Технологія соціального супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько

Робота соціального педагога ЗОШ з сім’єю «групи ризику»  включає декілька етапів, перший з якої пов’язаний з вивченням соціальної сім’ї, виявлення її статусу.

Вивчення статусу сім’ї і умов життя дитини. На попередньому етапі проводиться діагностика усіх дітей для виділення загальної групи ризику (по усіх чинниках показникам). Мета цього етапу полягає у визначенні труднощів дитини (навчальна дезадаптація, проблемна поведінка та ін.).

Вивчення соціальним педагогом сімейної ситуації проводиться після аналізу соціальних паспортів класів (груп). Надалі сім’ї обстежуються залежно від виявленого фактора ризику з використанням підібраних діагностичних засобів. Така поглиблена діагностика проводиться спільно з психологом [27, с. 53]

Таким чином, за результатами двох етапів діагностики визначається статус сім’ї «групи ризику», виявляється необхідність діагностичної роботи з сім’єю, надання спеціалізованої допомоги (медичної, соціальної, психологічної), розробляється і реалізується програма реабілітації. Визначається так само функціонал інших фахівців, що мають ресурси для надання дитині спеціалізованої допомоги.

В цілому первинне вивчення сім’ї «групи ризику» включає:

• виявлення складу сім’ї;
• аналіз внутрішніх і зовнішніх контактів сім’ї;
• виявлення ціннісних орієнтацій сім’ї;
• визначення рівня матеріального забезпечення, умови життя і побуту;
• визначення особливостей стану здоров’я членів сім’ї; При первинному вивченні сім’ї «групи ризику» фахівець використовує різні методи: бесіди з членами сім’ї, спостереження сім’ї зовні удома, бесіди із спеціальним оточенням сім’ї [13, с. 12].

Таким чином, проаналізувавши  сутність та напрями діяльності соціально-педагогічної роботи з сім’ями «групи ризику», можна зробити висновок, що допомога сім’ям виявляється системно і у великому об’ємі. Незважаючи на усі зусилля державних і недержавних організацій в допомозі «кризовим» сім’ям, проблеми внутрішньосімейних стосунків і збереження цінності сім’ї, її функціональної повносправності та максимально можливого подолання явища соціального сирітства залишаються актуальними.

2.2. Форми та методи роботи соціального педагога з сім’єю групи ризику

В цілях розвитку форм соціально-педагогічної роботи з сім’ями, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування необхідно займати активну, «допомагаючу» позицію, робити конкретні дії.

Основний підхід «вилучення» дитини з неблагополучної сім’ї і визначення її до установи в більшості випадків призводить тільки до того, що дитина стає соцільною сиротою. При такому підході не враховуються наслідки розлучення для сім’ї і дитини, використовуються каральні заходи замість реабілітаційних, оскільки мало розвинені відповідні механізми, обмежена кількість фахівців з роботи з сім’єю [17, с. 110].

Для сім’ї «групи ризику» ці підходи абсолютно не підходять, такі ці сім’ї вимагають більш «екологічних» методів. Останніми роками від правозахисних організацій лунає чимало пропозицій про реорганізацію системи захисту прав дітей. В основному вони торкаються вступу нових форм роботи з сім’ями «групи ризику». Також, найпоширенішим і природнішим є метод спостереження. Саме він дає соціальному педагогові найбільше матеріалу для виховної роботи. Соціальний педагог спостерігає за спілкуванням дитини, її поведінкою в сім’ї, в школі, на уроці, з однолітками, її працею.

Найчастіше соціальний педагог  вдається до методу бесіди. Важливо, щоб до бесіди соціальний педагог готувався. У цьому йому допоможе анкетування, складений заздалегідь опитувальник або результати комісії, яка зробила заключення при вступі дитини до цієї установи. Дослідники виділяють ще метод соціометрії, при якому, для математичної обробки збираються дані бесід, анкетування, опитування і алгоритмів, оцінки кризового стану дитини.

