Технологія соціального супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько

Діти знають, що люди засуджують пияцтво, їхніх батьків звинуватять в тому, що ті – погані батьки. Тому діти прагнуть усіма силами приховати ганьбу сім’ї. Діти не можуть відверто говорити про свою сім’ю ні з друзями, ні з учителями. Звичка до приховання обумовлює необхідність ігнорувати реальність. Секретність, обман стає звичайними компонентами життя, які тільки загострюються, коли дітей вилучають з сім’ї, та вони потрапляють до спеціалізованих закладів [40, с. 94]. В результаті кожен стає підозрілим і злісним. Уроки вивчені в дитинстві, підкріплюються тим, що члени сім’ї ніколи не обговорюють чесно, існуючу ситуацію та шляхи вирішення проблеми, відкриті комунікації перестають існувати. Секрети незмінно дають поштовх заздрості, ревнощам. Чим більше секретності, тим більше заплутаності провини, боротьби, бійок, роз’єднання членів сім’ї і ізоляції, самотності, та, відповідно, більший ризик вилучення дитини з сім’ї та передачі їх до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Явна і прихована сексуальна агресія до дітей – досить часте явище в неблагополучних сім’ях. Навіть за відсутності фізичного контакту дії дорослого, які порушують розвиток сексуальності дитини, заважають набуттю власного досвіду в цьому напрямі, можуть розцінюватися як тонка, прихована сексуальна агресія [21, с. 228]. Вважається, що наслідки як прихованої так і явної сексуальній агресії завжди важкі і довготривалі та формують у дитини почуття своєї нікчемності, втрати контролю над своїм життям і усе пригнічуюча залежність від цього абсолютного і найбільшого секрету сім’ї. Провина, сором, ненависть до себе, відчай, депресія, роль жертви в усіх життєвих ситуаціях, пасивність, проміскуїтет – ось далеко не повний перелік того, що може бути не лише причиною вилучення дитини з сім’ї та позбавлення її батьків батьківських прав, а й важкої психічної травми для самої дитини [17, с 145].

У дітей і підлітків, що пережили сексуальне насильство, – особлива поведінка, і якщо знати психологічні особливості таких дітей, дорослі, які працюють з дітьми, могли б припустити, що дитина, можливо, переживає насильство. Слід обмовитися, що ці ознаки не є специфічними для сексуального насильства, проте, за даними і зарубіжних і наших дослідників, діти, що перенесли сексуальне насильство, демонструють наступні особливості:

• їх мучать нічні кошмари;
• вони починають поводитися, як діти молодшого віку;
• грають в сексуальні ігри;
• втікають з будинку;
• переживають труднощі в школі [7, с. 36].

Як не дивно, але більшість маленьких  бродяг перебувають в статусі соціальних сиріт, мають батьків – і матір, і батька. Зазвичай це п’яниці і алкоголіки, проти яких порушуються справи про позбавлення батьківських прав. Батьки не лише не займаються вихованням дитини, вони її просто не помічають, а буває перебування вдома представляє пряму загрозу життя і здоров’ю дітей. Часто постійно влаштовуються не тільки постійні п’янки, а й організовуються притони. Мало того, що діти бачать усю цю розпусту, але нерідко і самі стають її учасниками. У дитинстві, як відомо, формується уявлення про спосіб життя. Воно складається поступово, та з роками стає настільки стійким, що переробити, змінити його практично неможливо. Припустимо, дитину вдома жорстоко б’ють. Вона втікає з дому і таким чином рятується від чергових побоїв. Підсвідомість відразу ж це відрізняє: це добре. Чи, батьки все пропивають і в будинку немає навіть крихти хліба, а на вулиці можна вкрасти або випросити їжу. Дитяча підсвідомість знову фіксує позитивну емоцію. Те ж відбувається в школі. Дитина відстала, не засвоює матеріал, над нею сміються – це болісно сприймається дитиною, проте у своєму середовищі, в підвалі, на горищі, вона має авторитет.

Велика частина дітей, що потрапляють в спеціалізовані заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хворі. Затримка психічного розвитку, олігофренія різної міри – звичні діагнози. Практично усі без виключення педагогічно запущені, у них обмежений словарний запас, тому що з ними ніхто не займався. Ці діти знають про життя більше, ніж інші дорослі. Занадто багато, що їм довелося пережити і випробувати. Кожній дитині, що хлиснула самостійності, вимагається допомога. Одним потрібний лікар, іншим психолог, а третім просто хороше ставлення. Головне завдання соціально-педагогічної роботи – створити у дітей вірне уявлення про життя. Але до цієї проблеми потрібно підходити диференційовано, за віком. До 12-13 років на дитячу свідомість ще можна впливати, а ось старших, як показує практика змінити вже практично неможливо. Хоча, опинившись в нормальному середовищі і вимушені поводити себе порядно, у таких дітей досить часто асоціальна поведінка замінюється просоціальною [42].

