Технологія соціальної роботи з формування навичок відповідального батьківства в навчально-виховних закладах

Соціальна терапія - це комплекс рішень, процедур, заходів і дій, спрямованих на рішення соціальних проблем різного рівня організації. З цього визначення випливає, що соціальна терапія-це явище, яке можна розглядати і аналізувати на різних рівнях організації суспільства. Рівні соціальної організації будуть визначати цілі, завдання, можливості і методи, використовувані в процесі соціально-терапевтичного впливу на конкретний соціальний об'єкт. Виходячи з багаторівневої структуру суспільства, можна запропонувати наступну структуру соціально-терапевтичної діяльності як цілісного явища:

- макрорівень, передбачає вирішення  проблем суспільства як єдиного об'єкта впливу;

- мезорівень, пов'язаний з вирішенням  проблем конкретного соціального шару, групи, класу тощо;

- мікрорівень, на якому можливе  вирішення проблем особистості, малих соціальних груп і окремих колективів [18, с. 23].

Сутність соціальної терапії як специфічної технології соціальної роботи полягає в тому, що в її основі лежить ідея "лікування", тобто досягнення максимально можливого рівня соціального здоров'я людини: досягнення передусім нормального функціонування та адаптації осіб з фізичною і психологічною патологією, а також стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя людей, неблагополучних у соціальному плані. Соціальна терапія вбирає в себе методики, що застосовуються в різних видах професійної діяльності: медицині, практичної психології і соціальної роботи. Соціально-терапевтична діяльність як частина професійної діяльності соціальних працівників може бути успішно організована і здійснена саме на мікрорівні її організації. Два інших рівня цієї діяльності є сферою реалізації соціальної політики. Процес соціальної терапії спрямований на вирішення найрізноманітніших завдань. Їх характер і зміст визначаються конкретною проблемою або групою проблем, що стоять перед суб'єктом і потребують свого вирішення [18, с. 24].

Соціальна терапія тісно зв’язана з психотерапією, яка використовує методи впливу на психіку. Відомі чотири основні моделі психотерапії:

1. психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний та психологічний стан клієнта (медична модель психотерапії);
2. психотерапія як метод маніпулювання, який носить характер інструменту та служить меті суспільного контролю (соціологічна модель);
3. психотерапія як метод, який призводить у дію процес навчання особистості (психологічна модель);
4. психотерапія як комплекс явищ, які виникають у ході взаємодії між людьми (філософська модель) [18, с. 24].

Одним з психотерапевтичних методів, який можна використовувати в соціальній роботі з формування відповідального батьківства є психодрама.

Психодрама - це метод групової психотерапії, де використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Формуючи усвідомлене батьківство за допомогою психодрами створюються умови для переосмислення молодими людьми власних проблем і перешкод у створенні благополучної сім'ї та народжені здорової дитини; розуміння причини конфліктів, які виникають у взаєминах; подолання неконструктивних поведінкових стереотипів і способів емоційної реакції на стресові ситуації, які можуть виникати у майбутньому батьківстві; формування адекватних прийомів батьківської поведінки. Під час участі у рольовій грі учасники моделюють складні, емоційно напружені (зокрема конфліктні) ситуацій взаємодії батьків і дітей, а також шлюбних партнерів між собою для відпрацювання стратегій подолання труднощів у вихованні дітей і зняття напруженості в сімейному спілкуванні. Рольова гра дає можливість змоделювати та програти різні стилі батьківської поведінки й відстежити доцільність та адекватність їхнього застосування в конкретних ситуаціях сімейної взаємодії [19, с.79].

Ще один метод соціальної терапії, який можна використовувати у формуванні усвідомленого батьківства молоді - арт-терапія. Даний метод соціальної терапії є ефективним засобом розвитку емоційно-ціннісного компоненту батьківства [20, с. 21].

Арт-терапія - це метод впливу на психоемоційний і фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та ужиткового мистецтва  . Даний метод сприяє підвищенню адаптаційних здібностей молодих людей до майбутнього батьківства, надає можливість у процесі включення до різних видів художньо-мистецької діяльності (малюнок, ліплення, колаж, написання есе, статті для преси, сценарію театральної постанови) проявити й відрефлексувати, наявність "Я-образу” батьків, ідеального образу дитини та наявність вже сформованих батьківських якостей. Уживання арт-технології надає можливість проецирувати наявний психоемоційний стан молодої людини, образно виразити власне ставлення до батьківства (до сім’ї, до себе як матері або батька, до процесу взаємодії батьків і дітей), візуалізувати позитивний образ майбутнього батьківства. Участь у творчому процесі підвищує самооцінку молоді й адаптивні можливості до батьківства, стимулює суб’єктність, забезпечує релаксацію та зняття захисних бар’єрів [19, с.79].

