Проблема працевлаштування, погляди на зайнятість та вибір майбутньої професії серед молоді

Часто молоді люди, а іноді  і не зовсім молоді,  не переймаються проблемами   власного   пенсійного   забезпечення   у   майбутньому.    Тому   не поспішають   оформити    трудові   відносини   з   роботодавцями,   а   отримують заробітну плату "за домовленістю", "в конверті". Насправді ж тіньова зайнятість зменшує надходження до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів і в кінцевому підсумку обертається зубожінням тих, хто навчає і виховує наших дітей, дбає про культурний і професійний розвиток, фізичне і моральне здоров'я нації, забезпечує обороноздатність країни. За такої ситуації наша держава не може створити умови для гідного життя пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт.

Серед чинників, що заважають  молоді займатися підприємництвом, слід назвати відсутність соціальних гарантій, великий ризик, відсутність  підтримки з боку держави, незахищеність  від кримінальних структур, свавілля чиновників.

Окрім того, скорочення вакансій та несприятливі умови для розвитку підприємництва спонукають молодь реалізувати власну економічну активність у тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30%, а ще приблизно такий же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому.

Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці  є виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської  продукції, випадкові заробітки  у приватних осіб, виробництво, продаж і перепродаж промислових товарів.

Останнім часом суттєво  зменшився "економічний туризм". Досить важливими джерелами доходів  для молоді є також такі види незареєстрованої діяльності, як робота водієм на власному автомобілі, різні домашні ремесла, будівельні, ремонтні роботи  - "шабашка".

Певна частина молоді залучена до кримінальної економіки, тобто заборонених  законодавством видів діяльності, а  саме: транспортування і реалізація наркотиків, секс-бізнес, рекет тощо. Проте достовірних даних про  рівень зайнятості молоді у кримінальній економіці на сьогодні, на жаль, немає.

Держава поки що неспроможна  вирішувати всі проблеми самотужки. Тому всім громадським об'єднанням варто працювати над цими питаннями  та проблемами і шукати ефективні  форми їх вирішення і лише створивши  в Україні сприятливе підприємницьке середовище ми вирішимо багато важливих проблем, у тому числі і для  розвитку економічної активності молоді, та реалізації свого трудового потенціалу.

Отже, основними заходами, які повинні проводилися для  зменшення безробіття серед молоді, мають бути агітаційна та просвітницька  роботи. Необхідно:  

Створити Молодіжну біржу  праці.

Розробляли проекти, орієнтовані  на фінансування активних заходів 
сприяння зайнятості серед молоді.

Проводити дослідження з  мстою визначення спеціальностей, 
професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники. Враховувати результати цих досліджень у навчальних програмах. До проведення даних досліджень можуть залучалися соціологічні лабораторії вищих навчальних закладів областей.

Включити до навчальних програм  обов'язкове стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах  та організаціях для набуття випускниками практичного досвіду роботи. Розробити  механізм пропагування серед студентів  та учнів роботи за сумісництвом у  вільний від навчання час та організацію  експериментальних підприємств  у навчальних закладах.

Розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї програми.

Проводити навчання з техніки  пошуку роботи та розповсюдження 
матеріалів  щодо  проблем  зайнятості,  розширення   інформаційного  поля   про стан  на локальному  ринку  праці,  потенційних  роботодавців   тощо з  метою створення умов для самовизначення особи.

Проводити інформативні й  навчальні семінари та тренінги щодо 
можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки.

Організовувати зустрічі з роботодавцями та з колишніми  безробітними, які успішно знайшли  роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення  позитивного досвіду засобами масової  інформації.

Запровадити в програмах  навчальних закладів курси з техніки  пошуку роботи та факультативні заняття  з організації власної справи.

Провадити координацію міжнародної  діяльності: в частині обміну 
студентами з метою стажування, виконання волонтерських та тимчасових робіт тощо.

1.1 Зайнятість молоді як соціально-економічна категорія

Теоретичне обґрунтування  проблем зайнятості населення має  досить широке висвітлення в сучасній українській економічній та соціологічній  літературі. Зайнятість визначається як «…діяльність громадян, пов'язана  із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству  України і приносить, як правило, ним заробіток, трудовий дохід».1 Це визначення зайнятості описує її призначення  в системі суспільних відносин суспільства, містить у собі не тільки економічні, але і юридичні характеристики такого явища як зайнятість.

На погляд Горелова Н.А, у концептуальному визначенні зайнятості як найважливішої характеристики ринку праці повинно бути відбито, що це – суспільні відносини, що міра праці й міра споживання залежно від специфіки відносин зайнятості в суспільстві диференційовані, що в рамках відносин зайнятості відбувається пов'язування суспільних і особистих інтересів. [1, 164]

Виділення молоді в складі трудових ресурсів суспільства обумовлено специфікою її положення в сфері  праці, а також особливою соціальною роллю молоді, що проявляється у  власній системі норм поводження, яка відрізняється від такої  в рамках суспільства в цілому. Статево-віковий розріз балансу  трудових ресурсів забезпечував розробку балансових розрахунків залучення  молоді на навчання й роботу в народному  господарстві, у тому числі –  розрахунків чисельності молоді, що направляється на роботу в суспільне  виробництво після закінчення: загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, вищих навчальних закладів. [9, 542] Це говорить про те, що особливе положення молоді на ринку праці не є специфічною особливістю сучасного стану соціально-трудової сфери України, воно обумовлено специфікою молоді як соціально-вікової групи.