Зрозуміло, що майбутнє таких дітей багато в чому залежить від того, куди вони потраплять. В більшості випадків їх потрібно «тягнути» тобто допомагати з вибором професії, житлом, облаштуванням в житті. Якщо їх надати самим собі, то багатьох, безумовно чекає досить складне майбутнє. Занадто вони нестійкі. Занадто великий і важливий період у своєму житті вони втратили

Таким чином, соціальні педагоги повинні надати дітям своєчасну допомогу:

• необхідно дати їй відчути, що вона належить до класу, групи, що вона не знехтувана;
• якщо дитина увійшла до якоїсь групи, слід підкреслити, що це добре. Але не потрібно змушувати дитину жити стадно, обов’язково бути в колективі тому, що кожна дитина потребує того, щоб побути наодинці з самим з собою;
• слід заохочувати дитину до того, щоб вона дозволяла собі приємне проведення часу, розвагу, яка вимагає взаємодії з іншими;
• необхідно заохочувати таку дитину до творчості, виставляти її малюнки, твори і інші речі, які можуть цікавити оточення. Це підвищуватиме упевненість дитини в собі;
• слід обрати такий предмет, до якого дитина виявляє найбільшу цікавість, залучити дитину до роботи над цими предметами, щоб вона продемонструвала перед класом, що може внести до цієї області щось цінне;
• варто допомогти дитині усвідомити і виразити свої почуття, використавши для цього надійні, безпечні канали, такі як малювання, робота по дереву, створення ляльок;
• слід звертатись за допомогою до дитини у пошуках вирішення певної проблеми. Багато боязких дітей ховають усе, включаючи свої виняткові інтелектуальні здібності, а учителі можуть іноді не дізнатися про потенціал дитину [34, с. 107].

Отже, якщо соціальний педагог наслідуватиме ці правила, то дитини буде легше соціалізуватись, адаптуватись в суспільстві. Адже від правильної роботи фахівця залежить доля дитини. Однак, це лише один з аспектів соціального супроводу сім’ї, в якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Для подолання кризової ситуації необхідний комплексний підхід у відновленні функціональної повносправності сім’ї як в роботі з дитиною, так і з батьками,так і з їх соціальним оточенням.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ СІМЕЙ ГРУПИ РИЗИКУ

2.1.  Сутність та специфіка соціально-педагогічної роботи з сім’ями групи ризику

Сучасна сім’я покликана не лише вирішувати численні проблеми, пов’язані з повсякденною життєдіяльністю своїх членів, з народженням і вихованням дитини, підтримкою недієздатних, але і бути своєрідним психологічним укриттям для людини. Вона забезпечує економічну, соціальну, психологічну і фізичну безпеку і захищеність своїм членам. Сім’ї, в яких існує ризик передачі до спеціалізованих закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування потребують особливої допомоги і підтримки, для того, щоб повноцінно реалізовувати свої функції [35, с. 83].

Такої допомоги потребують неповні і багатодітні сім’ї, сім’ї самотніх матерів, військовослужбовців, сім’ї, що виховують дітей з обмеженими можливостями, усиновлених і опікуваних дітей, що мають батьків-інвалідів, студентські сім’ї, сім’ї біженців, мігрантів, безробітних, асоціальні сім’ї та ін.. Соціально-педагогічна робота в них має бути спрямована на вирішення повсякденних сімейних проблем, зміцнення і розвиток позитивних сімейних стосунків, відновлення внутрішніх ресурсів, стабілізацію досягнутих позитивних результатів, соціально-економічному положенні і орієнтації на реалізацію соціалізуючого потенціалу. Виходячи їх цього, соціальний педагог при роботі з досліджуваною категорією сімей покликаний виконувати наступні функції:

• діагностичну (вивчення особливостей сім’ї, виявлення її потенціалів);
• охоронно-захисну (правова підтримка сім’ї, забезпечення її соціальних гарантій, створення умов для реалізації її прав і свобод);
• організаційно-комунікативну (організація спілкування, ініціація спільної діяльності, спільного дозвілля, творчості);
• соціально-психолого-педагогічну (психолoго-педагогічна освіта членів сім’ї, надання невідкладної психологічної допомоги, профілактична підтримка і патронаж);
• прогностичну (моделювання ситуацій і розробка певних програм адресної допомоги);
• координаційну (встановлення і підтримка об’єднання зусиль органів державної влади і місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ, соціальних педагогів освітніх установ, реабілітаційних центрів і служб) [12, с. 55].