Наступний методо, який використовується в технології соціальної терапії є терапія самовиховання.

Самовиховання - це активний процес формування людиною себе як особистості у відповідності до поставленої мети на основі соціально обумовлених уявлень про ідеал особистого "Я".

За допомогою терапії самовиховання, в рамках формування усвідомленого батьківства молоді, у молодих людей можна виробити стійке позитивне ставлення до батьківства як до життєвої цінності, формувати ідеальний образ "Я-батько" з метою допомогти молоді побачити перспективу власного батьківства, розвивати здібності самим визначати життєві цілі, удосконалювати свою чоловічу/жіночу індивідуальність у батьківстві.

У формуванні відповідального батьківства молоді метод самовиховання найбільш ефективний, якщо використовується на базі аутогенного тренування. У технологічному аспекті цей метод містить наступні прийоми:

1) самовивчення, самооцінка  майбутніх батьків;

2) оцінка молоддю своєї  особистості як шлюбних партнерів  та батьків;

3) самоаналіз, виявлення  індивідуальних "психологічних бар’єрів”  до створення сім'ї та батьківства;

4) створення бажаного  образу "Я-батька”;

5) формування індивідуальних  формул намірів;

6) формування прийомів  самопереконання, самозаохочення, самонавіювання;

7) сюжетна сенсорна репродукція  поведінки "Я-образу” у різноманітних  ситуаціях майбутнього батьківства;

8) "накладання” стереотипів "Я-образу” на реальну поведінку у процесі повсякденного життя та діяльності [18, с. 35].

2.2. Технологія соціального  консультування у формуванні  навичок відповідального батьківства

Сучасний стан соціально-економічного розвитку сучасного українського суспільства обумовив низку проблем у соціальних відносинах, зміну стереотипів життєдіяльності, невизначеність перспектив, зниження загальнокультурного рівня підростаючого покоління, дефіцит сприятливого соціального середовища для виховання дітей та молоді. Вирішення зазначених проблем потребують системного втручання в ці процеси соціальних педагогів, професійна діяльність яких реалізується у сфері допомоги людям. Соціально-педагогічна діяльність орієнтована на створення сприятливих умов соціалізації, сприяння всебічному розвитку особистості та задоволення її соціокультурних потреб, а також на допомогу особистості у вирішенні життєвих проблем та відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності. Одним із провідних видів професійної діяльності соціального педагога є консультування.

Консультування - це технологія соціально-педагогічної роботи, яка полягає в дослідженні проблеми клієнта, находженні разом з ним позитивних шляхів її вирішення, наданні порад і рекомендацій щодо наявності для цього соціальних ресурсів [22, с.141].

На сьогодні поняття «консультування» не має єдиного трактування. Це пов’язано здебільшого з широким використанням термінів «консультація» і консультування» в різних галузях і сферах людської діяльності.

До перших галузей, за якими було офіційно закріплено право займатись консультативною практикою, належить психотерапія та психологія. Виникнення перших психотерапевтичних і психологічних шкіл обумовило автономізацію психотерапії. Психотерапію (як частину психіатрії) розглядають як систему лікувальних впливів на психіку і через психіку на організм людини; це специфічна ефективна форма впливу на психіку людини з метою забезпечення і збереження її здоров’я.

Слово «консультування» походить від лат. consultare, що означає радитись, піклуватися. В українській мові це слово означає порада, роз’яснення спеціаліста з будь-якого питання, бесіда з метою розширення і поглиблення знань.

На підставі аналізу наукових джерел встановлено, що консультування в соціально-педагогічній діяльності науковці визначають по-різному. Так, зокрема, Є. Холостова консультування в соціальній сфері визначає як кваліфіковану пораду, допомогу особам, які мають певні проблеми, спрямовану на відновлення й оптимізацію їхніх соціальних функцій з метою сприяння соціалізації особистості, вироблення соціальних норм спілкування [22, с. 142].

