Технологія соціального супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Житомирський державний університет  імені Івана Франка

Кафедра соціальної педагогіки та педагогічної майстерності

 

 

 

 

Технологія соціального  супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

 

 

 

Курсова робота

з соціальної педагогіки

студентки 32 групи

соціально-психологічного факультету

Папченко Вікторії Юріївни

 

Науковий керівник:

Кандидат педагогічних наук, доцент Ситняківська Світлана Михайлівна

 

 

 

 

 

 

Житомир – 2013

Зміст

 

Вступ

 

Актуальність дослідження.  Сім’я – це суспільство в мініатюрі, з усіма його досягненнями, протиріччями. Зростає кількість розлучень, знижується народжуваність, хоча збільшується кількість дітей, народжених поза шлюбом, зростає кількість злочинів здійснюваних неповнолітніми. Усе це вимагає вживання невідкладних заходів по зміцненню і розвитку соціального інституту сім’ї.

У скрутні життєві умови потрапляють неповні сім’ї, сім’ї біженців, вимушених переселенців, малозабезпечені сім’ї, безробітні, сім’ї з дітьми-інвалідами, багатодітні сім’ї, неблагополучні сім’ї. У дітей в таких сім’ях спостерігається низька самооцінка, неадекватне уявлення про значення власної особистості, що може негативно позначитися на їх подальшій долі, оскільки саме в цих сім’ях існує найбільш високий ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ратифікувавши Конвенцію ООН  про права дитини, Україна взяла на себе зобов’язання, що складаються з чотирьох основних принципів: першочерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життя спільноти; відсутність дискримінації. Одна з головних проблем сучасного стану охорони дитинства в Україні – це наявність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують соціального захисту і не адаптовані до життя в суспільстві. В нашій країні складне соціально-економічне становище значної кількості населення, послаблення виховної функції сім’ї загострили проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності. В умовах девальвації моральних цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення збільшується кількість бездоглядних, безпритульних дітей.

Окремі питання профілактики позбавлення батьківських прав та соціально-педагогічної підтримки кризових сімей досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як Н. Б. Болотіна, В. Я. Бурак, Л. С. Волинець, К. В. Добромислов, М. Л. Захаров, О. І. Карпенко, Н. Ю. Максимова, О. Є. Мачульська, А. М. Нечаєва, Д. А. Ніконов, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипко, С. М. Синчук, І. М. Сирота, Є.Г. Тучкова та ін.. Однак, до цього часу практичні та технологічні аспекти соціально-педагогічної роботи з сім’ями «групи ризику». Саме тому темою нашого дослідження було обрано «Технологія соціального супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Об’єкт дослідження – сім’ї, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предмет дослідження  – специфіка соціального супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Мета дослідження – дослідити специфіку соціального супроводу сім’ї, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати сім’ю, у якій існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як об’єкт соціально-педагогічної роботи.
2. Виявити особливості соціально-педагогічної роботи з сім’ями групи ризику.
3. Визначити ключові форми, методи та технологічні аспекти соціального супроводу сімей, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Робота викладена на  44 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. СІМ’Я ГРУПИ РИЗИКУ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ

1.1. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної роботи

 

Сім’я – це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає до себе інші підсистеми (членів сім’ї), це мала соціальна група первинний контактний колектив. Має такі ознаки як: шлюбні, міжпоколінні, кровні, всиновлені зв’язки між членами сім’ї, родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім’ї; наявність функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім’ї); прав сім’ї у суспільстві і прав членів сім’ї у родині, обов’язків членів сім’ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [4, с. 15].

Доцільним є визначати типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім’я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім’ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім’ї, можна назвати такі типи сімей:

Залежно від виконання матеріально-економічної  функції:

• за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;
• за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім’ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.;

Залежно від виконання житлово-побутової  функції, за структурою сім’ї та особливостей проживання:

• за складом сім’ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім’ями - три і більше подружніх пар).

Залежно від виконання демографічної  функції:

• за кількістю дітей в сім’ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);
• за однорідністю соціального складу: однорідні (сім’я складається з представників однакових соціальних прошарків – робітничі сім’ї, сім’ї інтелігентів, сім’ї вчених і т.д.) – їх налічують до 70 %; різнорідні сім’ї (члени сім’ї мають різну освіту, професію. У таких сім’ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські) [22, с. 39].