Саме під час появи і знаходження  сім’ї в подібних кризах сім’я-система особливо вразлива, вона входь до «групи ризику». Якщо на цьому етапі допомогти сім’ї, то вона не стане неблагополучною. При уважному вивченні біографії батьків з сімей «групи ризику» з’ясовується, що їх дитинство пройшло в алкогольних сім’ях або в сім’ях з іншими формами неблагополуччя. Це зіграло в їх долі важливу роль. Життя в дисфункціональній сім’ї пов’язане з постійним очікуванням стресу, образи, болю (фізичного або психологічного), яке поступово перетворюється на звичку, стає способом життя. Навіть після того, як усе закінчується, людина продовжує жити так, ніби це може повторитися у будь-який момент. За час життя в алкогольній сім’ї дитина виробляє свої принципи виживання: «не виражай відкрито своїх почуттів - це можуть використовувати проти тебе»; «не вір нікому, навіть рідним»; «не відкривайся, не підпускай нікого занадто близько, не розповідай про свої слабкості і проблеми». З віком люди забувають, що це правила, що існували тільки в батьківській сім’ї, і поширюють їх на весь світ і назавжди. Подорослішавши, вони знаходять таких же поранених партнерів і відтворюють систему стосунків своєї батьківської сім’ї. Це сім’ї з підвищеним ризиком. Цю проблему розв’язати дуже складно, тільки через декілька поколінь успішної роботи з сім’єю можна сказати, що сім’я «видужала» [11, с. 36].

Раннє виявлення сімей групи  ризику і профілактична робота з  ними є пріоритетними напрямами соціально-педагогічної роботи з сім’ями, в яких існує ризик передачі дітей до спеціалізованих закладів. При соціально-педагогічній роботі з сім’єю «групи ризику» немає певних технологій роботи, відповідних для вирішення труднощів усіх сімей. В даному випадку вся відповідальність за якість і ефективність підтримки лягати на плечі команди фахівців, у тому числі соціальних педагогів. При цьому фахівці повинні вміти: по-перше, грамотно діагностувати стан сім’ї. По-друге, володіти різноманітними технологіями роботи з сім’єю. По-третє, своєчасно і правильно їх застосовувати. Тільки при виконанні цих вимог, а також при творчому підході фахівця до рішення проблем дітей і їх батьків, результати роботи з сім’єю впливатимуть на неї позитивно [18, с. 92].

Діагностика стану сім’ї дозволяє скласти точніше уявлення про потреби цільової групи і точніше сформувати комплекс необхідних послуг. Важливим в роботі з досліджуваною категорією сімей є соціальний супровід. Головна мета роботи фахівців з сім’єю «групи ризику» має бути збереження сім’ї (тобто вирішення проблем і дорослих і їх дітей) [5, с. 194].

Якщо говорити про соціально-педагогічну  роботу з сім’єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями та форми:

• розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім’ях;
• нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім’ях;
• громадська підтримка сімей;
• усвідомлене батьківство;
• укріплення сімей, що переживають кризу;
• організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
• формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім’ї та суспільстві;
• запобігання і боротьба з насильством у родині;
• запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
• навчання членів сім’ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім’ї під слідством та у в’язниці тощо);
• підтримка сім’ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім’ї, вихід дитини з сім’ї, випадки насильства в сім’ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім’ї, народження дитини з особливими потребами);
• адаптація сімей у новому середовищі;
• забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов’язками і з життєвими інтересами людини;
• планування сім’ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
• об’єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [37, с. 38].

Таким чином, раннє виявлення сімей  «групи ризику» і своєчасна допомога ним, а також цілеспрямована робота з неблагополуччям з покоління в покоління, є найефективнішими методами профілактики сімейного неблагополуччя.

2.3. Технологія соціального супроводу сімей групи ризику передачі дитини до спеціалізованих закладів

Головним у соціальному супроводі сімей, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є дитина, її особистість, її нинішнє та майбутнє – серед однолітків, у суспільстві. Конкретний зміст соціально-педагогічної роботи із сім’єю в кожному окремому випадку зумовлено типом її неблагополуччя, і навіть індивідуальними рисами сімейної ситуації. Однак у цілому технологія роботи соціального педагога із неблагополучною сім’єю маю багато спільного.

Технологія роботи соціального  педагога з сім’ями, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування включає рівні: профілактичний; діагностичний; реабілітаційний [25, с. 78].

Профілактичний рівень. Профілактика – це комплекс превентивних заходів, проведених за допомогою організації загальнодоступної медико-психологічної та соціально-педагогічної підтримки сім’ї [7, с. 37].