Т. Алєксєєнко вважає, що консультування – це «процес взаємодії між двома або кількома людьми, в ході якої певні знання консультанта використовуються для надання допомоги тим, хто отримує консультацію». Специфіка соціально-педагогічного консультування полягає в тому, що «консультант намагається поліпшити життєву ситуацію іншого, не керуючи ним і його потенційними діями і вчинками, а показуючи їх можливі наслідки, допомагаючи клієнту зробити самостійний правильний висновок на основі чітко усвідомлених причинно-наслідкових зв’язків» [24, c. 231].

Розгляд консультативної діяльності як одного з видів професійної діяльності соціального педагога потребувє деталізації сутності та особливостей діяльності консультанта як суб’єкта професійної взаємодії з клієнтом-об’єктом. Консультант – це фахівець (компетентна особа), який здійснює консультативну діяльність з метою інформування, допомоги та підтримки у знаходженні шляхів вирішення проблемних ситуацій клієнта. Клієнт, у практиці соціально-педагогічної діяльності, це особа, яка звернулась з проханням про допомогу до відповідної соціальної служби чи спеціаліста і користується їх послугами. У консультуванні клієнт виступає користувачем послуг та суб’єктом подолання власних проблем.

Таким чином, консультування в соціально-педагогічній діяльності є процесом взаємодії соціального педагога і клієнта, що спрямований на допомогу у вирішенні різного типу проблем клієнта, зумовлює використання його особистісних і соціальних ресурсів та передбачає встановлення запиту, з’ясування причин виникнення проблеми, оптимізацію можливостей клієнта в пошуку шляхів її вирішення [24, c. 231].

Соціальний педагог, який здійснює консультування клієнтів, повинен володіти теоретичними знаннями  щодо технології консультування; знати специфіку роботи з різними категоріями клієнтів; уміти моделювати консультативний діалог відповідно до потреб і очікувань клієнта; вміти слухати, пояснювати, визначати пріоритетне в соціальній проблемі; аналізувати й узагальнювати, переконувати, стимулювати клієнта до комунікативної активності; регулювати динаміку консультативного діалогу; вміти швидко знаходити ефективний шлях вирішення проблеми клієнта.

Соціальний педагог, який здійснює консультування клієнтів, повинен володіти теоретичними знаннями щодо технології консультування; знати специфіку роботи з різними категоріями клієнтів; уміти моделювати консультативний діалог відповідно до потреб і очікувань клієнта; вміти слухати, пояснювати, визначати пріоритетне в соціальній проблемі; аналізувати й узагальнювати, переконувати, стимулювати клієнта до комунікативної активності; регулювати динаміку консультативного діалогу; вміти швидко знаходити ефективний шлях вирішення проблеми клієнта.

Особливість консультування з питань відповідального батьківства молоді полягає у тому, що акцент робиться на ресурси молодої людини, яку орієнтують на знаходження необхідної інформації щодо вироблення когнітивної, емоційної та поведінкової складових батьківства.

Метою консультування молоді щодо усвідомленого батьківства є ліквідація дефіциту інформації про сутність поняття "батьківство”, "усвідомлене батьківство”, формування ґрунтовних соціально-медичних, психолого-педагогічних та морально-правових знань з цього питання; озброєння молодих людей новими підходами, інноваційною інформацією щодо вироблення навичок усвідомленого батьківства [24, c. 232].

Результатами консультування з питань усвідомленого батьківства молоді можуть бути: отримання необхідної інформації щодо усвідомленого батьківства; покращання розуміння (себе в ролі батьків, свого шлюбного партнера, своєї дитини); зміна емоційного стану, своєї мотивації на батьківство; здатність до прийняття рішення народження та виховання дитини у сім’ї; здатність до здійснення даного рішення; підтвердження своїх думок, почуттів, рішень; отримання підтримки з боку спеціалістів та громади; пристосування до ситуації реального батьківства; пошук і вивчення умов для гармонійного розвитку дитини; отримання практичної допомоги у виконанні батьківських функцій через прямі дії (консультанта й інших представників територіальної громади, яких залучив консультант); розвиток наявних умінь і навичок з відповідального батьківства, набуття нових; реагування на безвідповідальні батьківські дії інших людей та ситуацію у територіальній громаді.