Соціальна сутність релігії в контексті марксистської концепції

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Філософсько-теологічний  факультет

Кафедра соціології

 

 

СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ РЕЛІГІЇ В КОНТЕКСТІ МАРКСИСТСЬКОЇ  КОНЦЕПЦІЇ

Курсова робота

 

 

студентки 304 групи

денної форми навчання

Моргоч Ірини Володимирівни

 

Науковий керівник:

Докаш В.І.

Доктор філософських наук,

професор

 

 

Чернівці  ̶  2012

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………........3

РОЗДІЛ 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ НЕМАРКСИСТСЬКОЇ  СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ…………………………………………….5

 

РОЗДІЛ 2

МАРКСИСТСЬКА СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ ПРО СОЦІАЛЬНУ СУТНІСТЬ РЕЛІГІЇ……………………………………………...16

 

РОЗДІЛ 3

НЕОМАРКСИСТСЬКИЙ ПОГЛЯД НА СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ………………………………………………………….28

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………….37

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ

ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ………………………………………39

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Соціальна сутність релігії була широко розкрита марксизмом, який продовжив і розвинув домарксистські традиції критики релігії прогресуючою громадською думкою, піднявши цю критику на якісно новий рівень, органічно пов'язавши її з боротьбою за революційне перетворення тих соціальних відносин, які створюють потребу в релігійних ілюзіях. Марксизм пояснює існування релігії реальними суспільно-історичними стосунками, в першу чергу  ̶  диференціацією суспільства, оскільки з появою класового суспільства відносини побудовані на експлуатації людини людиною.

Стан наукового  вивчення теми. Основними представниками марксистської концепції, що досліджували релігійні процеси в суспільстві та її вплив на соціальні зв'язки були Л. Фейербах, К. Маркс та Ф. Енгельс. В роботах даних авторів, таких як: праці Енгельса « Християнська війна в Германії», « До історії первинного християнства», « Анти-Дюринг», «Діалектика природи»; тези Маркса « Тезиси про Фейербаха», « До критики гегелівської філософії права», « Капітал»,  визначено  роль та сутність релігії, її функції та вплив на різні типи соціальних зв'язків. Вивчення даної проблеми в наявних публікаціях є широким, методологічні дослідження зроблено в різних сферах людської діяльності, також є багато публікацій на тему критики або погодження з основними ідеями класиків, як зарубіжними так і вітчизняними вченими.

Мета роботи. Аналіз стану соціальної сутності релігії у контексті марксистської концепції.

Завдання:

• Проаналізувати марксистське розуміння релігії, її соціальну сутність;
• Зіставити та порівняти погляди на релігію в домарксистський, марксистський та неомарксистський періоди;
• Виявити соціальні функції релігії,  їх вплив на соціальну поведінку та свідомість.

Об'єкт дослідження. Соціальна сутність релігії в марксистських концепціях.

Предмет дослідження. Релігія як культурний і соціальний феномен, її взаємозв'язок з різними сферами людської діяльності.

Методологія і  методи дослідження. Як і інші галузеві соціологічні дисципліни, соціологія релігії вивчає свій об'єкт на двох рівнях ̶ теоретичному та емпіричному. На теоретичному рівні предметом дослідження є релігія як цілісна соціальна підсистема, її природа, місце і роль в суспільстві, соціальні функції, внутрішня структура і взаємозв'язок складових її елементів, що відбуваються в ній процеси і зміни. На емпіричному рівні предметом аналізу є релігійна свідомість і поведінка людей, великих і малих груп, громадська думка про релігію і церкви, діяльність релігійних інститутів, організацій і рухів, ставлення до релігії різних груп населення, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя. При написанні роботи були використані методи порівняння, систематизації, аналізу документів, узагальнення. Основу джерельної бази складають роботи К. Маркса, Ф. Енгельса, Л. Фейербаха.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури, який налічує  25  джерел. Обсяг основного тексту, яка складається зі вступу, розділів і висновків становить 37 сторінок.                          

 

 

РОЗДІЛ 1

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ НЕМАРКСИСТСЬКОЇ СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ.

