Технологія соціальної роботи з формування навичок відповідального батьківства в навчально-виховних закладах

Зв`язок компонентів батьківства здійснюється через взаємозумовленість складових їх когнітивних, емоційних і поведінкових аспектів, які є психологічними формами прояву батьківства [8, с. 30].

Особливістю сімейних цінностей є те, що вони, по своїй суті, представляють сплав емоцій, почуттів, переконань і поведінкових проявів.

Когнітивна складова ціннісних ориентаций чоловіка й жінки характеризується тим, що інформація в ній перебуває  на рівні переконань. Насамперед, це переконання в пріоритетності якихось цілей, типів і форм поведінки, а також переконання в пріоритетності якихось об'єктів у деякій ієрархії.

Емоційна складова реалізується в емоційному фарбуванні й оцінному відношенні спостережуваного явища. Саме емоційний аспект, що визначає переживання й почуття людини, показує значимість тієї або іншої цінності, є своєрідним маркером визначення пріоритетів.

Поведінкова складова може бути як раціональною, так і ірраціональною; головне в ній – спрямованість: на реалізацію ціннісної орієнтації, досягнення значимої мети, захист тієї або іншої суб'єктивної цінності й так далі.

Ціннісні орієнтації, на думку В. Н. Дружініна, об’єднують людей в сім’ю й створюють перспективі для її розвитку. Вони визначають мету народження та шляхи виховання дитини в сім'ї, а батьки впливають на формування ієрархії цінностей у дітей не тільки як емоційно близькі люди, але й як представники світу дорослих, з якими діти ідентифікують себе [8,с.32].

Дослідники, які вивчають сім'ю (Т. Алексєєнко, В. Дружинін, З. Зайцева, І. Кон, О. Кононко, В. Постовий, А. Співаковська, А. Єлізаров) виокремлюють поняття „схожість сімейних цінностей”, під яким розуміють соціально-психологічну якість, що відображає єдність поглядів, ставлення  членів родини до загальнолюдських норм, правил, принципів формування, розвитку та функціонування сім'ї, як малої соціальної групи. Розглядаючи даний компонент в плані формування, важливо брати до уваги відносну стійкість цінностей як особистісного утворення. Проте, враховуючи провідну роль батьків у формуванні цінностей дитини (підростаючої особистості) необхідно робити акцент на усвідомленні та переживанні цінностей сім'ї в ході психологічної та соціально-педагогічної роботи з батьками, демонструвати передачу цінностей від покоління до покоління, сприяючи тим самим формуванню ціннісного компоненту.

Батьківські установки та сподівання друга складова феномену батьківства. На думку таких авторів, як І. В. Братусь, Т. Г. Веретенко та В. В. Молочного, „…батьківські установки – це погляд на свою роль батьками (батька або матері), який включає в тому числі, і репродуктивну установку, заснований на когнітивному та поведінковому компонентах” [4 с. 53].

За визначенням Р. В. Овчарової, батьківські установки є установками на цілі та засоби діяльності в області батьківства. О. Б. Насонова у своїх дослідженнях говорить про те, що батьківські установки визначають певну спрямованість у взаєминах з дітьми, забезпечують усталений характер виховної діяльності дорослих. Такі установки „є суб’єктивними орієнтаціями батьків на ті чи інші виховні цінності, на саму дитину як таку, готовність до взаємодіїз нею”. Формування та розвиток даного компоненту повинні торкатися, на наш погляд, перш за все корекції ідеальних і реальних образів дитини і батьків [7, с. 62].

Батьківські установки і сподівання є установками на мету й засоби діяльності в області батьківства.

Когнітивний аспект стосується знань і подань про репродуктивну норму суспільства, про розподіл батьківських ролей, а також включає реальний й ідеальний образ дитини.

Емоційний аспект являє собою сукупність поглядів, суджень, оцінок, а також домінуюче емоційне тло щодо реалізації батьківських установок й очікувань.

Поведінковий аспект батьківських установок і сподівань реалізується в репродуктивному поводженні, у взаєминах чоловіка й жінки, у батьківському відношенні, стилі сімейного виховання.

Формування й розвиток даного компонента повинен стосуватися на наш погляд, насамперед, корекції ідеальних і реальних образів дитини й батьків.

Батьківські установки й сподівання, а також сімейні цінності є основними для інших компонентів родительства й реалізуються в спрямованості особистості родителя й спрямованості його поведінки.