На даному рівні діяльність соціального  педагога будується на принципі надання  достовірної інформації.

Один зі шляхів поліпшення кризового стану досліджуваної категорії сімей – розробка таких спеціальних програм соціально-педагогічної освіти і просвіти батьків, які б сприяли повноцінному функціонуванню сім’ї та запобіганню проблем у дітей і батьків.

Наприклад, під час роботи з родиною, у якій при виховання дитини вдаються до насильства, необхідно пояснити членів родини згубні наслідки фізичних покарань дітей і роз’яснити гуманістичні методи виховання. Опитування свідчать, що всі батьки, які застосовують фізичне покарання, відчувають складнощі у вихованні дитини, а до 87% їх у дитинстві застосовувалися фізичні покарання. 40% батьків не застосовують фізичне покарання як виховання, але бажання застосувати її в них присутнє [10, с. 36].

Можуть бути різні погляди те що, які методи і засоби є найефективнішими підвищення і гуманізації процесу дітей, але беззастережна необхідність у допомозі в сім’ях батькам.

Організація педагогічної освіти батьків цієї категорії спрямована на те що вони збагнули різниці між допустимою і неприпустимою поведінкою, оскільки батьки часто вже не усвідомлюють наслідків, до яких можуть призвести фізичне покарання дитини. Це усвідомлення тягне за собою і вибір адекватних прийомів до розв’язання виникаючих труднощів. Батьків можна й потрібно навчити розшифровувати інформацію, що йде від дитини і залежно від нього підбирати відповідні методи виховання.

У програмі налагодження гуманних взаємовідносин дітей і дорослих неодмінною умовою є добровільне співробітництво батьків і фахівців. Програма роботи з батьками підбирається залежно від чинників, які можуть викликати їх жорстоке поводження з дитиною.

Педагогічне просвітництво батьків може здійснюватися також через створення груп підтримки й організацію взаємодії батьків. При територіальних ЦСССДМ можна створити курси з проблем дітей, педагогічної просвіти батьків та молодіжні організації, центри денного перебування дитини. Дітям цей час створюються комфортні умови перебування. Після проведеного курсу батьків можна спонукати до вільного обміну думками з приводу проблем, що викликають в них занепокоєння.

Під час упорядкування програми педагогічної просвіти батьків необхідно враховувати, що більшість з них не мають спеціальної педагогічної освіти. З іншого боку, програма має бути побудована в такий спосіб, щоб отримані знання за потреби використовували практично [23, с. 37].

Отже, програма попередження ситуації ризику передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування має бути спрямована на: творче засвоєння педагогічних знань, на те, щоб стати керівництвом до дії і сприяти підвищенню соціальної включеності та ефективності соціалізації дітей; формування здібності осмислити сімейну дійсність, вміння приймати найефективніші рішення на відповідність до соціально-педагогічних закономірностей, принципів виховання; взаємного збагачення дитячо-батьківських відносин.

Соціально-педагогічне просвітництво включає діяльність інформаційного і навчального плану з розгляду основних закономірностей і базових етапів розвитку, вікових психологічних чинників становлення особистості на конкретних стадіях, типових критичних ситуацій, проблем кожного віку та виробленні загальних рекомендацій з їхнього вирішення.

Соціальні педагоги повинні займатися пропагандою ненасильницького виховання, роз’ясняти, що є безліч методів, з допомогою яких можна виховувати у дітей слухняність, відповідальність, не вдаючись до тілесних покарань. Наприклад, втягувати дитини на процес прийняття рішень, уникати порожніх загроз тощо.

Ефективність профілактичної діяльності соціального педагога безпосередньо  залежить від правильного вибору способу спілкування з родиною. Недопустими недбале, поблажливе або занадто офіційне ставлення під час зустрічі, і навіть закиди, залякування, ультиматуми. Інакше створюється психологічний бар’єр, що робить людину неспроможною адекватно сприймати навіть цілком доцільні пропозиції. Передбачаючи «важку» розмову, соціальний педагог має старанно підготуватися до зустрічі. Зібрати якнайбільше інформації про родину, старанно обміркувати утримання і форму розмови [33, с. 56].