 

Немарксистська соціологія релігії є сумішшю різноманітних шкіл та напрямків, тому при дослідженні слід враховувати наявність у світській соціології неокантівської , позитивістської, феноменологічної та інших течій, а в релігійній (християнській) – протестантської, католицької та православної. При цьому не можна випускати з уваги існування ідейного союзу релігійних та нерелігійних течій. В ході аналізу потрібен облік тих методів для дослідження релігійних явищ, які використовуються соціологією (статистичного, порівняльно-історичного, структурно-функціонального т.д), також соціолог  може досліджувати релігію, виходячи з релігійності індивіда, групи чи суспільства загалом. За рахунок емпіричних досліджень історії, філософії, антропології та етнології, стало можливим з соціологічної точки зору об'єктивно вивчити питання впливу релігійної віри на поведінку людини та динаміку її зміни. На грунті цих знань і йшов розвиток соціальної думки, яка була представлена такими дослідниками як О. Конт, Г. Спенснр, М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс.

Релігія, на думку Конта, відіграє важливу роль в суспільстві. Відкидаючи одкровенну релігію (християнство, іудаїзм, іслам і т д.), він прагнув створити нову "релігію без бога" – "позитивну релігію". Конт поділяв цю релігію на два види: релігію громадянську і релігію приватну. У суспільстві замість бога предметом шанування і відданості Конт ставив людський рід, який розуміється як безперервне ціле, яке включає в себе минуле, сьогодення і майбутнє. У своїх дослідженнях щодо соціального статусу релігії О.Конт виходив із переконання, що життя людського суспільства є розвиток і що цей розвиток не завжди є повторенням одного і того ж змісту. Звідси, суть релігійних відносини – служіння благу людства, його єдності. Релігія, за Контом ̶ це те, за допомогою чого можна систематизувати людське життя, це стан повної єдності в існуванні – соціальному та особистому, це стан альтруїзму.   Вона зосереджує в собі всі прагнення нашої природи – діяльність, любов і думки – і керує політикою, мистецтвом, філософією. Культ громадянської релігії, відповідно до концепції Конта, складається з релігійних церемоній, торжеств і свят. Свята повинні бути присвячені прославлянню людства, різних політичних союзів, спогаду про славні події в історії людства. Конт передбачав і заснування інституту служителів релігії, в руках яких знаходилася б вся повнота моральної влади.

Предметом приватної релігії, за Контом, служить не людство, а жінки, культ приватної релігії становлять молитви, текст яких може скласти будь-хто. У своїй релігії Конт встановлює дев'ять таїнств: представлення новонародженого (посвята відбувається в 14 років), допущення до приготування на службу в 21 рік, призначення на посаду в 28 років, шлюб та зрілість по досягненню 42-річного віку, та відставка в 63 роки, перетворення – перед смертю, освячення і включення гідного у «Велику Істоту» - через 7 років після смерті.

Ідея органічної єдності  пронизує соціологію Г. Спенсера. Науковець, досліджуючи соціальну сутність релігії, робить спробу класифікувати соціальні функції релігії. Релігія, на його думку: 1) зміцнює сімейні зв'язки, інтегрує сім'ю як соціальну групу завдяки інституту похорон і культового пошанування предків; 2) вона служить основою управління поведінкою людей, легітимізуючи його традиційні форми; 3) обґрунтовує і зміцнює національну єдність, яка початково повинна мислитись як релігійна єдність; 4) виправдовує інститут власності, оскільки табуїзація священних предметів і місць переноситься по аналогії на приватну власність[19, с. 22]. В "законі розвитку" Спенсер виділяє три моменти: перехід розрізнених елементів в щось згуртоване і концентроване (інтеграція); рух зі стану однорідності в стан різнорідності (диференціація); еволюція від менш визначеного до більш певного (зростання визначеності). Але розвиток всякого явища, на його переконання має межу - рухлива рівновага, після чого починає активно діяти процес розкладання (дезінтеграції). Поділ суспільства на сфери, існування в ньому різних інститутів (у тому числі і релігійних), динаміка суспільства (в тому числі вірувань, обрядів і релігійних установ) пояснюються на основі зазначеної "формули еволюції". Грунтуючись на позитивістській методології, Спенсер визнавав значущість науки лише в межах досвіду. Те, що не знаходиться в сфері досвіду, не може бути сферою позитивної науки. Це – сфера дії релігії. Він стверджував, що знання не може монополізувати свідомість і що для людського розуму залишається постійна можливість займатися тим, що лежить за межами знання. Тому завжди має знайтися місце для якої-небудь релігії. Наука і релігія висловлюють протилежні сторони одного і того ж факту: одна – найближчу, або видиму, сторону, інша – віддалену, або невидиму.  Соціологічні концепції Конта і Спенсера містять ряд положень, що зробили істотний вплив на методологію західної соціології релігії. В їх системах має місце відмова від наукового дослідження теології, від розкриття її неспроможності.

