Функції та моделі ринку праці

Організаційною  формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють  два типи існуючих нині в Україні  агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські – агропромисловими підприємствами і агрофірмами.

У функціонуючих  нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності – виробництво і реалізацію кінцевої продукції.

Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують повнішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідко пом’якшують сезонність виробництва. [17 ст. 305]

Розв’язання проблеми зайнятості в сільській місцевості передбачає вирішення цілого комплексу завдань розвитку села. Перш за все, це стосується удосконалення форм господарювання. На державному рівні необхідно концептуально визначити, які саме сільськогосподарські підприємства слід розвивати, щоб, по-перше, досягти суттєвого зростання обсягів та ефективності сільськогосподарської продукції, по-друге, забезпечити достатню кількість робочих місць для мешканців сільської місцевості.

В законодавчому  порядку слід забезпечити вимоги щодо структури виробництва продукції великих агроформувань, створених внаслідок проведення аграрної реформи. Власники та засновники новостворених сільськогосподарських підприємств мають забезпечити випуск як рослинницької, так і тваринницької продукції підприємства. Лише так можна гарантувати створення достатньої кількості робочих місць у цих агроформуваннях.

Подальший розвиток сфери зайнятості сільського населення  України вимагає вдосконалення  існуючих на селі організаційно –  правових форм господарювання. З метою максимального використання позитивних можливостей великих сільськогосподарських підприємств і малих одноосібних сільськогосподарських підприємств (далі – ОСГ), прогресивним виступає механізм взаємовигідного кооперування та інтегрування їх діяльності як умови створення нових робочих місць в сільській місцевості. Зокрема, створення «інтегрованого сільськогосподарського виробничого кооперативу», засновниками якого могли б стати усі мешканці сільського населеного пункту, які мають земельні та майнові паї. Працездатним членам ОСГ зараховуватиметься виробничий стаж, гарантуватиметься соціальний захист. Вони отримають статус зайнятих осіб.

Значним резервом розширення зайнятості населення є  розвиток підприємництва на селі. Це стосується діяльності щодо переробки сільськогосподарської продукції, торгівлі, будівництва, транспортних перевезень, комунального та побутового обслуговування тощо. Пропонується при цьому надавати перевагу створенню на селі потужних підприємницьких формувань, що дозволить вирішити проблему зайнятості значної частини сільських безробітних, особливо малокваліфікованих осіб. Для фінансового забезпечення цих процесів, необхідно створити спеціальний Фонд підтримки підприємництва на селі, зокрема, для розвитку різних видів кооперативів за рахунок державного та місцевого бюджетів і надавати безробітним із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття безпроцентну позику на поворотній основі для започаткування підприємницької діяльності та створити відповідні Фонди у регіонах.

Таким чином, ефективна  зайнятість на селі можлива за умов налагодження і функціонування усіх видів виробництва на селі; скорочення робочої міграції населення; створення  та розвиток виробничих та обслуговуючих  кооперативів; підвищення рівня соціальної захищеності працівників; підвищення заробітної плати та ін.

В аграрному  секторі відбувається подальше вдосконалення  і розвиток організаційно-економічних  структур: поряд із формуванням і  функціонуванням малих та середніх підприємств поширюється тенденція до підвищення концентрації земель і капіталу, створення на цій основі потужних корпорацій, а це прямий шлях до розвитку сільських територій та підвищення зайнятості сільського населення. [18 ст. 247–252]

 

Висновки

Отже, ринок  праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.

Його можна  трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку  праці полягає в тому, що він  охоплює не тільки сферу обігу  товару «робоча сила», а й сферу  виробництва, де найманий працівник  працює. Відносини, що тут виникають  зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Для виникнення, формування та функціонування ринку  праці, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові  умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Основними економічними важелями механізму ринку робочих  ресурсів є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата). Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Ринковий попит на працю – загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

Сегментація ринку  праці – це поділ працівників  і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Особливою ланкою трудових ресурсів є трудові ресурси  сільського господарства. На основі аналізу  теоретичних, методологічних напрацювань  з питань динаміки та стратегії соціально-економічного розвитку можна зробити висновок про те, що сьогодні аграрний сектор економіки й уся сфера зайнятості сільського населення перебувають у стані адаптації, який характеризується кардинальними змінами фундаментальних складових цього сектора відповідно до обраної моделі ринкових перетворень, орiєнтацiєю на таку структуру зайнятості селян у господарському комплексі, що сприяла б виходу з кризи і нормалізації економічного життя, необхідністю вирішувати нагальні економiчнi проблеми. Державна політика розвитку АПК повинна бути науково обґрунтованою, включати довгострокову стратегію стабільного розвитку національного агропромислового комплексу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Рис. 1.1. Модель ринку праці (додаток 1)

 

Показники	2000 р.	2005 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Екон. активне  населення тис. ос.	22830,8	22280,8	22397,4	22322,3	22150,3
В т.ч. у сільській  місцевості тис. ос.	6713,6	6987,0	6974,4	6953,1	6887,4
Зайняте населення, тис. чол.	20175,0	20680,0	20893,7	20863,9	20201,1
Зокрема у сільській  місцевості, тис. ос.	6255,5	6586,1	6595,0	6555,5	6498,6
Рівень зайнятості населення, %	88,4	92,8	93,3	93,5	91,2
Зокрема у сільській  місцевості, %	93,2	94,3	94,6	94,3	94,2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Елисеева И.И.  Общая теория статистики.

2. Кибанов А.Я.  «Экономика и социология труда:  Учебник». – М.: ИНФРА-М, 2007.

3. Липсиц И.В. «Экономика: учебник для вузов». – М.: Омега-Л, 2006. (Высшее экономическое образование).

4. Теория статистики. Учебник./Под ред. Шмойлова Р. А. 3-е изд., перераб.-М.: Финансы и статистика, 2002

5. Гусаров В.М. Теория  статистики. – М.: Аудит, 2001. – 248 с.

6. Николаева  И.П. «Экономика в вопросах  и ответах: учеб. пособие». – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007.

7. Кильдишев Г.С., Овсиенко В.Е., Рабинович П.М., Рябушкин Т.В. Общая теория статистики. – М.: Статистика, 2001. – 423 с.

8. Октябрьский П.Я. «Статистика:  Учебник». – М.: ТК Велби, Изд-во  Проспект, 2006.

9. Остапенко Ю.М. «Экономика  труда: Учеб. пособие». – М.: ИНФРА-М, 2006. (Высшее образование).