Батьківське ставлення – ще один компонент розвиненого батьківства. За визначенням О. Б. Насонової, батьківське ставлення – „це особливий феномен, який поєднує емоційні переживання та почуття, пов’язані з дитиною, поведінкові стереотипи, що появляються у спілкуванні та поводженні з нею, особливості її сприймання та розуміння” [9, с. 70].

Батьківське ставлення має прямий вплив на формування дитячої особистості, і цей вплив може носити як позитивний, так і негативний (амбівалентний) характер. У психолого-педагогічній літературі зустрічаються описи ставлення батьків до дітей, що визначають конкретні способи взаємодіїз дітьми: прийняття – неприйняття дитини, взаємодія – уникнення контактів, визнання свободи дій – надмірна вимогливість, повага до прав кожного в сім'ї – надмірне обмеження свободи [9, с. 72].

Крім того, на нашу думку, слід наголосити на тому, що у ставленні батьків до дітей акумулюється вся система внутришньосімейних відносин, у них знаходять свій прояв особливості подружніх взаємин, стосунки дорослих зі своїми батьками, зовнішні соціальнізв’язки та ін.

Особлива увага в плані формування батьківського ставлення, на думку Р. Овчарової, повинна приділятися навичкам і формам спілкування батьків,  аналізу взаємодії в сім'ї, розвитку пошани до особистості дитини. Крім того, розвиток і корекція батьківського ставлення повинні ґрунтуватися на усвідомленні сприйняття з погляду дитини того або іншого типу батьківського ставлення [10, с. 46].

Батьківське ставлення – відносно стійке явище, зміст якого включає амбівалентні елементи емоційно-ціннісного відношення й може змінюватися в певних межах. Батьківське ставлення реалізується, зокрема, у регулюванні емоційної дистанції. Зазвичай дистанціювання здійснюється неусвідомлено.

Когнітивна складова містить подання про різні способи й форми взаємодії з дитиною, знання й подання про цільовий аспект цих взаємин, а також переконання в пріоритетності тих напрямків взаємодії з дитиною, які реалізують батьки.

Емоційна складова включає оцінки й судження про різні типи батьківського відношення, а також домінуючий емоційний фон, що супроводжує поведінкові прояви батьківського відношення.

Поведінкова складова являє собою форми й способи підтримки контакту з дитиною, форми контролю, виховання взаєминами, шляхом визначення дистанції спілкування [10, с. 48].

Особлива увага в плані формування повинна приділятися навичкам і формам спілкування батьків, аналізу взаємодії в родині, розвитку поваги до особистості дитини. Крім того, розвиток і корекція батьківського відношення повинні ґрунтуватися на усвідомленні сприйняття з погляду дитини того або іншого типу батьківського ставлення.

Наступним компонентом батьківства є батьківські почуття – це особлива група почуттів, яка займає важливе місце в житті людини серед інших емоційних зв'язків, вони забарвлюють батьківське ставлення. Їхня специфіка полягає в тому, що турбота батьків про дітей необхідна для підтримання життя дитини. А потреба у батьківській любові є життєво необхідною для маленькоїдитини. Любов кожного з батьків – джерело та гарантія емоційного благополуччя людини, підтримки її психічного та фізичного здоров'я [2, с. 16].

Т. В. Кравченко та І. М. Трубавіна виділяють такі компоненти батьківської любові, як: прив’язаність (на рівні біологічних інстинктів); турбота про дитину (про її здоров'я, фізичне і духовне благополуччя); чуйність, доброзичливість, повага до дитини [11, с 17].

Цікавими для нашого дослідження є ідеї стосовно батьківської любові представника гуманістичної психології К. Роджерса. Він вважав, що батьківська любов має різні рівні – це любов-турбота про тілесне благополуччя дитини та любов-турбота стосовно її внутрішнього „Я”, до її здатності приймати індивідуальні рішення [12, с 48].

Формування компоненту батьківських почуттів, за Р. В. Овчаровою, повинне спиратися на розвиток уміння розуміти відчуття членів сім’ї, перш за все, дитини, і адекватно виражати свої відчуття, а також розвиток навичок рефлексії виконання батьківської ролі.

Батьківські почуття – особлива група почуттів, що займає особливе місце по значимості в житті людини серед інших емоційних зв'язків. Одне з основних почуттів, − батьківська любов, − джерело й гарантія емоційного благополуччя людини, підтримки фізичного й психічного здоров'я. Зміст батьківських почуттів може бути амбівалентним і суперечливим.