На рубежі XIX-XX ст. відбувається виокремлення  соціології релігії  в самостійну дисципліну. Одним з  родоначальників західної соціології релігії вважається Макс Вебер, який хоча й визнавав , що релігія може діяти як консервативна сила і часто виступає якраз як завада на шляху соціального розвитку,  в той же час вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальної динаміки. У галузі соціології він намагався створити всеосяжну концепцію, яка протистояла б марксизму. Взаємовідносини різних сторін і факторів соціально-історичної дійсності Вебер досліджує, спираючись на поняття "ідеальні типи соціальної дії». У Вебера "ідеальні типи", за допомогою яких він систематизує конкретний матеріал, не є результатом відображення дійсності, а конструюються пізніше суб'єктом відповідно до певної точки зору. Вебер прагне застосовувати в аналізі суспільних явищ неокантівський ідеографічний метод, суть якого полягає в «індивідуалізації», в розкритті одиничного і особливого в історичному процесі. По суті це означало заперечення об'єктивних законів суспільного розвитку і призводило до відмови від їх розкриття, від причинного пояснення духовних явищ за допомогою будь-яких "об'єктивних чинників". Зазначені методологічні принципи знайшли відображення і при вирішенні проблем соціології релігії. "Ми взагалі маємо справу, - писав Вебер, - не з« сутністю »релігії, а лише з умовами і результатами певного типу соціальної дії». Він вважав, що предметом соціології релігії повинно бути "виявлення тих створених за допомогою релігійних вірувань і практики релігійного життя психологічних стимулів, які вказували напрямок поведінки і утримували б індивіда  в ньому» [3, с. 138-181].  Найбільш "раціональним" типом господарювання же визнається капіталістична система, якій притаманний певний "дух капіталізму". "Дух капіталізму" розуміється як "етично забарвлена життєва максима", що збуджує прагнення до наживи і обумовлює "раціоналізацію" одержання доходу. Виявивши, що капіталізм несе з собою зростання економіки, техніки, науки, урбанізацію, Вебер намагається відшукати ті «формально-раціональні» механізми, які сприяють цьому. Він ставить питання: чому капіталізм і його культура досягли найбільшого розвитку на Заході, а не в Китаї, Індії і т. д.? Ключ до вирішення цієї проблеми Вебер шукав на шляху розкриття особливостей християнства в порівнянні з буддизмом, ісламом, конфуціанством, іудаїзмом. Він вдавався до порівняння "економічної ефективності" різних християнських конфесій. На його думку, представники різних конфесій неоднаково розподіляються між різними соціальними верствами, причому абсолютно очевидною є більш висока питома вага протестантів у "володінні капіталом" і в "сучасному підприємництві". Крім того, Вебер стверджував, що католицькі країни в господарському відношенні менш розвинені, ніж протестантські.

На підставі зазначених передумов  він прагне відшукати джерела  розвитку капіталізму в особливостях протестантизму. Вебер вважав, що вихідним пунктом "духу капіталізму" являється  ідея покликання і що вирішальну роль в його затвердженні зіграв аскетичний протестантизм. Ідея невтомної "праці за покликанням», «самозречення в ім'я праці за покликанням" (аскеза), систематичного самоконтролю, висунуті кальвіністами, відповідали потребам капіталістичного господарства. Та обставина, що кальвінізм розглядав "працю за покликанням" як засіб "релігійної гігієни" і навіть "знак милості Божої", зробило його носієм "духу капіталізму". Капіталізм не міг би отримати такого розвитку на Заході, якщо б йому не передувало формування "духу капіталізму" під впливом "господарської етики" кальвінізму. Вебер прагнув також простежити вплив господарського життя, що розвивалася під впливом християнства, на структуру суспільства, на соціальне розшарування.

