Технологія соціального супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько

Виходячи з цього, для конфліктної  сім’ї, сім’ї на стадії розпаду, прийомної сім’ї, повторної сім’ї ці умови є також необхідними для того, щоб ці сім’ї стали благополучними.

Для цього, на думку Ж. Шимене необхідно  створювати також ситуації, в яких сім’я чи її члени здійснюють:

• вільний вибір;
• вибір з кількох можливих альтернатив;
• вибір після тривалого міркування;
• високу оцінку і бережливе ставлення до наявних цінностей;
• відкрите проголошення цих цінностей;
• вчинки у відповідності до цих цінностей;
• послідовні дії у відповідності до цінностей, спрямовані на вироблення моделі поведінки [29, с. 63].

Це дозволяє зберегти благополуччя, жити батькам своїм життям, дітям  – спостерігати і вчитися жити на прикладі батьків, сім’ї розв’язувати свої завдання на кожному з етапів і тим розвиватися. Такі умови дозволяють подолати насильство в сім’ї, налагодити родинні зв’язки, стабілізувати стосунки, розвиватися як самодостатній особистості кожному члену сім’ї і тим попереджувати чи долати її неблагополуччя у поєднанні з етапами реконструкції характеру, маємо умови для відновлення позитивного в члені сім’ї та сім’ї в цілому. Звичайно, що це не розв’язує проблеми всіх неблагополучних сімей, в них є специфічні проблеми, але дозволяє намітити напрямки і завдання, етапи роботи з окремими категоріями неблагополучних сімей [22, с. 166].

Та сім’я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї свої права і свої обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім’я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім’я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

1.2. Характеристика та фактори неблагополуччя сімей групи ризику

Сім’я «групи ризику» – різновид сім’ї, яка не виконує достатньою мірою своїх функцій та схильна до дії негативних соціальних чинників, які призводять до ситуації позбавлення батьків батьківських прав та вилучення дитини з сім’ї. [9, с. 89].

Різні учені виділяють різні групи факторів ризику, що призводять до ситуації вилучення дитини з сім’ї та передачі її до спеціалізованих закладів, розглянемо підхід В. Є. Летунової:

• медико-біологічні чинники;
• група здоров’я;
• спадкові причини;
• природжені властивості;
• порушення в психічному і фізичному розвитку дитини та/або батьків;
• умови народження дитини;
• захворювання матері і її спосіб життя;
• травми внутрішньоутробного розвитку;
• соціально-економічні чинники;
• багатодітні і неповні сім’ї;
• неповнолітні батьки;
• сім’ї, що ведуть аморальний спосіб життя;
• непристосованість до життя в суспільстві [20, с. 65].

Найбільш важливе і конкретне  для роботи соціального педагога представляє інтерес класифікація таких факторів С. А. Белічевої. Вона виділяє наступні чинники ризику вилучення дитини з сім’ї:

1. медико-соціальні: (обтяжена спадковість, хронічні захворювання, інвалідність, антисанітарія);
2. соціально - економічні (низький матеріальний рівень сім’ї, погані житлові умови);
3. соціально-демографічні (неповні; багатодітні; повторний шлюб);
4. соціально-психологічні (спотворений характер взаємин, відсутність загальних інтересів, моральна безвідповідальність батьків, жорстокість);
5. кримінальні чинники (алкоголізм, наркоманія, аморальний спосіб життя батьків, наявність судимих членів сім’ї) [34, с. 110].

С. В. Тетерський виділяє сім’ї, які через об’єктивні або суб’єктивні причини знаходяться в стані життєвих утруднень і потребують допомоги з боку і судової системи, системи соціального захисту і соціального обслуговування, через, що стають функціонально неспроможними, а тому мають ризик:

• сім’ї біженців, вимушених переселенців;
• малозабезпечені сім’ї;
• сім’ї з надлишковим утриманським навантаженням;
• сім’ї, що виховують дітей інвалідів;
• неповні сім’ї;
• сім’ї військовослужбовців термінової служби;
• сім’ї безробітних;
• сім’ї проживають в соціально неблагополучних та нестабільних регіонах;
• сім’ї, де батьки довго не отримують заробітну плату [39, с. 156].

Усім цим сім’ям потрібна психолого-педагогічна, реабілітаційна, правова та соціально-педагогічна допомога.

Як нам відомо, особистість підростаючого покоління формується не вакуумі, а в його соціальному оточенні. Останнє має вирішальне значення для процесу виховання. Особливо важливий вплив малих груп, в яких школяр взаємодіє з іншими людьми. Це сім’я, школа, клас, неформальні групи спілкування.