Когнітивна складова проявляється на двох рівнях:

• соціально-схальні знання і уявлення відносно того, які почуття мають відчувати батьки по відношеню до своїх дітей;
• знання і уявлення про той образ дитини (ідеальний або реальний), який визиває весь спектр батьківських почуттів.

Емоційна складова представлена всією гамою почуттів і домінуючим емоційним фоном, що супроводжує оцінку образу дитини і себе як родителя.

Поведінкова складова включає довірчість, емоційну близькість, турботу про дитину, афективні стереотипи контактування з дитиною. На наш погляд, поведінкова складова може бути як конгруентною, так і не конгруентною стосовно емоційної складової [10, с. 25].

Батьківські позиції – наступний компонент батьківства, який пов’язується з свідомо прийнятими, виробленими батьками поглядами та намірами стосовно дитини.

В психолого-педагогічній літературі описані різноманітні варіанти батьківських позицій, виокремимо деякіз них.

1. Симбіоз (черезмірна емоційна  близькість), авторитарність, емоційне відтогнення (А. Варга).

2. Підтримка; пристосування до потреб дитини; формальне відчуття боргу за відсутності істинного інтересу до дитини; непослідовна поведінка (Н. В. Дружинін).

3. Авторитет любові, доброти, поваги. Авторитет пригнічення, відстані, педантизму, резонерства, підкупу (А. С. Макаренко).

4. Позиції-шаблони, які калічать  дитячо-батьківські стосунки: запобігливий „миротворець”, „обвинувач”, обачливий „комп’ютер”, збитий з толку, „відволікаючийся” (О. Г. Сіляєва) [12, с. 86].

 Позитивною моделлю батьківської  позиції, на думку В. Сатіра, є глибока, або врівноважена поведінка батьків, де різноманітні прийоми використовуються не автоматично, а свідомо, з урахуванням наслідків своїх дій.

Формування батьківських позицій, на думку Р. В. Овчарової, повинне спиратися на усвідомлення та розвиток прогностичного аспекту форм взаємодії з дитиною з використанням різних батьківських позицій, а також корекції рівня домагань батьків по відношенню до дитини.

Батьківські позиції являють собою реальну спрямованість взаємодії з дитиною, в основі якої лежить свідома або несвідома оцінка дитини.

Когнітивна складова включає уявлення про реальний й ідеальний образ дитини, про позиції родителя, про свою батьківську позицію.

Емоційна складова являє собою домінуючий емоційний фон, судження й оцінки щодо реального образу дитини, своїх батьківських позицій і щодо взаємодії батьки – діти.

Поведінкова складова містить комунікативні позиції батьків, прогностичний аспект (планування) подальшої взаємодії з дитиною. З погляду Т.А Демидової, батьківські позиції реалізуються в поведінці батька й матері в тому або іншому типі виховання, тобто в тих або інших способах впливів і характері спілкування з дитиною.

Формування батьківських позицій повинно опиратися на усвідомлення й розвиток прогностичного аспекту форм взаємодії з дитиною з використанням різних батьківських позицій, а також корекції рівня домагань родителя стосовно дитини [12, с. 88].

Батьківська відповідальність у своїй основі має дуальну природу: це відповідальність перед соціумом і перед безособовою природою (своєю совістю).

Член родини може відповідати за інших окремих членів родини (дружину, чоловіка, дітей) і за родину в цілому. Роль лідера, глави родини припускає саме відповідальність за родину в цілому: і не просто за окремих близьких людей, а за соціальну групу як ціле.

Когнітивна складова включає уявлення про відповідальне й безвідповідальне поводження родителя, про розподіл відповідальності між чоловіком і дружиною в інших родинах й у своїй родині.

Емоційна складова стосується відношення до розподілу відповідальності в родині, емоційних переживань, пов'язаних із цим, і оцінка себе як родителя з погляду відповідальності.

Поведінкова складова стосується контролю своєї поведінки й подій, що відбуваються, характеризується займаною роллю в родині [10, с. 65].

Стиль сімейного виховання є виразником взаємодії перерахованих вище компонентів, його прояв найбільш очевидний. Стиль сімейного виховання більшою мірою, у порівнянні з іншими компонентами батьківства, детермінує особистісне становлення й розвиток дитини.

Він являє собою своєрідне поєднання перелічених вище структурних компонентів – ціннісних орієнтацій подружньої пари, батьківських установок та сподівань, батьківського ставлення, батьківських почуттів, батьківських позицій, батьківської відповідальності. Саме стиль батьківської поведінки впливає на формування особистості дитини, розвиток соціальних навичок [4, с. 23].