В контексті соціальної значимості релігії М. Вебер стверджував, що духовні цінності можуть бути великою  силою, яка впливає на соціальні  зміни. У своїй статті « Протестантська етика і дух капіталізму» він  показав як віра, яка налаштовувала кальвіністів до життя, сповненого праці і бережливості сприяла розвитку сучасного капіталізму.

Неважко помітити, що вся  ця схема носить ідеалістичний характер, оскільки провідна роль у розвитку суспільства відводиться духовним явищам, зокрема етиці світових релігій. Але саме ця ідеалістична конструкція  містила ідеї, які стали традиційно обговорюватися в західній соціології релігії: про місце і роль релігії в соціальній системі, про її вплив на різні соціальні сфери і т. д. Напрямок подальших пошуків західних соціологів дало дослідження Вебером типології релігійних спільнот. Він виділив церкву, секту, містерію, докладно описав кожну з них, прагнучи намітити характерні відмітні ознаки. Концепція Вебера хоча й піддавалася критиці його сучасниками і пізнішими соціологами, а інтерес до його поглядів деколи затухав, але поставленій ним питання про значення релігії для становлення капіталізму продовжували обговорюватися в працях ряду соціологів. Оскільки на сучасному етапі відбувається соціологізація теології, праці Вебера з соціології релігії дозволяють встановити світоглядний і теоретичний діалог між світською гуманістичною думкою і різними течіями теології [19, с. 25].

У другій половині XIX ст. ситуація для релігії в європейському  суспільстві помітно змінюється. Посилюються у зв'язку з індустріалізацією та урбанізацією процеси соціальної диференціації, гостро постають питання про чинники, що інтегрують суспільство. З точки зору Е. Дюркгейма, релігія відповідає важливій ​​соціальній потребі ̶ забезпечення солідарності в суспільстві, його цілісності. Джерело релігії - саме суспільство. Дюркгейм звертається до елементарних форм релігійного життя, щоб виділити в релігії головне і постійне у всіх її модифікаціях, виявити її функції в суспільному житті. Вчений визначає релігію як "цілісну систему вірувань і обрядів, що відносяться до священних, тобто відокремлених від звичайних, сакральних  речей. Вірування та обряди об'єднують групу людей в одну моральну громаду, яка називається церквою, всіх тих, хто визнає ці вірування і звичаї" [6, с. 167-198]. Релігія будить соціальне почуття, культивує колективні уявлення. В релігії реалізується притаманна людям здатність до обожнювання звичайних речей, їм надається сакральне значення, завдяки якому вони стають здатними виконувати функцію згуртування суспільства в єдине ціле. "Священні речі" відрізняються від звичайних, "профанних". На священних тварин не можна полювати, вживати їх м'ясо. Вони служать для інших цілей. Вони стають об'єктом особливої ​​ ̶ ритуальної діяльності, шанування, благоговіння. Вони священні як символ даної соціальної групи, в них втілене життя і благополуччя людей, що входять до цієї громади. Переживання членами групи зв'язку, що об'єднує їх  з "вищою силою", втіленої, наприклад, в тотемі, ритуальна діяльність, спільні обряди, які супроводжують народження, шлюб, смерть, - все це зміцнює почуття групової солідарності. Релігія постає, таким чином, як особлива соціальна дія, яка відрізняється від інших своєю спрямованістю на священний об'єкт. Уявлення про священне втілюються в міфологічну форму і виливаються в ритуали, роль яких полягає в тому, що вони відкривають доступ до священних об'єктів. Шанування тотема - це шанування свого "соціуму", міцність якого - запорука продовження життя роду, це визнання його безумовної влади над кожним і над усіма разом. Тотем - знак, що позначає приналежність людини до певного соціального цілого. Джерело релігії - сам соціальний спосіб існування людей.