Крім того, через складність соціального  життя зростає кількість дітей, соціальний статус яких невизначений, оскільки є невизначеним щодо них  факт наявності чи відсутності батьківського  піклування. Наприклад, такими є бездоглядні діти, які тривалий час перебувають поза батьківським піклуванням, і перебувають сам на сам з проблемами виживання. До цієї ж групи дітей можна віднести і тих, які тривалий час виховуються в інтернатних закладах і батьки яких, хоч і не позбавлені батьківських прав, але не цікавляться їхнім життям.

Недосконалість сьогодення призводить до нових, не передбачених чинним законодавством причин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків для дітей, медичних закладіві залишають їх там, відмовляючись при цьому виконувати стосовно них свої батьківські обов’язки [32, с. 16].

Особливості досліджуваної категорії сімей відбиваються в класифікаціях сімей, що змінюються, де існує ризик вилучення дітей із сім’ї. Ці класифікації в основному не суперечать, а доповнюють один одного. Зупинимося на них детальніше.

Г. П. Бочкарьова виділяє:

1. сім’ю з несприятливою атмосферою, де батьки не лише байдужі, але і грубі, нечутливі по відношенню до своїх дітей;
2. сім’я, в якій немає емоційних контактів між її членами, існує байдужість до потреб дитини при зовнішньому благополуччі стосунків. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значущі стосунки поза сім’єю;
3. сім’ю з нездоровою моральною атмосферою, в якій дитині прищеплюються асоціальні потреби і інтереси, і дитина залучається до аморального способу життя [38, с. 122].

Б. Н. Алмазов виділяє 4 типи неблагополучних сімей сприяючих передачі дитини до спеціалізованих закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

1. сім’ї з недоліком виховних ресурсів. До них відносяться зруйновані або неповні сім’ї; сім’ї з недостатньо високим загальним рівнем батьків; що не мають можливості надавати допомогу дітям в навчанні; сім’ї з низьким матеріальним рівнем. Відомі багато випадків, коли в таких сім’ях виросли морально здорові діти. Але все таки ці сім’ї створюють несприятливий фон для повноцінної соціалізації дитини;
2. конфліктні сім’ї, де батьки не прагнуть виправити недоліки свого характеру, або де один з батьків нетерпимий до іншого. У таких сім’ях діти часто тримаються опозиційно, часом конфліктно та демонстративно. Більш старші діти протестують проти існуючого конфлікту, встають на сторону одного з батьків;
3. морально неблагополучні сім’ї. Серед членів сім’ї відмічають відмінності у світогляді і принципах організації сім’ї, прагнення досягти своїх цілей в шкоду інтересам інших, використання чужої праці, прагнення підпорядковувати своїй волі іншого і т.п.;
4. педагогічно некомпетентні сім’ї. В таких сім’ях надумані або застарілі представлення в дитині замінюють реальну ситуацію. Наприклад, впевненість в можливості повної самостійності дитини, що призводить до безпритульності, викликає у дитини дискомфорт, емоційну напруженість, прагнення захиститися від усього нового і незнайомого, недовіра до іншої людини [21, с. 114].

Функціональній неспроможності сім’ї та, відповідно, ризику передачі дитини до спеціалізованих установ також сприяє відсутність прихильності між членами сім’ї, емоційні і інші психічні розлади батьків, асоціальна поведінка одного або обох батьків, порушений або відсутній зв’язок між членами сім’ї різних поколінь [24, с. 110].

Останніми роками в науковій літературі і масових виданнях широко обговорюється  тема жорсткості і насильства по відношенню до дітей в сім’ї. Насильство може приймати фізичну і психологічну форми фізичного насильства в сім’ї проявляється в побитті дитини, нанесення йому опіків, випробуванні голодом і тому подібне. Психологічна травматизація найчастіше буває викликана забороною теплих батьківських почуттів до дитини різкою і грубою критикою в його адресу, образами і залякуваннями [28, с. 41].

Потрібно відмітити, що жорстокість  часто виявляється не менш шкідливою, чим фізична. Жорсткість створює  основу для хронічної психогенною травматизації, нерідко викликаючи повторні афектні кримінальні дії. Відомі навіть випадки вбивства підлітками своїх жорстоких батьків. В цілому, наслідком жорсткого поводження з дітьми буває їх асоціальна поведінка в самостійному житті

Усі перераховані чинники грають значну роль у формуванні і розвитку сім’ї та, відповідно, формування складної життєвої ситуації, коли існує ризик вилучення дитини із сім’ї та передачі її до спеціалізованих закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціальний педагог повинен допомогти усунути ці фактори впливу на сім’ю. Потрібна тісна співпраця з такими сім’ями, і особливо з їх дітьми. Якщо фахівець спільно з батьками ґрунтовно підійдуть до усунення цих чинників, то їх спільна діяльність даватиме позитивний результат.