У інших джерелах можна зустріти таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім’ї, сім’ї з дітьми певного віку, сім’ї пенсіонерів.

Залежно від виконання комунікативної функції:

• сім’ї за типом керівництва – гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);
• за типом юридичних взаємостосунків – побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;
• за юридичними взаємостосунками батьків та дітей чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти;
• за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім’ї: (гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені;дезорганізовані (панує страх, культ сили));
• соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);
• сім’ї зі специфічними проблемами - сім’ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім’ї правопорушників; сім’ї алкоголіків, наркоманів; сім’ї з захворюваннями на СНІД; сім’ї зі схильністю до суїциду; сім’ї інвалідів.

Залежно від виконання виховної функції:

• благополучні;
• неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);
• сім’ї групи ризику [30, с. 13].

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім’ї. Але в основному сім’ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім’ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім’я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім’ї або поганими тощо [23, с. 36].

З точки зору соціально-педагогічної діяльності найбільшої уваги з боку соціального педагога потребують сім’ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім’ї. До неблагополучних відносяться сім’ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім’ях об’єктивно чи суб’єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім’ї характеризуються певними негативними проявами:

• батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);
• з низьким морально-культурним рівнем батьків;
• неповні сім’ї;
• зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;
• зовні благополучні сім’ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості [21, с.144].

 Причому, такі помилки і  прорахунки в системі сімейного  виховання носять не ситуативний,  а стійкий характер. Тобто в  таких сім’ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім’ї, у яких:

• спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;
• відсутня єдність вимог до дитини;
• безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;
• надмірна батьківська любов;
• надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;
• має місце насильство стосовно до жінки, дитини;
• не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини [8, с. 40].

Неблагополучні сім’ї – ті, в яких порушуються права її членів, права людини, порушуються юридичні норми суспільства [13, с. 12]. Такі сім’ї потребують реабілітації та соціального супроводу, який здійснює районний Центр соціальних служб для молоді. У разі виявлення неможливості проживання неповнолітніх дітей у сім’ї необхідно забезпечити своєчасне інформування відповідних служб (районну службу у справах дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, органи опіки і піклування), які вирішують питання вилучення дітей із таких сімей та влаштування їх до відповідних державних закладів. Згідно чинного в Україні законодавства приводить до висновку, що неблагополучними є ті сім’ї, в яких порушуються права її членів, права людини, порушуються юридичні норми суспільства. Причинами цього можуть бути алкоголізм і наркоманія членів сім’ї, психолого-педагогічна і правова неграмотність, економічні фактори суспільства, хвороби, політична ситуація, насильство щодо членів сім’ї тощо.

Також можна виділити такий тип  сімей як «потенційно неблагополучні», що мають ризик стати неблагополучними  у умовах, що тому сприяють. Потенційно неблагополучними вважаються сім’ї, в яких порушені зв’язки з середовищем, внутрішньо-родинні зв’язки, порушена структура сім’ї, її спроможність виконувати свої функції. І не завжди потенційно неблагополучні сім’ї стають неблагополучними [19, с. 72]. Це залежить від потенціалу сім’ї, підтримки та допомоги у вирішенні життєвих проблем.

Ознаками неблагополуччя сім’ї є:

• Невиконання батьками обов’язків щодо виховання дітей та їх матеріального утримання.
• Байдуже ставлення до здоров’я, фізичного, духовного та морального розвитку дітей.
• Жорстоке поводження, фізичне, сексуальне, психологічне, економічне насильство над неповнолітніми.
• Зловживання батьками алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами та їх аморальна поведінка в суспільстві.
• Втягування неповнолітніх до протиправної діяльності, бродяжництва та жебракування.
• Експлуатація дітей у різних проявах.
• Створення житлово-побутових, санітарно-гігієнічних умов, які загрожують здоров’ю та життю неповнолітніх [13, с. 12].

Ж. Шимкене вважає, що для того, щоб  сім’я не втратила свого благополуччя і не стала неблагополучною, необхідно створювати умови для:

• взаємовідповідності членів подружжя;
• збереження різними способами контактів між членами подружжя;
• розвитку як особистості кожного з членів сім’ї, відпочинку один від одного;
• підтримки самобутності сім’ї за рахунок традицій та ритуалів [36, с. 19].