Слід зазначити, що існування  названої специфіки приводить не тільки до диференціювання підходів до управління молодіжною зайнятістю з боку держави, але й до формування стійких стереотипів уявлення роботодавців про молодого працівника, що негативно  позначається на можливостях реального  працевлаштування молоді, прискорення  процесу її адаптації до трудового  життя, заняття гідного місця  в трудовому колективі.

У той же час відзначається  явне недовикористання трудового потенціалу молоді, як у рамках усього суспільства, так і на рівні окремих підприємств  і організацій. Все це вимагає  обґрунтування диференційованого  підходу до визначення зайнятості молоді як особливої соціально-економічної  категорії.

1.2 Категорія  «молодь» – соціологічний підхід

Тарабукін Ю.О., в досліджені «Соціологія молоді» пише, що молодь може бути визначена як соціально-демографічна вікова група суспільства, що характеризується насамперед тим, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від інших поколінь

Визначення вікових границь  поняття «молодь» з погляду відносин у сфері праці пов'язане з  визначенням нижчої границі робочого віку. У світовій практиці нижча  границя робочого віку коливається  від 12–14 до 16–17 років, що пов'язано  з особливостями соціально-економічного розвитку конкретних країн. Тарабукін Ю.О., вказує, що у самому загальному виді закономірності встановлення нижньої границі працездатності обумовлені:

1. особливостями фізичного розвитку населення, тобто до якого віку в даній країні людина досягає мінімально необхідного рівня фізичного розвитку, щоб без небажаних наслідків для здоров'я брати участь у посильних видах трудової діяльності;
2. рівнем соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує розвиток системи доступної загальної й професійної освіти, яка поширюється на ті або інші контингенти дітей і молоді, що забезпечує необхідний рівень розумового й культурного розвитку, придбання основ професійних знань до вступу в трудове життя;
3. ступенем соціально-майнової диференціації населення, поширеністю в суспільстві бідності й убогості, що змушують родини розглядати працю дітей і підлітків як важливу частину загального доходу домогосподарства, що спонукує державу до зниження нижчої границі робочого віку
4. У результаті дії виділених факторів слід зазначити, що границя робочого віку найбільше низка в найбідніших країнах миру, з масовим поширенням убогості, і, як слідством цього – масовим же використанням дитячої праці. Чим вище рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим вище піднімається рівень нижчої границі робочого віку, досягаючи свого максимуму в тих країнах, у яких законодавчо закріплене обов'язкове одержання певного рівня освіти (частіше загальної, але іноді й професійної) до вступу в робочий вік.

Визначення верхньої границі  категорії «молодь» пов'язано із суспільними умовами, які забезпечують досягнення соціалізації людини в суспільстві, що виражається в придбанні професії, завершенні періоду трудової адаптації, створенні родини, народженні дітей, придбанні економічної самостійності. Основна маса молоді повністю соціалізується до 30 років, тому традиційно границі поняття «молодь» 16–29 років. [20, 43]

У ряді сучасних досліджень, у зв'язку зі збільшенням масштабів  підліткової зайнятості, що обумовлено специфікою становлення ринку праці  в Україні, вікові границі молоді встановлюються в рамках 14–29 років. [11, 56–57] Очевидно, що в рамках установлених границь спостерігається сильна диференціація груп молоді практично  по всіх соціальних показниках, тому додатково  виділяються групи: 14–15 років, 16–17 років, 18–20 років, 21–24 роки, 25–29 років. У рамках кожної з виділених підгруп  існують свої специфічні проблеми соціальної й трудової адаптації.

Участь у праці 14–15-літніх підлітків найбільшою мірою є  результатом зниження рівня життя  населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою родина зацікавлена  в трудовій діяльності підлітка. Саме родина в цьому випадку може стимулювати  припинення освіти й вихід на ринок  праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої  людини в цьому випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися в сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці, що в перспективі  чревате люмпенізацією працівника, переходом його в маргінальні  верстви суспільства.

Епізодична участь 15-літніх підлітків у трудовій діяльності, що не супроводжується припиненням  одержання освіти (наприклад, у період літніх шкільних канікул) може оцінюватися  як позитивне явище, що відповідає інтересам  підлітка й суспільства. У цьому  випадку мова йде про початкові  етапи адаптації до трудової діяльності як такої, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому  середовищі. Тому національні й регіональні  програми зайнятості повинні передбачати  проведення спеціальних заходів, спрямованих  на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в одержанні  освіти. Усвідомлене формування матеріальних стимулів до праці відзначається  в 16–17-літніх молодих людей. Процес одержання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18–20-літніх. Конкретні строки професійного навчання можуть, безумовно, варіюватися залежно від специфіки життєвих обставин молодої людини, вибору нею виду й форми одержання освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21–24-літніх. У цих рамках більшість молодих людей закінчує професійне навчання й прагне вже не до епізодичного, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійно розвитку й посадового росту. Поступово завершується процес, соціалізації і він приводить до того, що у свідомості молодої людини матеріальні стимули до праці починають сусідити з моральними.

1.3 Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

Найбільш проблемним у  сфері праці і зайнятості є  молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про  тих молодий, у яких є якісь  особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається  на увазі середня маса молоді. У  цей час молодь виходить з-під  батьківської опіки й у більшості  випадків існує на власні заробітки  або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й  можливостями найбільш великий. Треба  відзначити що, границі молодіжного  віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.

Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.