1.3. Вплив сімейного неблагополуччя на дітей

Сім’я все частіше нагадує арену запеклих суперечок, взаємних звинувачень і погроз, нерідко доходить і до застосування фізичної сили. Довгий час вважалося: усе це справи делікатні, внутрішньосімейні. Але занадто обтяжливі і великі наслідки такого насильства. Точну кількість дітей, що живуть в неблагополучних сім’ях неможливо підрахувати, проте вона є об’єктивно значною. Постійно зростає кількість позовів про позбавлення батьківських прав.

Результати вибіркових досліджень показують, що останнім часом велике поширення отримало внутрішньосімейне насильство у тому числі і сексуальне. За даними Аналітичного Центру «Соціоконсалтинг» (м. Київ), особливо часто страждають діти у віці 6-7 років. З них 70% відстають в розумовому і фізичному розвитку, страждають різними психоемоційними розладами. У дітей з сімей, в яких існує ризик вилучення дитини в 7 разів більше суїцидальних спроб, в 2 рази зростає вірогідність раннього шлюбу, в 2 рази більша вірогідність психічних захворювань, в 2 рази більша вірогідність делінкветної поведінки. Багато дітей з таких сімей не потрапляють до спеціалізованих закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, йдуть з будинку і стають безпритульними [24, с.111].

Неблагополучна сім’я для дитини – це не синонім антисоціальної або асоціальної сім’ї. Існує велика кількість сімей, про які нічого поганого не скажеш з формальної точки зору, проте для дитини ця сім’я є неблагополучною. Звичайно, сім’я алкоголіка або хулігана для будь-якої дитини буде несприятливою, проте в більшості випадків поняття несприятливої сім’ї може виникнути лише в співвідношенні з конкретною дитиною, на яку це неблагополуччя діє, що фактично і є причиною наближення та переходження дитини до статусу «соціальна сирота».

Тільки система стосунків «сім’я – дитина» має право розглядатися як благополучна або неблагополучна. Сім’я може бути неповною. Може бути повною, але з суперечливим вихованням або з вихованням, що пригнічує дитину і т.д. [16, с. 20]. Іноді неповна сім’я корисніша для дитини, чим неповноцінна (скажімо, батько-алкоголік, що тероризує сім’ю, потім нарешті він йде з сім’ї, сім’я зітхає з полегшенням та соціально-виховна ситуація позитивно стабілізується). Зустрічаються зовні хороші стосунки в сім’ї, але батьки, надмірно зайняті своїми робочими справами, мало уваги приділяють дитині, – це теж може призводити до поганих наслідків для ранимої душі маленької людини, що може спричинити поведінку дитини, яка, в свою чергу, може стати причиною позбавлення батьківських прав.

Дефекти виховання – це є щонайперший і найголовніший показник неблагополучної сім’ї, що входить до групи ризику передачі дитини до спеціалізованих закладів. Ні матеріальні, ні побутові, ні престижні показники не характеризують міру благополуччя сім’ї або неблагополуччя по відношенню до дитини. Неблагополуччя в сім’ї в тій чи іншій мірі практично завжди призводить до неблагополуччя психічного розвитку дитини. Не у значенні розумових порушень, а в сенсі дисгармонії дозрівання емоційно-вольової сфери, тобто переважно характеру людини. А який характер, такі і взаємини людини з іншими людьми, така і модель поведінки майбутнього члена суспільства.

Одним з найпотужніших несприятливих  чинників тих, що руйнують не лише сім’ю, але і душевну рівновагу дитини є пияцтво батьків. Воно може виявитися роковим для малюка не лише у момент зачаття плоду і під час вагітності, але і упродовж усього життя дитини [10, с. 64].

Якого б аспекту проблеми відхилень  від нормального психофізичного розвитку дитини ми не торкнулися, майже завжди вимушені говорити про згубний вплив пияцтва батьків. По причині цього негативного явища дитина засвоює погані приклади моделі соціальної поведінки, через це виникає відсутність всякого виховання, через це діти позбавляються батьківського піклування і потрапляють в дитячі будинки. Переважна більшість негативних прикладів, які ми приводимо, так або інакше мають своєю причиною пияцтво батьків. Пияцтво – причина багатьох неврозів і порушень поведінки у членів сімей п’яниць. У переважній більшості випадків різні психічні розлади у дітей викликаються пияцтвом батьків, їх соціальною деградацією, хуліганством, поганим самоконтролем. Якщо через п’яниць-батьків діти стають невротиками, то через п’яниць-матерів часто народжуються діти з обмеженими функціональними можливостями [3, с. 89].