальному числі до питомої ваги цієї ж вікової групи в загальній чисельності населення. Коефіцієнт ураженості може дорівнювати одиниці («стандарту»), якщо частка злочинців визначеного віку дорівнює частці цього віку в населенні; він може бути менше чи більше одиниці, якщо частка злочинців менше чи більше відповідної частки даного віку в населенні. Наприклад, якщо питома вага злочинців у віці 14 — 16 років складає 8%, а частка цих вікових груп у населенні 10%, те коефіцієнт ураженості дорівнює 8:10 = 0,8. Чим вище коефіцієнт ураженості, тим вище криміногенність досліджуваної групи.

Подібні методи визначення ступеня поширеності злочинності  можна застосовувати і стосовно інших груп населення по статі, соціальному  стану, роду занять, місцю проживання (постійним жителям і мігрантам) і т.д.

Ці ж методи застосовні і при характеристиці злочинності, судимості по окремих видах злочинів. Такі показники дадуть досить докладну картину поширення злочинів серед  різних груп населення, що дуже важливо  знати для розробки профілактичних мір і виховної роботи.

Інша група диференційованих коефіцієнтів може характеризувати  поширеність злочинності, судимості  серед спеціальних суб'єктів злочинів (застосований тут термін умовний, він  не цілком збігається з аналогічним  поняттям у кримінальному праві). Такі коефіцієнти на практиці рідко використовують при статистичному аналізі. Між тим, для характеристики злочинності і розробки мір її попередження важливо знати, наприклад, не тільки загальне число так званих автотранспортних злочинів, але і коефіцієнт їхньої поширеності на визначене число водіїв (чи автомашин), допустимо, на 1000 водіїв. Аналогічні показники доцільно знати по посадових, господарських і інших видах злочинів.

Великий практичний інтерес  представляють коефіцієнти злочинності, судимості серед умовно засуджених, достроково звільнених, переданих на поруки, осіб, що складаються під адміністративним наглядом, серед рецидивістів, звільнених з місць позбавлення волі по амністії і т.д.

Третю групу складають  коефіцієнти поширеності злочинності, судимості по різних територіях, регіонам, населеним пунктам. Коефіцієнти даного регіону корисно порівняти з коефіцієнтами інших регіонів (сусідніх, близьких за соціально-економічними показниками).

При аналізі цих коефіцієнтів варто врахувати, що частина злочинів відбувається приїжджими, тимчасово проживаючими, тобто не за місцем проживання. І якщо частка таких злочинів значна, їх треба аналізувати окремо.

Четверта група коефіцієнтів характеризує поширеність злочинності, правопорушень по об'єктах (стосовно числа працюючих). Ці коефіцієнти застосовують при аналізі даних про злочинність у районі, місті. На практиці майже повсюдно проводять такий аналіз, щоб порівняти ступінь поширеності правопорушень по підприємствах і врахувати ці показники в попереджувальній і виховній роботі.

Така зразкова система  коефіцієнтів поширеності злочинності.

Коефіцієнти злочинності, судимості допомагають виявити  найбільше «сприятливі» і найбільше  «тривожні» регіони, об'єкти, групи  населення, що дає можливість зробити, висновки і прийняти відповідні рішення про вивчення і поширення позитивного досвіду і заходах для посилення боротьби зі злочинністю, підвищенню ефективності попереджувальної, виховної роботи (організаторська функція статистики).

Наступна група відносних  показників — показники структури злочинності. При статистичному аналізі ними завжди користаються. Але на практиці обмежуються, як правило, одним з показників — по видах злочинів, хоча структуру злочинності, судимості можна і потрібно характеризувати цілим комплексом, системою показників. Ці показники дають представлення про співвідношення окремих частин, ступеня їхньої поширеності у всій сукупності. Уся сукупність приймається за 100% (чи за одиницю), а складені її частини показують ступінь поширеності окремих видів злочинів (судимості). Так, структура злочинності, судимості по видах злочині показує, яку частку, який питома вага займає кожен вид злочинів у всій злочинності, яких злочинів відбувається більше, яких менше.

Можна назвати кілька груп таких показників, що характеризують структуру злочинності, судимості:

1) по об'єктах зазіхань  — безпосереднім (статті КК) і  родовим (глави КК). На практиці  рідко аналізують структуру злочинності  по родових об'єктах, а тим  часом це важливий показник. Для  вивчення структури злочинності і розробки мір боротьби з нею потрібно знати не тільки питому вагу (поширеність) розкрадань чи їхніх окремих видів, але і питому вагу всіх зазіхань на власність; не тільки частку засуджених за убивства і навмисні тяжкі тілесні ушкодження, але і частку засуджених за усі види зазіхань проти особистості і т.п. Тому поряд з аналізом структури по видах, злочинів доцільно вивчати структуру злочинності і по родових об'єктах;

2) по об'єктивній стороні  злочинів (по місцю і часу, способам  здійснення злочинів, злочинним результатам).

Украй рідко піддають аналізу дані про злочинний результат, шкоду, заподіяну злочином. Вивчати  їх потрібно в сукупності з іншими показниками, і частковості з  абсолютними показниками. Важливо, наприклад, знати не тільки число  засуджених за автотранспортні злочини чи за порушення правил техніки безпеки, але і число жертв, розмір матеріального збитку, що наступив у результаті цих злочинів;

3) по ознаках суб'єктивної  сторони. Ці дані теж рідко  аналізують. Аналіз структури злочинності,  судимості по формах провини, мотивам здійснення злочинів допомагає з'ясувати причини й умови, що сприяють здійсненню злочинів, розробляти міри їхнього попередження;

4) по суб'єктах злочинів, особистості злочинців (соціально-демографічні  і юридичні ознаки). Дані про особистість злочинців по соціально-демографічним ознакам важливо зіставляти з аналогічними структурними показниками, що характеризують усе населення чи відповідні групи;