Соціально-педагогічна робота з сім’єю «групи ризику» – це особливим чином організована діяльність, спрямована на малі групи людей, що потребують соціального захисту і підтримка ззовні. Це один з різновидів соціального захисту населення, основним змістом якого є сприяння, допомога, у відновлення і підтримці нормального функціонування сім’ї, та відповідного уникнення позбавлення дітей батьківського піклування та передачі їх до спеціалізованих установ. Соціально-педагогічна робота з сім’єю «групи ризику» сьогодні є багатофункціональною діяльністю по соціальному захисту і підтримці, соціальному обслуговуванню сім’ї на державному рівні [14, с. 68].

Соціально-педагогічна робота з сім’єю «групи ризику» складається з ряду складових:

1. Соціальний захист сім’ї – це багаторівнева система переважно державних заходів по забезпеченню мінімальних соціальних гарантій, прав, пільг і свобод нормально функціонуючої сім’ї в ситуації ризику в інтересах гармонійного розвитку сім’ї, особистості і суспільства. Важлива роль в соціальному захисті досліджуваної категорії сімей відводиться самій сім’ї: зміцнення батьківських уз; формування стійкості проти пропаганди безладних сексуальних відносин, наркотиків, насильства, агресивної поведінки; підтримки в нормі психологічного здоров’я сім’ї та ін..

Нині в Україні склалися чотири основні форми соціального захисту сімей, що мають дітей:

• грошові виплати сім’ї на дітей у зв’язку з народженням, змістом і вихованням дітей (допомоги і пенсії);
• трудові, податкові, житлові, кредитові, медичні і інші пільги сім’ям з дітьми, батькам і дітям;
• юридичне, медичне, психолого-педагогічне і економічне консультування, батьківський всеобуч, науково-практичні конференції і конгреси;
• державні, регіональні, цільові і соціальні програми [26, с. 463].

2. Соціальна підтримка сім’ї «групи ризику» припускає формальну і неформальну діяльність, а також взаємини фахівців з сім’ями, в яких існує ризик передачі сім’ї до спеціалізованих закладів. Соціальна підтримка такої сім’ї припускає заходи попереджувальної і відновної властивості для сім’ї у разі смерті близької людини, хвороби, безробіття. Важливу роль в соціальній підтримці досліджуваної категорії сімей, в умовах розвитку ринкових відносин відіграють Центри зайнятості усіх рівнів, які вирішують наступні завдання:

• збір і поширення інформації з питань соціальної підтримки сім’ї;
• надання консультаційних послуг з питань професійного навчання і працевлаштування;
• сприяння у відкритті підприємств сімейного типу;
• професійна орієнтація дітей і підлітків;
• виплата допомоги по безробіттю;
• консультування з питань підбору і використання робочої сили;
• надання допомоги в кадровому забезпеченні;
• соціально-психологічна робота з клієнтами [31, с. 30].

Соціальне обслуговування сім’ї «групи ризику» є діяльністю соціальних служб по наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведенню соціальної адаптації і реабілітації такої сім’ї в цілому, та кожного її члена зокрема. У вузькому значенні слова вона розуміється як процес надання сім’ям «групи ризику» конкретних соціальних послуг, необхідних для задоволення потреб їх нормального розвитку, існування та нормалізації функціональної повносправності сім’ї [15, с. 103].

Основними завданнями соціально-педагогічної роботи з досліджуваною категорією сімей в системі соціальних служб є:

1. Виявлення причин і чинників соціального неблагополуччя конкретних сімей і їх потреби в соціальній допомозі.
2. Визначення і надання конкретних видів і форм соціально-економічних, соціально-психологічних, соціально-педагогічних та інших соціальних послуг сім’ям, що потребують соціальної допомоги.
3. Підтримка сімей в рішенні проблем їх самозабезпечення, реалізації власних можливостей по подоланню складних життєвих ситуацій.
4. Соціальний патронаж сімей, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
5. Аналіз рівня соціального обслуговування підготовки пропозицій по розвитку сфери соціальних послуг [41].